Я – України приспана доля. В подарунок Народній артистці України Руслані Лижичко

Берегиня майдану

В подарунок Народній артистці України Руслані Лижичко

Музика Олеся Коляди

Вірші Наталії Мариняк-Панасюк

Піснями будиш вільний дух сердець

І долю приспану тернисту України,

Ведеш до перемоги навпростець

Через сніги зневіри і руїни.

Приспів:

Ти – Жанна Д’Арк найкращої землі,

Ти – берегиня нашого майдану.

За все, Руслано, дякуєм тобі,

Свою любов даруєм полум’яну

Ти Хрест свій Лицарський несеш, як дар,

Молитвою об’єднуєш ти всіх у коло,

Щоб сонце правди сяяло з-за хмар,

Із попелу воскресло все навколо.

Приспів.

Допомагаєш стати із колін

І дихати разом на повні вільні груди.

Твої пісні немов церковний дзвін

Освячують нас вірою повсюди.

Приспів.

Світанкові коні

Музика Олеся Коляди

Вірші Івана Гайворона

Світанкові коні перебігли

В стайні до згоряю чого дня.

Вечір-ніч лаштує з небом ігри,

Вороного запряга коня.

Приспів:

Коні світанкові,

Світанкові коні.

Закусивши золоті вудила,

Вороний рве упряж золоту

І летить – спинить його несила –

Доганя над обрієм зорю.

Приспів:

Мить якусь – вдалося б наздогнати

Десь отам, аж на краю землі.

Та хіба йому було не знати –

Літні ночі надто замалі.

Приспів:

Земляний горошок

Музика Олеся Коляди

Вірші Івана Гайворона

Степ, мій степ, ти і в спеку хороший:

Таємнича твоя глибочінь.

Земляний зацвітає горошок,

Ніби клич знов пробився крізь тінь.

Приспів:

Це вогненно збудилися гени,

Що за волю не згасли ніде!

Це горошок – неспокій натхненний –

Невідцвітно край шляху цвіте.

Мов жарини козацької крові

Гоготять на зелених листках

Це в моєму, розбудженім слові,

Хтось забутий освітлює шлях.

Приспів:

Гніт неволь ще тяжіє на спині

І являє минулого суть,

Де надії – натхнення глибинні –

Коні вухом чутливо прядуть.

Приспів:

І тому мені чується битва,

Малиново дзвенить в корогвах,

І горошок – пекуча молитва –

Грізно визвольним духом пропах.

Приспів.

Це крові повстання

Музика Олеся Коляди

Вірші Івана Гайворона

Ні, не висохла волі криниця,

Ніби криця, на сонці іскриться.

Спалахнуло у генах повстання,

Спалахнуло у генах повстання,

Розгорівшись в блакитне світання.

Не було вже, здається, й жарини.

Ворог брав мою долю за кпини,

Що він знав про палючі тривоги?

Що він знав про палючі тривоги?

В хату входив, не витерши ноги.

І дарує знов небо неспокій,

Шлях мій пам’яттю Правди глибокий.

Я із глини бунтую та глею,

Я із глини бунтую і глею,

Буду битись водою, землею.

І не буде мені перепону,

Я озонно незборний до скону!

Наді мною, зіницею Бога,

Наді мною, зіницею Бога,

Сяє сонцем весни Перемога!

Я – України приспана доля

Музика Олеся Коляди

Вірші Івана Гайворона

Не вирватись ніяк мені з полону,

З моїх чуттів, обпалених думок.

Іду степами від Дніпра до Дону, –

Який болючий і тяжкий мій крок!

Тож кличу брата йти в степи зі мною,

Кладу лівицю на його плече.

А доля Дону спраглою снагою

З мого єства в його єство тече.

Приспів:

Я – не калина, я – не тополя,

Я – України приспана доля.

Ні, я не збоку, ні я не скраю –

З попелу я для борні воскресаю.

Нас нищили – веде нас біль – руїна

Неправди вікове бороти зло.

Незборним струмом думи України

З його чола в моє біжать чоло.

Земля, могили обпікають стопи:

– То як вам йдеться, розкажіть сини?

Приораний до дії будить попіл –

Вогненним духом Волі з глибини.

Приспів:

Освітлює нестерпні дні сваволі,

І те, що буде, й що було колись.

Ще стільки змісту ген на видноколі –

Над головами дніпродонна вись.

І хто ми є, чиї ми, брате, діти,

З яких кривавих поросли глибин?!

Якщо не ми – тоді розкаже світу

Гірким буттям нескорений полин.

Приспів: