Організація вільного часу молоді

Основні форми й методи організації вільного часу учнівської молоді

Вівторок, 19 жовтня 2010, 21: 50 | Написав(ла) Алена | |

Не дивлячись на кризу, яка оточує всі галузі суспільства в нашій країні, сьогоденні проблеми школярів – специфічне відображення кризи. Застарілі методи роботи з учнівською молоддю не підходять. Потрібні нові підходи.

Перш ніж перейти до розгляду основних методів організації вільного часу, ми дамо визначення цьому поняттю.

Питання про методи – це питання про те, як підвищити дієвість діяльності закладів культури, як краще донести зміст до відвідувачів, як зробити його більш переконливим і сприйманим аудиторією. Визначень поняття „метод” багато, але в усіх є щось загальне: метод – це спосіб, прийом, шлях вирішення будь-якого завдання. Метод – це те, за допомогою чого педагог зможе досягти мети.

Методами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято називати способи, прийоми, способи дій з використання засобів впливу на аудиторію.

У культурно-дозвіллєвій діяльності виділяють такі основні методи:

Методи гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний і законний для учнів, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей учнів, розкриває творчий потенціал кожного учня.

Методи театралізації. Дозвілля учнів має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить учнів з різноманітними сюжетами життя.

Метод змагання. Змагання – внутрішня „пружина” розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.

Метод рівноправного духовного контакту. Вони засновані на спільній діяльності дітей і дорослих „на рівних” у цьому. Організатори, соціальні педагоги, учні – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об’єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні.

Методи ситуацій, що виховують, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, організованого успіху та ін. Ситуація, яка виховує, – це ситуація що спеціально створюється вихователем.

Імпровізація – дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятливість. Мистецтво імпровізації – це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку.

Важливо усвідомити сутність поняття „метод”, залежність методу від змісту роботи, необхідність творчого підходу до вибору методів і прийомів до діяльності закладів культури, якими накопичений великий досвід використання різних засобів, форм і методів залежно від обстановки й розв’язуваних завдань. Фахівцю необхідно опанувати ними, навчитися їх творчо застосовувати.

До числа найважливіших компонентів методики культурно-дозвіллєвої діяльності відносяться форми діяльності закладів культури чи програм. Форми роботи – один з необхідних елементів функціонування закладів культури, компонент культурно-дозвіллєвої діяльності.

Термін „форма” вживається в різних значеннях. Форма (узагалі) – пристрій, структура, зовнішнє вираження чого-небудь, система організації чого-небудь. Форма не може існувати ізольовано від змісту. Поняття форми стосовно діяльності у сфері вільного часу може мати різне значення. Насамперед, форма є вираженням змісту культурно-дозвіллєвої діяльності, формами називають способи організації вільного часу.

Однією з форм організації дозвіллєвої діяльності учнів є клубна діяльність. Клуб – це соціально-культурний центр духовного розвитку, творчості й відпочинку людей, створений за державною й суспільною ініціативою.

Клуби забезпечують потребу населення в задоволенні й змістовному проведенні вільного часу як через колективні (свята, фестивалі, обрядові заходи), так і індивідуальні форми роботи.

З уведенням ринкових відносин та демонополізацією культурного забезпечення населення з’явилися й функціонують ще й недержавні заклади культури клубного типу. Державні, за правилом, майже не змінили стилю й методів роботи, тому переважно залежать від дотацій відповідного бюджету. Недержавні, маючи мінімальну підтримку держави, повинні шукати неординарні форми й методи роботи, використовувати багатий досвід зарубіжних структур подібного профілю.

Під час дозвілля людина підвищує свій інтелектуальний рівень, що корисно як їй самій, так і суспільству, тому продуктивне забезпечення сфери дозвілля має дуже велике значення. Йдеться, передусім, про необхідність забезпечення потужності його матеріальної бази: від сільських клубів до міських палаців культури та творчості, від настільних ігор (шахи, шашки, теніс) до розгалуженої мережі національного телебачення, від звичайних спортивних майданчиків до грандіозних стадіонів, від найпростіших іграшок до найсучасніших комп’ютерних електронних систем. До матеріальної бази дозвілля маємо віднести, зокрема, і базу єдиної світової інформаційної системи Internet [83, 63–64].

Клуб – комплексний універсальний центр дозвіллєвої діяльності.

Основна мета клубу – виховання й самовиховання на основі ініціативи, самодіяльності й всебічного прояву здібностей кожної особистості.

Завдання клубної роботи: організувати дозвілля людей, оперативно знаходити форми й застосовувати засоби культурно-масової роботи відповідно до інтересів і запитів учнівської молоді.

Найважливіші функції клубу:

Стимулювання суспільної активності шляхом організації дозвіллєвої діяльності великих мас людей.

Розвиток соціально-культурної творчості.

Широке спілкування в результаті спільної діяльності.

Забезпечення культурного відпочинку й розваг.

Також треба виділити принципи діяльності клубу.

Принцип науковості. Цей принцип є одним з провідних. Він вимагає обґрунтування цілей, змісту, форм і методів виховного процесу, використання досягнень, суміжних наук – педагогіки, соціології, теорії культури, психології, соціальної психології, мистецтвознавства, естетики, економіки, теорії управління.

Принцип комплексності. Говорячи про застосування цього принципу, необхідно визначити таке: забезпечення органічної єдності трудового, морального й естетичного виховання, а також єдності масових групових та індивідуальних форм виховної роботи з урахуванням особливостей різних груп населення; цілеспрямоване використання всіх засобів і методів освіти для формування гармонійно розвиненої особистості.

Принцип диференційованого підходу до різних груп населення. Він займає важливе місце в діяльності клубної роботи й накладає відбиток на зміст, організацію, форми й методи роботи. Кількість груп, стосовно яких здійснюється цей підхід, а також їх склад залежить від типу культурно-освітньої установи, її матеріальної бази, конкретних умов роботи.

Принцип зв’язку з життям. Містить у собі такі риси, як конкретність і цілеспрямованість. Це означає, що кожен захід повинен носити конкретний характер і мати чітко виражену мету.

Принцип послідовності й систематичності. Культурно-освітня робота тільки в тому випадку може сприяти формуванню всебічно розвиненої особистості, якщо вона буде будуватися не фрагментарно, не епізодично, а послідовно. Це повинно бути забезпечене організацією занять, перспективними планами, методикою роботи.

Існує ряд особливостей соціально-культурної діяльності клубу в умовах вільного часу, які визначають специфіку формування принципів діяльності клубу. Перш за все – це добровільність участі. Добровільність відображає можливість вільного вибору занять і різноманітності видів діяльності, що пропонуються. Розвиток суспільної ініціативи та самодіяльності мас – наступна специфічна особливість роботи клубу. У сфері вільного часу громадська ініціатива й самодіяльність мас є основою всієї діяльності: художньої, самодіяльної, технічної творчості та ін.

У наш час робота сучасних клубів будується на принципі самоврядування. Структура самоврядування клубного об’єднання в найзагальнішому вигляді така. Вищим органом є загальні збори. Для керівництва поточною діяльністю на них обирається правління клубу (рада чи бюро, президія). Члени правління обирають голову, заступника, секретаря. Основні функції органів самоврядування визначаються в Положенні про аматорський клуб, а конкретизуються в статутах та інших документах, що регулюють діяльність цього клубного об’єднання. У рамках клубного об’єднання працюють секції, гуртки, що створюються на основі вивчених інтересів і побажань учасників клубу, усе це сприяє покращенню роботи клубів та збільшенню контингенту школярів, які їх відвідують.

За характером клуби бувають інтернаціональними, політичними, дискусійними, науково-пізнавальними, розважальними, сімейними і т.ін. Клуби бувають двох типів – однопрофільні (що спеціалізуються з однієї якоїсь тематики: кіноклуби, клуб „Бригантина” з вивченням морської справи та ін.) і багатопрофільні, що включають найрізноманітніші напрямки.

Успіх роботи клубу полягає в правильній організації того чи іншого виду діяльності за спрямованістю клубу. Це можливо тільки на основі постійного творчого пошуку, організації роботи клубу з урахуванням духовних запитів і інтересів учнівської молоді, збагачення арсеналу форм, засобів і методів впливу на особистість, творчого використання специфічних особливостей клубу як соціального інституту духовного життя суспільства. Клубна робота вимагає безперервного творчого пошуку, напруги, інтелектуальних і емоційних сил людини. Клубна робота вимагає відповідної спеціальної підготовки, оволодіння визначеним рівнем знань і вмінь. Клубний працівник повинен бути майстром своєї справи, умілим керівником одного з видів творчості. Виховна за своєю суттю клубна робота вимагає високого рівня педагогічних знань, здібностей, покликання до роботи з людьми. Як фахівець клубної справи, організатор культурно-виховної, просвітницької роботи, культурної діяльності мас клубний працівник повинен володіти такими здібностями, як: комунікативні, конструктивні, пошукові та організаторські.

Комунікативні здібності допомагають клубному працівнику налагоджувати необхідний зв’язок з окремими групами людей, будь-то члени клубу або співробітники, або представники різноманітних закладів та організацій.

Конструктивні здібності припускають уміння планувати діяльність клубу в цілому та за окремими напрямками.

Пошукові здібності – здібності аналізувати свою роботу та на цій основі вносить корективи в роботу клубу.

Організаторські здібності полягають в умінні організувати як роботу щодо підготовки будь-якого заходу, так і в цілому дозвілля учнівської молоді.

Основними функціями клубного працівника є:

організаторська;

виховна;

творча.

Професіограма клубного працівника включає в себе такі вимоги: широта кругозору, глибока внутрішня та зовнішня культура, чистота морального обліку, високий рівень спеціальної підготовки, безперервний творчий пошук.

Нині в Україні потрібні оновлені системи клубних закладів, модернізація їх роботи, що відповідають регіональним, віковим, національним особливостям, а також максимально повно враховували реалії ринкових відносин.

Необхідно також зупинитися детальніше на таких відомих, випробуваних, дієвих і популярних формах організації вільного часу школярів, як гуртки та об’єднання за інтересами. Вони відповідають наступним вимогам:

автономність і самобутність життєдіяльності;

наявність провідної ідеї, яка покладена в основу кожного об’єднання й визначає основні напрямки його розвитку;

відкритість учнівського об’єднання, яке передбачає добровільність входження до нього, а також вільність виходу чи переходу в інший гурток;

самоврядування, самоорганізація, самодіяльність;

комфортний мікроклімат, стиль взаємин дорослих і учнів «на рівних», коли немає у звичному розумінні вихователів і вихованців, громадських функціонерів і виконавців [49, 8–9].

Істотною рисою гуртків є порівняно невеликий кількісний склад, груповий характер діяльності, наявність спільної мети й спільних інтересів.

Діяльність гуртків спрямована на отримання додаткових знань різнобічної освіти, виховання гуртківців та розвиток у них художніх, науково-дослідних, організаторських здібностей, умінь і навичок.

Найбільшого поширення нині набули предметні дискусії, професійно-предметні гуртки та гуртки прикладних навичок і вмінь учнівської молоді.

У професійно-предметних гуртках головне завдання – розвиток і закріплення в гуртківців інтересу до обраної професії, глибоке опанування секретами професійної майстерності, вироблення професійного мислення. Найпоширенішими формами роботи професійно-предметних гуртків є бесіди про професію, виробничі екскурсії, зустрічі з новаторами своєї справи, організація конкурсів професійної майстерності, виготовлення предметів народного споживання.

Цікава та надзвичайна робота дискусійного гуртка «Підліток», який працює на базі міського Палацу позашкільної роботи та творчості дітей (м. Луганськ). Мета гуртка полягає в тому, щоб ознайомити школярів з основами демократичної культури розуміння системи «Людина–суспільство–держава», навчити вмінню проводити дискусію, відстоювати своє вміння. У гуртку проводяться цікаві та різноманітні ігри, такі як «Ігри в конфлікти», «Шоу–клуб», ділові ігри «Адаптація», конкурсні програми, «Брейн-ринг», «10 кроків упевненості в собі». Постійно керівники гуртка в пошуках нових та цікавих ігор, у котрих би діти змогли себе проявити.

Заслуговує на увагу проведення реорганізації діяльності на станції юних техніків м. Брянка. Робота станції побудована за клубним принципом. Їх п’ять, і мають вони різну направленість: це і моделювання одягу, взуття, спортивні секції, дизайнер-оформлення. Усі клуби взаємозв’язані між собою. Гуртківці проводять виїзні дні у школи міста, інтернати, де вони демонструють свою роботу. При станції працюють консультативні пункти.

Необхідно відмітити, що така реорганізація діяльності СЮТ є одною з перспективних форм роботи з учнівською молоддю, тому що робота будувалась на принципах законності, гуманізму, справедливості, співробітництва з урахуванням інтересів, побажань дітей, що дозволяє їм проявити їх творчу активність, прагнення до пошуку нового, раціоналізаторства.

Величезну роль в організації вільного часу учнів відіграють науково-просвітницькі заклади. Це – бібліотеки, музеї, парки культури й відпочинку.

Діяльність бібліотек (районних, міських, обласних) з організації молодіжного дозвілля досить різноманітна. Форми роботи в бібліотеках поділяються на масові, групові, індивідуальні.

Масові форми дозвіллєвої діяльності це:

лекції, тематичні вечори;

дні інформації;

книжкові виставки;

дні фахівця;

виставки художників, виставки рукоділля, молодіжної субкультури.

Групові форми дозвіллєвої діяльності:

робота клубів з різними напрямками (наприклад, клуб практичної психології та ін.).

Індивідуальні форми:

методичні рекомендації;

робота психолога.

Головне завдання бібліотеки – це, звичайно, прищепити читачу любов до книги й ставлення до книг як одного з головних джерел інформації. Тому сама бібліотека вже є однією з форм дозвіллєвої діяльності. По-перше, вона залучає учнів до читання, а отже, і до самоосвіти, самовиховання, самоорганізації свого дозвілля і, по-друге, тому що книга є одним з головних джерел інформації, проводиться низка заходів, що допомагають і вчать орієнтуватися в цьому величезному світі інформації.

При проведенні різних заходів у бібліотеці працівники застосовують різні методи: лекції, зустрічі з цікавими людьми, бесіди, тематичні вечори, усі заходи з наступним обговоренням фільму, театралізовані вистави. Щодо організації дозвілля школярів, що проводяться бібліотекою, несуть у собі усвідомлено виховний вплив, така робота повинна сприяти правильній організації вільного часу учнівської молоді.

Музеї – джерело знань та емоційних вражень, місце спілкування має великі можливості для того, щоб зробити дозвілля школяра активним, змістовним, насиченим пізнавальною діяльністю.

Музеї можуть бути різних профілів: історичними, краєзнавчими, літературними, художніми, техніко-економічними, театральними, музичними тощо.

Організація культурно-дозвіллєвої діяльності в музеї дозволяє дати деякі базові поняття про духовні цінності, про відносини людини з предметним світом. Державні та народні музеї, у яких зосереджено історико-культурна спадщина, пам’ятки, які документують процес розвитку людства, сприяють розвитку естетичного смаку, свідомості.

Завдання музеїв з організації культурно-дозвіллєвої діяльності містять:

Активне залучення підростаючого покоління до музейних цінностей. Музей повинен планувати роботу так, щоб у школярів була можливість приходити туди для спілкування, діалогу з культурою й один з одним. Це вимагає подальшого розвитку форм об’єднань, що стали традиційними для музеїв, за інтересами – гуртків, клубів, факультативів, студій, пошукових груп. Тому необхідним є все більше поширення таких нетрадиційних для музею, суто дозвіллєвих форм, як музичні свята, концерти, вернісажі й т. ін., на яких спілкування серед учнівської молоді здійснюється більш природно й невимушено.

Формування естетичних смаків, потреб, поглядів та ідеалів, тобто естетичної свідомості особистості. Музей – це храм культури, він повинен бути еталоном гарного смаку.

Розвиток емоційної сфери особистості, уяви й фантазії, здатності до творчої діяльності.

Роль музею у формуванні творчих здібностей визначається тим, що його вплив великою мірою заснований на зверненні до емоцій. Він розвиває здатність бачити очима іншої людини, відчувати свою причетність до історії й культури. Ці властиві музеям ознаки, особливості повинні цілеспрямовано й значно більш активно використовуватися в організації дозвіллєвої роботи зі школярами.

Особливе значення в даному випадку має створення ситуацій, пов’язаних із заглибленням у минуле, чи з нетрадиційним використанням музейних предметів у ситуації сьогоднішнього дня.

Організація культурно-дозвіллєвої діяльності школярів у роботі музеїв ґрунтується на певних принципах:

принцип комплексності (об’єднання в дозвіллєвій діяльності естетичного, морального, трудового та ін.);

принцип диференційного підходу до аудиторії (вік, рівень знань, інтереси, потреби);

принцип безперервності (створена у музеях система роботи, при котрій кожен з циклів використовується для школярів різного віку та опирається на знання, отримані раніше);

принцип активності й самостійності аудиторії (уміння школярів орієнтуватися в інформації, яка їм надається);

принцип різноманітності (різноманіття форм та напрямків в організації дозвіллєвої діяльності в музейній роботі).

Найбільш розповсюдженими формами роботи в музеях з учнями є: екскурсії, лекції, бесіди, зустрічі з цікавими людьми, консультації музейних працівників і заняття у фондах музеїв як колективні, так і індивідуальні, робота клубів і гуртків при музеях.

До форм організації культурно-дозвіллєвої діяльності школярів поза музеєм належать виїзні уроки, бесіди, зустрічі, дні музею в школах, організація пересувних виставок; читання лекцій, організація конкурсів вікторин.

Для ефективності пересувних позамузейних форм роботи необхідні умови:

Дотримання музейної специфіки (організація роботи повинна проходити на підставі музейних оригіналів).

Комплексність (велике значення мають тривалі контракти зі школярами).

Використання різноманітних форм роботи з учнівською молоддю.

Таким чином, роль і місце державних і народних музеїв в організації вільного часу учнівської молоді досить значна. Адже кожен предмет у музеї виступає як стимулятор творчих умінь, несе в собі духовний зміст, є результатом творчої думки. Цінність музеїв для організації вільного часу – у їх змісті, який задовольняє вікові й індивідуальні потреби й інтереси школярів.

Невід’ємною складовою дозвілля є організація дозвіллєвої діяльності в парках. Парки – комплексні установи культури, що мають багатомільйонну аудиторію. Це найбільш відвідувані, найбільш масові місця відпочинку, особливо учнівською молоддю. Сьогодні парки культури й відпочинку – на початку складного шляху великої роботи, яка потребує від усіх адміністративних структур, як парку, так і міста, граничної наполегливості, енергійних дій, а головне – капіталовкладень у перебудову бази й удосконалення всієї культурно-масової роботи, пов’язаної з правильною організацією вільного часу як дітей, так і дорослих. Для того, щоб у цьому напрямку парки могли працювати в повну силу, насамперед, необхідно вивчити інтереси й потреби своїх відвідувачів, застосовуючи методи анкетування, проведення вечорів „питань і відповідей”, присвячених діяльності парку, а також залучення місцевих органів друку.

Парк як дозвіллєвий центр реалізує свої функції в різних формах та видах дозвіллєвої діяльності:

музичні (виступи рок-груп, музичні фестивалі, концерти);

театральні (театралізовані свята й видовища, мистецькі фестивалі, карнавали);

просвітницькі (лекції, диспути, тематичні вечори);

хореографічні (танцювальні шоу, вечори народного танцю, виступи самодіяльних танцювальних колективів);

декоративно-прикладні (конкурси моди та краси, виставки-експозиції, фестивалі ремесел) [102, 97].

Саме тому, що найбільш масова категорія відвідувачів парків – це родина, то й проведення заходів щодо організації дозвілля учнів повинно бути розраховане на те, щоб уся родина змогла виявити свої таланти, творчо самовиразиться, знайти заняття за здібностями й по душі. Однак незадовільне становище з гуртками та секціями, низький творчий і методичний рівень занять з дітьми, проведення нецікавих заорганізованих заходів, слабка оснащеність у технічному й фінансовому плані не дозволяє сучасним паркам здійснювати продуктивно роботу з учнівською молоддю з організації вільного часу.

Більш ефективними формами організації вільного часу учнівської молоді є різнопрофільні культурно-дозвіллєві центри відкритого типу за місцем проживання (у мікрорайоннах), що сприяють соціалізації вільного часу учня шляхом взаємозв’язків і відносин його з родиною, школою, суспільним середовищем, дитячими громадськими організаціями.

Виходячи з умов економічної реформи, основні риси якої – перехід до різних форм власності, активізація ринкового механізму, а у зв’язку з цим і диференціація населення за рівнем життя, метою й завданнями Центру стали такі положення:

Навчити дітей користуватися своїм вільним часом.

Створювати умови, щоб кожен з учнів міг опанувати професійними знаннями, уміннями, навичками.

Здійснювати допомогу в реалізації зроблених виробів шляхом укладання договорів з різними установами з метою одержання коштів для виконання завдань і цілей Центру.

Організація й робота Центру будується на принципах самоврядування, розвитку в дітях почуття відповідальності за розпочату справу. Важливою умовою забезпечення педагогічної доцільності змісту й форм роботи з дітьми є дослідження й визначення виховних можливостей, інтересів і потреб як учнів, так і їх батьків. Робота такого Центру дозволяє школі вирішувати завдання з педагогізації середовища шляхом взаємодії з усіма інститутами, а також підприємствами як державних, так і комерційних структур.

Місце проживання найбільш яскраво відбиває основні характерологічні риси позашкільного середовища і, насамперед, його широкий соціальний характер. Саме за місцем проживання дорослі й діти найбільшу частину часу проводять разом. У зв’язку з цим культурно-дозвіллєві центри сприяють найбільш тісним контактам у родині, концентрації їхнього спілкування, взаємовпливу, розвитку спільної діяльності, визнань один одного в процесі такої діяльності, активізації всіх дорослих в організації вільного часу школярів.

Необхідно відзначити, що культурно-виховні центри за місцем проживання ефективніше вирішують проблему охоплення більшої кількості учнівської молоді в умілу, цілеспрямовану організацію вільного часу. Позитивний результат їхньої діяльності залежить від чіткої взаємодії всіх інститутів соціалізації, від рівня підготовленості різних фахівців соціально-правових, психолого-медико-педагогічних служб, робота яких повинна будуватися, виходячи з принципів законності, гуманізму, особистісного підходу.

Поряд з традиційними формами організації вільного часу учнівської молоді з’явились нові нетрадиційні або інноваційні форми роботи в цій сфері.

Перш за все, це робота Центру соціально-психологічної підтримки дітей та підлітків.

Центр соціально-психологічної підтримки дітей і підлітків. Метою діяльності центру є надання соціальних послуг і соціальної допомоги молоді в найважливіших сферах її життєдіяльності. Основними завданнями Центру є вивчення соціально-економічного становища в регіоні, тенденції в молодіжному середовищі; надання інформаційної, правової, психолого-педагогічної, соціально-медичної та інших форм допомоги молоді; реалізація заходів з метою попередження й подолання негативних явищ у молодіжному середовищі: надання і сприяння в питаннях тимчасового працевлаштування, вторинної зайнятості учнівської молоді.

Робота центру здійснюється на принципах гуманізму й пошани до особистості: добровільності звернення по допомогу, партнерства і взаємної довіри, конфіденційності й доступності.

Центр включає наступне обслуговування учнівської молоді: Телефон довіри. Робота організовується цілодобово. ”Телефон довіри” створюється для надання допомоги старшим школярам, які пережили кризові стани, профілактики й попередження девіантного стану.

Основні завдання Телефону довіри:

Забезпечення доступності і своєчасної кваліфікованої соціально-психологічної допомоги для підлітків і молоді незалежно від соціального статусу й місця проживання.

Проведення психологічного телефонного консультування дітей, підлітків, молоді, батьків і вихователів з психологічних, педагогічних проблем соціалізації й розвитку особи молодого покоління.

Телефон довіри для підлітків і молоді може існувати як структурна ланка спеціалізованої соціальної і психологічної допомоги підліткам і молоді, як самостійна ланка. Роботу ”Телефону довіри” забезпечують кваліфіковані лікарі-психіатри, психотерапевти, психологи і педагоги, які пройшли курс підготовки на ”Телефон довіри”, які мають відповідні посвідчення.

Створювати й фінансувати служби ”Телефону довіри” можуть державні органи й недержавні організаційні структури (соціальні фонди, асоціації, громадські й релігійні організації, приватні особи). Телефон довіри зберігає анонімність абонента. Інформація про зміст може бути передана тільки правоохоронним органам і лише за рішенням суду.

Новою формою роботи з організації учнівської молоді, у вільний від навчання час, є ”Агентство з тимчасового працевлаштування”. Програмою діяльності Агентства є розвиток ефективної системи тимчасового працевлаштування, вторинної зайнятості учнів у вільний час, побудований на принципах добровільності й можливості вільного вибору суспільно корисної діяльності, з урахуванням інтересів і здібностей. Ефективність роботи Агентства полягає у створенні банку даних про наявність робочих місць на підприємствах міста для організації тимчасової роботи учнівської молоді; у постійному прийомі й обліку звернень учнів в Агентство з питань можливості отримання тимчасової роботи; у веденні пошуку й обліку наявності відповідних приміщень і умов у колгоспах і радгоспах для організації трудових загонів старшокласників для сільгоспробіт у період літніх канікул, в організації трудових загонів учнів для робіт у сільському господарстві на базі шкіл міста і людей, що звернулися в індивідуальному порядку; у створенні малого молодіжного підприємства побутових послуг.

При входженні країни в ринкові відносини разом з позитивними видами розвиваються негативні соціальні тенденції: зростання майнової нерівності, що призводить до розшарування соціальних верств населення, комерціалізації всього і всіх, зниження рівня та якості. Усе це значною мірою впливає на учнівську молодь, дестабілізувавши її становище. Не кожен старшокласник може дозволити собі провести вільний час так, як би йому хотілося. Багато гуртків, секцій, раніше загальнодоступних, стали платними. Соціальна непідготовленість хлопців і дівчат до умов ринку змінила сенс соціальних орієнтацій у бік пошуку шляхів „легких заробітків”.

Найбільш ефективну допомогу у вирішенні цієї проблеми надають Центри сприяння зайнятості молоді і підлітків, завдання яких полягає в забезпеченні тимчасової або сезонної роботи учнів у вільний час. Центри включають Біржу праці, Центри вторинної зайнятості молоді й підлітків.

Разом з вищеназваними Центрами сприяння зайнятості молоді цікавим є досвід роботи Фонду сприяння державній молодіжній політиці, створений міським комітетом у справах молоді м. Луганська. У нього входять:

1. Дитяче експериментальне підприємство, у якому можуть одержати роботу поки тільки по 25 чоловік, але з часом у плани Фонду входить розширення виробництва, і тим самим збільшення кількості робочих місць.

2. Експериментальний магазин, де також працюють старшокласники і продають вироби, зроблені як колективами гуртків, так і індивідуальні вироби дітей, укладаючи з ними договір.

Особливої уваги заслуговує робота однієї з нових форм організації вільного часу молоді Недільного ліцею культури учнів. Ліцей є госпрозрахунковим об'єднанням, культурологічною освітою молоді й підлітків.

Цілі завдання Ліцею полягають, перш за все, у пошуках і впровадженні нових нетрадиційних форм культурологічної освіти; відродженні й культивуванні етичних цінностей серед молоді.

Основними напрямами діяльності Ліцею є:

просвітницько-освітня: розробка і впровадження цілісної комплексної системи гармонійного виховання підростаючого покоління;

комерційна, яка направлена на організацію й розвиток матеріально-технічної й виробничої бази;

організація творчих майстерень традиційного, декоративно-прикладного й народного мистецтва, реалізація їх продукції.

Структура Ліцею така: Найвищий орган – Правління, у яке входять представники Українського фонду культури, представники всіх підрозділів, служб Ліцею, представники педскладу, директор, інформаційно-методичний відділ, який має 3 підвідділи: відділ зовнішньої інформації, бібліотека Ліцею, методичний відділ переробки інформації; відділ аналізу, розробки і впровадження програм; відділ дизайну – оформлення – реклама; відділ технічного забезпечення; відділ окремих акцій і програм, який займається організацією та проведенням різних заходів, курси навчання. Кожний з курсів представлений невеликою групою менторів (моральників-викладачів).

Викладання ведеться всього за 7 напрямами, що охоплюють основні сфери життєдіяльності і творчості:

життя в природі (екологічний туризм, фітотерапія);

культура тіла (хореографія, йога);

історія мистецтв (живопис, музика і т.п.);

ділова жінка (бізнес-етикет, основи менеджменту, машинопис);

культура любові (сексологія, естетика зовнішнього вигляду – косметологія, створення індивідуального образу);

домівка (рукоділля, дизайн-оформлення офісів);

філософія життєвого шляху, історія світових релігій, консультації психологів, представників духівництва.

Форма контролю для тих, хто відвідує Ліцей, – заліки й іспити. Після закінчення курсів навчання слухачам Ліцею видаються посвідчення про закінчення Ліцею культури з указівкою напрямів, за якими проводилося навчання.

Таким чином, ми бачимо, що існує безліч різних форм і методів організації вільного часу молоді. Важливе завдання фахівців сфери культурно-дозвіллєвої діяльності – з усього різноманіття засобів, форм і методів вибрати ті, котрі в кожному конкретному випадку дадуть можливість щонайкраще вирішити завдання, які стоять перед ними. Потрібні постійні пошуки нових, більш ефективних поєднань змісту, форм, методів і засобів, що відповідають запитам сучасного суспільства, інтересам і потребам молоді (див. додаток).