Види циклів. Особливості сучасних циклів.

Економічні коливання — це зміни обсягу національного продукту, зайнятостій доходів, що спричиняються піднесеннями та спадами в багатьох секторах національної економіки. Вони є нерегулярними, їх майже неможливо спрогнозувати з високим ступенем точності.

Економічні коливання можуть відбуватися в циклічній та нециклічній формах.

Нециклічні економічні коливання розглядаються економістами як незначні від­хилення від стану рівноваги, які не виникають негативних наслідків, зокрема не упо­вільнюють економічне зростання, не зменшують загальний рівень добробуту, не за­грожують економічній безпеці країни тощо.

Циклічні економічні коливання (цикл ділової активності) — періодичне зрос­тання та падіння ділової активності, яка проявляється у формі невідповідності по­питу і пропозиції.

З часу першої економічної кризи представники різних напрямів і шкіл макроекономіки намагаються з'ясувати причини циклічних економічних коливань і виробити рекомендації для їх подолання. Серед численних спроб розкрити причини цих явищ можна виділити поверхневі та наукові.

У першому випадку циклічні коливання пояснювали появою плям на сонці, ритмом рухів Венери, психологічною поведінкою людей тощо. Науковий підхід до з'ясування причин коливань в економіці застосовували представники класичної школи економічної теорії: Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, Т. Мальтус, С. Сісмонді та ін.

Системний науковий аналіз теорії економічних коливань зробив К.Маркс. До­сліджуючи економічні кризи XIX ст., він дійшов висновку, що головною причиною циклічних коливань капіталістичної (ринкової) економіки є основна суперечність капіталізму — це по-перше. По-друге, періодичність циклічних коливань К. Маркспов'язував з матеріальною основою криз — періодичністю оновлення основного капі­талу. По-третє, у роботах К. Маркса постійно домінує думка, що хвилеподібні коли­вання в економіці відбуваються не хаотично, а у формі економічних циклів.

Економічний цикл — це послідовність піднесень і спадів економічної активнос­ті протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.

У класичному економічному циклі досить чітко виділяються чотири альтерна­тивних фази, які послідовно повторюються одна за одною: криза, депресія (застій), пожвавлення та піднесення.

Криза — головна фаза циклу. її функція полягає у встановленні порушеної рів­новаги між основними пропорціями економіки. Криза завершує попередній цикл і є початком наступного. Негативні процеси, які відбуваються на цій фазі, — це реакція об'єктивного ринкового механізму на порушення між попитом та пропозицією, ви­робництвом та споживанням, інвестиціями та заощадженнями тощо, тобто на пору­шення макроекономічних пропорцій.

Депресія — фаза циклу, яка проявляється у стагнації виробництва. Проте вже на цій фазі поступово зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення ді­лової активності суб'єктів підприємницької діяльності.

Пожвавлення розпочинається з невеликого зростання обсягів виробництва, за­міни старої техніки й технології на нові прогресивніші. Це створює передумови для наростання сукупного попиту на нові інвестиції, тому на цій фазі відбувається масове оновлення основного капіталу, що дає поштовх до зростання виробництва до рівня докризового періоду.

Піднесення — фаза циклу, коли виробництво перевищує рівень попереднього циклу та зростає швидкими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, що готує підґрунтя для наступної кризи.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли (тривалість 3-5 років) називають циклами Джозефа Китчина. Вони зумовлюються динамікою величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах. Інші економісти (У.Мітчелл) пояснювали причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу, а також коливанням запасів золота в казні держави. Інакше кажучи, короткі цикли пов'язані з порушенням і встановленням рівноваги на споживчому ринку.

Середні цикли (тривалість 7-11 років) пов'язані з фізичним оновленням осно­вних засобів виробництва (основного капіталу). До середніх циклів відносять і так звані будівельні цикли С. Кузнеца (20 років), рушійними силами яких називають зрушення у відтворювальній структурі виробництва. Економісти середні цикли на­зивають промисловими (економічними) циклами.

Довгі хвилі (великі цикли) (40-60 років) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури. На думку М. Д. Кондратьєва, в основі те­орії «довгих хвиль» лежить ідея існування трьох видів економічної рівноваги. Пізніше, у кінці 30-х років, теорію «довгих хвиль» М. Д. Кондратьєва розвинув австрійський економіст Шумпетер. Головною причиною «великих циклічних коли­вань» Він вважав хвилеподібну динаміку змін у техніці та технологіях.

Сучасні економічні цикли суттєво відрізняються від циклів, які були характер­ними для XIX ст. У XX ст. економічний цикл модифікується. Характерними рисами сучасного економічного циклу є:

- зміна чотирифазової моделі циклу на двофазову (рецесія включає кризу й де­пресію, а піднесення — пожвавлення й бум);

- повні цикли (відстань між піком та дном) суттєво різняться між собою за три­валістю;

- починаючи з другої половини XX ст., відбувається скорочення фази економіч­ного падіння, тоді як фаза розширення виробництва стала тривалішою;

- повторюваність криз стала частішою, але менш глибокою (відсутні різко ви­ражені провали).

Головними факторами, що зумовили модифікацію циклу, вважають зміни, що відбулися в технологічному способі виробництва, та державне втручання в економіку, яке стримує її «перегрів» шляхом скорочення державних витрат на піках «підне­сення» (бум) та їх збільшення у фазі можливого спаду.