Реформаторський рух у Спарті

У III в. до н. е. Спарта залишалася чи не єдиним грецьким полісом, який не бажав відмовлятися від своїх традиційних амбіцій. Однак ці амбіції було все важче втілювати в життя, тим більше що спартанський поліс ще з IV ст. до н. е. перебував у стані важкої кризи. Зростала майнова нерівність, відбувався розпад громадянського колективу. Якщо після «реформ Лікурга», в епоху архаїки існувало 9000 спартіатскіх господарств, то тепер, в середині III в. до н. е., в Спарті налічувалося лише 700 землевласників, а решта спартанці розорилися і абсолютно зубожіли.

Опинившись у складній ситуації, молодий спартанський цар Агіс IV (Агід IV; правил в 244-241 рр. До н. Е.) Спробував провести реформи під гаслом повернення до «лікургова строю». Передбачалося з їх допомогою відновити і розширити цивільний колектив, що повело б до створення сильного полисного ополчення і військово політичному посиленню Спарти. У програму Агіса входили такі заходи, як збільшення числа спартиатов за рахунок розорилися громадян та періеки, розділ між ними земельних ділянок на рівних підставах, скасування боргових зобов'язань, відновлення старовинного способу життя і методів виховання. Однак ці плани зустріли протидію значної частини аристократії, яка володіла майже всією землею і не бажала ні з ким нею ділитися. Вже перші кроки в проведенні реформ повели до спалаху міжусобної боротьби, в ході якої Агіс був скинутий із престолу і убитий.

Згодом всі реформи Агиса IV провів у життя цар Клеомен III (правив у 235-221 рр. До н. Е.). Опинившись більш далекоглядним політиком, він зумів зломити внутрішню опозицію і заручитися підтримкою основної маси громадян. Нововведення в соціально економічній сфері Клеомен доповнив політичними перетвореннями. При ньому серйозно зміцнилася царська влада, яка раніше ніколи не була по справжньому повноважною. Колегія ефорів, що здійснювала нагляд над царями і перешкоджала зростанню їх впливу, була ліквідована. В

цілому реформи посилили військову міць Спарти. Реорганізувавши спартанську армію по македонському зразком, Клеомен домігся ряду серйозних успіхів на полях битв, що дозволило йому претендувати на гегемонію в Пелопоннесі. Бідну частину населення грецьких полісів підкупила рішучість спартанської влади, яка провела переділ землі і касацію боргів.

Налякані зростанням популярності Спарти, пелопоннесские олігархи закликали на допомогу царя могутньої Македонії Антігона III Досона. У 221 р. До н.е. е. армія Клеомена III зазнала поразки від македонського війська. Правитель втік до Єгипту, але не домігся там підтримки та покінчив із собою. Цар реформатор Клеомен, безперечно, був однією з найяскравіших і трагічних фігур в історії пізньої Спарти. Після його загибелі спартанський поліс втратив своє політичне значення. Перервалася традиція подвійний царської влади, управління потрапило в руки змінювали один одного тиранів.

Останній з тиранів Набіс (набідов; правил в 207-192 рр. До н. Е.) Намагався продовжувати реформи Агиса і Клеомена, причому діяв ще більш радикальними методами: конфісковував майно аристократів, надавав цивільні права не тільки періеки, але навіть і ілотам, а також воїнам найманцям. У правління Набіса стався останній військово політичний підйом Спарти. Однак сукупними зусиллями супротивників Набіса в Греції, підтриманих на цей раз Римом, війська спартанського поліса були розбиті. Зірка Спарти закотилася, на цей раз остаточно.