Розділ 1.2. Наочна статистика

Вступ

Податки, податки і знову податки. Податки, які має сплачувати тільки він, вільний і незалежний жебрак. Але не пан його – барон, ні єпископ, ні марнотратна аристократія, ні всепоглинаюча церква».

Марк [A1]. Твен. «Принц і злидар»

1881 рік. Канада. З-під пера Марка Твена народжується його перший історичний роман – «Принц і злидар». Праця, що за своїм покликаннямпризначенням, мала відобразити вади державної, судової і виконавчої систем,; вказати на усі людські виразки,; беремо ширше – стати карикатурою на жахливі реалії тогочасної епохи. Роман-виклик, роман-крик душі. Усі, хто опанував колись мову Езопа і навчився читати між рядків, обов’язково звернули увагу на гротескну антитезу: «Принц і злидар». Невже протистояння двох окремих індивідуумів бентежило і турбувало видатного гуманіста або він уже за допомогою назви намагається розкрити сутність нерівності? [A2] Показати її в усіх іпостасях, із наслідками та побічними ефектами? Дані питання слід сприймати, як риторичні. Марк. Твен бачив соціальне розшарування найпершим ворогом суспільства. Можливо, саме такий світогляд допоміг йому створити справжній літературний шедевр. Казку, яку із захопленням гортають дітлахи, та універсальну «книгу скарг», яку потайки ненавидять її адресати. М. ТвенАвтор звертається до нас із застереженням. Вказує на рани, що до сих пірцього часу залишаються незагоєними. І для того, щоб усі наступні тези не здалися пустими та безпідставними, ми у компанії принца і злидаря здійснимо невеличку мандрівку у просторомі і часомі. Місце призначення, як ви здогадалися, -– Англія за часів правління Генріха VIII.

Дикі, жорстокі часи. Середньовіччя майже вичерпало себе. У 1564 році (мабуть, за іронією долі в англійському містечку Стретфорді-на-Ейвоні) на світ з’явиться Вільям. Шекспір. Людина, яка формально стане символом Відродження. Окрім піднесення ролі мистецтва загалом -– запровадження нового розуміння Всесвіту, розвитку усіх сфер людської діяльності, невтомної праці «титанів-першопроходців», таких, як Леонардо да Вінчі, Мігель Сервантес, Мартін. Лютер – відбудуться істотні зміни всередині самої людини. Людство повернеться до ідеалів античності, прославлятиме культ фізично і духовно красивої особистості, зробить великий крок від варварства назустріч цивілізованому суспільству. Але це станеться трохшки пізніше. Наразі все ще палають вогнища екзекуцій, гільйотина впевнено творить свою криваву справу, монархія людськими черепами прокладає собі шлях до необмеженої влади. Саме цей непростий період взявся описати Марк. Твен.

Його Том – головний герой роману «Принц і злидар» – зовсім не виняток. Зріз суспільства, до того ж далеко не найгірший. Головний образ хлопчини-авантюриста несе собоюмає важливу функцію – підтримувати настрій роману. Саме ця динамічна і оповідальна основа змушує читача залишатися зацікавленим історією. З іншої іншого сторони боку, - сюжетні елементи, незначні, на перший погляд, ремарки, деталі побуту та символічні репліки – все це засоби впливу. Так би мовити, більш глибока і, безперечно, більш сумна паралель, яка робить із ординарноїзі звичайної книги енциклопедію соціальних проблем.

Том – звичайна покинута дитина. Жебрачка мати не переймається долею хлопця, а батько, захоплений пляшкою, зазвичай підіймає на нього руку. Все, чим розпоряджаються стара бабця й сестри-двійнята, -– оберемок соломи і дві старі ковдри.

Але кожного з перелічених персонажів необхідно виправдати. Як відомо, потреба вмить перетворює людину на тварину, ву той час, як моральне відновлення не наступить навіть із роками. ВУ будь- якому разі Том стає в’язнем обставин, часу, системи правління… Голод, постійне приниження, атмосфера люті, і зграї злочинців навколо. Проте змальована М. Твеном [A3] ситуація, як він сам зауважує сам письменник, не є критичною. Варто лише на мить замислитися: допомога священика, якиій турботливо вчить грамотиі; знайомство із принцоем, дружба і пошана з його сторонибоку. Все-таки віддаємо данину ролі казки -– Марк. Твен вирішив пом’якшити свою сатиру. Як виявилось пізніше, автор усе ретельно прорахував. Тонкого натяку було достатньо, аби підняти серед найвищої ланки суспільства невдоволений ґвалт. Під У світліом роману Твенау, заблищала заблищав другийа сторона бік медалі. Потворність середньовічних методів збагачення стала прозорою і очевидною.

На троні кривава династія Тюдорів. Генріх VIII, який за допомогою Френсіса Дрейка розбив непереможну армаду; згодом – спадкоємиця престолу Марія, садистка і безжальний кат. Завдяки їм Англія, і столиця Лондон поступово ставали «центром європейського тяжіння». За класичним трактуванням історії часів Твена, даний період – початок доби розквіту. Британії вдалося стримати реформацію і тим самимтаким чином запобігти революції. З’явилися перші тематичні мапи Лондонау, булои освоєноі важливі стратегічно-економічні позиції у Північному морі, ву місті народжувались малі підприємства, а англійські купці вели торгівлю через по ціломулий світу.

Населення збільшується, державна казна тріщить по швах від золотаих… а роздратований Твен чимось незадоволений! Саме таку рецензію отримав роман від тих, хто бачив у ньому памфлет, небезпеку, але тільки не казку. Критики звинувачували автора в софізмі, цинізмі, в усіх можливих гріхах. А тим часом американський народ замислився: «Це все, напевно, нес з проста». Тому йдемо до кінця. Дивимося на реалії від першого першої лицяособи, очима Твена.

Британія все ще залишалася феодальною державою. Лондон, де панував абсолютизм, -– епіцентром протистояння влади і церкви. Як і під час будь-яких політичних інтриг, пішаками у цій партії виступали були прості люди. І співвідношення їхнє до з королямиів, королевами і офіцерамиів було кричущим[A4]. Відомо, що капіталізм в умовах відсутності демократії – страшна зброя. Аби наглядноНайкраще зобразити відобразити загальні зміни у структурі Лондона, не буде кращої функції заможе зворотнау пропорційність: все, що сприяло поліпшенню життя аристократії, заганяло ву глухий кут інші соціальні класи. Селянську землю роздавали під маєтки. Через вибух промисловості з’явилися нові робочі місця, проте їх усе-таки не вистачало на потреби суспільства[A5]. Каналізації у містах XVI століття не було, система охорони здоров’я не функціонувала. В поєднанні із загальним перенаселенням – постійні епідемії, численні жертви. Більша частина жителів «нової європейської столиці» залишалась безграмотною. І дійсно, навіщо володарю освічені раби? Жебрацтво, неконтрольовані людські маси, зневірені бунтівники. Всі, хто не вписався у когорту сучасного дворянства, знайшли себе приреченими. І Марк. Твен відкрито про це заявив.

Перелічені факти і статистичні відомості неможливо пристосувати до Америки Марка. Твена – це було б надто сміливою гіперболою. Але мотиви роману письменник черпав не зчерпав не з порожнини. Його, безумовно, непокоїли турботи слабких, становище окремих соціальних груп. Літератор прагнув захистити, підтримати. Саме тому я звернувсязвертаємося [A6] до творчості Твена, будуючи вступ до своєї роботи з такою дивною назвою: в нас із ним суміжні цілі, однаковий поштовх.

Метонімія «Принц і злидар» розшифрована. Залишається обґрунтувати другу частину заголовкау і відповісти на очікуване питання: «А до чого ж тут Україна? Який зв’язок із Англією або Америкою?». Відповідаємо цитатою талановитого українського журналіста і літературного критика В. Здоровеги: «Треба вміти у минулому бачити корінь сучасного». Отже, скористаємося порадою, залишимо М.арка Твена і спроектуємо розглянуту ситуацію на теперішній час. На нашу Україну.

1991 року Україна офіційно проголошена незалежною державою. Ще через п’ять років була ратифікована Конституція України. Відтоді і до сьогодні ми крізь невдачі і перемоги пройшли півтори декади – доволі тривалий термін. Хотілося б розставити крапки над «іІ», зробити підсумок, але хронологічний ланцюжок вийде суперечливим і узагальнюючим. Тому, не відволікаючись від теми, розберемось, які чинники найбільш впливали на благополуччя наших громадян. Цікава для нас площина – соціальні класи.

«Найгірше в нашому народі те, що він до усього звикає.»

Розділ 1.1. Чим в Україні зумовлена бідність [A7]

У першій частині публікації спробуємо розібратися, які саме об’єктивні та суб’єктивні фактори впливають на утворення нижчої ланки суспільства.

Для цього ми проведемо власний аналіз, керуючись інтерв’ю і подальшим його розглядом. Свої коментарі залишаить представник органів управління і самі жебраки. Такий метод слід назвати порівняльним. Він, безперечно, не дає жодних гарантій щодо ґрунтовності та авторитетності тверджень, зате є універсальним – зрозумілим для непідготовленого читача. Актуальність підходу полягає в тому, що будь-яка глобальна та об’єктивна проблема утворюється через дії або бездіяльність окремих суб’єктів.

Аби сконцентрувати увагу, обираємо основною ареною подій місто Львів.

Для того, щоб отримати потрібну інформацію, звертаємося до корисного інформаційного довідника «Довідник городянина». У змісті знаходимо розділ «Соціальний захист». Саме тут є усі контакти, пов’язані із пенсійними фондами, благодійними організаціями, закладами, що займаються працевлаштуванням, надають юридичні, адвокатські та нотаріальні послуги. Цікавим для нас є Ууправління соціального захисту, де ми отримали змогу познайомитися, зустрітися і поспілкуватися побесідувати із начальником відділу соціальних проектів, Грищишином Юрієм Володимировичем. Ось коментарі, які ми отримали від фахівця.

- У чому, на вВашу думку, полягає причина бідності в Україні?

- Якщо ми говоримо про бідність загалом, це – соціальна проблема; коли ж розглядаємо це поняття ву межах України, то це – стиль життя. Дуже тяжко визначити конкретні причини, бо адже біда ця є комплексною. Треба розуміти, що там, де щось розвалюється, завжди існує «період тупцювання» -– саме у такому стані на сьогоднішній день перебуває Україна. На мою суб’єктивну думку, в державі відсутня національна консолідуюча ідея, навколо якої можна було б згуртуватися. Ми не США, які складаються із штатів, ми – унітарна держава. Та чомусь люди намагаються сповідувати буцімто загальнолюдські цінності, а при цьому роблять ухили в різні напрямки: партії, ідеологічні табори тощо; кожен тягне у свою свій сторонубік.

- Як можна пояснити такі цифри: рівень безробіття в Україні – 8.1%?. Бельгія – 8, 3%; Італія та Швеція – 8, 4%, Франція – 9, 3% (Central Intelloigence Agency (US).?

- Будь-яке джерело подає офіційні дані зпо безробіттяю. В єЄвропейських країнах поняття «неофіційні дані» не існує. Наші злидарі просто не зареєстровані. Окрім офіційного, в Україні є фактичне жебрацтво. Різниця між цими величинами жахлива. Вона і впливає на результати аналізу. Такі тенденції характерні для країн, що розвиваються. Можливо, для когось це стане відкриттям, але Україна до таких країн відноситься. Ми не знаємо, за яким вектором іти, не маємо сил підійматися на ноги. Ми поки що тільки визначаємось. Державна система не є налагодженою.

- Які рухи дії робляться робить [A8] з боку уряду для подолання соціальних проблем? Чи є вони продуктивними?

- Наразі уряд намагається оптимізувати видатки на соціальну сферу, а простіше говорячи кажучи – намагається їх урізати. Настільки широкі верстви населення користуються пільгами, виплатами і надбавками, що навіть розвинені країни не в змозі дозволити собі таких витрат. Ми знаходимося у стадії популізму і не здатні задовольняти людські потреби. Розглянемо грубо зміст пенсійної реформи. Бюджет не дозволяє забезпечити гідний рівень проживання для пенсіонерів. Відповідальність перекладається на інші структури в надії, що це має допомогти. Очевидно, що такі введення до якісних змін не призводять. Отже, рухи є, проте назвати їх продуктивними неможливо. Наприклад, ми маємо досвід роботи з інвалідами. Часто постає питання їхнього працевлаштування. З нашої нашого сторони боку було здійснено багато спроб зробити це[A9], проте, на жаль, безрезультатно. Влаштувати здорову людину на роботу зараз зовсім непросто. Людину з фізичними вадами – майже неможливо.

- Які проекти були запроваджилоені уУправлінням?

- Тривалий час гостро стояло питання організації роботи по боротьбиі з бідністю, воно стосується нас безпосередньо. З гордістю говорю, що нам уже рік, як вдалося започаткувати акції з подолання відповідних проблем. Вони потребують більшого фінансового наповнення, але те, що вони відбуваються, – вже прогрес. У світі існує дві влади: державна та церковна. Шукаємо партнерів серед релігійних спільнот. Співпрацюємо, наприклад, із храмом Христового Вознесіння. Тут знедолені люди можуть отримати гаряче харчування та інші тривіальні послуги.

5-ий рік поспіль проводиться конкурс соціальних проектів. Обираємо реалістичні, ті, що найбільш доцільно використовують бюджетні кошти. При цьому залучаємо ресурси самих громадських організацій. Ми координуємо та стимулюємо діяльність у перспективних напрямках. Пріоритетним зараз є подолання бідності, надання послуг малозабезпеченим, багатодітним, інвалідам.

- Чи співпрацює Україна з іноземними спільнотами такого плану?

- Співробітництво з міжнародними організаціями здійснюється на рівні муніципалітетів. Ми з року в рік обмінюємося делегаціями, дивимося, як налагодженоа робота у наших іноземних колег. Вони не упереджено ставляться до соціальних проблем. Це правильно, адже бідні люди заслуговують не засудження, а співчуття та допомоги.

- Саме після запозичення досвіду в європейських соціальних службах, у Львові було створено «Центр обліку та нічного перебування бездомних»[A10] за адресою Кирилівська, 3-А. Ця спеціалізована бюджетна установа фінансується виключно з міського управління. Для того, щоб потрапити на нічлігжку, необхідно пройти флюорографію та інші обстеження, людина має перебувати у тверезому стані. Будь-яка організація, тим більше, працююча та, що працює з подібною категорією людей, повинна мати жорстку дисципліну, чіткі правила. Такий вид допомоги є додатковою соціальною гарантією і поки що це максимум, який можуть запропонувати міські органи влади.

- Як виглядає механізм прийняття соціальної програми?

- Усі світлі ідеї зароджуються в громадських організаціях. Для нас це, у першу чергу, офіціально офіційно зареєстровані спільноти, що мають досвід роботи у галузі не менше двох років. Цей час повинен пройти, аби ми пересвідчилися, що товариство може вистояти. Такі організації не є прибутковими, і саме тому їхній скорий швидкий розпад – звичайне діло. Проте, якщо робота була налагоджена правильно і продумано, на місце людей, які йдуть, прийдуть нові зацікавлені кадри. У такому разі організація продвовджує своє життя.

Нам подають проекти, з яких, ясна річ, можна реалізувати тільки невелику частину. Наша мета – підказати, якуі саме. Існує спеціальна комісія, за результатами голосування якої визначається рейтинг. Кожного року встановлюється прохідна кількість проектів, що визначається за наявним фінансуванням. У склад комісії входять депутати та представники відділу громадського партнерства. Після слухання чи обговорення проекту виставляється кількість балів, що потім формує рейтинг. Остання операція – затвердження виконавчим комітетом обсягу фінансування. Дуже хочеться, щоб така традиція збереглась.

Не секрет, що фінансові труднощі – загальнодержавне явище. Коштів щораз стає менше. Дуже часто такі спільноти об’єднують самих людей, які потребують підтримки, звичайно, жодних доходів у них немає. Будь-яка матеріальна допомога здійснюється виключно з міського бюджету.

- Яким чином можна стабілізувати стан у країні?

- Ми будемо жити краще, коли не будемо жити у країні бідних. Необхідно подолати бідність. Тільки тоді ми маємо шанс зрушити з мертвої точки.

У результаті розмови підводимо такі підсумки:

· Відсутність уУ державі відсутня єдинаої політичнаої програмаи, яка б задовольняла її багатонаціональний склад населення, була практично застосованою ій спричиняла позитивні зміни в усіх сферах людського життя.

· Рівень безробіття – це величина, яка характеризується відсотковим відношенням безробітних до економічно-активного населення. Бачимо неспроможність держави провести відповідні аналітичні дослідження, які б дали реальну, фактичну картину безробіття в Україні.

· Намагаючись оптимізувати економічну ситуацію ву державі, уряд вусіма способами методами урізає видатки. Це є тимчасовий порятунок для бюджету, проте зовсім не порятунок для громадян.

· У кожному інституті влади існує сила- силенна діючих структур, кожна з яких намагається перекласти відповідальність на іншу. Маємо злоякісну диференціацію відповідальності, і, як наслідок, погану координацію дій.

· Новоутворені спільноти не мають жодної підтримки на початку свого розвитку. Фінансування їхніх проектів виключно з міського бюджету автоматично ізолює такі організації від роботи в масштабах держави.

Перелічені фактори безпосередньо впливають на соціальні проблеми,; вони є прямою перешкодою на шляху вирішення питань жебрацтва, безробіття та загальної бідності.

Ми вже ознайомилися із однією позицією. Проте ще рано робити висновки, формувати власну точку зору. Як було зазначено у вступі, наша мета – тверезо оцінити ситуацію, отримати систему із двома змінними. Це наблизить нас до розв’язку, змусить замислитись. Підводити підсумки будемо згодом, коли порівняємо різні полюси, відтворимо у свідомості завершений малюнок. Втішний чи ні, поки що невідомо. Принцип подання інформації перекликається перегукується із назвою поетичної збірки Франка: «З вершин і низин». Перейдемо до другого етапу.

Наступна локація, якої нам необхідно дістатися, не настільки чітко окреслена, як попередня. Ми будемо шукати зустрічі із бідними людьми, із жебраками. Це не складно, адже вони у Львові, на жаль, майже скрізь. Як голуби – ті теж злітаються у місцях, де є шанс здобути харчі.

У ту неділю надворі був мороз. Погода безсніжна, безвітряна, сильна вологість. Такий ліричний відступ може здатися зайвим, але на мені були футболка, гольф, шерстяний светр із коміром під шию та лижна куртка. Згідно із написанимому на етикетці, вона витримує температуру -35 градусів С. Високі шкарпетки, теплі джинси, рукавиці, хутряне взуття. Виходячи із дому, я був впевнений, що не замерзну…

Перше місце, де я сподівався знайти злидарів, -– скверик на площі Петрушевича [A11]. Там поряд із спорт-комбінатом «Євро-спорт», бізнес-центром і Палацом естетичного виховання молоді на лавці серед купи сміття живе жінка. Кожного ранку вона гортає газету, кутається у ковдру і своїм виглядом змушує перехожих оминати цю алею. Як випав перший сніг, жебрачка зникла. Не було її на місці і у день мого візиту. Все, що залишалося, – крокувати далі.

Жебрацтво – не менш поширене явище і на невеличкій вулиці Костомарова. Там є пункт прийому пляшок і смітники, – стандартні центри тяжіння для злидаря. Проте навіть тут у полі мого зору не з’явилося жодного обскубаного пуховика, зношеної одежі. Справа в тому, що ці люди, як і ми, мають свій розклад, тільки- от дещо інакший, монотонніший. Вони ходять по їжу у конкретний час, знають, коли сміття вивозять машини, знають, коли найчастіше мешканці сусідніх будинків приносять нові поліетиленові пакети. Жебраків тут НЕ немає. Їх немає тут зараз.

Підійшов до охайно вдягнутого, стрункого на свої роки дідуся, який стояв неподалік – палив. Привітався, пояснив, у чому справа. Запитав, чи не знає він, де поділися жебраки.

- А я сам жебрак! – пролунала в ту ж мить відповідь.

- Він сконфузився од своїх слів, засміявся якось істерично, гірко. І пішов.

- У ресторани вони по неділях ходять, -– махнув вже здалека рукою.

Я зрозумів, що не варто виявляти настирливість журналіста. Рухаємося далі, пізнавати дух культурної столиці Галичини.

Площа Данила Галицького. Окрім величного пам’ятника королю, увагу привертає яскраво-жовтий намет. Усередині біля стенду із газетами стоїть чоловік. Він має бейджик (посвідчення) продавця). Упродовж декількох хвилин я дізнався про газету «Просто неба», кудиу яку готують матеріали, не повірите, самі злидарі. У положенні становищі людей без прописки і мінімальних коштів, вони створюють сучасною мовою мас-медіа! [A12] Звичайно, купуємо примірник – 4 грн – половина продавцю. Ось що дізнаємося із газети.

З 2006 року у Львові діє спільнота «Оселя», котра що співпрацює із товариством «Народна допомога». «Просто неба» друкується за підтримки саме цієї організації. Приводимо уривки з дописів жебраків.

«У новому році хотіла би все- таки добитися паспорта і десь потихеньку влаштуватися на роботу. Але поки я вірю у вас, залишатимуся в притулку на Кирилівській, і аж ніяк не на вулиці!»

«Чекаю змін у владі. Мені хотілося б, щоби наш президент був конкретною людиною, а не ходив дерева саджати і будинки освячувати… Країні потрібна диктатура».

«…Потрібно вставати на ноги, адже теперішнє життя мене не задовольняє. Куди ж тут подінешся, коли жити треба, а от помирати ранувато?»

«Чого я чекаю від наступного року? Мабуть, як і всі, всього хорошого, доброго, приємного, знаючи, що навряд чи це збудеться. Все одно, надія вмирає останньою, а вона ще є».

На останній шпальті надрукованоі координати наступних таких місць: «Де отримати теплий одяг», «Де помитись, підстригтись і випрати речі», «Де переночувати», «Де отримати реєстрацію та відновити паспорт», «Де отримати консультацію юриста», «Де можна поступово відновити своє життя». Чи не правда – казка? Здається, у таких умовах поняття «жебрак» не може існувати саме по собі. Проте це не так.

Менш ніж за 50 метрів вулиця Галицька. Тут маємо нагоду спростувати твердження, що ситуація під контролем.

Ще здалеку серед натовпу можна було розрізнити силует, якийщо з однаковим проміжком часу зупинявся, нагинався і перекладав із великих урн у свою торбину різні предмети. Чоловік спочатку злякався, але, коли дізнався мету моєї з ним бесіди, залюбки вувійшов у діалог. Не стану описувати зовнішність. Скажу тільки, що у його голосі не було анітрохи фальшу, злоби, лукавства, а лише якийсь смуток, сором і розчарування. Інтерв’ю із Павлом Кузиком (чоловіком, якого ми зустріли) друкуємо розповіддю від першої особи; питання приведені не дослівно.

“Я народився у селі Кунин Жовківського району. 1958 року ми з мамою переїхали до Львова. Провчився у коледжі, пішов на роботу після армії – автослюсарем і маляром. Стаж маю 30 років. Отримав біля Нового Цуму квартиру двокімнатну. Одружився, дочку виховав, усе було нормально. Та потім, як кажуть, життя пішло в другий інший бік. Початок дев’яностих для мене виявився переломним моментом. З жінкою ми розвелися, не через пияцтво, не подумайте. Через її зраду. Донька почала жити окремо, заміж вийшла. Зараз мають особнячок десь за містом, дитину виховують…

- Ви отримуєте від доньки матеріальну допомогу?

Ні, в них своє життя, я не втручаюсь. Долею дружини також не цікавлюсь.

- Як Вви втратили роботу?

Так само, як і усі. Фірма, де працював, розвалилася. Підприємство «Львіватоменергоремонт» у радянські часи обслуговувало усі вітчизняні атомні електростанції. Тоді компанію закрили і викупили. Звільнили абсолютно всіх. Жодного скерування або рекомендацій я не отримав. Пробував ще працювати на іншому виробництві, але платили мало, про людяне відношення до себе годі було й мріяти. Пішов і звідти.

- Чому у теперішній час не проживаєте у своїй квартирі?

Її немає. Квартиру на Керамічній переписав на дружину. Вона дуже просила, а потім бувай здоровий – вказала на двері. Не думав, що так буде. Мене просто обдурили. Живу у мами. Їй 85 років. Три роки пролежала у комі. Треба було доглядати, годувати, одягати… Зараз, дякувати Богу, ходить, має здоров’ячко.

- Опишіть свій день.

Збираю за день макулатуру, склотару, де є. Здаю то все. Вистачає на хліб, іноді на сигарети. Так кожен день.

- У чому причина В вашого положення?

Винна держава. Вони між собою воюють, а про людей забули. Нам на зарплату, на пенсію не мають, а самі заробляють мільйони. Будують вілли, кораблі купують, а Україна тим часом гине. Бо таких, як я, все більшає”.

Отримавши смішні на сьогоднішній день гроші – 20 грн – чоловік заплакав. Він дякував, ніби врятувався від смерті. Можливо, так воно і є. У будь- якому разі, цього дня йому вже не доведеться збирати на хліб.

Вислухавши історію окремої особи, проведемо аналіз. Не висмоктуючи нічого з пальця, просто обробляючи опрацюємо знайдену інформацію.

· Колись ще тодіУ минулому людина, не маючащо не має вищої освіти, знаходить роботу. Заробітку вистачає, аби утримувати родину. Держава гарантує стабільність – 30 років праці.

Чи можна сказати те саме про теперішні часи? Не говорячи вже про прейскурант на освіту, її якість і ймовірність її здобуття середньостатистичною людиною, які перспективи маємо у результаті? Виїзд за кордон – скажете, не патріоти. А державних місць не вистачає. Маса Багато людей, захистивши у ВУЗі аспірантуру, вимушені працювати на приватних підприємців, власників малого бізнесу. Обслуговуючий Обслуговувальний персонал, фото-дизайнер[A13], працівник у банку… Багато хто з цих людей працює без трудової книги, узгодженого графіку роботи, фактично, нелегально. Не легше зараз вчителю, лікарю або водію. Тим, хто не має «лівого» заробітку, прожити просто нереально. За даними інформаційного агентства «УНІАН» середня зарплатня в Україні на грудень 2011 року сягала 2727 грн. Але наскільки вона середня? Жоден із вищеназваних працівників не має такого доходу.

Ми розглянули тільки щощойно еліту суспільства, її інтелігентну частину. Не ту еліту, що живе у розкішних маєтках, а ту, що відповідає цьому поняттю, у першу чергу, інтелектуально. Ці люди мають, за логікою, розвивати науку, промисловість, працювати на підвищення ВВП та ІРЛП (Індекс розвитку людського потенціалу). Поки що так не виходить.

А що ж тоді робити тим самим малярам, столярам, слюсарям?.. З одного боку, це професії минулого – індустріальної епохи розвитку господарства, з іншого – постіндустріального періоду ніяк не дочекаємося. От і залишились наші працівники кинуті напризволяще.

Маємо ускладнений доступ до освіти, дефіцит робочих місць та нестачу коштів для забезпечення громадянам гідного життя.

· Людина безкоштовно отримує двокімнатну квартиру.

І дійсноСправді, хіба це не виправданий навіть з економічного боку крок? Будь-яка сучасна держава знаходиться у стані урбанізації. Неминучим є також зростання ролі агломерацій, які потребують трудових ресурсів. У свою чергу, суб’єкт для того, щоб виконувати ту чи іншу дію, має бути забезпеченим умовами для життя. Характерна залежність: «Людина, що потребує товар, – людина, яка його пропонує».

Про яку безкоштовну квартиру може іти мова?

Сьогодні ми практикуємо замкнене коло, яке виглядає приблизно так: держава економить на трудових ресурсах – активна частина населення шукає заробіток, який зможе забезпечити їхнє гідне життя, знаходить у приватних організаціях – приватні підприємці ухиляються від податків – держава залишається без коштів, які б вона могла виплатити трудовому ресурсові. Ті, хто в силу різноманітних причин, не змогли реалізувати себе у межах цієї залежності, опиняються на місці Павла Кузика.

Це ізольована від реального життя схема. А насправді в ній обов’язково є місця для промисловості, яка потерпає без вкладень і професійних кадрів, для системи соціального захисту, яка не має, по суті, важелів впливу. Все це ланки одного причинно-наслідкового ланцюгжка.

Загальновідомим є факт, що відсоток безхатченків збільшується через економічну кризу. Але ж справедливим є і зворотне.е Криза посилюється за рахунокчерез зростанняу кількості економічно-активного, працездатного населення, яке не має можливості працювати на свою державу. Варто пам’ятати, що цих людей треба годувати, забезпечувати житлом… і все це зводиться рано чи пізно до забезпечення робочими місцями. Якби держава була зацікавлена у присутності на вітчизняному виробництві задоволеного своєю роботою українського працівника, вступив би у силу правильний, адекватний механізм, утворилися б інші тенденції. Держава, подібно до невичерпних джерел енергії, була б здатна самовідновлюватися. Між попитом і пропозицією запанував би баланс. Але це не про сьогоднішню Україну.

Бачимо свідоме заохочення дармоїдства як одну з тотальних причин сучасного жебрацтва.

· Людина втрачає роботу через загибель припинення виробництва, проте жодного скерування не отримує.

Перехід від планової до ринкової системи економіки – зрозуміло. Проте чому настільки революційним і необдуманим шляхом?

Цікаво, що має запропонувати сторона, яка викуповаує підприємство, аби віддати їй цілий промисловий блок? В США існують ТНК, чистий прибуток яких можна співвіднести з річним бюджетом України. Такі «компанії-гіганти» («Дженерал Моторс»,; «АЛКО» тощо) -– хліб американців. Скажете, 2/3 обсягу їхнього виробництва зосереджено в філіалах по всьому світі? Так! Але це і є риса науково-технічної революції – розподіл праці. Це і є постіндустріальний період розвитку господарства, до якого нам, як до неба. Саме вітчизняні промислові центри мають бути основою для подальшого розвитку країни, а ми їх продаємо, в комплекті із унікальною за своїми властивостями землею. Неважливо, за які гроші. Звичайно, треба не тільки накопичувати промислову базу, а й розширяти обмін послугами, інформацією, патентами, ліцензіями і документацією. Проте кожна з цих операцій повинна мати під собою ґрунт.

Не подумайте тільки, що ми є прихильниками стратегії економіки США. Немає чому заздрити. Ми лише розглянули модель, її вузький аспект. У той самий час, наші західні колеги мають свої проблеми: за станом на 17 листопада 2011 загальний національний борг США -– $ 15 трлн. 33 ммільярдів 607 ммільйонів 225 тисяч 920 (↑ U.S. Treasury Debt Position and Activity Report - January 2011). Зате гроші в них друкуються, як папір..

В Україні немає підстав для того, щоб відмовлятися від технологічної бази. Жодна країна не має таких підстав. Держава зобов’язана у разі закриття підприємства звітувати перед народомлюдьми, який які від на цього цьому підприємства підприємстві залежавпрацювали. Хіба це не логічно – забезпечити альтернативною і не гіршою за попередню працею людей, які своїми руками будували українцям, не американцям, не росіянам або полякам, а українцям, майбутнє, незалежність і демократію? Так має бути. Інші дії є аморальними і протизаконними.

Складається враження, що політика – це така дисципліна, яка жодним чином не стосується громадськості. «Вершини і низини» майже не взаємодіють. Приймаються закони, вносяться корективи в Конституціюї, а народ, як лабораторнийа тваринкащур, випробовує на собі нововведення. За результатами навіть не спостерігають – не актуально. Таке собі самоврядування у стінах Ккабінету міністрів.

Не глибоко, але все ж таки зануримось у законодавчу техніку. Маємо наступні етапи пПрийняття будь-якого акту відбувається за такою послідовністю:

1. зЗаконодавча ініціатива;

2. оОбговорення законопроекту;

3. пПрийняття закону;

4. оОприлюднення закону.;

Прийняття закону здійснюється шляхом голосування: закон приймається більшістю голосів від загальної кількості народних депутатів. Після цього закон підписує Голова Верховної Ради України і передає його на підпис Президентовіу України. Цікавим є те, що запропонувати законопроект у профільну комісію на перше читання може лише народний депутат України. Після схвалення законопроекту (друге читання) та публікації його положень в офіційних друкованих виданнях ті чи інші реформи вступають ув силу (через 10 днів). Людей, грубо кажучи, ставлять перед фактом. Хоча б на одному з етапів створення закону було враховано народне волевиявлення? Ні.[A14] Хоча нас годують байками про чесні вибори і референдуми, це зовсім не поживно.

Очевидною є безвідповідальність влади за свої дії,; відсутнійсть елементу звітування перед народом. Кричуще Вражає свавілля на всіх рівнях законодавства і недосконалість системи управління.

Наступна зустріч відбулася на вулиці Театральній. Тут уже ціла група жебраків. Такі ж звичайні люди, як і Павло. Не обкурені, не у стані алкогольного сп’яніння, ввічливі та прості. Багатьом нашим підліткам варто повчитися у таких людей культурі спілкування, і це не іронія.

Схема така сама: інтерв’ю, висновки. А от жебрацтво буде розглянуто у більш тяжкій стадії – злидарі, яких ми зустріли, не мають місця проживання.

- Де ви проводите ніч?

Є у Львові місце – Кирилівська 3-А (саме ця адреса зазначена у виданні «Просто неба» та у першому інтерв’ю). Тут ми збираємося ввечері, отримуаємо упаковку «Мівіни» і цього досить. На свята дають хліб, черствий, запліснявілий. Якщо іноді маємо квас, так це той, що у магазинах не встигли продати. Проте задовольняємося тим, що маємо. Жити більше нема де – замерзнемо. Характеристики для про них від мене не чекайте: – скажу зайве – позбавлюсь даху над головою.

- Чим наразі живеите?

Все просто. Треба запам’ятати правило: знайдеш прибуток – будеш їсти. От виносимо землю із церкви, що зараз реставрують, підвали чистимо.

- Як опинились у такому положенністановищі?

В кожного своя історія. Я особисто працював у Винниках. Одного разу просто приїхали бандити і попросили залишити місце. За працю грошей так і не отримав, документи в той день забрали. Миколу от ріелтори обдурили. Подробиць не треба – ми не хочемо називати імен, прізвищ. Це все матиме наслідки. Зараз тяжко. Із восьмої до двадцятої години мусимо десь блукати – раніше на Кирилівську не пускають. Ми за день замерзаємо, промокаємо, а максимум, що там можна зробити, – одяг висушити, вода тільки холодна. Це приміщення у минулому відводилось під витверезник, звичайний барак. Прописку отримали на півроку, а потім іди звідти, куди хочеш.

Хотілося б окреме спасибі висловити нашим нашій поліціантамміліції. От маю свідоцтво, паспорт, трудову книгу, і мушу завтра іти домовлятися, аби всі ці документи поклали у сейф. А все тому, що в нас їх забирають. Просто так. Перед тим, як випровадити з вокзалу, попросять пред’явити паспорт. Покажеш – заберуть, не покажеш – заберуть тебе. За тебе не заступляться, ти – ніхто, ти поза законом.

- Ви бачите вихід із цієї ситуації?

Навіть дідусі з бабусями, які мають житло і пенсію, не справляються. Що тоді про нас говорити? Доки в країні бардак, виходу не існує. Риба гниє з голови.

- Не вважаєте, що винні самі люди?

Не буває так, щоб усі люди були винними. Ми винні тільки в тому, що були такими довірливими таі наївними.

· У вісім восьмій запускають – у вісім восьмій виганяють.

Так, добре, коли діє подібна організація. Людям хоча б є, де переночувати. Аби уточнити для себе деякі моменти, повертаємося до видання «Просто неба». Звіт про поїздку в Брюссель у вигляді статті пропонує нам Саноцька Олена Саноцька. Цитуємо вирізки.

«17-19 жовтня в Брюсселі (Бельгія) відбулися загальні збори організації «Емаус- – Європа», що є складовою частиною міжнародного руху «Емаус» -– організації, що об’єднує більше трьохсот спільнот у сорока країнах світу на усіх континентах. Перша спільнота була заснована отцем П’єром у Парижі в 1949 році. Тільки у Франції більше 200 спільнот, в Німеччині, Голландії – кілька десятків. У найближчий до нас Польщі є чотири спільноти. В Україні – одна.

Кожна ііз спільнот об’єднує людей, що втратили волю до життя через різні життєві негаразди, а зокрема бездомність, та тих, котрі відчувають відповідальність за несправедливість світу…»

Виникає логічне запитання: «Чому в Україні тільки одне товариство, яке бореться за права людей, «що втратили волю до життя?». Невже рівень життя в нашій країні настільки високий, що потреби інвестувати соціальні проекти немає? Такі спільноти і товариства необхідні Україні, як повітря. Проте держава чомусь виокремлює інші пріоритети. Даний факт – не показник відсоткової кількості безробітних або бездомних людей. Він тільки віддзеркалює сприйняття сприймання народом і державою соціальних проблем таі демонструє відсутність бажання/можливості ці проблеми вирішувати.

Дуже цікавою є кінцівка матеріалу про спільноту «Емаус»:

«Україну потрібно плекати і відтворювати. Терпіти і любити. Вирощувати Україну в собі і ділитися нею з іншими. Україна дивиться на мене очима бідних людей…» У цьому, беззаперечно, погоджуємося.

Не будемо дозволяти собі безпідставних звинувачень. Та якщо взяти до уваги слова жебраків, отримаємо ще одну антирекламу у бік влади. ПоліціантиМіліція, що залишають залишає людей без документів, бандити[A15], які уособлюють собою судовий процес і виносять вирок… Фатальна безкарність і беззаконня. Ось реалії, які ми можемо не прийняти або закрити на них очі і далі думати, що все гаразд.

Тепер ми дослідницьким шляхом переконалися, що можна і треба бачити дивитися широко, на охоплюючи зором периферіюї, а не тудитам, де зручніше і вигідніше. Можливо, комусь така стаття здасться надто загальною і неконкретною. Проте такими є спостереження звичайнісінького пішохода. Вони дають не прагматичну оцінку, а емоційний малюнок. Саме він мав би краще за будь-яку статистику або хронологію дати уявлення про найболючіші виразки суспільства, явити собоюстати поштовхом до їхнього лікування. Вагомим «за» нау користь такої концепції стане, напевно, праця всесвітньо відомого письменника і публіциста Джорджа Оруела. Його роман «Down and out in Paris and London» («Фунти лиха в Парижі та Лондоні») часто називають автобіографічним. Американець заговорив про бідність тільки після того, як випробовував її на власному досвіді. Безпосереднє спілкування із жебраками являє собоюдає схожий ефект.

Отримали матеріал, час залишати центр міста.

Пробувши на вулиці три години, хоч і у відносно активному русі, починаєш переставати розуміти, як ТАКІ люди виживають. Нестерпно холодно, просто замерзаєш. А тим часом все частіше і частіше помічаєш навколо жебраків. Закриті від усього, ми ходимо по вирішувати своїх справиах, не звертаючи ні на що уваги, не концентруючи свого погляду і думок. А от коли ти весь просочився цим духом брудної бідності, стає зрозуміло: «Знедолені люди скрізь». Перепрограмувавши себе, знявши рожеві окуляри, вмить бачиш навколишній світ зовсім під іншим ракурсом.

Ось вони тягнуть рукку зу проханнямі допомоги, ось старенька і згорблена бабуся відмовляється прийняти буханець хлібу – навіть у своєму положенні становищі має гідність і принципи, ось дідусь купуляє собі пачку сигаретцигарок. Розраховується монетами вартістю від однієї до десяти копійок, високими стопками, дуже довго.

Наступає Настає прозріння.

Тут навіть не описано тих, хто з головою пірнає у смітник, намагаючись знайти поживу; жодного слова про тих, хто ділить сніданок із собаками; не чути про людей, від яких йде специфічний, тяжкий і неприємний запах. Запах бідності. Ми спілкувалися із тими, хто поки що чомусь вірить і бореться. Із останніх сил.

І саме у цей момент молодий хлопчина передає мені рекламне оголошення: «Друзі, з настанням холодів улюблене кафе-креперія «Млинець» потурбувалася про Ваше здоров’я і відмінне самопочуття! Ми запрошуємо Вас на сезон ароматних глінтвейнів, гарячого шоколаду і духмяного пива, які зігрівають не тільки душу, а й тіло!» «Зайди, зігрійся!»

Хто кому, перепрошую, «друзі»? Кого ж ви настільки поважаєте, що використовуєте заголовну велику літеру ву звертанні «Ваше»? Про чиє здоров’я і самопочуття ви потурбувались? Може, Кузик Павло зможе завітати до вас на «духмяне пиво», може, його ви частуватимете «ароматним глінтвейном»? Український злидар не скуштує млинця – це йому не по кишені. Він не зайде і не зігріється, він буде пухнути із голоду і повільно помирати прямо навпроти «улюбленої кафе-креперії». Зігрійте йому, нарешті, душу – дайте йому жити.

Ось він, наш злидар. У всій своїй потворності.

Завершуючи цей розділ, необхідно зробити справедливе зауваження: нерівність у якійсь міріякоюсь мірою існувала, існує та буде існувати в усіх суспільствах. Це явище є цілком природним і обумовлюється факторами, на які навряд чи можливо вплинути. ТЦе так звані стратифікаційні системи, у межах яких відбуваються всі процеси, розглядається та аналізується будь-який соціальний організм[1] (Ільчук Л.І. «Соціальна політика в умовах поглиблення соціальної нерівності в Україні / підроз. 1.1 стр. 21-28). Перша з них є фізико-генетичною, в основі якої лежить розподіл людей або груп за «природними» соціально-демографічними ознаками. Крім цього, виділяють рабовласницьку, кастову (за етнічними відмінностями), станову (за юридичними правами), ето[A16] кратичну (державна ієрархія – політична, військова, господарська тощо), соціально-професійну (зміст і умови праці), класову, культурно-символічну (доступ до соціально значимої інформації) та культурно нормативну (повага і престиж) стратифікаційні системи. Деякі з них панували у первісній громаді та продовжуються відтворюватися донині, деякі є відносно новими та вже закріпленими у свідомості людей.

Як пише соціолог Ільчук Л. І., посилаючись на Вебера, ці системи формують три основні відмінності між усіма людьми[2]. (Ільчук Л.І. «Соціальна політика в умовах поглиблення соціальної нерівності в Україні / підроз. 1.1 стр. 17-20): відмінність у власності, що породжує економічні класи; відмінність у відношенні до влади, яка утворює політичні партії; престижні відмінності, що обумовлюють статусні угрупування або страти.

Проте у всьому мають має бути свояї межаі. Україна вже давно знаходиться у стані, коли паразитуюче[A17] багатство й маргінальна бідність не просто гальмують, а повністю пригнічують стимули розвитку, ведуть до деградації суспільства..

Чому державу поглинає інфляція? Чому бюджетних коштів не вистачає? Так от оОдним із найвагоміших чинників цих процесів, а також поглиблення соціальної нерівності в Україні є перерозподіл власності: «Сучасний формат соціальної нерівності в Україні було закладено у другій половині 80-х років ХХ століття, коли розпочалося роздержавлення та комерціоналізація державної власності радянського періоду за умов технологічних, економічних та соціальних викликів того часу. Для країни відкрилась можливість поступової та поетапної трансформації відносин власності. Отримали розвиток індивідуальна трудова діяльність, малий та середній бізнес, кооперація, аренда, акціонування тощо.

Проте на початку 90-х років вектор трансформацій змінився. Еволюційний процес поступився місцем хаотичній приватизації, що мотивувалась необхідністю швидкого переходу до ринкової економіки, де-факто в основу нового курсу було покладено завдання формування під керівництвом владної бюрократичної верхівки олігархічного капіталу. Привласнення суспільного багатства супроводжувалося порушенням правових норм, корупцією, криміналом.

Перерозподіл власності було здійснено за безпрецедентно короткий термін – протягом двох-трьох років державна власність втратила монопольні позиції в економіці країни. Приватизація цілком відповідала лише інтересам тих, хто її проводив. Те, що відбувалось, було абсолютно незаконним обкраданням держави»[3] [A18] (Давидюк О.О. «Соціальна політика в умовах поглиблення соціальної нерівності в Україні / підроз. 1.2, стр. 40-41).

Із поданого випливає, що загальною причиною соціальних проблем є катастрофічно малий відсоток людей середнього класу. В умовах сьогодення будь-який український “принц”, незалежно від роду своєї діяльності обкрадає українського “злидаря”. Найважливіші об’єкти власності опинилися в руках меншості, а саме вузької групи олігархів. Демократизація капіталу в таких умовах є неможливою. Ось результати опитування щодо спрямованості соціально-економічної політики влади, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень ім.. О. Разумкова: формування і підтримка середнього класу – 12, 4%; підтримка нижчого класу – 13, 4%; підтримка крупного капіталу (багатих, олігархів) – 47, 4%, важко відповісти – 21, 9%[4].

Представники нижчого класу є соціально немобільними. Не кажучи вже про вертикальну мобільність (можливість людини зростати у своєму матеріальному становищіе), українці не можуть рухатися навіть вздовж горизонталі – «мігруючи» між соціальними ланками одного рівня. Як дії влади, так і дії громадян держави є заблокованими.

Ось які орієнтири прописані Президентською Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки: «Заможне суспільство, конкурентна економіка, ефективна держава». Поки що, на жаль, усі є свідками залежного суспільства, інертної економіки та ефектної у всіх відношенняхзі всіх боків держави.

Як це не сумно, але корабель під назвою «Україна» цілеспрямовано іде на дно.

Розділ 1.2. Наочна статистика

Основна мета цього розділу – забезпечити читача вибірковими статистичними даними, які б наочно відобразили деякі аспекти соціальної ситуації в Україні й у Львові. Це додасть ваги усім попереднім твердженням, адже цифри, як відомо, - не брешуть.

Спершу, позначимо схему, за якою будемо працювати у межах розділу. Існують три основні підходи вивчення стратифікаційних порядків: об’єктивний, суб’єктивний і метод практик. Сконцентруємо увагу на перших двох позиціях.

Об’єктивний підхід – дослідник оперує певним об’єктивним критерієм соціальної диференціації; найчастіше цей підхід базується на соціально класовій шкалі[5]. Позиції індивіда вимірюються у різних зрізах. Критерієм можуть бути його заробітна плата, порівняно з прожитковим мінімумом; його статус за рівнем освіти або наявним капіталом і т.д. Головна умова об’єктивного підходу – усі величини є фактичними.

Суб’єктивні стратифікаційні порядки – це самоідентифікація індивідів із певними соціальними групами, визначення ними свого місця у суспільній ієрархії[6]. Аналізуючи дані за допомогою цього методу, у першу чергу до уваги береться соціальне самопочуття індивіда.

Почнемо з розгляду об’єктивних шкал, аби довести, що причини, визначені нами у попередньому розділі мають фактичне підтвердження. Обираємо наступні позиції:

1. місце праці на даний момент часу;

2. рівень освіти страт;

3. фактичний дохід страт;

4. частка страти в структурі населення.

Як бачимо, у трьох останніх критеріях ми працюватимемо із поняттям страта. Досліджуючи матеріали, що містять цей термін ми керуватимемось наступною класифікацією: вища страта – спільність, якій притаманний високий рівень життя; нижча страта – спільність, якій притаманний низький рівень життя. Візьмемо «вищу страту» як точку відліку і розташуємо у порядку погіршення соціально-економічного становища проміжні стратифікаційні порядки: страта 2, страта 3, страта 4, страта 5. Ознака соціальної страти змінюватиметься в залежності від матеріалів, що будуть розглянуті.

До уваги читача пропонуємо результати дослідження Львівського соціолога Коваліско Н.В. У її праці «Стратифікаційний порядок за кон’юнкцією «позиції/диспозиції/практики» викладені результати ретельного тривимірного аналізу «простору нерівності» у межах наступних стратифікаційних порядків: економічного, владного, символічного, соціального й культурного. (посилання)