Тенденції і проблеми структурної динаміки пострадянського українського суспільства.

Розуміння тих змін, що сталися з суспільством в ході його трансформації є неможливим без розуміння особливостей минулої структури. Радянське суспільство представляло собою одну з форм сучасного індустріального суспільства — моністичну форму. Розвинутими були державно-капіталістичні суспільні відносини. Якщо в плюралістичному капіталістичному суспільсті організаційні ресурси як правило знаходяться під контролем власників та менеджерів, то в радянському суспільстві контроль над ресурсом перейшов в прерогативу партії. Цей контроль включав в себе всі важливі сторони життя суспільства, такі як виробничі та розподільчі відносини.

Існує гіпотеза, що в посткомуністичному суспільстві відбувається становлення унікальної соціальної структури, в якій культурний капітал грає особливу роль джерела влади, престижу та привілегій. А економічний капітал має вплив в невеликій спільноті власників в середині соціальної ієрархії. Але ця теорія є категоричною і можливо не відповідає до кінця дійсності щодо українського суспільства.

В українського суспільстві той, хто володіє адміністративною та політичною владою часто може конвертувати її в право володіння та контролю, а також і в культурний капітал.

Якщо припустити, що після розпаду радянського суспільства, українське суспільство трансформувалося в плюралістичне капіталістичне суспільство, то очевидним є і те, що трансформацію пройшла і вся структура соціально значущих ресурсів.

За результатами проведеного Харківськими вченими дослідження, виявилося, що високу значущість мають як соціальний та економічний, так і культурний капітали. Сучасні українці розглядають наявність економічного капіталу як дуже важливий фактор досягнення успіху в житті. В даному комплексі ресурсів найбільшого значення має саме соціальний капітал — наявність потрібних зв”язків та знайомств. Що проводить нас до тему “блату”, як використання особистих контактів для доступу до значущих ресурсів. Блат неможливо відділити від розводілу обмежених ресурсів, і є і зараз присутнім в розподілі бюджетів, дотацій та фондів, а також є необхідним в вирішенні проблем з державними органами контролю.

Отже, інституціональні зміни в структурі суспільства не призвели до витіснення неформальних соціальних практик, що розвинулись в пізньому радянському суспільстві. Підтримка зі сторони мереж соціального оточення, обмін ресурсами та правилами, що проходить за межами формальних структур, вбудовуються та доповнюють систему ринкових відносин, що формується зараз на пострадянському просторі.

Також цікавим є високе значення, яке надають культурному та особистісному капіталу представники різних демографічних груп, а особливо молодь.

Можна навести комплекси ресурсів, які були визначені як найбільш значемі для різних груп людей в українському суспільстві, а також доступ до яких є достатньо різним, тому вони можуть визначати формування об”єктивних класів в Україні.

- “Інформаційно-комунікативний” капітал (досяжні ресурси знання та особистісних якостей);

- “Соціально-економічний” капітал (спадкові ресурси заможності та соціальних мереж);

- Ресурс зайнятості;

- Капітал компетентності (є досяжним);

- Політико-економічний капітал (посилюється фактором наяності заможних родичів або зайнятості в часному секторі економіки).

Тож ми бачимо, що доступ до цих ресурсів можна розглядати як важливий фактор диференціації соціальних позицій і формування класів.

Важливим є зазначити, що очевидним є зміна форм соціального відчуження і формування в умовах посткомуністичної України некласичного соціально-економічного порогу експлатації (формується на основі “двойного синтезу” ресурсів та організаційно-адміністративного фактору).