Методи вимірювання продуктивності праці

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки діяльності підприємств, мети розрахунків, способів визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють такі методи:

· натуральний;

· умовно-натуральний;

· трудовий;

· вартісний (грошовий).

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо). Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Перевагою цього методу є те, що він дозволяє найбільш просто і точно визначити рівень і динаміку продуктивності праці, так як відображає пряму залежність між обсягом виробленої продукції в натуральному виразі і витратами живої праці на її виробництво і не залежить від цінового фактора.

Недоліками цього методу є обмежена сфера його застосування (тільки в галузях, які випускають однорідну продукцію), неможливість врахування змін обсягу незавершеного виробництва (в авіаремонтному виробництві, в будівництві) і якості виготовленої продукції (в цивільній авіації – якості авіаперевезень).

Сутність умовно-натурального методу вимірювання полягає в тому, що за допомогою перевідних коефіцієнтів різні види продукції приводять до єдиного вимірювача.

Переваги та недоліки аналогічні до натурального методу.

Трудовий метод вимірювання продуктивності праці застосовується у тих випадках, коли обсяг виробленої продукції обчислюється на основі її трудомісткості.

Зміст його полягає в тому, що зростання продуктивності індивідуальної праці визначається підвищенням ступеня використання норм виробітку, єдиних для порівнюваних періодів. Різновидом трудового методу є визначення зростання продуктивності праці за зниженням трудомісткості продукції (робіт).

Перевага трудового методу вимірювання продуктивності праці у тому, що він досить точно характеризує динаміку продуктивності праці. Використання цього методу потребує добре поставленого нормування праці. У зв’язку з цим сфера його застосування обмежена.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста і умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Зміст вартісного методу полягає в тому, що різні види продукції виражаються в вартісному вимірюванні за допомогою встановлених на них цін. Даний метод є найбільш розповсюдженим і застосовується на підприємствах з різноманітною продукцією.

Перевага вартісного методу в його універсальності, в практичному застосуванні при порівнянні різнорідної продукції з витратами на її виготовлення на всіх рівнях економічної системи. Крім того, через систему надбавок до цін, тарифів він дозволяє враховувати якість продукції.

У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування і обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. При обчисленні валової або товарної продукції часто має місце повторний рахунок у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

Найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції — новоствореної вартості. Величина чистої продукції (ЧП) розраховується як різниця між обсягом валової продукції і матеріальними витратами:

або

,

де ВП — обсяг валової продукції, грн.; В_мат – матеріальні витрати, грн.; В_з.п – витрати на оплату праці персоналу, грн.;

В_с.з – відрахування на соціальні заходи, грн.; ПР – прибуток підприємства, грн.

У галузях з високим рівнем технічної оснащеності для розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить окрім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних відрахувань, тобто частку минулої праці.

Умовно-чиста продукція (УЧП) визначається:

,

де А_м – амортизаційні відрахування, грн.

Недоліком показника умовно-чистої продукції є те, що за значної різниці в рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій ціні підприємства, цей показник не дає точних і надійних результатів зіставлення реального вкладу підприємства щодо виготовлення цієї продукції і відповідної величини прибутку. Тому сфера його застосування обмежена.

Більш широко для розрахунку продуктивності праці на підприємствах застосовується показник нормативно-чистої продукції (НЧП).

Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції поряд з оптовою ціною встановлюється норматив чистої продукції.

Обсяг нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається як добуток обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику на норматив і складання отриманих результатів:

,

де Q_і – плановий обсяг і -го виду продукції, од; і - вид продукції;

n – кількість видів продукції; Н_ч.п – норматив чистої продукції на

і -й вид, грн/од.

Недоліки показника нормативно-чистої продукції ідентичні недолікам показника чистої продукції.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характе­ризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах). Розрізняють такі види трудомісткості: технологічну, обслуговування виробництва, виробничу та управлінську.