Методичні рекомендації. Розглядаючи перше питання, слід наголосити на тому, що характерною особливістю української культури було те

Розглядаючи перше питання, слід наголосити на тому, що характерною особливістю української культури було те, що вона розвивалась в умовах колоніальних утисків Російської та Австро-Угорської імперій, куди входили українські землі. На цьому тлі розпочинається новий етап національно-культурного відродження, зародки якого простежуються в останній чверті ХVІІІ ст. у середовищі українського дворянства, у якого пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу, його побуту, звичаїв, обрядів. Посилення уваги до рідної мови сприяло її піднесенню, спростувало усталений погляд на українську мову як на діалект російської.

Готуючись до другого питання, слід урахувати, що вирішальним показником життєвості української мови стала якість і різноманітність літератури, що створювалась нею. Національне відродження в літературі пов’язане з творчістю І. Котляревського, автором поеми «Енеїда» – першого твору нової української літератури, написаного живою розмовною мовою. Основоположником художньої прози нової української літератури був Г. Квітка-Основ’яненко. Українські поети-романтики зуміли утвердити в літературі живу українську мову, збагативши літературу новими жанрами – баладою, історичною поемою, драмою. Головним рушієм національного відродження стало те, що ідеї духовного і національного пробудження були закладені українською інтелігенцією наприкінці ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. і знайшли найяскравіше втілення та продовження у спадщині та діяльності Т. Шевченка.

Важливу роль у національно-культурному відродженні відіграв професійний театр, який виник у Харкові, а потім у Полтаві. Становлення українського театру пов’язане з творчістю Г. Квітки-Основ’яненка та І. Котляревського, які були організаторами театрального життя, драматургами, а також режисерами та акторами.

На першу половину ХІХ ст. припадає й становлення національної музики. Виходять у світ перші збірки народних пісень «Українські мелодії» М. Маркевича (1831), «Голоси українських пісень», зібрані й видані М. Максимовичем (1834). У першій половині ХІХ ст. в українському живописі розвиваються портретний, батальний, пейзажний та побутовий жанри. Вагомий внесок у розвиток живопису зробив Т. Шевченко та його учні Л. Жемчужников, К. Трутовський.

Вивчення третього питання слід почати з характеристики революційних рухів, що охопили багато європейських країн. Революційні події знайшли відгук і на українських землях. Центром визвольного антикріпосницького руху став Київ, де постало Кирило-Мефодіївське братство – нелегальна політична організація, провідним діячами якої були В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко. Братство поставило за мету перебудову тогочасних суспільних відносин на засадах християнства, виступало за ліквідацію кріпацтва, поширення освіти та здобуття Україною суверенітету в рамках слов’янської консолідації. Проіснувавши близько року, 1847 року братство боло розгромлене, а його члени заарештовані і засуджені.

Четверте питання тісно пов’язане з попереднім, оскільки після тривалої перерви колишні учасники Кирило-Мефодіївського братства змогли відновити пропаганду своїх ідей наприкінці 50-х – на поч.. 60-х рр. ХХ ст. Саме в цей час виникла народницька ідеологія. Величезне значення для розвитку української культури мала поява періодичних видань. У 1861 р. за редакцією В. Білозерського у Петербурзі почав виходити перший українськоий суспільно-політичнийо, літературно-мистецький та науково-літературний журнал «Основа», активними авторами якого стали П. Куліш, М. Костомаров, Т.Шевченко та ін.. Журнал спонукав до праці на народній ниві за складних умов політичних переслідувань усього українського.