Методичні рекомендації. Розгляд першого питання доцільно розпочати з тих умов, у яких розвивалась тогочасна українська культура

Розгляд першого питання доцільно розпочати з тих умов, у яких розвивалась тогочасна українська культура. Суперечливий характер суспільних змін у Російській імперії. Скасування кріпацтва 1861 р., реформи в багатьох галузях суспільного життя. В Україні утворюються громади – товариства української інтелігенції, завданням яких було поширення освіти серед народу. Водночас будь-які спроби національної активності жорстоко придушувались. Саме в цей час було введено сумнозвісний циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Петра Валуєва, відповідно до якого уряд заборонив друкування науково-популярних та релігійних книжок українською мовою.

У 70-х рр. ХІХ ст. відбулось відродження громадянського руху на Україні, що свідчить про нове піднесення національно-визвольної боротьби.

Розгляд другого питання неможливий без усвідомлення того факту, що освіта на Наддніпрянській Україні розвивалася у межах загальнодержавної російської політики. Значно розширюється мережа навчальних закладів, але вони могли охопити навчання лише незначної кількості населення. До того ж заклади освіти були важливим засобом русифікації та денаціоналізації українського народу. Інша ситуація була на західноукраїнських землях, де центром культури залишався Львів. У 1849 р. у Львівському університеті було вперше засновано кафедру української мови, яку очолив Я. Головацький.

Друга половина ХІХ ст. була часом активного розвитку науки в Україні, чому сприяли численні наукові школи. Особливе значення для розвитку української культури та відродження української нації мали тогочасні дослідження в галузі українознавства: у сфері історії та етнографії плідно працювали М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, О. Єфименко, Д. Багалій та ін. Ф. Вовк; фольклористику розвивали П. Чубинський, М. Сумцов та ін. Важливим чинником розвитку української культури стали мовознавчі праці О. Потебні, П. Житецького, А. Кримського. Значну роль у розвитку національної свідомості відіграло культурно-освітнє товариство «Просвіта», засноване 1892 р. у Львові. Пізніше «Просвіти» виникли й у Східній Україні. У 1892 р. у Львові було створено наукове товариство ім. Тараса Шевченка (НТШ), яке мало за мету обєднати наукові сили на усіх українських землях. Згодом воно стало відігравати роль Української академії наук. Понад 15 років НТШ очолював М. Грушевський – видатна постать в українській духовній культурі, що є автором понад двох тисяч наукових праць, серед яких 11-томна «Історія України-Руси» та 5-томна «Історія української літератури».

Вивчаючи третє питання, слід зазначити, що музика цієї доби була пронизана ідеєю національного відродження. Одночасно з народною і церковною складалась світська професійна музична культура. Була створена перша за змістом українська національна опера «Запорожець за Дунаєм» (1862), музику до якої написав С. Гулак-Артемовський – небіж письменника П. Гулака-Артемовського. Цілу епоху у музичному житті України становить творчість Миколи Лисенка – великого українського композитора, що став основоположником української класичної музики. Широко відомими стали його опери «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба». Відомими композиторами були М. Аркас, П. Сокольський, М, Леонтович, К. Стеценко, О. Кошиць та ін. НА Західній Україні традиції української церковної музики розвивав М. Вербицький, який особисто відомий як автор музики до вірша «Ще не вмерла Україна» П. Чубинського, якому судилося стати національним гімном.

Розкриття четвертого питання слід почати з висвітлення ролі творчості Т. Шевченка у духовному й національному пробудженні України. Багато українських письменників зазнали впливу його творчості, зокрема М. Вовчок, Л. Глібов, С. Руданський, А. Свидницький, Ю. Федькович. Вони збагатили українську літературу новими темами, образами, жанрами. Поезії Шевченка вивчали напам’ять, його портрет займав почесне місце в кожній селянській хаті. Після смерті Т. Шевченка найпомітнішою постаттю в українській літературі стає П. Куліш, який створив перший історичний роман «Чорна рада». З другої половини ХІХ ст. в літературі утверджується реалізм. Зявляється перший соціальний роман «Люборацькі» А. Свидницького. В 70-80-х рр. в літературу вступають чимало українських прозаїків – Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький. Значного піднесення набуває театральне мистецтво, пов’язане з іменами М. Кропивницького, М. Садовського, М. Заньковецької, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого. Театр корифеїв — перший професійний український театр, відокремлений від польського та російського, який було відкрито 1882 року в Єлисаветграді.

Готуючи останнє питання, слід відзначити, що в архітектурі другої половини XIX століття стильова єдність класицизму руйнується. Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву «еклектика» (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і ренесанс, і романський стиль, багато будівель в «цегельному стилі» (головна прикраса — нештукатурена цегельна кладка). Пошук все більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедрального Володимирського собору, який споруджувався понад 20 років (1862—1886) за проектами І. Штрома, П. Спарро, О. Беретті. Участь у розписах собору В. Васнецова, М. Врубеля зробило собор видатним явищем у монументальному образотворчому мистецтві. Першим проектом у власне українському стилі вважають прийнятий в 1903 році проект будівлі Полтавського земства архітектора В. Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник Васильківський. Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-паркових ансамблів. Їх автори, як правило, нам невідомі. Народні майстри створили видатні шедеври архітектурного зодчества: палац Розумовського у Батурині в живописній місцевості над Сеймом, палац Галаґана в Сокирницях на Чернігівщині, до якого прилягає лісопарк площею 600 десятин, парк «Олександрія» на березі Росі в Білій Церкві, знаменита «Софіївка» в Умані, де руками кріпаків, без використання якої-небудь техніки були насипані гори, викопані ставки.

Практичне заняття 8. Українська культура радянської доби (1920–1991)

План

1. Культурне будівництво у радянській Україні в 20–30 рр. ХХ ст.

2. Українська культура у період сталінізму. Репресії проти митців. Роки війни.

3. Українська культура повоєнного періоду. Шістдесятництво як культурний феномен.

4. Наукові досягнення радянських учених. Розвиток ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії в мирних цілях.

5. Досягнення радянської системи освіти, запровадження загальнообов’язкової середньої освіти.