Кровохаркання та легенева кровотеча

Кровохаркання і легеневу кровотечу відносять до найбільш частих і грізних ускладнень легеневого туберкульозу, в першу чергу хронічного, деструктивного і циротичного. За механізмом виникнення кровохаркання та легенева кровотеча можуть бути від розриву (per rhexin), від роз'їдання (per diabrosin), ерозивні кровотечі, від просочування (per diapedesin).

Діапедезні кровотечі зустрічаються при свіжому вогнищевому й інфільтративному туберкульозі легень. Розвиток геморагічного діапедезу в таких випадках зумовлений запальними і гіперергічними реакціями в зоні ураження, тому таку кровотечу (кровохаркання) розглядають як запально-алергічну і називають ранньою.

При деструктивних процесах легеневі кровотечі виникають у результаті ерозії легеневих артерій і вен. Джерелом кровохаркання (кровотечі) можуть бути легеневі та бронхіальні судини. Приблизно 95% крові у легені постачається системою легеневої артерії, а 5% - бронхі­альними артеріями. Легенева кровотеча, як правило, виникає саме з бронхіальних судин

Всі кровохаркання і кровотечі поділяють на істинні і неістинні (псевдокровохаркання). При істинних кров виділяється безпосередньо з легень, а при несправжніх - з носоглотки, ясен, стравоходу, шлунка. Основними ознаками кровохаркання, легеневої кровотечі є:

- кров з легень виділяється під час кашлю;

- кров має яскраво-червоний колір;

- кров пінява.

Слід пам'ятати, що кров, перед тим як виділитись із легень назовні, повинна пройти шлях через бронхи, трахею, гортань і потрапити до ротової порожнини. Цей шлях кров може подолати тільки за наявності кашльових поштовхів. Ось чому не існує легеневого кровохаркання і кровотечі без кашлю.

Кровотеча з носа характеризується виділенням темної крові без кашлю, яка стікає по задній поверхні глотки.

Кровотеча з розширених вен стравоходу починається раптово, має профузний характер. Кашель відсутній. При цьому нерідко у хворих діагностується цироз печінки.

Кров із шлунка виділяється при блюванні, темного кольору, має вигляд " кавової гущі" (за рахунок домішок вмісту шлунка, соляної кислоти та пепсину). Іноді, при згортанні крові в шлунку, блювотні маси мають темні згустки. У випадку кровотечі з виразки шлунка спостерігається велика кровотеча з виділенням незміненої крові з блювотними масами.

За інтенсивністю виділення крові розрізняють кровохаркання, кровотечу і профузну кровотечу (крововилив).

Кровохаркання - це відкашлювання крові окремими плювками, згустками або прожилок крові з харкотинням. За добу виділяється біля 50мл крові. Під час кровотечі хворий відкашлює одночасно 50-100мл крові. Легенева профузна кровотеча виникає внаслідок розриву великих судин і дуже часто закінчується смертю від ядухи (асфіксії) внаслідок заповнення бронхів і трахеї згустками крові.

За кількістю одночасно виділеної крові легеневі кровотечі поділяються на малі (до 100мл), середні (від 100 до 300мл), великі (більше 300мл).

Патогенез. У патогенезі геморагічних ускладнень при туберкульозі значна роль приділяється наявності гіпертензії в малому колі кровообігу, а також порушенню процесів гемокоагуляції, що зумовлені викидом активаторів фібринолізу з легеневої тканини, яка розпадається, фібринолітичною дією продуктів цитолізу мікобактерій туберкульозу, токсичним впливом деяких антимікобактеріальних препаратів (рифампіцину, тіоацетазону, ПАСКу).

Локалізацію джерела кровохаркання або кровотечі встановлюють на підставі анамнестичних даних, аускультації, перкусії та рентгенологічного дослідження. Як правило, кровотеча відбувається з легені, в якій виявляють деструктивні зміни. Най­важливіше значення для визначення джерела кровотечі, окрім рентгенологічного до­слідження, має бронхоскопія. Джерелом кровохаркання та легеневої кровотечі є по­рожнини розпаду, каверни, вогнища фіброзу, циротичні зміни.