Лікування

При лікуванні хворих, у яких поєднується діабет і туберкульоз, крім хіміопрепаратів, як правило, застосовують інші медикоментозні засоби патогенетичного впливу, найчастіше імуностимулятори (левамізол, нуклеїнат натрію і Т-активін) і антиоксиданти (а - токоферол, тіосульфат натрію та ін.). При легкому і середньої тяжкості протіканні діабету можна використовувати кортикостероїди за умови проведення контролю за рівнем цукру в крові і збільшенні дози антидіабетичних засобів у тих випадках, коли під впливом кортикостероїдів зростає вираженість гіперглікемії.

При уповільненій регресії туберкульозного процесу можна застосовувати різні стимулятори, переважно немедикаментозні: ультразвук, індуктотерапію, лазерну терапію, відповідно до вироблених показань щодо застосування цих методів, що доповнюють протитуберкульозну терапію.

Великим досягненням останніх років у лікуванні хворих на діабет і туберкульоз є розробка лікувальної тактики, що дозволяє в разі потреби проводити хірургічне лікування туберкульозу. Важливими методами підготовки хворих до операції стали гемосорбція і плазмофорез, що дозволяють не тільки домогтися поліпшення перебігу діабету, але також зменшити побічну дію хіміопрепаратів, усунути явища туберкульозної інтоксикації та медикаментозної сенсибілізації.

Туберкульоз і виразкова хвороба шлунку та дванадцятипалої кишки

Виникнення туберкульозу у хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки і, навпаки, виразкової хвороби на тлі туберкульозу погіршує перебіг обох захворювань і ускладнює лікування хворих.

Частота туберкульозу в хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки в 6 - 9 разів вище, а зворотня послідовність захворювань зустрічається в 2 - 4 рази частіше, ніж в решти населення. Хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки розглядають як осіб з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз, у зв'язку з чим вони повинні 1 раз на рік обстежуватися на туберкульоз. Серед цих хворих на туберкульоз легень частіше хворіють чоловіки у віці 30-50 років.

Патогенез. Туберкульоз легень у більшості хворих розвивається через декілька років після захворювання на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки. У зв'язку з цим визнається певна патогенетична роль цього захворювання у виникненні туберкульозу. Однак у деяких хворих туберкульоз передує виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки.

До причин частого захворювання хворих на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки на туберкульоз відносять порушення травлення. Цим також пояснюють часте захворювання на туберкульоз осіб з частково резектованим кишечником. Певне значення надається порушенню функцій нервової системи, залоз внутрішньої секреції. Порушення трофіки слизової оболонки шлунка в результаті туберкульозної інтоксикації, особливо в осіб, які зловживають алкоголем, місцева дія ряду антимікобактеріальних препаратів може викликати у хворих гастрит з наступним формуванням виразки.

Туберкульоз, що розвивається на тлі виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, перебігає частіше доброякісно у вигляді обмежених вогнищевих та інфільтративних форм. При зворотній послідовності захворювань перебіг туберкульозу важчає.

Патологічна анатомія туберкульозу представлена різними формами. Серед хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки переважають особи з фіброзно-кавернозним туберкульозом легень. Менш важкі форми (вогнищевий, інфільтративний і дисемінований туберкульоз) виявляються у хворих, що перебувають на диспансерному обліку і щорічно проходять флюорографічне обстеження.

Клініка. Симптоматика комбінованих захворювань відрізняється великим поліморфізмом, що зумовлений характером розвитку кожного із захворювань. Туберкульоз у хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки супроводжується значною слабкістю, зниженням апетиту, схудненням, розладами з боку ЦНС і інших органів, появою секреторних порушень шлунку, кишечнику, печінки, підшлункової залози. При прогресуючому перебігу туберкульозу в зв'язку з труднощами лікування з'являються характерні для туберкульозу інтоксикація і симптоми ураження легень.

Клінічна картина виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки при ускладненні її туберкульозом характеризується більш важким протіканням. У випадку зворотньої послідовності захворювань виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки протікає більш доброякісно і зі бідною симптоматикою.

Діагностику туберкульозу проводять традиційно. Хворі на виразкову хворобу, яким було проведено резекцію шлунка і кишок, мають підвищений ризик захворювання і туберкульоз, тому їм щороку проводять флюорографічне дослідження легень.

Для підтвердження діагнозу важливе значення має виявлення МБТ в харкотини Визначення медикаментозної чутливості МБТ дозволяє за обмежених можливостей хіміотерапії таких хворих підібрати найменш токсичну комбінацію препаратів.

Лікування хворих з поєднанням туберкульозу і виразкової хвороби часто супроводжується побічними токсичними реакціями на протитуберкульозні препарати з боку органів травної системи. Для успішного протитуберкульозного лікування потрібно передусім ліквідувати загострення виразкового процесу. При цьому протипоказане пероральне приймання протитуберкульозних препаратів, їх потрібно призначати внутрішньовенно, внутрішньом'язово, внутрішньокавернозно або в тканину легень.

За наявності обмеженого фіброзно-кавернозного туберкульозу, туберкульоми хворим показане оперативне втручання. При цьому до і після операції хворому потрібно проводити протитуберкульозне і противиразкове лікування.