Глосарій

Адаптація – пристосування організму до нових умов довкілля, в яких проходить лікування на курорті. При цьому змінюється середовище перебування (широта, довгота, висота, рельєф місцевості кліматичні умови тощо) і спосіб життя пацієнта. Пристосування організму до нових кліматичних умов називають акліматизацією, яка є частиною адаптації. Зміна звичних умов викликає в організмі людини істотні фізіологічні зрушення для забезпечення його життєдіяльності в нових умовах, які слід враховувати при курортному лікуванні. Тривалість, специфіка адаптації залежить не лише від зовнішніх курортно-кліматичних чинників, а й від індивідуальних особливостей організму, віку, міри загартованості і тренованості організму, характеру і важкості основного і супутнього захворювання. Різка зміна клімату, особливо в осіб літнього віку, а також осіб з різними хронічними захворюваннями, може викликати різні патологічні реакції і загострення захворювань. Тому для таких пацієнтів підбирається місце лікування в санаторії з кліматичними умовами подібними або близькими до клімату постійного проживання.

Акупунктура – (від лат. acus – голка, punktum – укол,) – сутність методу полягає в нанесенні уколу або прогріванні (припіканні) в певних біологічно активних точках тіла. Оскільки для цього найчастіше використовують голку, метод здобув назву „голкотерапія”, а пізніше з розвитком нейрорефлекторної теорії, що пояснює механізм дії акупунктури, – „іглорефлексотерапія” або „рефлексотерапія”.

Ампелотерапія – (від греч. аmpelos – виноград; therapia – медичні турботи, лікування) – лікування виноградом, виноградолікування. Учені античного світу Гіппократ, Пліній Старший, Гален писали про його чудові лікувальні властивості. Особливо корисні виноградні ягоди ослабленим дітям, оскільки містять необхідні для зростаючого організму дитини цукор, мінеральні речовини, солі калія, кальцію, заліза, фосфору, які легко засвоюються. Органічні кислоти винограду справляють діуретичну (сечогінну) дію, сприяють виведенню солей, сечовини, сечової кислоти. Курс ампелотерапії покращує роботу нирок і корисний при подагрі і сечокислому діатезі. Злегка подразнюючи дихальні шляхи, виноград полегшує відділення мокроти, пом'якшує кашель, направляє помітну відхаркувальну дію. Звідси його безперечна користь при хронічних захворюваннях верхніх дихальних шляхів і легенів. Він укріплює захисні сили організму, підвищує стійкість до інфекцій, є прекрасним загальнозміцнювальним і тонізуючим засобом. Виноград не можна вживати при значному ожирінні, цукровому діабеті, виразкових ураженнях шлунково-кишкового тракту, декомпенсованих пороках серця, захворюваннях нирок з явищами ниркової недостатності.

Апітерапія (від лат. apis – бджола) вживання бджолиної отрути, продуктів бджільництва і препаратів на їх основі з лікувальною метою. Апітерапія володіє широким загальним оздоровчим ефектом, діючи буквально на всі органи і системи організму. Мед, прополіс, пилок-обніжжя, маткове молочко, бджолина отрута мають багато цілющих властивостей: протимікробну, противірусну, імуностимулювальну, радіопротекторну, антигіпоксичну тощо. Проводиться навчання лікарів апітерапії, індивідуальному підбору схем призначення хворим апіпрепаратів і їх комбінацій у комплексній терапії багатьох захворювань.

Аплікація грязьова – (від лат. арplicatio – приєднання) – одна з методик грязелікування, нанесення на певні ділянки тіла людини шару лікувальної грязі певної температури, товщини і консистенції.

Ароматерапія – метод лікування із застосуванням чистих ефірних масел, що містяться в рослинах (квітах, листі, стеблах, корінні) і визначають їх запах, у наші дні широко використовуються для лікування. Усі, без винятку, ефірні масла благотворно впливають на сферу емоцій і психічне здоров'я, на нервову систему. Аромамасла застосовуються для ароматизації приміщень (аерофітотерапія – від aeris – повітря; phyton – рослина; therapia – лікування), додаються під час масажу (аромамассаж). Аерофітотерапія часто використовується на сеансах акупунктури, шиа-цу, стоун-терапії, групової та індивідуальної психотерапії.

Арттерапія - (лат. art - мистецтво + греч. therapia - лікування) - розділ естетотерапії, що включає лікування хворих за допомогою різних видів мистецтва.

Аерарій – (від грец. aer – повітря) – спеціально обладнаний майданчик для проведення повітряних ванн, захищена від вітру. Зазвичай становить частину аеросолярію.

Аероіонотерапія (від грец. aeri – повітря; iō n – що йде, рухомий; therapеia – медичні турботи, лікування), метод лікування, заснований на дії електрично заряджених часток повітря (аероіонів – легких негативних іонів). Застосовується головним чином як метод загальної дії, у вигляді аероіоноінгаляцій, а також як місцева процедура – аероіонний масаж. Це один з методів кліматотерапії.

Аеротерапія – (від грец. aeris – повітря; therapia –лікування) – повітрялікування, лікування повітряними ваннами, перебування на відкритому повітрі. Метод кліматотерапії, що використовує дозовану дію так званим відкритим (атмосферним) повітрям на організм в лікувально-профілактичних цілях. Особливо корисна аеротерапія, якщо повітря в природних умовах збагачене киснем, іонізованей і містить корисні домішки іонів елементів морської води або продуктів життєдіяльності рослин, що стимулюють дихання й інші функції організму.

Бальнеогрязелікарня – медична установа для проведення процедур бальнеотерапії і грязелікування.

Бальнеолікарня – медична установа для проведення процедур (ванн, душей, промивань, зрошувань і ін.) переважно з використанням природних мінеральних вод.

Бальнеологія – (від лат. balneum – лазня, купальня, logos – слово, учення, наука) – розділ курортології, що вивчає лікувальні мінеральні води, їх походження, физико-хімічні властивості, вплив на організм при різних захворюваннях, розробляє показання до їх застосування на курортах і в позакурортних умовах. За кордоном бальнеологія розвивається на основі досягнень гідрогеології, фізичної і біологічної хімії, біології, фізіології, гігієни і клінічних дисциплін. Її історія значною мірою збігається з історією курортології.

Бальнеотерапія – (від лат. Balneum – купальня, therapia – лікування) – розділ бальнеології, що займається вживанням мінеральних вод і ванн з лікувальною метою.

Басейни лікувальні – басейни, призначені для проведення водних лікувально-оздоровчих процедур, таких як лікувальна гімнастика, дозоване плавання, купання, підводне витягнення й ін. На курортах лікувальні басейни зазвичай функціонують при санаторіях і водолікарнях. На деяких курортах лікувальні басейни наповнюють термальною мінеральною водою, підігрітою морською або мінеральною водою. Басейни можуть бути відкритими і закритими.

Бювет – (від франц. buvette – прилавок) бальнеотехнічна споруда біля виходу мінерального джерела на поверхню землі, призначена для проведення питного лікування мінеральними водами. Бювет повинен забезпечувати збереження лікувальних властивостей води й оберігати її від забруднення.

Ванни ароматичні – метод водолікування, за допомогою розчинених у прісній воді ароматичних речовин.

Ванни газові – лікувальні ванни із застосуванням перенасиченої газом води.

Ванни грязьові – лікувальні ванни, при яких тіло (або частина тіла) хворого занурюють у ванну, заповнену розведеною лікувальною гряззю.

Ванни лікувальні – лікувальні процедури, при яких на організм впливають з лікувальною, профілактичною або гігієнічною метою водою (водолікування), розведеною лікувальною гряззю (грязелікування), повітрям (повітряні ванни), сонячним світлом (геліотерапія).

Ванни мінеральні – лікувальні ванни, для яких використовують природні або штучно приготовані мінеральні води.

Вібротерапія, вібромасаж (від лат. Vibrare – коливати, гойдати, тремтіти) – метод лікування деяких захворювань за допомогою вібрації, яка створюється спеціальними препаратами (вібрамасажерами, вібраційними кушетками).

Винотерапія (енотерапія (греч. – oinos – вино; therapia – лікування)) – це метод, заснований на лікуванні із застосуванням похідних виноградної лози (виноградне листя, кісточки, оболонка винограду). Лікувальні і дієтичні властивості вин здобули визнання в багатьох народів. Вину приписувалося божественне походження: згідно з легендою, до Єгипту лозу привіз Осіріс, до Греції і Риму – Діоніс і Бахус, до Вірменії – Ной, на Кіпр – Сатурн, до Іспанії – напівбог Геріон. І усюди " напій від бога", звичайно при помірному його вживанні, виявляв свої цілющі властивості. У Іліаде Гомера згадуються імена двох лікарів, які давали вино пораненим і користувалися їм при перев'язці ран. „Молоком людей похилого віку” називав вино Платон. Численними дослідженнями доведено, що вино уповільнює процеси старіння, підвищує імунітет, нормалізує функції серцево-судинної і нервової систем. " Вино – наш друг, але в ньому живе підступність: п'єш багато – отрута, трохи п'єш – ліки", стверджував Ібн Сіна (Авіценна). Цілющий ефект оздоровчих і косметичних методик, вживаних у винотерапії, визначається поєднанням цілющих елементів, виявлених у виноградній лозі, і природною мінеральною водою. Остання насичується витягами і маслами виноградних кісточок, екстрактами винних дріжджів, червоним вином, таніном, поліфенолами, есенціями різних лікарських рослин і трав і використовується для ванн і підводного масажу з метою схуднення, поліпшення якості шкіри й омолоджування. Унікальність винограду полягає в тому, що він багатий глюкозою, фруктозою, вітамінами С, А, B1, B2, B5, B6, B9, E, PP, P, найважливішими для здоров'я організму мікроелементами і амінокислотами. Це найбільш природний і корисний продукт, який створений природою для людини, за що здобув назву «рослине молоко». Лікарі рекомендують виноградні вина при недокрів'ї, а також ослабленим хворим, що перебувають у стадії одужання після важких хвороб, поранень, операцій, при втраті апетиту. Підігріте вино (особливо червоне сухе, Кагор, кріплене) можна застосовувати при простуді, ознобі, переохолодженні. Білі столові вина володіють значними сечогінними властивостями, знімають втому, корисні при ослабленій сердечній діяльності. Червоні столові вина сприяють виведенню з організму радіонуклідів (особливе Каберне), корисні при анемії, запобігають тромбозам, які в чотирьох з п'яти випадків є причиною інсультів. Вино володіє не лише бактерицидними, а і кровотворними властивостями, оскільки в ньому, на відміну від білого, майже немає залишкового цукру. Тому його рекомендують діабетикам і людям щільної статури. В середньому нормою, корисною для здоров'я, вважається не більше ніж 150–250 грамів на день.

Водолікування (гідротерапія) – лікування, що включає зовнішнє вживання прісної води у вигляді душа, ванн.

Відновна медицина – система знань і практичної діяльності, цілеспрямованих на відновлення функціональних резервів людини, покращення її здоров'я і підвищення рівня якості життя, знижених у результаті несприятливої дії чинників середовища і діяльності або в результаті хвороби (на етапі одужання або ремісії), шляхом вживання переважно немедикаментозних методів. Відновна медицина займається вивченням механізмів дії і розробкою методів вживання природних і штучних фізичних чинників, фізичних вправ, чинників традиційної терапії для лікування хворих, профілактики захворювань, відновлення функціональних резервів організму людини і підвищення рівня його здоров'я і якості життя.

Галерея питна – будівля над бюветами, призначена для питного лікування мінеральними водами.

Галотерапія – метод лікування, заснований на використанні штучного мікроклімату, близького за параметрами до умов природних спелеокамер. Основним чинником методу, що діє, є високодисперсний сухий сольовий аерозоль (галоаерозоль) діапазону концентрацій від 0, 5 до 10 мг/м³ з чотирма контрольованими лікувальними концентраціями (режимами). Сьогодні приміщення, де створюється мікроклімат соляних печер, називають різними термінами: галокамера, спелеокамера, спелеокліматична камера, кліматична камера, соляна печера, „живе повітря”.

Геліотерапія – (від греч. – helios – сонце) – лікувальне і профілактичне використання прямого випромінювання сонця.

Гідромасаж – лікувально-профілактична процедура, при якій на тіло людини впливають струменями теплої прісної або мінеральної води, використовуючи прийоми масажу.

Гідротерапія – сукупність заходів, що мають на меті відновлення здоров'я й усунення або полегшення страждань хворого, (водолікування) зовнішнє вживання прісної (власне водолікування) і мінеральної (бальнеотерапія) води з метою лікування, медичної реабілітації, збереження і відновлення здоров'я. Проводиться у формі обливання, обтирання, укутування, душу, ванн, купання тощо

Гірудотерапія (лат. hirudo– п’явка) – лікування із застосуванням п'явок.

„Блакитна лагуна” – найпівнічніший курорт світу. Курорт побудований на гарячих джерелах в Ісландії, яка чарує мандрівників фантастичною природою, де її потужні сили виявляють себе настільки виразно. Увагу мандрівників привертають вулкани, льодовики, гейзери, природні гарячі джерела, засніжені вершини, величезні лавові поля, водоспади і північні сяяння.

Гірський клімат – це чисте повітря, інтенсивна сонячна радіація, особливо ультрафіолетова, знижений барометричний тиск і відносний високий вміст кисню, особливо у високогірних районах. Клімат справляє тонізуючу і загартовувальну дію, показаний особам, які страждають на функціональні розлади нервової системи, хронічні компенсовані захворювання легенів і серця.

Грязелікування (pelostherapia) – метод лікування заснований на вживанні грязей мінерально-органічного походження і грязеподібних речовин (глин і ін.), лікувальна дія яких зумовлена впливом температурного і механічного чинників, природними фізичними властивостями і хімічним складом. Лікування проводять в основному на курортах, розташованих поблизу родовищ лікувальних грязей, хоча поширено і позакурортне з використанням тієї грязі, що привезли. Вперше про «єгипетський» метод лікування гряззю, яку при розливі виносили води Нила, згадує Клавдій Гален, який жив у II ст. Методика грязелікування полягала в обмазуванні всього тіла гряззю, нагрітою на сонці. На початку ХIХ ст. грязелікування стало провідною бальнеотерапевтичною процедурою, що проводиться під керівництвом лікарського персоналу. Перші грязелікарні відкрилися в Тінаках і Одесі (1820 р.). Майже одночасне грязелікування почалося в Саках (1827 р.), Старій Руссі (1839 р.), пізніше — на Сергіївських Мінеральних Водах, в Липецьку (1876 р.) і на Кавказьких Мінеральних Водах (1886 р.). В основному воно проводилося на південних грязьових станціях і лише в літні місяці, коли грязь можна було нагрівати на сонці. Грязелікування стимулює обмін речовин, сприяє розсмоктуванню осередків запалення. Лікувальна грязь володіє протимікробною дією: прикладена до шкіри або слизистих оболонок, поглинає бактерії, що знаходяться на їх поверхні; у грязі містяться також речовини типу антибіотиків.

Грязелікарня – медична установа для проведення процедур із застосуванням лікувальних грязей.

Грязі лікувальні (пелоїди) – осідання різних водоймищ, торф'яні відкладення боліт, виверження грязьових вулканів і інші природні утворення (сапропелі, торф, сопкових, гидротермальні грязі мула), що складаються з води, мінеральних і органічних речовин і є однорідною пластичною масою, володіють високою пластичністю, теплоємністю і повільною тепловіддачею, містять біологічні активні речовини (солі, гази, вітаміни, ферменти, гормони тощо) і живі мікроорганізми.

Дієтотерапія – (греч. diaeta – режим харчування) – метод лікування і профілактики хвороб, заснований на вживанні спеціально підібраних (за кількістю, хімічним складом, калорійністю і методами кулінарної обробки) харчових раціонів (дієт) і визначення режиму харчування. В умовах санаторно-курортного лікування дієтотерапія не є самостійним лікувальним методом, її значення особливо велике при лікуванні захворювань органів травлення. При деяких хронічних захворюваннях, наприклад, шлунка, кишечнику, нирок, серцево-судинної системи, дієтотерапія проводиться постійно.

Будинок відпочинку – оздоровча установа з регламентованим режимом, призначена для відпочинку практично здорових людей.

Душ – водна процедура, полягає в дозованій дії одного або більше струменя води певної форми, температури, тиску, напряму (низхідні і висхідні). Як процедуру водолікування на курорті душ проводять у душовому залі водолікарні, обладнаному так званою душовою кафедрою (для регуляції режиму процедур). Розрізняють такі душі з постійною температурою води – холодні (нижче 20°С), прохолодні (до 34°С), індиферентні (35–37°С), теплі (38–39°С), гарячі (40°С і вище) та із змінною температурою (10–25°С і 45°С). Вода під час процедур подається під тиском від 0, 3 до 4 атмосфер. За інтенсивністю дії розрізняють душі: пиловий, дощовий, голковий, віяловий, циркулярний, струминний (душ Шарко, шотландський).

Душ-масаж підводний – водолікувальна процедура, що полягає в поєднанні дії води і прийомів масажу. Проводиться у ванні місткістю 400–600 л або в спеціальному басейні при температурі води 35–37°С. Тіло масажують струменем води, що подається під необхідним тиском по еластичному шлангу за допомогою спеціального апарату (забезпечує кругообіг води).

Електрогрязелікування – метод лікування, при якому одночасно використовуються грязі та електричний струм. Ця процедура вважається щадною і призначається замість звичайного грязелікування ослабленим хворим.

Електролікування – метод фізіотерапії, що базується на дозованій дії на організм постійного або імпульсного електричного струму, а також електричних, магнітних або електромагнітних полів.

Електромасаж – різновид апаратного масажу.

Електросон – метод фізіотерапії, різновид електролікування, при якому використовуються імпульсні струми низької частоти для безпосередньої дії на центральну нервову систему, щоб викликати її гальмування і таким чином сон у хворого.

Ерготерапія – (лат. еrgon – праця, заняття, греч. therapеia –лікування) - розділ клінічної медицини, що вивчає методи і засоби, спрямовані на відновлення рухової активності людей з обмеженими можливостями. Ерготерапія в основному має на меті розвиток практичних рухових функцій верхніх кінцівок. Застосовується при лікуванні дітей з ДЦП і дорослими з ураженнями периферичної нервової системи, після травм спинного мозку і інсультів. Використовуючи ігрові елементи і спеціально розроблені тренажери, ерготерапевти досягають виконання головного завдання тренувань – навчити пацієнта самостійно одягатися і роздягатися, піклуватися про особисту гігієну. Ерготерапія займає важливе місце в реабілітаційних програмах багатьох країн світу, широко застосовується в спеціалізованих санаторіях.

Жемчужні ванни – ванни, що впливають водою з безліччю бульбашок повітря, які утворюються тонкими металевими трубками з отворами, куди повітря поступає під тиском.

Зона курортна – 1) курортний район, тобто група курортів і курортних місцевостей, розташованих в безпосередній близькості один до одного;

2) частина території курорту, де розташовуються санаторії, будинки відпочинку і інші санаторно-курортні й оздоровчі установи, пристрої і споруди для використання природних лікувальних чинників.

Зона відпочинку – приміська зона із сприятливими природними умовами, виділена місцевою владою або підприємством для відпочинку населення району (міста).

Іглорефлексотерапія – метод лікування за допомогою дії на біологічно активні точки спеціальними голками, запозичений із давньокитайської медицини.

Інгаляторій – лікувальний кабінет, обладнаний апаратурою для проведення інгаляцій.

Інгаляція (лат. in halо – вдихаю) – вдихання пари, газів, лікарських речовин або спосіб доставки подрібнених часток лікарських засобів безпосередньо в дихальні дороги. Основною метою інгаляційної терапії, як правило, є досягнення максимального місцевого терапевтичного ефекту в дихальних шляхах при незначних проявах або за відсутності системної побічної дії.

Інфрачервоне опромінення – використання інфрачервоних хвиль для прогрівання шкіри на глибину 2-3 см, розширення судин шкіри.

Клімат – багаторічній режим погоди, що складається в певній місцевості. Умовно розрізняють три групи кліматичних складових клімату: метеорологічні (атмосферні), радіаційні (космічні) і телуричні (земні). Атмосферні включають газовий склад і фізичні властивості повітря (температура, вологість повітря, атмосферний тиск, насиченість озоном, аероіонами й ін. Клімат лісостепів Європейської частини створює щадні умови. При ньому не буває різких перепадів температури, спостерігається помірна вологість. Влітку немає задушливої жари, взимку – лютих морозів. Курорти цієї зони широко показані при різних хронічних захворюваннях, у тому числі серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба). Клімат степів також жаркий і сухий, але відрізняється різкішими перепадами температури дня і ночі. На степових курортах додатково використовують лікування кумисом. Приморський клімат (морського побережжя) характеризується чистотою і свіжістю повітря при високому вмісті в ньому озону і морських солей, інтенсивним сонячним випромінюванням, відсутністю різких перепадів температури. Клімат Чорноморського побережжя відрізняється високою вологістю, тому для осіб, які страждають на легеневі захворювання, він менш сприятливий. Цей клімат вологої субтропічної зони показаний при захворюваннях серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, нервової й ендокринної системи. Клімат Південного берега Криму (Ялта, Алушта) наближається до середземноморського – він теплий, з низькою вологістю, з довгим сонячним стоянням, з тривалим сезоном купання.

Кліматичні курорти – курорти, в яких біологічна дія клімату різноманітна, вона заспокоює і тонізує нервову систему, покращує регуляцію життєвих процесів (активізує обмін речовин, функцію дихання, кровообігу, травлення), підвищує опірність інфекційним захворюванням.

Кліматотерапія – сукупність методів лікування, що використовують дозовану дію климатопогодних чинників і спеціальних климатопроцедур на організм. Лікувально-профілактична дія клімату на організм визначається рядом природних чинників: положенням місцевості над рівнем моря, мірою віддаленості від моря, атмосферним тиском, температурою, циркуляцією і вологістю повітря, кількістю опадів, хмарністю, інтенсивністю сонячної радіації й ін. До основних методів кліматотерапії належать: геліотерапія, аеротерапія, таласотерапія. Повітряні і сонячні ванни, морські і річкові купання, сон на повітрі й інші кліматичні процедури створюють умови для максимальної дії кліматичних чинників на організм. В результаті кліматотерапії ліквідується дефіцит природного ультрафіолетового опромінення організму й аероіонів, тренуються механізми терморегуляції, які лежать в основі загартовування, нормалізуються реактивність і функціональний стан організму, покращується обмін речовин.

„Королівський курорт” відомий своїми термальними джерелами з
43 р. нашої ери Через майже два тисячоліття, в лютому 2003 р. здобув «друге народження». У цьому місті побудований розкішний термальний комплекс, у якому сучасні будівлі із скла і каменя злилися в єдиний архітектурний ансамбль з історичними термами, побудованими римськими легіонерами і королями Великобританії.

Косметологія (kosmetikos – що стосується поліпшення краси тіла; logos – слово, учення) – розділ медичної науки, що займається вивченням методів і засобів для догляду за шкірою, волоссям, нігтями, для підтримки гігієни (грец. hygieіnos – здоровий) тіла, порожнини рота і зубів.

Кріомасаж (грец. кryos – холод, лід; франц. massаge – розтирати) – масаж шматочками льоду або кріопакетом з різних матеріалів.

Кріотерапія – метод лікування з використанням льоду або низьких температур.

Кумисолікування (кумисотерапія) – вживання кумису з лікувальною метою. Кумис є продуктом молочнокислого бродіння кобилячого молока під впливом особливої закваски. Це шипучий, пінистий напій із спиртним смаком і запахом. Містить велику кількість незамінних амінокислот, ферментів, біокаталізаторів, білків, вітамінів, мікроелементів. Кумис відомий з давніх часів.

Купання – застосовуються в лікувально-профілактичних і гігієнічних цілях як у природних водоймищах – морях, річках, озерах, лиманах і тощо, так і в штучних. На курортах купання призначають як загартувальну процедуру, а також з метою лікування при функціональних розладах нервової системи, деяких захворюваннях серцево-судинної системи, органів дихання й ін. Зазвичай купання призначають при температурі повітря не нижче 20–22°С і води 18–20°С.

Курорт – (нім. Kurort, від Kur – лікування і Оrt – місце) – освоєна і використовувана з метою лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань природна територія, що особливо охороняється, має у своєму розпорядженні природні лікувальні ресурси і необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди, включаючи об'єкти інфраструктури. За характером провідних природних лікувальних чинників курорти діляться на бальнеотерапевтичні, пелоїдотерапевтичні (грязелікувальні), кліматичні, кумисолікувальні курорти.

Курорт бальнеогрязелікувальний – тип курорту, де як основний лікувальний чинник використовуються природні мінеральні води і лікувальні грязі.

Курорт бальнеокліматичний – тип курорту, де як основні лікувальні чинники використовуються клімат і природні мінеральні води.

Курорт грязьовий (грязелікувальний) – тип курорту, де як основний (або один з основних – разом з кліматом, природними мінеральними водами) природний лікувальний чинник використовуються лікувальні грязі. Їх застосовують переважно у вигляді грязьових аплікацій, грязьових ванн і інших методик загального або місцевого грязелікування; передбачається обладнання курортів і санаторних установ грязелікарнями, водогрязелікарнями або грязелікувальними кабінетами. Найбільш відомі грязьові курорти в СНД – курорти Одеси (Кульяницький курорт, Хаджибейський курорт і ін.), Бердянськ, Саки, Ельтон-Моллакара, Хаапсалу, Тала й ін.

Курорт кліматичний – тип курорту, де як основний лікувально-профілактичний чинник використовується клімат.

Курорт місцевого значення – освоєна і використовувана в лікувально-профілактичних цілях природна територія, що особливо охороняється, знаходиться в установленому порядку у веденні органів місцевого самоврядування.

Курортологія — розділ медицини, який вивчає властивості клімату, мінеральних вод, лікувальних грязей і інших природних лікувальних чинників і механізми їх дії на організм людини при їх лікувально-профілактичному вживанні і розробляє наукові основи організації курортної справи і санаторно-курортного лікування.

Курортологія — наука про природні лікувальні фактори, про їх дію на організм, та методи використання з лікувально-профілактичною метою.

Kурортологія (сучасна) — медична наукова дисципліна, яка вивчає цілющі властивості природних фізичних чинників, характер їх дії на організм людини, можливості вживання з лікувальною і профілактичною метою на курортах і в позакурортних установах, розробляє показання і протипоказання для санаторно-курортного лікування і методи застосовування курортних чинників при різних захворюваннях.

Курорт регіонального значення – освоєна і використовувана з лікувально-профілактичною метою природна територія, що особливо охороняється, знаходиться в установленому порядку у веденні органів влади.

Курортний регіон (район) – територія з компактно розташованими на ній курортами, об'єднана загальним округом санітарної охорони.

Курортний режим – система правил і заходів, що забезпечують сприятливі умови лікування і відпочинку на курорті, яка регламентується роботу всіх загальнокурортних лікувально-профілактичних, оздоровчих і культурних установ. Встановлюється адміністрацією курорту.

Курсівка – різновид путівки, що дає право на проходження амбулаторно-курсовочного лікування.

Лимани (греч. limen – гавань, пристань) – затоки, що утворилися при затопленні морем гирлової частини долин річок і балок, відкриті убік моря або закриті, відокремлені від моря косою, пересипом. При малому припливі прісних вод з материка і посушливому кліматі води лиманів сильно осолонюються, і в них осідають солі або накопичуються потужні шари своєрідних мулистих відкладень – лиманових грязей. Вода лиманів використовується з лікувальною метою. У Україні найбільш відомі одеські лимани (Куяльницький, Хаджибейський), Кримські озера – Сакське і Мойнакськое. У Бердянську – Червоний Лиман.

Магнітотерапія – метод фізіотерапії, різновид електролікування, використання змінного низькочастотного, пульсуючого і постійного магнітного поля з лікувальною метою.

Мануальна терапія – (лат. manualis – ручний) – розділ медицини, що займається мануальним лікуванням хвороб. Гіппократ вже в V ст. до н.е. розглядав терапію хребта разом з хірургією і лікарським лікуванням як один з наріжних каменів медицини. З 1950-х рр. у Європі стали утворюватися школи мануальної медицини, які, узагальнивши практичний досвід остеопатії, хіропрактики і народної медицини, стали навчати лікарів з урахуванням знань анатомії, патологічної анатомії, фізіології, біомеханіки і рентгенології.

Масаж (франц. massage – розтирати) – метод лікування, заснований на механічній дозованій дії на тіло людини за допомогою спеціальних прийомів (розтирання, розминка, погладжування, биття) руками і спеціальними інструментами й апаратами.

Мінеральні (лікувальні) води – природні підземні води, що справляють на організм людини лікувальну дію, зумовлену підвищеним вмістом корисних біологічно активних компонентів, особливостями газового складу або загальним іонно-сольовим складом води. Мінеральні води поділяються на два види: питні і бальнеологічні (для зовнішнього використання).

Мінеральні джерела – природні виходи мінеральної води на земну поверхню.

Моціон (від лат. мotio – рух) – прогулянки, що здійснюються здоровими людьми для зміцнення здоров'я, а хворими – для виконання лікувального режиму. Особливо показаний для осіб, які страждають на захворювання серцево-судинної системи, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, схильні до ожиріння.

Пансіонат (франц. pensionnat) – оздоровча установа типу будинку відпочинку з менш регламентованим режимом, призначена для відпочинку практично здорових людей на курорті (головним чином кліматичному) або в приміській зоні відпочинку. Відпочивальники в пансіонаті, у тому числі з сім'ями, забезпечуються житлом, живленням і культурно-побутовим обслуговуванням, а на курорті – за наявності відповідних медичних висновків – амбулаторно-курортним лікуванням.

Пляж лікувальний – ділянка побережжя моря, річки, озера, обладнана для проведення лікувальних, профілактичних кліматичних процедур під спостереженням медичного персоналу. Це основне місце для проведення кліматолікування в теплий період року. Лікувальний пляж у своєму складі повинен мати зону акваторії, прибережну смугу для прийому сонячних ванн, тіньову зону для прийому повітряних ванн, метеопункт, медичну кімнату і рятувальну службу.

Радонові води – мінеральні води різного складу, що містять радіоактивний газ – радон – певної терапевтичної концентрації

Райт-терапія – (іпотерапія) (від нім. Reiten – їздити верхи, Reiter – вершник) – лікувальна верхова їзда. Успішно застосовується при функціональних розладах нервової системи, лікуванні дітей з ДЦП. Лікуванню кожного захворювання відповідає певний хід коня. Температура його тіла на 1–1, 5 С вища за температуру людини, а м'язи влаштовані так, що, коли людина їде верхи, вектор їх коливань направлений у різні сторони. Відбувається тепловий масаж, який не замінить жоден майстерний масажист.

Ропа – вода мінеральних (соляних) озер, лиманів або штучних водоймищ, насичена соляним розчином (розсіл).

Рекреаційні ресурси – всі компоненти природного середовища: клімат, ландшафт, поверхневі і підземні води, парки, лісопарки, музеї, стадіони, зони відпочинку. Природні рекреаційні ресурси є комплексом фізичних, біологічних і енергоінформаційних елементів і сил природи, які використовуються в процесі відновлення і розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності і здоров'я. Практично всі природні ресурси володіють рекреаційним і туристським потенціалом, але міра використання його різна і залежить від рекреаційного попиту і спеціалізації регіону.

Рекреація – (від лат. recreatio – відновлення) – поняття, що охоплює всі види відпочинку – санаторно-курортне лікування, туризм. Відновлення здоров'я і працездатності шляхом відпочинку поза житлом: на лоні природи, в туристичній поїздці тощо.

Санаторій (лат. sanare – лікувати) – основна лікувально-профілактична установа для проведення санаторно-курортного лікування. Медичний профіль (спеціалізація) курортних санаторіїв залежить від лікувальних чинників курорту і встановлених для нього медичних показань. У санаторії, розташовані в регіоні мешкання (місцеві санаторії), направляють хворих для доліковування після виписки з лікарень і в тих випадках, коли поїздка на віддалені курорти може завдати шкоди здоров'ю (наприклад, при різкій зміні клімату). Санаторії можуть бути однопрофільними (для лікування однорідних захворювань) і багатопрофільними (з двома і більше спеціалізованими відділеннями).

Санаторій-профілакторій – лікувально-профілактична установа санаторно-курортного типа, незалежно від форми власності, призначеним для лікування і запобігання захворюванням працівників підприємства і членів їх сімей, що знаходиться на балансі та у веденні організації (підприємства), з врахуванням умов їх праці, побуту й особливостей виробництва.

Санаторна книжка – обліковий документ для призначень лікарями діагностичних досліджень і лікувальних процедур тощо., що підлягають виконанню лікарями і медичними сестрами функціональних підрозділів санаторію, що лікують. Після випивки хворого із санаторію підшивається до історії хвороби.

Санаторно-курортні організації – підприємства, установи, організації, різної форми власності і відомчої приналежності, розташовані як на території курортів, лікувально-оздоровчих місцевостей, так і за їх межами, що здійснюють лікувальну й оздоровчу діяльність з використанням природних лікувальних чинників.

Санаторно-курортні послуги – послуги з надання профілактичної, лікувальної, реабілітаційної допомоги, проживання, харчування, проведення дозвілля й інші сервісні послуги, що надаються на курорті, в лікувально-оздоровчій місцевості і в санаторно-курортних організаціях.

Санаторний режим – система правил і заходів, що регламентують устрій життя в санаторії (загальні правила поведінки, розпорядок дня), які обов'язкові для виконання та забезпечують сприятливі умови лікування і відпочинку. Залежно від стану хворого і характеру захворювання кожному хворому встановлюється індивідуальний клімато-руховий режим.

Сапропель (грец. sapros – гнилий; pelos – мул, глина) – мулисті відкладення прісних водоймищ, що містять понад 15% органічної речовини. Використовуються для грязелікування.

Світлолікування – метод фізіотерапії, що полягає в дозованій дії на організм хворого інфрачервоного, видимого (лазеротерапія) або ультрафіолетового випромінювання.

СВЧ-терапія – метод фізіотерапії, різновид електролікування, заснований на дії на хворого електромагнітних коливань, володіє вираженим тепловим ефектом.

Сонячні ванни – метод кліматотерапії, лікувальне і профілактичне використання прямого випромінювання сонця.

СПА (SPA) – (Sanus Per Aquam SPA – здоров'я через воду) – це оздоровчий комплекс процедур з використанням будь-якої води – і мінеральної, і морської, і прісної, а також морських водоростей і солі, лікувальних грязей і цілющих рослин. SPA-процедури спрямовані на оздоровлення і релаксацію всього організму в цілому. Впливаючи через шкірний покрив, SPA-компоненти активізують процеси обміну речовин, покращують кровообіг, виводять токсини і шлаки з організму і покращують загальне самопочуття. Після процедур шкіра стає незвичайно м'яка і пружна, набуває тонусу і насичується життєвою енергією.

СПА-курорт, санаторій, салон при готелі або пансіонаті – установа (комплекс), де пропонується лікування з використанням мінеральних і морських вод, морських водоростей і солей, лікувальних грязей і цілющих рослин. Це поняття відоме з часів Давнього Риму, римляни позбавлялися від недуг і захворювань за допомогою купання в термальних джерелах і приймаючи ванни з термальною водою. Цей метод зцілення і здобув назву SPA (СПА). Комплекс процедур і програм, спрямованнях на поліпшення здоров'я, зовнішнього вигляду за допомогою водних процедур, гідромасажу, також SPA (СПА) означає комплекс косметичних процедур, за допомогою яких Ви зможете розслабитися. Вже пізніше з'явилося курортне місто Спа на території нинішньої Бельгії, за найменуванням якого і стали згодом називати всі водні курорти. З тих часів кількість SPA в Європі збільшилася незвичайно, захоплення водними центрами охопило всю Америку, а разом із західними туристами SPA прийшли і до Азії. Медична наука не стояла на місці. Поступово разом з мінеральною почали використовувати морську воду, а також морські рослини і мікроорганізми (таласотерапія), розробили різні масажі, освоїли широкий діапазон інших видів терапії. Та все ж до цього дня концепція SPA у всьому світі в першу чергу має на увазі саме гідротерапію.

Спелеотерапія (греч. spelaion – печера; therapеia - лікування) – метод лікування тривалим перебуванням в умовах своєрідного мікроклімату печер, гротів соляних копалень, шахт. Історія спелеотерапії налічує близько 2500 років. Спелеотерапія застосовується для лікування хворих з бронхіальною астмою, гіпертонічною хворобою, захворюваннями органів дихання, суглобів і ін.

Таласотерапія - (греч. thalassa – море; therapеia – лікування) – розділ клінічної медицини, що вивчає властивості приморського клімату, морської води, водоростей, морських грязей і інших продуктів моря і механізми їх дії на організм людини при лікувально-профілактичному використані. Морська вода містить у собі майже всі елементи таблиці Менделєєва, її сольовий склад сольовий склад крові і лімфи людини. Всі життєво важливі мікроелементи при купаннях засвоюються через шкіру і вдихаються у вигляді аероіонів. При цьому відбувається подразнення нервових закінчень шкіри і дихальних шляхів, що викликає у відповідь реакції різних органів і систем, при цьому покращується обмін речовин, тренується серцево-судинна і дихальна системи, підвищується життєвий тонус.

Термальні води (грец. thermos – теплий) – термальні джерела, теплі джерела, теплі мінеральні джерела, незалежно від їх мінералізації і вмісту газів, що мають температуру не нижче як 25°С. Терми – селище в Сицилії (Італія), де вперше води термальних джерел почали застосовуватися з лікувальною метою.

Термотерапія – сукупність фізіотерапевтичних методів, що використовують тепло природних і штучних джерел. Залежно від характеру вживаного тепла розрізняють: вологе тепло – місцеві водяні ванни, душі, що зігрівають компреси, лікувальні грязі, торф, глину тощо; сухе тепло – грілки, пісок, парафін, озокерит, сухоповітряні й електросвітлові ванни. Один з популярних у санаторіях методів термотерапії – сауна.

Теренкур (нім. Terrain – місцевість, ділянка, територія; Kur – лікування) – метод лікування дозованими по відстані, часу і куту нахилу пішими сходженнями по розмічених маршрутах. Теренкур застосовується при лікуванні осіб із серцево-судинними захворюваннями, порушеннями обміну речовин, хворобами органів дихання, травлення, суглобів, а також з метою медичної реабілітації після інфаркту міокарда, перенесених травм опорно-рухового апарату тощо. Підраховано, що городянин XIX ст. протягом дня робив близько 300 тис. кроків (7-8 км). Природний теренкур лікує не лише дозованим навантаженням, а і спілкуванням з природою, чистим повітрям, психо-емоційним комфортом.

Торф'яні грязі – різновид болотяних відкладень, що відрізняється від інших високою мірою розкладання (більше ніж 40%), і великою кількістю органічних речовин.

Фізіотерапія (грец. physis – природа; therapеia – лікування) – розділ відновної медицини, що займається вивченням методів, що використовують природні чинники з метою медичної реабілітації, відновлення і збереження здоров'я.

Фітнес (англ. fitness — букв. придатність, відповідність, пристосованість) – система оздоровчої фізпідготовки і дисципліна змагання. Фітнес об'єднує в собі різні види фізичної активності, раціональне правильне харчування і багато іншого. Фітнесом можна назвати будь-яку систему, спрямовану на корекцію і формування ідеальної фігури. Існує безліч різновидів і напрямів у фітнесі, таких як: Fit ball (фітбол) – заняття фітнесом на м'ячі, що тренують вестибулярний апарат, розвивають координацію рухів. Step (степ) – заняття на спеціальній платформі. Aqua (аква) – фітнес-вправи у воді. Каланетіка – універсальний фітнес для осіб різного віку і комплекції. Пілатес – програма вправ без ударного навантаження, для зміцнення і розтяжки основних м'язів. Танцювальний фітнес – фітнес з рухами під музику (фанк-фітнес, хіп-хоп, латин та інші). Тай-бо – бойові рухи в стилі фітнес. Тай-кичок – фітнес, що поєднує тай-бо з високоінтенсивними вправами із скакалкою. Існують фітнес для офісу, фітнес для вагітних і дітей, фітнес для схуднення і багато інших видів фітнесу.

Фітогідротерапія (грец. hydō r – вода; phyton – рослина) – лікувальні ванни з використанням трав і препаратів рослинного походження. Дія заснована на подразнюючому шкіру впливі ефірних масел, терпенів, дубильних речовин і інших компонентів, що містяться в рослинах. Ці компоненти виявляють високу біоактивність при порівняно низькій токсичності, фітогідротерапія добре переноситься хворими і, як правило, не дає серйозних побічних ефектів. Як засіб для ванн використовується сінна труха. З лікарських рослин широко застосовуються: валеріана лікарська, гірчичні ванни; шавлієві ванни, ванни з березових нирок, з ялівцем, ромашкою, календулою, пшеничними висівками, подорожником і ін.

Фітотерапія (грец. phyton – рослина) – лікування хвороб з використанням препаратів рослинного походження: настоїв, настойок, відварів і тощо.

Хвойні ванни - готують шляхом додавання порошкоподібного або рідкого хвойного екстракту.

Хлоридні мінеральні води – природні води, що мають різний іонний склад, мінералізацію і температуру з переважанням іонів хлору.

Янбацзін – високогірний курорт світу на гарячих джерелах. Янбацзін розташований на висоті 3650 м над рівнем моря, 87 км на північ від Лхаси в південно-західній частині Китаю в автономному районі Тибету.