Управління санаторно-курортним підприємством

Формування державної стратегії розвитку рекреаційного господарства України і курортно-рекреаційного природокористування є актуальною проблемою у зв’язку з необхідністю масового оздоровлення населення. Державна стратегія є також основою для конструктивної взаємодії органів державної влади щодо забезпечення комплексного використання природних рекреаційних ресурсів і потенціалу рекреаційного господарства. Збереження і розвиток санаторно-курортної галузі як складової туристичної індустрії має стати частиною державної політики у справі охорони і зміцнення здоров’я населення і пріоритетним напрямом у формуванні соціальних програм, має передбачати реалізацію прав людини на відпочинок, лікування, сприятливе навколишнє середовище, реалізацію прав майбутніх поколінь на користування рекреаційним природно-ресурсним потенціалом з метою підтримки високої якості життя, а також вирішення поточних завдань масового оздоровлення населення і нерозривного зв’язку із здійсненням заходів щодо збереження і відновлення природних рекреаційних ресурсів.

Управління санаторно-курортним підприємством - це адаптивний процес, за допомогою якого здійснюються регулярна розробка та корекція системи планів, організація діяльності, мотивація та контроль за результатами на основі моніторингу та аналізу стану зовнішнього і внутрішнього середовища санаторно-курортного підприємства.

Управління в санаторно-курортній галузі передбачає організацію власного потенціалу з чіткою орієнтацією на ринкову ситуацію, що забезпечуватиме розвиток санаторно-курортних закладів. Суть його полягає в переорієнтації від практики путівки й нормативно-безособового обслуговування потоку відпочивальників до усвідомлення єдності процесу і результату спільної роботи лікарів, обслуговуючого персоналу в конкуренції за клієнта.

Основним продуктом санаторно-курортної діяльності можна вважати задоволення відпочивальника, а доказом цього є повторний приїзд на оздоровлення.

Категорія задоволення має два аспекти: психологічний і функціональний.

Психологічний аспект задоволення забезпечується пропозицією індивідуального обслуговування та урізноманітненням форм і засобів лікування, орієнтацією на досягнення оздоровлення переважно природними факторами, передбачає також розвиток індустрії гостинності та створення житлових умов, наближених за рівнем до курортних готелів, високу якість харчування та обслуговування в курортних їдальнях, чуйність, уважність, люб'язність обслуговуючого персоналу.

Функціональне задоволення відпочивальників залежить від профілю санаторно-курортного підприємства і забезпечується шляхом інтенсивного лікування, широкої пропозиції медикаментів і медпрепаратів, організації масового харчування та створення сприятливих житлових умов.

Лише на основі новітнього бачення та підходів до організації курортної справи можна сформулювати, впровадити та виконати плани і стратегії, забезпечивши тим самим не лише виживання оздоровниці, а й її невпинний розвиток.

У структурі управління відокремлюють такі етапи:

• бачення ситуації, що передбачає визначення:

- місії організації;

- мети організації;

- завдань організації щодо досягнення мети;

- стратегічних намірів щодо розвитку організації;

• аналіз зовнішніх факторів:

- соціальні (демографічні зміни, рівень захворюваності тощо);

- економічні (макроскономічна політика, рівень інфляції, доходи споживачів, конкуренція тощо);

- технологічні (зміна технологій, вплив технологій на довкілля тощо);

- регулятивні (антимонопольне законодавство, захист прав споживачів, податкова політика тощо);

- природні;

- постачальники (медикаментів, продовольства тощо);

- споживачі (купівельна поведінка, характер прийняття рішень, оцінювання зусиль, надання санаторно-курортних послуг);

• оціннювання стану розвитку організації за внутрішніми факторами:

- організаційна структура санаторію;

- штатний розклад та визначення обов'язків працюючих;

- система комунікацій всередині організації;

- делегування повноважень та відповідальності;

- зворотний зв'язок виконавців з управлінцями;

- виробнича культура;

- система контролю;

• організація як передумова стратегічного планування:

- постійні та тимчасові структурні утворення;

- мобільність організації та управління;

- гнучкість для прийняття рішень;

- підвищення кваліфікації управлінського елемента;

• формування організаційної культури, що охоплює:

- культуру обслуговування споживачів;

- соціальну культуру;

- культуру прийняття рішень, спілкування;

- фірмовий стиль;

- корпоративний дух;

• аналіз ресурсів:

- природних;

- фінансових;

- матеріальних;

- людських;

- інформаційних;

• контроль над процесами, які відбуваються в організації, такими як:

- операційні (пошук та залучення курортника, приїзд та розселення, проживання, лікування, харчування, дозвілля та розваги, безпека особи та майна, від’їзд);

- функціональні дослідження ринків, планування, організація, мотивація, контроль;

- технологічні (авторські розробки обладнання, методик лікування).

На шляху формування стратегії розвитку санаторно-курортного комплексу важливим є аналіз внутрішнього середовища – самої організації, визначення сильних та слабких сторін діяльності, потенціалу розвитку. Аналіз організації передбачає оцінювання дієздатності існуючої структури управління, системи комунікацій між підрозділами та відділами оздоровниці, чітке визначення та дотримання в роботі функціональних обов’язків працюючих, створення ділової атмосфери в колективі та налагодження системи зворотного зв'язку між управлінцями та виконавцями, делегування повноважень та відповідальності, формування корпоративної поведінки, цілеспрямованості всіх та кожного на досягнення результату.

Для вдосконалення організації санаторно-курортного лікування та забезпечення стійкого розвитку курорту необхідно досконало знати зовнішнє оточення здравниці, враховувати вплив сукупності факторів на прийняття рішень. Вивчення ринку постійних і нових споживачів, аналіз їх споживацьких уподобань, сегментація визначеного цільового ринку за географічними та демографічними ознаками, параметрами купівельної поведінки, визначення маркетингових комунікацій для кожного сегмента є передумовою ефективного функціонування санаторно-курортного комплексу на перспективу.

На основі аналізу зовнішнього середовища та можливостей санаторно-курортного комплексу можна визначити ринкові шанси - потенціал попиту, що не задовольняється сформованою на ринку пропозицією.

Для керівників курортів особливо важливе значення має розроблення ринкової стратегії, для чого необхідно обрати довгострокову модель поведінки лікувальних закладів на ринку лікувальних послуг, виходячи з особливостей (природних, економічних, соціальних) конкретного курорту.

Існують чотири основних підходи до можливого розвитку курортів:

- стратегія кардинальної зміни застосовується у разі зменшення завантаженості курорту, що передбачає з’ясування причин цього та знаходження методів підтримки здравниць з метою залучення суспільних і приватних інвестицій. При цьому можливий варіант перепрофілювання здравниці;

- стратегія збереження зростання спрямована на підтримку низького рівня зростання за несприятливих зовнішніх умов, на залучення відпочивальників завдяки введенню нових послуг (медичних і анімаційних);

- стратегія досягнутого зростання застосовується для утримання досягнутого рівня в разі, коли курорт має у своєму розпорядженні лише обмежений набір нового продукту і нездатний задовольнити новий ринок;

- стратегія вибіркового зростання обирається курортом, орієнтованим на визначений сегмент ринку. Цей принцип розвитку передбачаю наявність двох компонентів: плану санаторно-курортного розвитку і структурного комплексу методів фінансової підтримки. Цей принцип застосовується при визначенні стратегії розвитку як конкретного закладу, так і галузі в цілому.

Програма розвитку санаторно-курортної системи на рівні держави чи регіону повинна передбачати:

- визначення відповідних типів (моделей) розвитку;

- встановлення пріоритету територій і місць розвитку;

- закріплення обсягів майбутнього розвитку і фінансування;

- визначення меж розподілу ресурсів. Комплекс фінансових методів вартості, який має бути спрямований на підтримку сектора розміщення на курортах, малої інфраструктури курортів, проектів поліпшення системи обслуговування.

Отже, санаторно-курортна діяльність є відносно самостійним видом економічної діяльності, спрямованої на надання послуг громадянам у процесі лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань шляхом використання природних лікувальних ресурсів. Виступаючи як господарська діяльність, вона охоплює основні та допоміжні види діяльності з охорони здоров’я у спеціалізованих закладах.