Принцип вiдповiдностi антропогенного навантаження природно-ресурсному потенцiаловi регiону.

Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природноi рiвноваги завдяки чiтко визначеному збалансованому цикловi використання i вiдновлення. Таке порушення законiв функцiоиування природных систем вiдбувасться у двох випадках:

а) за перевищения рiвня антропогенного навантаження. Це виражасться в надмiрнiй концентрацi виробництва. Протягом багатьох рокiв у практицi територiального планувания виходили з того, що собiвартiсть виробництва продукцiї знюкусться при збiльшеннi концентрації виробництва. При цьому не лише iгнорувались обмеженi вiдновлювальнi властивостi природно-ресурсного потенцiалу регiону; часто-густо споживання окремих видiв ресурсiв виробництвом перевищувало їх наявнiсть. Особливо багато еколого-економiчних проблем спричинила концентрацiя виробництва у великих мiстах. «Економiчнiсть» розраховувалася без обчислення затрат на створення об’сктiв необхiдно iнфраструктури. Часто не брали до уваги те, що вартiсть iнфраструктури у великому мiстi значно перевищує їх створення у малому й середньому. Крiм того, не враховувалися затрати на заходи з охорони довкiлля вiд забруднення вiдходами виробництва. Така практика планування призвела до того, що в усiх великих мiстах i промислових центрах спостерiгасться сильне забруднения довкiлля вiдходами виробництва. Через надмiрну концентрацiю промисловостi впровадження природоохоронних заходiв перетворюсться у велику проблему;

б) за невiдповiдностi спецiалiзацi виробницгва специфiцi природно-ресурсного потенцiалу. Така невiдповiднiсть спостерiгасться у рекреацiйних регiонах України — Криму, Карпатах, де найоптимальнiше використання рекреацiйних ресурсiв сприяло б формуваншо рекреацiйного комплексу i виробництва, яке його обслуговувало б.

9. Принцип природокористування про збереження природного кругообігу.

Природний ресурс, що видобувасться людиною з природних систем, пройшовши, врештi-решт, цикл «ресурс-виробництво - споживання», знову повертасться у виглядi вiдходiв в екосистеми. Якщо це повернення наближасться до природного кругообiгу, воно не завдас шкоди природi, природна речовина поступово асимiлюсться.

Сутнiсть принципу зводиться не тiльки до того, щоб технологiчнi процеси конкретних виробництв обмежувалися циклiчнiстю, а й щоб циклiчнi процеси являли послiдовний ряд стадiй виробництва, пов’язаних мiж собою чи комплекснiстю переробки сировини.

Порушення цього принципу призвело до утворення великої кiлькостi вiдходiв, якi не включаються в природний кругообiг речовин i змiнюють властивостi багатьох екосистем у регiонi.

10. Принцип эбереження просторовоi цiлiсностi екосистем.

Цей принцип випливас з найважливiших закономiрностей взасмопов’язаностi змiн компонентiв природи пiд впливом антропогенної дiяльностi. Вплив людини на окремi компоненти природи та окремi види ресурсiв не обмежусться змiнами лише в них. Змiни одного з компонентiв природної системи призводять до змiн в iнших, а iнодi - до змiни якостi екосистеми в цiлому.

11. Принцип нульового рiвня споживання природних ресурсiв.

Цей принцип використовусться в багатьох економiчно розвинутих кранах для регулювання споживання первинних переробних ресурсiв у державному масштабi. Називасться вiн так через те, що за нульовий рiвень береться обсяг первинних природніх ресурсiв, використаних пiдприсмством за попереднiй рiк, а на наступний — перевищення цього рiвня споживання обмежусться в державному масштабi чiтко визначеним коефiцiснтом (це може бути для певних видiв ресурсiв 2—7 вiдсоткiв). дотримання коефiцiснта обов’язкове, оскiльки з порушника стягусться штраф, який може перевищити прибутки пiдприсмства.

12. Екологічні проблеми гідравлічних електростанцій.

Гідравлічні електростанції традиційно вважають екологічно безпечними. Проте будівництво дамб на річці обумовлює зміну властивостей екосистеми річки. З проточної системи ріка перетворюється на ланцюг водосховищ, де змінюються всі фізичні, хімічні, біологічні властивості.

Будівництво ГЕС на гірських, бурхливих річках призводить до менших змін в екосистемі ріки. Спорудження ж їх на рівнинах, та ще й на великих річках породжує низку як економічних, так і екологічних проблем. Значних економічних збитків зазнає і рибне господарство річки.

На Дніпрі 5 штучних водосховищ затопили 700 тис. Га земель, на Волзі 14 водосховищ – 3, 5 млн. га. Тут спостерігається підвищена вологість повітря, а також дефіцит води.

В штучних водосховищах складаються сприятливі умови для явища, що його вчені назвали „біологічним вибухом”. Це – інтенсивне поширення одноклітинної синьо – зеленої водорості через те, що третина площі штучних водосховищ має глибину меншу ніж 2 м. Ці водосховища можуть набувати властивостей небезпечних для життя людини, влітку через це вони втрачають свої рекреаційні властивості.

Отже, гідравлічні електростанції не можуть бути достатньою альтернативою тепловим.

Утворення штучних водосховищ нерідко негативно впливало на географічні, економічні і кліматичні характеристики біосфери. Про глобальні масштаби рукотворних морів свідчать такі дані. Довжина лінії берегів водосховищ в СРСР перевищувала довжину берегів морських кордонів, а у США вона навіть утричі довша за сумарну берегову лінію обох океанів. Із затоплених водосховищами площ переселено десятки мільйонів людей, переміщено промислові підприємства, дороги, лінії електропередач, трубопроводів та ін. З іншого боку, більшість сучасних водосховищ змінили на ліпше природу близько 1 млн кт² прилеглих до них регіонів, оживили пустелі, забезпечили їх електроенергією потужних ГЕС.

У місцевостях, розташованих поруч із водосховищами спостерігається підйом рівня грунтових вод, заболочування території і виведення сівозміни значних площ землі. на водосховищах тривають обвали берегів, які на окремих ділянках відступили вже на сотні метрів.

Дуже потерпають від гребель на річках мешканці рік – планктони риб. Риба не може проходити через греблю до місць свої значних нерестовищ, які до того ще й стають непридатними для нересту внаслідок затоплення. багато риби і планктону гине в лопатках турбін. Водосховища, пере забруднені стоками і добривами, що змиваються з полів.

13. Екологічні проблеми теплових електростанцій.

Теплові електростанції нині є найпоширенішими на земній кулі. Вони працюють на вугіллі, торфі, горючих сланцях, мазуті, природному газі.

Забруднення атмосфери тепловою енергетикою нині досягає значних масштабів. Найпоширенішими забрудненнями є оксиди сірки та азоту, дрібнодисперсний пил, чадний і вуглекислий гази.

З – поміж негативних наслідків роботи ТЕС на викопному вугіллі слід зважати на небезпеку забруднення біосфери радіоактивними речовинами в обсягах, які набагато перевищують можливі радіоактивні викиди за нормальної експлуатації атомних електростанцій. Річ у тім, що після спалювання вугілля в золі, в тому числі і в леткій, залишаються практично всі ізотопи урано-радієвої й торієвої родини, що міститься у вихідному вугіллі. Після згорання вугілля вони виділяються з маси вуглецю стають досить концентрованими, а тому й небезпечними. З димом ТЕС часточки золи падають у довкілля.

На теплових електростанціях (ТЕС) вихідним джерелом енергії є органічне паливо, передовсім вугілля, а також сланці, нафтовий мазут, газ.

У результаті спалювання вуглеводного палива в топках ТЕС в атмосферу викидається вуглекислий газ концентрація якого зростає приблизно на 0, 25% Це небезпечно, бо може викликати в майбутньому розігрівання атмосфери за рахунок парникового ефекту. З труб ТЕС у атмосферу викидається також окиси сірки і азоту, які є причиною виникнення кислотних дощів. Атмосфера забруднюється дрібними твердими частками золи, шлаку, не повністю згорілого палива.

Оскільки разом з вугіллям у топки ТЕС потрапляє кількість пустих порід, що містять домішки природних радіоактивних елементів. Отже, має місце радіоактивне зараження атмосфери і земної поверхні.

Після спалювання в топках ТЕС вугілля залишається багато твердих відходів (шлаку, золи). ці відвали займають великі площі землі, забруднюють підземні поверхневі води шкідливими речовинами. Ще більші ділянки землі порушують величезні вугільні кар’єри. Зменшення шкоди від такого забруднення досягається утилізацією шлаків і пустих порід, з яких виготовляють будівельні матеріали, засипають ними яри, болота та кар’єри при їх рекультивації. Значний ефект дають економічні методи, зокрема, введення високої оплати за порушення земель, особливо родючих.

Для зменшення шкоди від забруднення атмосфери газоподібними й пиловими викидами вугілля очищають від сполук сірки і перед його спалювання у топках ТЕС. Для зменшення токсичності вихлопних газів автомобілів застосовують регулювання двигунів, впроваджують екологічно чисті марки пального, встановлюють на автомобіль спеціальний каталізатор, що допалюють чадний газ до вуглекислого тощо. В атмосфері оксиди сірки й азоту утворюють з парами води відповідні кислоти, які згубно діють на рослинність і фауну водоймищ.

14. Екологічні проблеми атомних електростанцій.

Проблеми атомної енергетики обумовлені насамперед надійністю роботи енергоблока. Ймовірні оцінки ризику руйнування блока АЕС, що могло б призвести до радіоактивних виділень у легко водних реакторах західного типу, були проведені 1975 р. ядерною контрольною комісією США,

Атомна енергетика та виробництво ядерної зброї – два основні джерела радіаційного забруднення. Вони ведуть до утворення сотень радіоактивних елементів, що починають забруднювати харчові ланцюги.

Важливою проблемою атомної енергетики є поховання радіоактивних відходів. Кожен реактор виробляє тисячі тонн таких відходів, деякі з них лишаються небезпечними впродовж 500 тис. Років. Кожна АЕС рано чи пізно сама перетворюється на радіоактивні відходи. Після цього її треба демонтувати і складові заховати, або ж поховати весь комплекс під тонами землі та бетону.

Через існування великої кількості штучних та природних джерел іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської катастрофи в Україні склалася дуже тяжка радіоекологічна ситуація, яка обумовлює необхідність створити системи заходів радіаційного захисту насилля та навколишнього середовища. Засадні обґрунтування економічних і екологічних переваг АЕС базувались па таких твердженнях:

1. Ресурси урану для атомної енергетики дорівнюють ресурсам вугілля, нафти й газу разом узятим.

2. АЕС економлять дефіцитне органічне паливо (нафту і газ).

3. АЕС не споживають кисню і майже не викидають шкідливих газів і твердих продуктів.

4. За збільшення потужності всіх діючих електростанцій, навіть у кількадесят разів, глобальне радіоактивне забруднення становитиме не більше 1% від рівня природної радіації на планеті.

5. Атомна енергетика ліквідує прірву між багатими й бідними державами, зменшить загрозу насильницького перерозподілу світових ресурсів.

Такі оцінки були дуже популярні до 26 квітня 1986 р., коли в Україні сталася катастрофа — вибухнув атомний реактор РБМК-1000 Чор­нобильської АЕС. Цс була перша й донині єдина аварія такого великого масішабу. За оцінками закордонних фахівців па ліквідацію наслідків катастрофи необхідні витрати в розмірі понад 150 млрд доларів США.

Усіма державами світу було переглянуто й суттєво скорочено програми дальшої будови АЕС.

За прискіпливішого аналізу деяких фахівців з'ясувалося, що капіталовкладення на одиницю потужності АЕС майже в два рази більші, ніж у тепловій станції, витрати води більші у 2 — 3 рази, викиди радіоактивних нуклідів навіть тих АЕС, що нормально працюють, за добу становлять близько 300 Сі.

Нині багато які країни вирішили не форсувати розбудову атомної енергетики до того часу, доки не буде винайдено нових, безпечніших методів вилучення енергії з атома. Відтак перед людством постала актуальна проблема — розглянути альтернативні тепловій і атомній енергетиці джерела.

Зараз вже піхто не заперечуватиме, що поборники гіперболізованої ядерної енергетики в другій половині XX ст. сприяли занепаду вугледобувної галузі в Україні і фактично загальмували процес удосконалення теплових електростанцій (ТЕС).

З екологічного боку широкомасштабна розбудова гірничорудного комплексу уранових і цирконійових руд в Україні загрожує радіаційним забрудненням її території: на І І добутого урану припадає до 100 000 (відходів, так званих хвостів, які потребують спеціального захоронення. За видобутку вугілля пуста порода на 1 І становить близько З І, а шлак від спалювання вугілля використовують у різних галузях промисловості (будівництво, виробництво цементу та ін.).

Атомна енергетика настільки згубно впливає на біосферу, а аварі на АЕС, якої не можливо уникнути на 100%, настільки небезпечна для людства, що відстоювати цей метод отримання енергії не лише не припустимо, а й аморально.

Паливний енергетичний цикл АЕС передбачає добування уранової руди переробки цієї сировини на ядерне паливо, використання палива в ядерних реакторах, обробку і захоронення радіоактивних відходів. Усі складові цього циклу супроводжуються надзвичайно небезпечним забрудненням навколишнього середовища. Кількість радіоактивних відходів зростає на стадії збагачення уранової руди, з якої виготовляють спеціальні тепловиділяючі елементи, які надходять на діючу АЕС.

Радіація має таку особливість: все, що стикається з радіоактивним матеріалом, саме стає радіоактивним. радіоактивні речовини потрібно десь захоронити на багато років, але надійних методів зберігання не існує.

15. Екологічні проблеми металургійного комплексу. Причини формування зон екологічного ризику в металургійних районах України.

Одним із найбільших забруднювачів біосфери в багатьох країнах світу є металургійний комплекс. В Україні його розвиток зумовив різке загострення екологічної ситуації в трьох районах – Донбасі, Придніпров’ї та Приазов’ї.

Металургійні комбінати з повним циклом – це фактично міста, простерті на десятки км. Копальні й підприємства чорної металургії охоплюють величезні площі земельних угідь, використовують мільярди кубометрів кисню.

На підприємства чорної металургії припадає близько 15% всіх промислових викидів в атмосферу пилу, 8 – 10 – викиду діоксиду сірки, 10 – 15% - загального обсягу споживання води.

Сучасний металургійний завод на 1 млн. т виплавленої сталі викидає в навколишнє середовище: 800 тис. Т шлаків, 100 – пилу, 30 – окису вуглецю, 8 – двоокису сірки, 50 – фтористого водню, 3 – окисів азоту.

Нині найважливішим напрямом науково – технологічного прогресу є створення і впровадження маловихідних технологій, які дозволяють не лише зменшити забруднення навколишнього середовища, а й підвищити ефективність металургійного виробництва.

Кольорова металургія створює більше проблем з організації безвідходного виробництва, бо в галузі спостерігається великий вихід відходів на одиницю продукції.

З огляду на специфічний склад шлаків кольорової металургії одним із найперспективніших напрямків у вирішенні проблем їх використання є принцип комплексної переробки.

16. Екологічні проблеми хімічної промисловості. Специфіка впливу на довкілля підприємств основної хімії та хімії органічного синтезу.

Джерелом істотного забруднення довкілля є хімічна промисловість, яка поступається тут лише енергетиці, металургії та автомобільному транспорту. Від хімічної промисловості в повітря надійшла значна частина нових речовин і сполук (3 млн), які не властиві біосфері.

Хімічна промисловість належить до галузей, які споживають велику кількість сировини, води та енергії. Вона вирізняється складними багатостадійними процесами. Під час виробництва утворюється велика кількість побічної продукції. У багатьох випадках відходи вимагають певного знищення через їхню надмірну токсичність.

В основній хімічній промисловості найбільшу кількість твердих відходів дають виробництва мінеральних добрив і сірчаної кислоти. У виробництві мінеральних добрив головною є переробка фосфоритів та апатитів. У процесі їх збагачення утворюється велика кількість твердих відходів – нефелінових „хвостів” і пилу. Понад 90% видобутку калійних солей також використовується як мінеральні добрива, а під час їх переробки утворюється мільйони тонн твердих галітових відходів І сотні тисяч глинисто – сольових шлаків.

У виробництві органічних продуктів і виробів на їх основі найбільшою кількістю відходів відзначається нафтопереробка, нафтохімія та хімія органічного синтезу, виробництво гумових виробів, пластмас та інших полімерів.

Основним напрямком боротьби із забрудненням довкілля в хімічній промисловості є удосконалення існуючих і розроблення нових технологічних процесів.

Більшість процесів біосфери і технологій виробни­цтва, а також забруднення навколишнього середовища — хімічні. Хімізація народного господарства с характерною рисою сучасної економіки й науково-технічного прогресу. Водночас недостатньо збалансоване багатотоннажне виробництво і неконтрольоване засто­сування хімічних речовин у сільському господарстві й побуті стає небезпечним для здоров'я людей.

Крім шкідливих для природи і людини безпосередніх відходів хімічної промисловості, дуже небезпечним є те, що хімія синтезує неприродні сполуки, котрі є або надзвичайно стійкими, через що не включаються в природний кругообіг речовини (пластмаси), або надзвичайно активними щодо зміни процесів живої природи (дефоліанти, гербіциди, інсе­ктициди). Перші у вигляді відходів (пляшки, банки, пакети) надовго забруднюють навколишнє середовище, а другі, накопичуючись у рослинах і тваринах, якими харчується людина, згубно діють на її здоров'я.

Збільшення використання добрив і пестицидів у сільському гос­подарстві зумовило їх постійне надходження з поверхневими стока­ми у водоймища. Крім шкоди, якої завдають добрива, про що вже

згадувалося раніше, деякі пестициди в умовах водоймищ набувають особливо небезпечних властивостей.

Великої шкоди річкам, озерам і штучним водоймищам завдають синтетичні мийні засоби, які потрапляють у них разом з промисловими й побутовими стічними водами.

17. Екологічні проблеми гідромеліорації.

Меліорація – це система заходів, пов’язаних із докорінним поліпшенням властивостей ґрунтів і спрямованих на підвищення їхньої родючості. Існує понад 30 видів меліорації. найпоширенішим із них є гідромеліорація – зрошення та осушення.

У зрошенні земель роль найактивнішого агента відіграє штучне зволоження грунтів із водного джерела для забезпечення рослин водою.

Тривале зрошення спричинює низку екологічних проблем. Головна з них – це вторинне засолення грунтів, що виникає за надмірного зрошення і високого рівня ґрунтових вод.

Із зрошенням пов’язана також проблема раціонального використання вроди.

Осушення за принциповою основою протилежне до зрошення. Його проводять на перезволожених землях, лісах, болотах для включення нових територій у сільськогосподарське виробництво. Внаслідок виникають небезпечні екологічні зміни водного балансу та порушуються режим підземних вод. Внаслідок цього можливі часті катастрофічні повені, посилюється процес деградації грунтів і зменшується продуктивність сільськогосподарських угідь.

18. Екологічні проблеми хімізації сільського господарства.

Одним з напрямків інтенсифікації с/г виробництва є хімізація, яка передбачає внесення в грунти як хімічних добрив, так і використання пестицидів. Цей процес активно відбувався в усіх розвинутих країнах світу. Внесення хімічних добрив зумовлене тим, що щорічно разом з урожаєм із грунту виносяться мільйони тонн поживних речовин. Тому внесення органічних та мінеральних добрив є одним із важливих способів підвищення родючості грунту.

Необхідність застосування пестицидів, хімічних засобів захисту рослин від дії бур’янів, шкідливих комах, грибкових захворювань викликається масовими спалахами різноманітних шкідників.

Особливу проблему становить забруднення природних вод біогенними речовинами, а надто – азотними сполуками.

Накопичення токсичних речовин у рослинах залежить від забезпечення їх елементами живлення.

Пестициди – особливо небезпечні для живих організмів. Надходячи лдо організму людини трофічними ланцюгами, вони зумовлюють органічне враження печінки, нирок, знижують імунітет.

19..Машинна деградація грунтів та причина їх виникнення

Україна виділяється високою якістю й сприятливою структу­рою земельного фонду. На землі сільськогосподарського призна­чення в державі припадає 71, 3% загальної площі. Ліси та лісо-вкриті площі займають 17, 3 %, забудовані землі — 4, 1 %, землі під водою — 4 %, відкриті заболочені землі— 1, 6%, інші землі— 1, 7% усієї площі [1, с. 536]. Близько половини земельної площі ста­новлять орні землі, більшість з яких—високородючі чорноземні ґрунти.

Певна частина наших ґрунтів втрачається через водну й вітрову ерозії. Найбільше піддаються водній ерозії ґрунти Українських Карпат, Подільської, При­дніпровської, Середньоруської, Приазовської височин, Донець­кого кряжу, Кримських гір. На південному сході й півдні Украї­ни на якість ґрунтів негативно впливає вітрова ерозія. Близько 5—7 тис. га земель, у тому числі ріллі та інших цінних сільсько­господарських угідь, щороку відводяться для складування шкідливих відходів, шлаконагро-маджувачів і т. п. Найбільші площі земель, що відчужуються для цієї мети й переходять до ка­тегорії «порушених», зосереджені в Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях. По­рушені землі — це ті, які вже втра­чають господарську цінність або є джерелом негативного впливу на навколишнє середовище у зв'яз­ку з порушенням ґрунтового по­криву, гідрологічного режиму чи утворення техногенного рельєфу в результаті господарської діяль­ності.

У 2003 р. земельні ділянки, по­рушені антропогенною діяльні­стю (здебільшого промисловим

виробництвом), в Україні стано­вили 162, 2 тис. га, відпрацьова­них—42, 8 тис. га [1, с. 536].

В останні роки обсяг реалізації заходів з охорони земель скоро­чується. Наприклад, споруджен­ня протиерозійних валів-канав за 1995—2003 рр. зменшилося з 135, 2 до4, 0 км, валів-терас — з 5, 4 до 3, 8 км, валів-доріг — з 16, 2 до 1, 1 км, протиерозійних ставків (накопичувачів твердого стоку) — з 177, 0 до 31, 8 га, водоскидних споруд — з 51 до 2 штук, укріп­лення берегів — з 1, 0 до 0, 2 км і т.д. [1, с. 536-537].

За роки української незалеж­ності у зв'язку з невирішеністю питань власності на землю і ко­ристування нею та багатьох інших принципових економічних і со­ціальних питань розвитку сіль­ського господарства і благоуст­рою сіл, соціального забезпечен­ня сільських жителів, різко ско­ротилися роботи щодо зрошення й осушення земель, внесення в них органічних і мінеральних добрив, проведення вапнування й гіпсування ґрунтів тощо. Це при­зводить до порушення якості ґрунтів.

Отже, посилюється процес глибокої деградації укра­їнських земель, зниження родю­чості грунтів.

20. Основні напрямки взаємодії транспортних систем з біосферою.

Транспорт як галузь народного господарства – один із наймогутніших чинників антропогенного впливу на довкілля. Деякі види цього впливу належать до найсерйозніших техногенних навантажень на компоненти довкілля окремих регіонів, особливо великих міст.

Екологічні проблеми, що виникли у зв’язку з функціонуванням транспортної системи в Україні, є наслідком діяльності не лише окремих видів транспорту, а й інших галузей народного господарства.

Транспорт зумовлює низку проблем, що їх умовно об’єднують в кілька груп:

· Транспорт – великий споживач палива. Основний споживач палива у всьому світі – автомобільний транспорт. В Україні переважають бензинові, дизельні, газобалонні двигуни. Значним споживачем палива та енергії є також залізничний транспорт.

· Транспорт – джерело забруднення довкілля. Найбільше забруднює довкілля автомобільний транспорт. Забруднення міста викидами автомобільного транспорту – одна з причин підвищеної захворюваності населення. Забруднюють довкілля і аеропорти та залізничний транспорт. Водний транспорт служить джерелом забруднення басейнів річок, Чорного та Азовського морів.

· Транспорт – одне із джерел шуму. Шум ослаблює пам’ять і реакцію, порушується нормальний відпочинок і сон, знижує продуктивність фізичної та розумової праці. До 805% усі виробничих шумів створює автомобільний транспорт. Необхідно встановлювати шумопоглинаючі щити. Джерелом шуму є також повітряний та залізничний транспорт.

· Транспорт вилучає сільськогосподарські угіддя під шляхи і стаціонарні споруди. В Україні під транспортними спорудами загального користування зайнято близько 600 тис. га.

· Транспорт є причиною травмування та смерті людей і тварин.

Отже, назріла гостра потреба у забезпеченні екологічно обґрунтованого планування розвитку транспортних систем на всіх рівнях.

21. Особливості середовища проживання у великих містах.

Для багатьох мiст України характерна складна екологiчна обстановка, обумовлена наявнiстю i концентрацiею пiдприсмств чорної та кольорової металургiї, теплоенергетики, хiмiї та нафтохiмiї, гiрничодобувної промисловостi, цементних заводiв. Такi мiста е безперечними лiдерами щодо забруднення повiтря. Серед них: Донецьк, що складас разом з роэташованими поряд з ним Авдiївкою, Горлiвкою, Єнакiєвим, Макiївкою та iншими мiстами Донецьку промислову агломерацiю, а також Днiпродзержинськ, Днiпропетровськ, Запорiжжя, Константинiвка, Кривий Рiг, Марiуполь.

У великих мiстах з iнтенсивними транспортними потоками вмiст у повiтрi канцерогенних речовин типу бензопiрена в 2— З рази, а в центрах чорної металургiї приблизно в 12 раз вищий, нiж в невеликих мiстах або сiльськiй мiсцевостi.

Другою не менш небезпечною екологiчною проблемою мiст е стан каналiзацiйного господарства та очистка стiчних вод.

Практично в усiх мiстах України каналiзацiйнi системи потребують замiни або капiтального ремонту. Частi прориви каналiзацiйних колекторiв є постiйними джерелами небезпечного забруднения мiського середовища, а iнодi приводять до спалаху iнфекцiйних захворювань.

За даними Мiнiстерства охорони навколишнього природного середовища України, в переважній бiльшостi міст України споруди з очистки загальномiських стiчних вод перевантаженi. Виняток становлять, можливо, лише Київ та Харкiв. У багатьох мiстах iснуючі потужнолстi очисних споруд в декiлька разiв нижчі, нiж потрiбно. Приблизно половина мiських стічних вод скидаються у воднi об’екти недостатньо очищеними, iз них бiля 15 % — взагалi без очищення. Без усякої очистки скидасться до 70 % промислових стiчних вод.

Однiсю iз складних екологiчних проблем для бiльшостi мiст України е захоронения виробничих та побутових вiдходiв, причому складнiсть проблеми пропорцiйна чисельностi населения та промисловому потенцiалу мiста.

Забруднення грунтiв в мiстах пов’язане головним чином з викидами автотранспорту та промислових пiдприємств. Забруднювальнi речовини осiдають або вимиваються атмосферними осадками iз повiтряного басейну в радiусi до 5 км вiд стаціонарного джерела викиду. Основними джерелами забруднення ґрунтового покриву стали теплові

електростанції, підприємства чорної та кольорової металургії.

22. Основні важелі управління природокористуванням та природоохоронними процесами. Специфіка його формування в Україні.

Економічні методи управління процесом природокористування є одним з найпоширеніших у світі. Це – платежі за ресурси та забруднення, надання пільг в оподаткуванні підприємств, надання на пільгових умовах коротко – і довгострокових позичок для реалізації проектів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища, звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля; передача частини коштів позабюджетних фондів охорони природного середовища на довготривалих договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам для вжиття заходів із гарантованого зниження викидів та скидів забруднювальних речовин, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв, інвестиції на охорону природи, створення державного та регіонального екологічних фондів.

До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності, спрямовані на зниження й ліквідацію негативного антропогенного впливу нв навколишнє середовище, збереження, поліпшення і раціональне використання природно – ресурсного потенціалу країни, а саме: 1) будівництво та експлуатація очисних, знешкоджувальних споруд та обладнання; 2) розвиток мало – і безвідходних технологічних процесів та виробництв; 3) розміщення підприємств і систем транспортних потоків з урахуванням екологічних вимог; 4) рекультивація земель; 5) заходи боротьби з ерозією грунтів; 6) заходи з охорони й відтворення флори та фауни; 7) охорона надр і раціональне використання мінеральних ресурсів.