Економія чисельності робітників за рахунок зниження трудомісткості

,

де DПП – величина підвищення продуктивності праці, %;

Т_м, Т_п – минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

DЕ_Ч – економія чисельності робітників;

Р – кількість виробів або операцій;

Ф – реальний фонд робочого часу одного робітника;

К – коефіцієнт виконання норм.

Зростання продуктивності праці шляхом поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

або ,

де В_б – втрати робочого часу в базовому періоді;

В_п – втрати робочого часу в поточному періоді;

Зростання продуктивності праці за рахунок змін у структурі кадрів:

,

де I – індекс загальної продуктивної праці;

In – індекс продуктивності праці основних робітників;

Id – індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:

,

де dn – частка основних робітників у поточному періоді;

dб – частка основних робітників у базовому періоді.

4. Чинники і резерви підвищення продуктивності праці.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об’єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва й праці, система мотивації тощо).

За одним з можливих таких групувань усі чинники, що істотно впливають на продуктивність праці, можна об’єднати в такі групи:

ü матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів тощо);

ü організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління, організації праці тощо);

ü економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках тощо);

ü соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

ü природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці, які з'являються вна­слідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва та праці тощо).

Резерви можна розглядати з точки зору як за часом їх використання, так і за сферою їх виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані (залежно від реальних можливостей) протягом місяця, кварталу або року.

Перспективні резерви використовуються через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці, в економіці загалом.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшення використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне та якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій.

Галузеві резерви – це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці в даній галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки та технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються та реалізуються безпосередньо на підприємстві. Це – зниження трудомісткості продукції та поліпшення використання робочого часу.

Необхідною умовою виявлення та використання резервів є їх кількісна оцінка.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів Можна визначити як різницю між досягненим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.