Політика максимальних податків

Характеризується практикою встановлення максимального числа податків, високих прогресивних ставок, скорочення податкових пільг, розширенням податкових баз, що призводить до збільшення податкового тягаря на економіку і населення. В рамках цієї моделі можлива реалізація двох типів податкової політики: фіскального і фіскально-перераспределительного, які принципово розрізняються за своїми цілями і наслідками їх реалізації

1. Фіскальний тип моделі політики максимальних податків. Основними факторами податкової політики в даному випадку є: високий податковий тягар; значна частка держави в економіці; високий рівень державних інвестицій; низький рівень соціальних витрат.

Пріоритетом податкової політики в даному випадку є фіскальні цілі, решта - другорядні. Сутність політики подібного типу полягає в усуспільненні значної частини коштів економічних суб'єктів і перерозподілі їх через бюджет на екстрені (наприклад, військові) витрати або державні інвестиції в модернізацію та розвиток виробництва.

У цьому випадку держава встановлює досить високі податкові ставки, скорочує податкові пільги і вводить велике число податків, намагаючись отримати від своїх громадян якомога більше фінансових ресурсів, що не особливо турбуючись про наслідки такої політики.

Подібний тип податкової політики проводиться державою, як правило, в екстраординарні моменти його розвитку, наприклад, в період економічних криз, війн, революцій.

Ефективність проведення подібної мобілізаційної політики обгрунтував Дж. Кейнс. Ця податкова політика успішно застосовувалася президентом США Рузвельтом в 1933-1945 рр. для виходу з Великої депресії, а також Великобританією в період Другої світової війни.

Така податкова політика проводилася в Росії з самого початку економічних реформ, з першого дня запровадження податкової системи в країні в 1992 р Разом з тим економічних, соціальних і політичних передумов для проведення політики максимальних податків, на відміну від США часів Великої депресії, в цей час не існувало, внаслідок чого така політика призвела до різко негативних наслідків, суть яких полягала в наступному.

По-перше, у платників податків після сплати податків практично не залишалося фінансових ресурсів, що унеможливлювало розширене відтворення. Економіка країни з кожним роком все сильніше сповзала у прірву кризи, падали темпи зростання виробництва у всіх галузях.

По-друге, широкі масштаби набуло масового ухилення від оподаткування, що призвело до того, що по більшості податків держава збирала трохи більше половини належних доходів. Практика ухилення від сплати податків фактично ставила під сумнів доцільність функціонування російської податкової системи. При цьому кожен третій легальний платник податків, який стоїть на обліку в податковому органі, податків взагалі не платив, практично кожен другий - платив менше, ніж належить за законом, і лише один з шести платників податків справно і в повному обсязі розраховуватися за своїми зобов'язаннями з державою.

По-третє, масовий характер придбала так звана " тіньова економіка", рівень виробництва в якій за різними оцінками сягав від 25 (за офіційними даними Держкомстату Росії) до 40% (за експертними оцінками). Але приховувані від оподаткування фінансові ресурси не йшли, як правило, на розвиток виробництва, а переводилися на рахунки в закордонних банках і " працювали" на економіку інших країн.

Все це стало однією з головних причин вибухнула в серпні 1998 р гострої фінансової кризи, наслідками якого, зокрема, стали змінилася податкова політика та посилення регулюючої ролі держави в розвитку економіки через більш активне використання ринкових механізмів, у тому числі і податків.

2. Фіскально-розподільний тип моделі політики максимальних податків. Даний тип податкової політики, який також характеризується підвищеним податковим тягарем, високою часткою участі держави в економіці, відрізняється від попереднього високим рівнем соціальних витрат і значними державними інвестиціями в економіку. У такій політиці пріоритетними виступають соціально-перерозподільні цілі, досягнення яких вимагає великих фінансових ресурсів. Таким чином, фіскальні цілі і високий рівень податкових вилучень є наслідками наявності першочергових соціальних цілей держави.

Сутність цього типу податкової політики полягає в усуспільненні значної частини ВВП за рахунок високопрогрессівних і майнові податків, що стягуються з найбільш забезпеченої частини населення, і перерозподілі цих коштів за допомогою бюджетних механізмів у доходи найменш забезпеченої частини населення.

Такий тип податкової політики забезпечує істотне нівелювання в суспільстві, тобто вирівнювання доходів найбільш багатих і бідних верств населення після оподаткування. Ця політика застосовується у скандинавських країнах (Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії), де високий рівень податкового навантаження (понад 50% ВВП) супроводжується безпрецедентно високим рівнем соціальної відповідальності держави перед своїми громадянами. Ці держави, поряд з Німеччиною, Францією, є прикладом ефективної реалізації моделі соціально орієнтованої ринкової економіки.