Технологія вирощування.

Місце в сівозміні. М'ята ви­баглива до попередників. В сівозміні її розміщують після озимих, що йдуть після удобрених парів, зернобобових, ко­ренебульбоплодів і по обороту пласта. Взагалі для м'яти кращими попередниками є такі культури, які залишають після себе добре удобрене та чисте від бур'янів поле.

Обробіток грунту. Кращі для м'яти чорноземи, супіщані та суглинкові грунти, наносні грунти прирічкових низин й окультурені торфовища. Під м'яту грунт обробляють за си­стемою зяблевого обробітку. Якщо її розміщують після зернових або інших культур звичайної рядкової сівби, обов'язковими елементами системи обробітку є лущення стерні. Зяблеву оранку проводять плугами з передплужниками на глибину 25—30 см.

Передсадивний обробіток грунту розпочинають рано на­весні з боронування площі у два сліди. Безпосередньо перед садінням грунт культивують на глибину 10—12 см разом із боронуванням. На легких грунтах передсадивну культивацію проводять в один, а на важких — у два сліди.

Удобрення. М'ята з урожаєм зеленої маси 43, 6 ц/га, зібраним у фазі цвітіння, виносить із грунту 98, 1 кг азоту, 34, 2 — фосфору та 44, 2 кг калію. Через це вона дає найбільший приріст урожаю при внесенні повного мінерального добрива, а також азотно-фосфорних або азотно-калій них.

В основне удобрення під м'яту рекомендується вносити 20—40 т/га гною з мінеральними туками по 30 кг/га по­живної речовини азоту, фосфору і калію. При нестачі в господарстві гною його можна частково замінити торфо­гнойовими та торфомінеральними ком постами в тій же кількості. Якщо попередник був добре угноєний, то під м'яту вносять лише N120P120K120. На ділянках зниженого рельєфу та за достатньої зволоженості грунту норми внесення туків збіль­шують до 150—170 кг/га поживної речовини. Якщо під зяблеву оранку було внесено недостатньо добрив, м'яту у період вегетації двічі підживлюють: після з'явлення сходів повним мінеральним добривом по 30 кг/га поживної ре­човини та у фазі кущення з внесенням такої самої кількості азотно-фосфорних добрив.

Найефективніший і економічно вигідний спосіб внесення мінеральних туків — локальний. Під м'яту їх треба вносити смугами збоку рядка глибше розміщення кореневищ на 5—7 см. Таким способом мінеральні туки рекомендується вносити в таких нормах: МадРігоКпо. Окремі елементи або їх парні комбінації можна вносити під час нарізування борозен куль- тиватором-рослинопідживлювачем.

Під м'яту можна вносити всі види й форми простих і складних мінеральних добрив.

Строки та способи садіння. В Україні м'яту садять кореневищами одночасно із сівбою ранніх ярих культур.

Міжряддя 70 см забезпечують найсприятливіші умови для проведення механізованого догляду за насадженнями. Під час садіння кореневища вкладають у свіжонарізані вологі бо­розни, витрачаючи їх при ручному садінні 15—20, а при машинному — 25—30 ц/га. Загортають кореневища на гли­бину 6—8 см.

Отже, технологічний процес садіння м'яти складається з нарізування борозен, укладання кореневищ у них і загор­тання їх. Це можна робити кількома способами: ручне садіння при механізованому нарізуванні борозен і загортанні кореневищ; машинне садіння.

Для закриття борозен у першому випадку використовують дискові загортачі з картоплесаджалок, лемішні культиватори, спеціально виготовлені, або ті ж, за допомогою яких нарізу­вали борозни. Трактор із загортачем, рухаючись слідом за робітниками, загортає кореневища, вкладені в борозни.

Розсаду м'яти садять у першій половині травня. Вирощують її у спеціальних розсадниках. Коли вона досягне висоти 8—10 см, її висаджують у поле в нормі 120—140 тис./га, або 8—10 рослин на 1 м рядка. Для садіння використовують розсадосадильні машини наявних у господарстві марок.

Догляд за насадженнями м'яти першого року життя розпочинають із вирівнювання площі поля перевернутими боронами у разі ручного садіння або з коткування при машинному способі садіння чи загортання борозен загор­тачами. Сходи м'яти з'являються через 25—30 днів. До цього часу поле може зарости бур'янами. Для боротьби з ними рекомендується вносити трихлорацетат натрію (ТХА) або дихлоральсечовину (ДХС) з розрахунку 10 кг/га, прометрин (4 кг/га) або лінурон (2 кг/га). Гербіциди вносять через 5—10 днів після садіння способом суцільного обробітку площі з витратою 400—500 л/га робочої рідини. Для цього ви­користовують наявну в господарстві наземну апаратуру. Застосування гербіцидів у поєднанні з дво-триразовим після- садивним боронуванням середніми боронами знижує забур'я­неність насаджень м'яти на 70—90 %.

Обробіток міжрядь розпочинають за повних сходів. Перший міжрядний обробіток проводять на глибину 8—10 см. Для цього культиватор обладнують плоскорізальними лапами. Для другого міжрядного обробітку на культиваторі встановлюють груберні лапи. Кількість і строки проведення обробітків міжрядь за­лежать від вологості, ущільнення, забур'янення грунту та стану рослин. Ретельний і своєчасний догляд за м'ятою дає можливість зменшити кількість ручних прополювань бур'янів у рядках до одного.

Догляд за перехідною м'ятою. Технологія вирощування перехідної м'яти така: на другий рік використання залиша­ють плантації лише з оптимальною густотою травостою пере­важно в низинах і на ділянках із природним захистом від вітрів. У вересні (через місяць після збирання м'яти) обов'яз­кове ручне або хімічне прополювання бур'янів.

Внесення повного мінерального добрива в оптимальних нормах дає можливість не тільки виростити високий урожай, а й скоротити вегетаційний період перехідної м'яти (завдяки фосфору і калію, що вносять) і запобігти тим самим ура­ження її іржею: технічної стиглості рослини досягають до 25—30 червня, тобто до появи в природі збудників іржі.

У весняний період насадження м'яти, вільні від бур'янів з осені, або зовсім не потребують прополювання (м'ята сама пригнічує бур'яни), або потребують лише одного прополю­вання. Якщо це прополювання хімічне, вносять прометрин (4 кг/га) до з'явлення сходів м'яти.

На плантаціях м'яти, залишеної на третій рік вико­ристання, необхідно після збирання врожаю за допомогою машини КПМ-2 в агрегаті з трактором МТЗ-5 прорідити впоперек рядки так, що їх ширина становила 25 см. Потім видаляють вручну бур' яни, проводять глибоке механізоване розпушування міжрядь. У весняно- літній період догляд за м'ятою третього року використання аналогічний догляду за однорічною плантацією.

Перехідну м'яту треба збирати у фазі бутонізації. Запізнення може призвести до значних втрат врожаю. Якщо рослини значною мірою уражені іржею, м'яту треба зібрати раніше настання технічної стиглості, щоб запобігти обсипанню листків.

Збирання врожаю. Збирають м'яту у фазі технічної стиг­лості при 50 % цвітінні, скошуючи надземну масу. Для цього використовують сінокосарки з валкоутворюючими решітками, косарки для бобових культур і бобові жатки ЖБА-3, 5А. Скошену масу залишають у полі на одну-дві доби (залежно від температури), щоб вона підв'яла до вологості 40—60 %. Таку м'яту за допомогою підбирача-навантажувача заванта­жують у транспортні засоби і відправляють за встановленим графіком на завод для переробки.

ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ

Загальна характеристика прядивних культур, їх значення

До групи прядивних культур належать: льон, коноплі, бавовник, кенаф, джут тощо. Міцне, еластичне, стійке проти гниття рослинне волокно широко використовують для виробництва різних тканин побутового і технічного призначення. З нього виготовляють також шпагати, мотузки, морські канати, рибальські та спортивні сітки, кінську збрую, штучну шкіру, нитки, целулоїд тощо.

Насіння прядивних культур містить багато олії, що використовується для харчування, виготовлення оліфи, фарб, лаків, клейонок, водонепроникних тканин тощо.

Із костриці, котра залишається після відділення волокна від стебел лубоволокнистих рослин, виготовляють папір, ізоляційні і будівельні матеріали, пластмасу, целюлозу.

Відходи олійного виробництва - макуха, є цінним концентрованим кормом для тьарин.

Основні прядивні культури, які вирощуються в Україні (льон- довгунець, коноплі). Загальна посівна площа льону в Україні становить 100-170 тис.га, а середній вихід волокна - 5-6, 4 ц/га. У льонарських господарствах, при прогресивних технологіях вирощу­вання, вихід волокна становить 8-10 ц/ra й насіння 5-8 ц/га.

Останнім часом посіви конопель в Україні значно скоротились і становлять приблизно 11 тис. та вихід волокна конопель при дотриманні належної технології вирощування становить 10-12 ц/га.

Морфологічні ознаки, біологічні особливості,

сортовий склад прядивних культур.

Льон-довгунець дає цінне волокно для текстильної промисловості. Із насіння льону добувають високоякісну олію, яку використовують у лакофарбовій промисловості. З волокна виробляють тонкі полотна, брезенти, мішковину тощо. Із короткого волокна виготовляють грубі тканини. Макуху використовують як концентрований корм для тварин.

Льон належить до родини льонових. Рід льону об'єднує більш як 200 видів, із них 45 є у флорі нашої країни.

Льон-довгунець - одностебельна рослина, 50-125 см і більше заввишки. Стебло розгалужується лише на висоті 100 см, внаслідок чого спостерігається великий вихід нерозгалуженої продуктивної частини стебла, з якої добувають довге і тонке волокно. У льону- довгунцю найкраще сформовані пучки, вони складаються з довгих тяжів. Пучки розвиваються в паренхімі кори. Елементарні волокна, з яких утворюються волокнисті пучки, перициклічного походження.

Льон-довгунець - рослина помірного клімату. Його насіння починає проростати при температурі посівного шару ґрунту 3-5°С, а дружні сходи з'являються, коли грунт прогріється до 7-9°С. У період вегетації краще росте при температурі 15—18°С. Набагато більші вимоги виявляє льон-довгунець до вологи, особливо під час бутонізації і цвітіння. Найсприятливішими для нього є грунти з нейтральною або слабко кислою реакцією ґрунтового розчину, достат ньою вологоємністю та вмістом гумусу не менше 2%. У районах поширення льон-довгуиець вирощують на середніх суглинках і суглинкових супісках.

Льон-довгунець - самозапильна дводомна рослина довгого світлового дня. Розрізняють фази росту і розвитку: сходи, " ялинки", бутонізація, дозрівання.

На Україні льон-довгунець вирощують переважно в зоні Полісся.

Коноплі. Із конопель добувають волокно та олію. Волокно стійке проти гниття, з нього виготовляють канати, вірьовки, шпагат тошо. У насінні конопель міститься 30-35% олії і 23-25% білка. Олію використовують у техніці і як продукт харчування. Макуха високопоживна, її добре поїдають тварини. Коноплі - стародавня культура.

Коноплі посівні - це високорослі рослини, до 5 м заввишки. Стебло пряме, опушене, волокно розвивається в коровій частині стебла. Коноплі мають стрижневу кореневу систему, яка заходить у грунт до 2 м завглибшки. Суцвіття в конопель двох типів: чоловічі квітки зібрані в китицю, жіночі утворюють головку, тому коноплі с перехреснозапильними рослинами. Плід - однонасінний горішок.

Коноплі - холодостійка культура. Насіння проростає при температурі 6-8°С, на початку вегетації рослини не гинуть при температурі мінус 3-5°С. Оптимальна температура для росту і розвитку конопель 18-20°С. Коноплі вологолюбна рослина, транспіра­ційний коефіцієнт 600-700. Високі врожаї конопель вирощують на річкових заплавах та інших структурних грунтах з високою родючістю, особливо в низинних місцях.