Проліска

Scilla

У березні, коли вже земля розбуджена від зимового сну, в лісі трапляється побачити таку картину: ніби клаптики блакитного весняного неба впали на землю і синіють серед голого віття лісових дерев та чагарників. Це вступають, чи не одними з перших, у весняний танок цвітіння проліски. Кажуть, якщо розквітає пролісок, то весна вже прийшла.

Про масове цвітіння цієї ранньовесняної рослини видатний вітчизняний ботанік В.º В.º Альохін образно писав, що «в дубовому лісі весною два неба: одне над головою, а друге під ногами». Подекуди поверхня лісового ґрунту аж променіє ніжною лазуровою синявою. Недаремно серед народних назв цієї квітки є така, як синетка. Серед інших назв можна згадати лупівку, раст синій, растик, ряст. Наукова родова назва scilla («сцілла») походить від давньогрецької назви цибулі морської і в перекладі означає розколювати, розділяти. Очевидно така назва пов'язана з властивістю лусочок цибулини легко відчленовуватись, ніби відколюватись. А ось німецька народна назва blaustern («блаустерн»)— у перекладі означає «блакитна зірка» і, мабуть, найточніше відображає красу і ніжність квітів проліски.

На земній кулі нараховується близько 90 видів пролісок, поширених у Південній і Середній Європі, Азії, Північній і Південній Африці. На Україні — всього чотири. У березні-квітні в листяних лісах Карпат, Лісостепу і Гірського Криму квітує найнизькоросліша і найрясноквітуча із дикорослих видів - проліска дволиста. Цієї ж пори в Лісостепу і Степу, переважно на Лівобережжі, по чагарниках і лісах цвіте проліска сибірська.

Та не лише весною цвітуть проліски. Є види, які зацвітають пізньої осені. До них належить, зокрема, проліска осіння (Scilla autumnalis) з дрібними фіолетовими квітками. Росте вона на ділянках із степовою рослинністю, на кам'янистих схилах у Криму та зрідка на півдні нашої республіки.

Проліска сибірська (поникла) (Scilla sibirica). Має кілька сплюснутих квіткових стебел, квітка з пониклою широкодзвоникуватою оцвітиною, насінина без принасінника. Стебло прямостояче з одного боку сплющене, з іншої округле, оточене при основі 3-4 лінійно-ланцетними, видовженими, загостреними листками. Квітки в кількості від 1 до 3, на коротких пониклих квітконіжках, утворюють китицеподібне суцвіття. Оцвітина світло-блакитна. Квітує з березня по квітень.

Росте у світлих листяних і мішаних лісах, по чагарниках, віддає перевагу вологому, гумусному ґрунту.

Наперекір своїй назві ця рослина в Сибіру не росте. Її батьківщиною є Крим, Кавказ, південь європейської частини Росії, Середня і Південна Європа. На Україні поширена у Лісостепу і Степу, переважно на Лівобережжі.

За морфологічними ознаками до проліски сибірської близька проліска дволиста.

Проліска дволиста (Scilla bifolia) = проліска снігова (Scilla nivalis). Видова назва — «дволиста», бо рослини завжди мають два листки.

Проліска дволиста - ефемероїд родини лілійних, заввишки 6-20 см з підземною цибулиною, величиною як горіх ліщини. Стебло безлисте, циліндричне, голе, квітконосне. Листки широколінійні, жолобчасті, звужені до основи і закінчуються схожою на ковпачок верхівкою. Квітка правильна, роздільнопелюсткова. Оцвітина проста, віночкоподібна, складається з шести розкритих блакитно-синіх інколи рожевих, або білих пелюсток. Квітки зібрані від 2 до 10 у рідкі китиці. Квітконіжки спрямовані вгору, зазвичай вдвічі довші за квітку. Тичинок шість, маточка одна, стовпчик нитчастий, приймочка маленька, зав’язь верхня. Квіти мають сильний приємний аромат, який приваблює бджіл та перших весняних метеликів. Квітує з березня по квітень. Плід - кулеподібна коробочка з світло-коричневим насінням.

Проліска дволиста росте в тих же умовах, що й проліска сибірська. Вона тіньовитривала рослина. Поширена в Середземномор'ї, Центральній і Південній Європі. Велика популяція білоквіткових рослин існує поблизу міста Туапсе. На Україні поширена у Лісостепу, зустрічається на Поліссі. В Закарпатті, хоч і дуже рідко, але все таки зустрічається, проліска дволиста з блідо-голубими, майже білими, від однієї до трьох в кистьовидних суцвіттях, квітами. Ця рослина одна з найбагатоквітучіших і низькорослих серед свого виду. Вона є досить рідкісною, та цвіте раніше проліски сибірської.

Проліска дволиста потребує дбайливого використання та охорони.

Проліска - декоративна, медоносна і лікарська рослина. Вона, неначе вишиванка, звеличує не тільки ліси нашого краю блакиттю неба, а й є гарною декоративною ранньовесняною рослиною. Найкраще проліски ростуть суцільними насадженнями під різними листяними деревостанами на родючому ґрунті. Вони легко розселяються самосівом і вегетативно (цибулинками-дітками), тому в цих умовах не потрібно особливо турбуватися про їх розмноження. Цікаво знати як, і чому саме так, розповсюджується насіння пролісок. Дрібне насіння пролісок багате на олію. Це приваблює мурашок, які, збираючи його, сприяють розсіванню і поширенню пролісок. Таке розповсюдження насіння мурашками-називають у науці мірмекохорією.

Проліска дуже легко розмножується насінням і в домашніх умовах. Якщо маєте бажання милуватись її ніжними лазуровими квітками, насійте свіжо зібране насіння у пухку землю, і через два-три роки сіянці розкриють свої ніжні квітки. Можна розмножувати їх і цибулинами та цибулинами-дітками. У парках чи на грядках у затінку кущів, дерев вони живуть протягом десятків років. Слід сказати, що садові форми проліски дволистої мають не лише сині чи голубі квіти, а й білі і навіть рожеві. В культурі здавна, ще з XVI століття, відома декоративна проліска іспанська (Scilla hispanica) родом з Піренейського півострова. На стебельці її утворюється до 15 пониклих дзвоникоподібних квіточок, залежно від сорту — білих, фіолетово-синіх, блакитних чи рожево-пурпурових.

Проліски - ранньовесняні медоноси і пилконоси. Хоча медпродуктивність їх незначна (4 мг нектару з однієї рослини), але вони цінні тим, що зацвітають відразу ж після танення снігу.

Є в пролісковому роді види, які мають лікувальні властивості. Так, товчені листки проліски камерунської (Scilla camerooniana), що росте в Африці, використовуються для лікування поранень та виразок. В останні роки болгарські вчені виготовили комбінований препарат — нивалет, до складу якого входить екстракт пролісок. Цей препарат успішно використовується для лікування неврозів серця, підвищеної збудливості вегетативної нервової системи, істерії, неврастенії.

Вона лік народної медицини. У народній медицині використовують цибулини проліски дволистої. Вони містять алкалоїд силіцил, дубильну кислоту, камедь та інші речовини і мають сечогінні, відкашлюванні, а у великих дозах блювотні й проносні властивості.

З сивої давнини народ користується таким прикметам: якщо проліски стулюють свої пелюстки і злегка вигинають квітконіжку – чекай негоди, дощу; багато пролісків – на врожай картоплі. З квіток проліски можна одержати блакитну фарбу.

Значне місце проліскам відводить народний фольклор, рiзнi обрядові пiснi, чимало присвячень, вiршiв, казок, оповідань. А скільки легенд складено про цю чудо-квітку. Ось одна з них.

«Було це в сиву давнину, жив у наших краях пан - великий багач та дуже лихий. В селі, де він жив, була дівчина чарівної вроди. Її вродою були довгі - довгі коси та блакитні очі. Час ішов, дівчинка зростала і ще більш красивішою ставала. Прийшов час вилітати птиці з рідної домівки - виходити заміж. Віддала серце красеню, який служив у пана пастухом. Зібралося весілля, грала музика, веселились. Раптом у село забарився пан. Зупинив бричку коло весілля. Як глянув на дівчину, і тут же оторопів од її краси. Не гаючи часу молодого закував в ланцюги і кинув у в’язницю, а дівчину повезли до панського палацу. Задумав пан зробити дівчину своєю коханкою та не скорилась йому красуня. Сині оченята непокірно і зневажливо дивились на пана. Не зміг він з дівчинкою впоратись і витримати її погляду. Тоді звелів відвести її у ліс. Залишив пан дівчину, як тут лакей запропонував вибрати очі у непокірної красуні. Так і зробив пан та ще й затоптати їх хотів. Тут же земля сама заступилась і отії сині очі сховала. Тоді пан вихопив пістолет і вистрелив у дівоче серце. І сталося диво. Від пострілу загорівся панській маєток, звільнили закованого молодого хлопця, а пан з лакеєм перетворилися у пеньок з гадюкою. Прибігли люди до лісу, вже дівчини не застали, лиш чудові квіти серед галявини з голубими оченятами. Так за свою красу і ніжність караються мужні квіти.»

Інша легенда розповідає про мужню українську дівчину Катерину, яка потрапила в неволю до турків. Не один і не два дні блукала вона поміж чужих людей. Втікала від них, бо знала, що її чекала розправа за вбитого слугу султана. А султан наказав повернути втікачку живою чи мертвою. Довго поневірялась і коли врешті-решт дісталася рідного краю, зморена Катря плакала від щастя, аж раптом почула вигуки переслідувачів. Розкинула руки дівчина, обняла жухлу траву і почала благати: «Ненько моя, Земле рідна! Не дай загинути, вернутися в неволю!» Почула матінка Земля Катрине благання, враз кущі навколо вкрилися зеленим листям, зашепотіли трави, а з небесної блакиті спустилися сутінки і сховали втікачку. Відтоді, де ліг на землю блакитний туман, заясніли квіти проліски, нагадуючи про хоробру дівчину з України.

Невгасна творча наснага i в сучасних поетів, як, наприклад, у вiршi Галини Манятко:

«...Яке це диво, маленький пролісок -

весни великий дзвін!»

Дуже болюче i прикро, що проліски за свою красу i нiжнiсть караються з боку людини масовим зриванням на букети на продаж та розваги. Так ліс з року в рік перестає бути привабою, а стає осередком смутку.

Шафран

Crocus

Весною в березні-квітні схили гір рясно вкриваються дуже гарними келихоподібними фіолетовими, бузковими, білими з прожилками, жовтими або золотистими квітами. Ніжно прозорі пелюсточки позначені на кінцях темними плямами, а всередині гарно виділяються три ароматних помаранчево-червоних пиляки. Квітки ростуть з весняної землі густою щетиною, утворюючи переливчастий килим. Це масово квітує шафран.

Люди називають шафран квiткою мiсяця, оскiльки чим бiльше мiсячних днiв, тим швидше вiн розвивається. Ще в народі їх називають брандушами, подекуди маслянками. Арабське значення «шафран» - «зеферан» - означає «бути жовтим» - такий колір мають пиляки шафрану.

Наукова назва шафрану - «крокус» - виникла, більш за все, від старогрецького " kroke" («нитка», «волокно»), так як висушені пиляки шафрану нагадують нитки, волокна. Ця назва роду пов'язана і з одним давньогрецьким міфом. Якось, розважаючись на стадіоні, Меркурій — бог торгівлі та мандрів — метнув диск так невдало, що потрапив у свого друга Крокоса. Той упав, і настав його смертний час. Ніщо вже не могло допомогти смертельно пораненому. Меркурій був у відчаї і попросив богів зберегти пам'ять про друга. Тоді з краплин його крові виросли яскраві квіти, які стали називатись крокусами. Інша грецька легенда говорить про те, що Крокус був закоханий у німфу, і вони ніколи не розлучалися. Богам набридло спостерігати за цим, і вони перетворили німфу в кущ, а Крокуса - в прекрасну рослину.

Рід шафранів нараховує близько 80 видів, поширених переважно в Середземномор'ї, Європі, Середній Азії, на Кавказі, Турції та Ірані. На території України проростає 8 видів шафрану, і всі вони занесені до Червоної книги. Шість із них цвітуть весною: шафран кримський (Crocus tauricus); шафран вузьколистий (Crocus sasianus); шафран сітчастий (Crocus reticulatas); шафран банатський (Crocus banaticus); шафран Гейфеля (Crocus Нeuffelianus); шафран весняний (Crocus vernus). І два види, що квітують пізньої осені: шафран прекрасний (Crocus speciosus) - має дуже гарні великі бузкові квіти, росте в Гірському і Південному Криму і вважається одним з найкращих із всіх видів кримських крокусів. та шафран Палласа (Crocus pallasii) - з яскраво-бузковими квітками, який росте у степовій частині Криму і названий на честь мандрівника, природодослідника і географа XVIII ст. Петра Палласа.

Шафран кримський (Crocus tauricus). Багаторічна трав`яниста рослина заввишки 10-25 см. Бульбоцибулини з шкірястими, біля основи кільцевидними, оболонками з війчасто-зубчастим краєм. Рослина має від 3 до 4 вузьколінийних листків з білою смужкою, які розвиваються одночасно з квіткою. Квітки білі або фіолетові з темно-фіолетовими смужками зовні. Приймочка довга, суцільна, жовтогаряча. Шафран кримський цвіте у лютому. Плодоносить у червні. Розмножується насінням і бульбоцибулинами.

Шафран кримський зростає в горах на вiдкритих кам`янистих (переважно вапнякових) мiсцях на півдні i південному сході, трав`янистих схилах, яйлах; у степу, на схилах з розрiдженою рослиннiстю. На території України вид поширений в гiрському Криму (Ай-Петринська та Демерджi яйли), де утворює повночленні популяції. На Керченському півострові, околицi Севастополя, Сiмферополя та на косі Бирючий Острiв - зустрічаються поодинокі рослини.

Шафран кримський занесений до Червоної книги України до категорії рідкісних рослин. Ендемік.

Шафран вузьколистий (Crocus angustifolius). Багаторічна трав`яниста рослина заввишки 10-20 см. Бульбоцибулина з сітчасто-волокнистими оболонками. Рослина має 7-8 лінійних відігнутих листки, завширшки до 1 см, з білою поздовжньою смужкою. Оцвітина з довгою трубкою, жовтогаряча, з трьома бурими смужками. Квіти - яскраво-жовті. Цвіте у лютому - квітні. Плодоносить у червні. Розмножується насінням і бульбоцибулинами.

Шафран вузьколистий зростає в ялiвцевих лiсах, заростях чагарникiв, на кам`янистих та степових вiдкритих сонячних схилах. Щільність популяцій - до 200 різновікових рослин на 1м2; генеративних особин мало.

Вид поширений на Балканському півострові, у Малiй Азiї. На Україні шафран вузьколистий поширений на Південних макросхилах Кримських гiр та Південних берегах Криму. Мiсцезнаходження в Одеськiй області та поблизу м. Уманi Черкаської області вже знищенi.

Шафран вузьколистий занесений до Червоної книги України до категорії зникаючих рослин.

Шафран Гейфеля (Crocus heuffelianus). Невеличкі багаторічні рослини з підземними бульбоцибулинами. Стебло дуже вкорочене, так що здається, ніби листки і квітки виходять безпосередньо з бульбоцибулини. Квітки на безлистій короткій квітконіжці келихо-лійкоподібні з дуже довгою трубочкою та шістьма пелюстками. Характернi великi поодинокi фiолетовi квiти з ввігнутими пелюстками. Цвіте відразу після сходження снігу, інколи навіть проростає з-під снігу. Плід - багатонасіннєва коробочка, що розтріскується, насіння кулеподібне. Рослина є iндикатором родючостi ґрунту.

Шафран Гейфеля - середньоєвропейський вид, тому улюбленим мiсцем його зростання є ліси, узлісся, галявини, вологі високогірні луки, полонини, гірські луки, трав'янисті схили Карпат i Прикарпаття. В Хмельницькій та Тернопільській областях вiдомо всього два мiсцезростання шафрану. Саме тут i проходить схiдна межа ареалу його зростання.

Як рідкісну рослину крокус Гейфеля занесено до Червоної книги України до категорії зникаючих декоративних ранньовесняних рослин.

Шафран весняний (Crocus vernus). Багаторічна трав'яниста рослина заввишки до 10 см. Бульбоцибулини приплюснутокулясті, з тонкими сітчастими оболонками. Рослина має від 2 до 4 лінійних листків, завширшки до 6 мм, що досягають верхівки квітки, або коротші, під час цвітіння, і повноцінно розвиваються після нього. Квітки (1-2) білі, ззовні бузкові, прожилки більш темні. Приймочка червона, з гофрованим краєм. Цвіте у березні - квітні. Плодоносить у травні - червні. Розмножується бульбоцибулинами та насінням.

Шафран весняний зростає на гірських луках, в чагарниках, розріджених лісах від передгір'їв до високогір'я. Як правило, трапляється невеликими групами разом з шафраном Гейфеля або поодинці. Вид поширений у Піренеях, Юрі, Альпах, Карпатах, Апеннінах, на Північному Заході Балканського півострова, в Угорщині. На території України шафран весняний зустрічається тільки в Закарпатті та Українських Карпатах.

Шафран весняний занесений до Червоної книги України до категорії вразливих рослин.

Шафран сітчастий (Crocus reticulatus). Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 8-30 см. Бульбоцибулини з грубосітчасто-волокнистими, нерідко розірваними, оболонками. Листків 3-4, вони вузьколінійні. Квітки білі або блідо-фіолетові, з ніжно-бузковими або кремовими смужками. Приймочка суцільна, жовтогаряча. Шафран сітчастий цвіте у березні-квітні приблизно 25 днів. Плодоносить у червні. Розмножується насіннєвим та вегетативним способами.

Шафран сітчастий зростає на степових, кам'янистих схилах, узліссях байрачних лісів, серед чагарників, у зріджених дібровах. Поширений у лісостеповій та степовій зонах, в тому числі і в нас на Черкащині.

Шафран січтастий занесений до Червоної книги України до категорії рідкісних рослин.

Шафран банатський (Crocus banaticus). Багаторічна трав`яниста рослина заввишки 8-30 см. Бульбоцибулина з грубосітчасто-волокнистими, нерідко розірваними оболонками. Листки (3-4) вузькі, шиловидні, які з'являються одночасно з квітками, або навіть пізніше. Квітки білі, або блідо-фіалкові з ніжно-бузковими смужками, приймочка суцільна, жовтогаряча. Цвіте у березні - квітні. Плодоносить у травні - червні. Розмножується бульбоцибулинами та насінням.

Шафран банатський зростає на цiлинних степах, по чагарниках, на узлiссях байрачних дiбров, у дiбровах. Популяції локальні, численні, повночленні; але їхня кількість та чисельність скорочуються. Поширений в степу, Правобережному i Лiвобережному Лiсостепу. Вид поширений також у Центральній Європi, Середземномор`ї, Передкавказзi, північній частинi Західного Закавказзя.

Шафран банатський занесений до Червоної книги України до категорії рідкісних рослин.

Шафрани завдяки своїй високій декоративності здавна культивуються. В садах розводять численні садові сорти, але вони часто недовговічні. А от дикорослі шафрани, перенесені на грядки, значно стійкіші проти несприятливих умов, ніж культурні форми. Вони можуть роками рости на одному місці і щовесни, чи щоосені, радувати людей буйним цвітінням. Крокуси мають дуже гарний вигляд у парках під зрідженим пологом дерев, або на галявинах, клумбах, а також на кам'янистих гірках. Розмножують крокуси насінням та бульбоцибулинами-дітками. Бульбоцибулини щорічно оновлюються. Нова бульбоцибулина утворюється на верхівці старої і тут же закладаються цибулини-дітки.

Насіння висівають відразу ж після збирання. Дружні сходи з'являються навесні, і сіянці зацвітають на третій-четвертий рік. Найбільше шафранових плантацій у Турції та Ірані.

Найгучнішої слави шафрановому роду приніс шафран посівний (Crocus sativus). Він походить із Західної Азії. З давніх-давен його культивували для виготовлення барвників, ліків та прянощів. Для цього збирали приймочки, які вирізали з квіток у повному розквіті. Можете собі уявити, наскільки це трудомістка справа! Приймочки швидко висушували і одержували надзвичайно дорогоцінну речовину — «шафран» з гострим смаком та пряним запахом. Користуватись ним могли лише багатії. Так, деякі римські імператори купались у басейнах, в яких вода була настояна на «шафрані». Аромат «шафрана» подібний до суміші запахів мускатного горіха, коріандру, розмарину, лаврового листя. Для ароматизації та забарвлення один грам «шафрана» настоювали протягом півдоби у літрі води. Колір настою ставав яскраво-жовтим. Він добре забарвлює тісто, сиркову масу, масло та інші продукти. Свого часу шафран був дуже популярним і в російській кулінарії: варили шафранні супи, смажили перепілок з шафраном та готували багато інших страв. А англійський корль Генріх VIII настільки любив цю пряність, що заборонив придворним дамам використовувати «шафран» для підфарбовування волосся і суконь.

Рослина відома дуже давно і на Сході. Згадки про неї зустрічаються в єгипетських папірусах Соломона, Гомера і Гіппократа, медичних текстах, що датуються 1500 роком до нашої ери. В письмових джерелах шумерської цивілізації згадка про шафран ще значно раніше. Існують версії, що шафран відноситься до найдревніших прянощів. Згадування про нього є у Старому Заповіті. В книзі «Песни Песней» шафран згадується серед духмяних трав. Його використовували як ароматизатор і ліки, він став квіткою одягу послідовників Будди. В Китаї навіть існував закон, який забороняв користуватися цією фарбою всім, крім імператора. Греки його вважали символом щастя, квіткою Аврори - мiфiчної богині ранкової зорі, яка вдягалась у золотисто-жовтий одяг, пофарбований шафраном.

В давнину шафран дуже цінувався і як цілюща рослина проти багатьох хвороб. Він містить у собі глюкозиди кроцин і пікрокроцин, жирні та ефірні олії, камедь, глюкозу. Особливо широко використовувався як болезаспокійливий засіб. Крім лікувальних властивостей, йому приписували ще здатність збуджувати сміх та веселощі. В наші дні шафран використовують у медицині, кулінарії та парфумерії. Приправа «шафран» з успіхом продається на південних ринках, її використовують кулінари, додаючи в м’ясні блюда, плови для надання особливого смаку, кольору і аромату. А іспанці, кожного останнього тижня жовтня у місті Консуегро проводять свято квітки крокуса.