Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Фінансово-кредитна система. Торгівля






 

Поряд з концентрацією промислового капіталу посилюються й концентрація капіталу банківського, зрощення його з промисловим. При цьому слід зазначити, що більшість петербурзьких банків були тісно пов’язані з економікою України, особливо Азовсько-Донський банк, який утворився в результаті злиття Петербурзько-Азовського і Київського та Мінського комерційних банків. Цей банк тримав під своїм контролем українську промисловість, зокрема цукрову, вугільну, частково металургійну. До складу правлінь ряду центральних банків входили українські підприємці — Терещенко, Харитоненко, Бродський та ін. Посилюється і вплив держави на діяльність монополій.

Відбуваються й помітні зміни на внутрішньому ринку. На початку ХХ ст. під впливом зростання промислового виробництва, будівництва залізниць виникають нові форми організації торгівлі. Сезонні ярмарки зберігаються лише у менш розвинених регіонах, у великих містах створюються торговельні фірми із розгалуженою мережею стаціонарних магазинів та складів; формуються й товарні біржі, які спеціалізуються на якомусь певному товарі: хлібі, металі, будівельних матеріалах тощо. Біржі стають центрами оптової торгівлі сільськогосподарськими та промисловими товарами. Здійснюючи продаж товарів за зразками, вони прискорювали товарообіг на внутрішньому ринку. В Україні найбільшими товарними біржами були Київська та Одеська. У Харкові біржа спеціалізувалася на купівлі-продажу кам’яного вугілля та заліза, в Єлизаветграді та Миколаєві — хліба.

Зростають обсяги зовнішньоторговельного обороту. Як і в усій імперії, структура експорту традиційно складалася з сировини та сільськогосподарської продукції, перш за все збіжжя, важливою статтею його стає цукор; а імпорту — з товарів виробничого призначення: машин, обладнання, напівфабрикатів. Переважна частина імпорту надходила з Європи.
Розвиток ринкових відносин вимагав створення стабільної фінансово-кредитної системи, що ставило на порядок денний проведення цілого ряду реформ, перш за все, реформування Державного банку, який був створений 1860 р. Державний банк отримав право проводити як звичайні комерційні операції (дисконтні операції, надання позичок, купівля-продаж дорогоцінних металів), так і виконувати цілий ряд важливих функцій. Завдяки цьому він разом з цілою мережею своїх філій та міністерством фінансів мав вирішальний вплив на діяльність інших банків; у деяких випадках доля останніх цілком залежала від нього. В Україні функціонувало три контори Державного банку — у Києві, Харкові та Одесі, а також 24 його філії в інших містах, які здійснювали кредитування торгівлі, промисловості та сільського господарства.
У 1894 р. за участю міністра фінансів С. Ю. Вітте (до речі, він мав надзвичайно широкі повноваження: йому підпорядковувалися торгівля, промисловість, департамент залізниць та ін.) було розроблено та затверджено новий статут Державного банку, який значною мірою розширював його функції. Перед банком було поставлено завдання сприяти через короткотермінові кредити вітчизняній торгівлі, промисловості та сільському господарству, поліпшити грошовий обіг, зміцнити грошову та кредитну систему. В 1897 р. Державний банк отримав право здійснювати грошову емісію.
Але це був не єдиний банк, що належав державі. Серед інших таких банків варто згадати вже відомі Селянський (створений 1882 р.) та Дворянський (заснований 1885 р.). Державний Селянський поземельний банк був підпорядкований міністерству фінансів і мав в Україні 9 філій.
Пореформений період характеризується також процесами створення досить великої кількості приватних, найчастіше акціонерних банків. Тільки у 1864—1873 рр. було засновано близько 40 комерційних банків. Першим серед них був Приватний комерційний банк у Санкт-Петербурзі, заснований 1864 року. Стосовно ж України, то тут перші комерційні банки з’являються у 1868 р. у Києві — Київський приватний комерційний банк — та Харкові — Харківський торговельний банк; у 1871 р. засновано Київський промисловий, у 1872 — Катеринославський комерційний та інші досить великі банки. Серед 39 комерційних банків, що функціонували у 1873 р. в імперії, в Україні діяло 10 акціонерних комерційних банків. Щоправда, не можна забувати, що українські провінційні банки не відігравали тієї ролі й не мали такої підтримки від Державного банку, як столичні комерційні банки.

Важливою умовою функціонування економічної системи, заснованої на ринкових засадах, є підтримка нормального грошового обігу. В Російській імперії ця система до 1890-х років була повністю розладнаною, паперові гроші були нестійкими внаслідок їх незабезпеченості, курс їх постійно знижувався, золоті та срібні майже зовсім зникли з обігу. Інфляція, котра існувала в країні, була дуже вигідною для землевласників, які вивозили збіжжя за кордон і отримували за нього золото. У той же час для підприємців інфляція створювала додаткові труднощі. Перед країною постала необхідність переходу до золотого стандарту (яким користувалися у той період провідні країни світу). В такому переході були зацікавлені як вітчизняні, так і іноземні інвестори, адже він гарантував їм стабільність у підприємницькій діяльності.

Проте для переходу до золотого стандарту необхідно було створити значний золотий запас держави. Саме на його створення і були спрямовані основні зусилля С. Ю. Вітте як міністра фінансів. Уже з осені 1894 р. Держбанк приступив до нагромадження золота. Для цього використовувався не лише позитивний зовнішньоторговельний баланс, але й зовнішні позички. У 1897 р. золотий запас Росії досяг 1 млрд. 95 млн крб.; ця цифра наближалася до кількості паперових грошей, які знаходилися в обігу. До того ж було запроваджено високі непрямі податки (акцизи) на товари масового попиту: сірники, гас, тютюн, цукор, горілку, бавовняні тканини тощо, за рахунок чого, в основному, і був ліквідований дефіцит державного бюджету. Збільшився також поземельний податок та гербові збори. У 1895 р. було запроваджено винну монополію, тобто виключне право держави на торгівлю спиртними напоями. Дохід від винної монополії до 1901 р. зріс у 7, 5 раза.

Усі ці заходи дозволили у 1894—1895 роках стабілізувати грошову одиницю та провести грошову реформу. У 1897 р. було прийнято закон “Про карбування та випуск в обіг золотих монет”, відповідно до якого було випущено золоті монети номіналом 5 крб., 10 крб. (червінець), 7, 5 крб. (півімперіал) та 15 крб. (імперіал). Золотий карбованець дорівнював 0, 774 г чистого золота. Старий паперовий карбованець прирівнювався за існуючим курсом 66, 3 коп. золотом, тобто, фактично, відбулася девальвація карбованця. Слід зазначити, що російська валюта залишалася твердою до початку Першої світової війни. Це забезпечувалося жорстким контролем Державного банку за випуском кредитних білетів, щоб не допустити кількості випуску незабезпечених золотом білетів на суму більшу 300 млн. крб. Але слід зауважити, що золотий запас Росії в цей період навіть перевищував кількість паперових грошей, що знаходилися в обігу; це стало можливим завдяки тим жорстким заходам, що забезпечили створення золотого запасу, які провадилися урядом у попереднє десятиліття.

Грошова реформа 1895—1897 рр. мала прогресивне значення. Вона зміцнила фінансово-кредитну систему країни, сприяла розвиткові економіки, розширенню торгівлі та посиленню зовнішньоекономічних зв’язків, посилила приплив вітчизняних та іноземних інвестицій, сприяла процесам індустріалізації і перетворення Росії з аграрної на аграрно-індустріальну державу, і економіка українських земель багато в чому визначала ці процеси.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал