Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Початок промислового перевороту в Україні






 

Перехід до раціонального господарювання у поміщицьких господарствах стримувався також і через ряд інших причин. Так, у країні бракувало людей, звиклих до найманої праці, а навіть мізерні наділи селян створювали ілюзію можливості існування без продажу власної робочої сили. Не вистачало й кваліфікованих робочих рук, які б могли працювати на сучасних машинах; бракувало й кадрів агрономів та інших спеціалістів сільського господарства. У той же час реформа створила деякі можливості для збереження старих методів ведення господарства (зокрема, відробіткова система) і досить істотна частина поміщиків намагалася всілякими методами зберегти їх.

Проте відбуваються й інші зміни. В українських землях починають виникати так звані економії, які нараховували по декілька тисяч десятин землі й виробляли в основному продукцію на експорт. Ці господарства були засновані на сучасній технічній та агротехнічній базі, використовували виключно найману працю. Завдяки цьому рівень сільськогосподарського виробництва там значно зростає, збільшується врожайність зернових (в 1, 7 рази), картоплі (у 2, 5 рази), виробництво цукрового буряка (у 20 разів). Так, у маєтку поміщиці Балашової (Мошно-Городищенська економія на Правобережжі) було впроваджено восьмипільну та десятипільну системи сівозмін; 19 % площі займали цукрові буряки; господарство доповнювалося молочною фермою, великим фруктовим садом, добре впорядкованим лісовим господарством. При економії існували певні промислові об’єкти: цукроварня, броварня, цегельня, млини. Поміщиця дбала й про підготовку кваліфікованих кадрів, утримуючи сільськогосподарську школу та вечірні курси. Були подібні економії і в інших регіонах України.

До речі, розвиток цукрової промисловості в Україні у розглядуваний період, перетворення її на основний регіон виробництва цукру в Російській імперії, визначив і необхідність значного розширення її сировинної бази. А саме цукробурякові плантації відіграли досить позитивну роль у підвищенні агрокультурного рівня поміщицьких господарств. Адже цукрові буряки вимагають глибокої оранки, внесення добрив, нарешті сівозмін; вони залишають після себе добре підготовлений ґрунт для зернових, що сприяло розширенню посівів пшениці. Отже, у регіонах бурякосіяння (як Правобережної, так і Лівобережної України) у багатьох маєтках спостерігається істотний прогрес у сільському господарстві. У той же час у регіонах традиційного вирощування зернових (частково на Лівобережжі та у Степовій Україні) зберігається трипілля і навіть переліг, хоча й тут виникають економії, і саме вони дають майже половину товарного збіжжя.
Прогрес у сільському господарстві пореформеного періоду визначається також і іншими ознаками: рівнем урожайності, співвідношенням озимих та ярових культур, використанням вільнонайманої праці. Ці ознаки по-різному проявляються в різних регіонах України. І якщо врожайність була найнижчою на Степовій Україні, там само і найнижчий відсоток озимини, то на Лівобережжі найменше використовувалася вільнонаймана праця. Саме тут панували оренди і різні форми відробітків. На Чернігівщині й Полтавщині досить поширеною була оренда з половини (спільщина), коли селяни, орендуючи землю, обробляючи її своїм реманентом і вирощуючи врожай, половину його зобов’язувалися віддати власникові землі. Така спільщина, як пише В. Голобуцький, була благом як для поміщика, так і для селянина, бо не вимагала грошей, але подібні методи різко обмежували розвиток ринкових відносин.
Ознакою прогресу в сільськогосподарському виробництві було і запровадження машин та вдосконалених знарядь праці: кінних і парових молотарок, сівалок, косарок, культиваторів, віялок, жниварок тощо. Найбільш активно вони запроваджувалися у Степовій Україні; знаходять досить активне застосування й на Правобережжі. А от на Лівобережжі використання сільгоспмашин поширене було найменше, вони зустрічалися лише у найкращих господарствах.
Суперечності розвитку аграрного сектора, обумовлені реформою, призвели до так званого аграрного перенаселення. Значна частина дрібних селянських господарств, нестача землі, яка посилюється в результаті зростання кількості сільського населення, призводить до абсолютного аграрного перенаселення. Його можна було уникнути лише способом переселення частини населення в інші регіони імперії, з великими земельними ресурсами. Але цей процес стримується відповідною політикою уряду, забороною переселень, що мало б забезпечити дешеві робочі руки для поміщицьких господарств.
У той же час існує і так зване відносне аграрне перенаселення, причиною якого є екстенсивний шлях розвитку аграрного сектора, недостатньо продуктивне використання наявних земельних ресурсів. Воно досить широко розповсюджене в українських землях. Аграрне перенаселення призводить до так званого заробітчанства, коли тисячі й тисячі знедолених селян, у пошуках “свіжої копійки” рушали в різних напрямках Російської імперії: з Правобережжя (де висока густота сільського населення викликала досить велике абсолютне аграрне перенаселення) на південь на сільськогосподарські роботи, або з того ж півдня, де екстенсивне господарювання обумовило відносне аграрне перенаселення, — на цукрові заводи правобережжя і т.д. Але вже з кінця ХІХ ст., незважаючи на урядові заборони, досить великих обсягів набуває переселенський рух. І хоча отримати дозвіл на переселення було досить важко (переселенець повинен був вийти з громади, для чого сплатити всі борги за поточний рік, відмовитися від наділу землі, здобути дозвіл на переселення від батьків і тієї громади, куди він переселявся та ін.), переселення зростає. Особливо посилюється цей процес у період будівництва Сибірської залізниці, коли через необхідність заселення залізничної зони уряд змінює своє ставлення до цього та формує нову переселенську політику.
Пореформений період характеризується поглибленням територіального поділу праці та зростанням спеціалізації окремих регіонів. Зрозуміло, що це також є проявом формування ринку, зростання товарності сільськогосподарського виробництва. Зростання попиту на хліб як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а також створення сучасних шляхів сполучення — залізниць — посилило роль Степової України як центру торговельного зернового господарства. Правобережжя і частково Лівобережжя спеціалізувалися на вирощуванні цукрових буряків. У трьох губерніях Степової України вирощували льон-кудряш. На півдні ж починають вирощувати соняшник. Чернігівська та Полтавська губернії стають чітко визначеним регіоном вирощування тютюну, на їхню частку в пореформений період припадає від 40 до 50 % усього виробництва тютюну та махорки Російської імперії. Але найбільш поширеними залишаються зернові культури, на які припадало близько 90 % усіх посівних площ України.
Зазнає істотних змін і тваринництво. Через високий рівень розораності та скорочення випасів і луків (кормової бази) різко зменшується кількість худоби у селянських господарствах, особливо овець і волів, зате зростає кількість коней, які зайняли місце волів у селянських господарствах. Вівчарство ж, яке було надзвичайно поширене у степовій зоні, до початку ХХ ст. майже зовсім занепадає, що можна пояснити появою на світовому ринку дешевої австралійської вовни та скороченням попиту на вовну на внутрішньому ринку.
Розвиток товарно-грошових відносин, посилення зв’язку з ринком селянських господарств обумовили необхідність пошуку нових форм їх організації. Новою формою організації стає селянська кооперація, перш за все, кооперація кредитна. Зростаюча потреба в грошах ставила селянина перед необхідністю отримувати кредити, які йому, в умовах невключення у ринкову інфраструктуру надільних земель, неможливості не тільки продажу, але й застави їх, залишали тільки одну можливість отримати кошти — позику в лихваря. Тому створення кредитного кооперативу було єдиним способом забезпечення селянського господарства необхідними коштами за сприятливих для нього умов та уникнення кабали лихваря.

Уже 1871 р. у с. Сокиринцях Прилуцького повіту Полтавської губернії за ініціативою Г. Галагана було створено позичкове товариство (яке проіснувало аж до періоду масової колективізації). Г. Галаган розглядав кооперацію як дієвий засіб економічного та культурного піднесення народу, присвятив їй тривалий період свого життя, з 1881 р. очолював громадський ідейно-організаційний центр сільської та виробничої кооперації Російської імперії. За допомогою діячів цього центру в 70—80-х роках ХІХ ст. по всій імперії було створено декілька сотень ощадно-позичкових товариств. На жаль, більшість із них через відсутність відповідного законодавчого ґрунту та ряд порушень з боку самих засновників досить швидко припинили своє існування.
Діяльність Сокирнянського товариства досить швидко поширилася на декілька волостей, воно стало найпотужнішим на Полтавщині. Крім цього товариства, варто згадати також ощадно-позичкові товариства в селі Немиринці Бердичівського повіту Київської губернії, Нечипорівське товариство Пирятинського повіту на Полтавщині, Вінницьке, Якименське та ряд інших товариств. Усі вони створювалися за ініціативою ліберального панства та за підтримкою земств, які надавали позички для створення статутного фонду. Серед земств найбільш послідовними в цьому напрямі були Херсонське та Полтавське. За ініціативою першого було створено земський банк як фінансовий центр кредитної кооперації, надано близько 30 тис. крб кредитів місцевим ощадно-позичковим товариствам; друге надало на ті самі цілі 50 тис. крб під низький відсоток. До того ж земства поширювали інформацію щодо кредитних спілок, забезпечували реєстрацію статутів або внесення змін до них, провадили нагляд за ними.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал