Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі
У структурі внутрішнього товарообороту України суттєву роль відігравали кооперативна торгівля, матеріально-технічна база якої у ці роки суттєво розширилась. На будівництво торговельної мережі, складів, підприємств громадського харчування направлялись значні кошти. Так, у 1961-1965 рр. вони становили 355 млн. крб, а у 1966-1970 рр. вже 773 млн. крб. За станом на 1971 рік споживча кооперація України налічувала 84, 7 тис. торговельних підприємств та 21, 7 тис. підприємств громадського харчування. Значно збільшився обсяг товарообігу. Суттєво зросла питома вага продовольчих товарів, розширився продаж промислових товарів: пральних машин, телевізорів, холодильників, тканин. Посилились спеціалізація торговельної мережі та впровадження прогресивних форм торгівлі самообслуговування, продажу товарів за зразками. Підвищився і рівень концентрації. Переважало будівництво великих універсальних магазинів. Позитивним явищем стало мобільне обслуговування виробників у період польових сільськогосподарських робіт. Разом з тим, у сфері споживчої кооперації мали місце і суттєві недоліки. У 425 дрібних населених пунктах стаціонарних торговельних закладів не було. В 1694 селах пункти продажу існували в непристосованих, малих приміщеннях. Зберігалась значна кількість торгових палаток. Будівництво нових магазинів не завжди здійснювалось з урахуванням перспектив розвитку товарообігу та населених пунктів, а кількість і якість продукції підприємств громадського харчування часто залишалась низькою. Нарікання споживачів нерідко викликала і якість промислових товарів. Малораціональним було складське господарство. Відсталою залишалась і організація закупки сільськогосподарської продукції у населення. Ціни, як правило, були низькими і мало стимулювали виробника. Крім того, у процесі заготівель зберігання та транспортування продукції певна частина її псувалась, а решта втрачала товарний вигляд. Негативним явищем у сфері організації кооперативної торгівлі були своєкорисливість та бюрократизм її управлінських ланок. Суперечливі тенденції мали місце також у сфері платоспроможності населення та урядової політики цін. Грошова реформа 1961 року та обмін грошей у пропорції 10 до 1 не підвищили купівельну спроможність карбованця. Майже одночасно з реформою на 30% були знижені тарифні розцінки в промисловості. Підвищились ціни на м’ясо, м’ясні продукти, масло. Менш суперечливими порівняно з внутрішньою торгівлею були економічні зв’язки України з іншими республіками СРСР. Її головним партнером була Російська Федерація. Туди направлялось 60% вантажів. Друге місце за обсягом споживання українських товарів займала Білорусія, третє – країни Прибалтики. З України вивозились кам’яне вугілля, залізна руда, сільськогосподарські машини, тепловози, трактори, станки, цукор. Російська Федерадія постачала ліс і лісоматеріали, нафту, мазут, дизельне паливо, тканини, автомашини, з Білорусії ввозилось радіотехнічне устаткування, трактори, папір, з Прибалтики – радіотехнічне устаткування, залізничні вагони, доїльні апарати, рибопродукти. Казахстан і республіки Середньої Азії постачали кольорові метали, поліметалеві руди, шкірсировину. Із Закавказзя йшла марганцева руда, нафта і нафтопродукти, трансформатори, пересувні електростанції. Україна була великим споживачем хімічних товарів, льняних, бавовняних та шерстяних тканин. Питома вага імпорту останніх складали 75-95%. Одним з суттєвих напрямків міжреспубліканських зв’язків залишалось кооперування. Особливо активно воно розвивалось у галузі машинобудування, зокрема, в автомобільній та авіаційній промисловості. У виробництві автомобілів Кременчуцького автозаводу брали безпосередню участь 120 підприємств Союзу. Разом з тим, Україна відігравала суттєву роль у розвитку зовнішньої торгівлі СРСР. В 1955 р. вона вивозила продукцію у 50, а в 1968 р. у 90 зарубіжних країн. Одночасно імпортерами продукції в Україну були 63 держави. Україна вивозила, в основному, сировинні матеріали: кам’яне вугілля, залізну і марганцеву руду, прокат, чавун. Майже 90% експорту направлялось у країни соціалістичного табору, решта – в капіталістичні та малорозвинуті країни. Головними імпортерами були Німецька Демократична Республіка (металорізальні верстати, оптика, устаткування), Чехословаччина (обладнання для хімічної промисловості, транспорт, ковальсько-пресове устаткування, станки), Польща (обладнання для цукрових заводів), Болгарія (електрокари, електромотори), Румунія (нафтопереробне устаткування). Україна приймала участь і в такій важливій нормі економічних зв’язків, як надання технічної допомоги в будівництві промислових об’єктів. Так, її спеціалісти брали участь у будівництві 375 великих новобудов у 35 країнах світу. Серед них, наприклад, Бхілайський металургійний комбінат в Індії, Асуанська гребля та металургійний завод в Єгипті, Кремніковський металургійний комбінат у Болгарії, металургійний комплекс Фюс-Сюр- Мер у Франції та багато інших. Разом з тим, вищі навчальні заклади України брали участь у підготовці кваліфікованих кадрів для країн соціалістичного табору та народів, що звільнились від колоніальної залежності.
|