Безробіття –це соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.

Зайнятість – це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов’язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім’ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб’єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Молодь, молоді громадяни – це громадяни України віком від 14 до 35 років.

Важливими показниками, які відображають положення молоді на ринку праці, є рівень зайнятості і безробіття.

Ринок молодіжної праці можна умовно розділити на дві категорії.

Перша категорія – це молодь, яка ніде не навчається і намагається знайти роботу відразу після школи.

Друга категорія – це молодь, яка влаштовується на роботу після закінчення вищого навчального закладу. У розрізі цих двох категорій можна виділити ще одну групу, це молодь, яка намагається поєднати і навчання, і роботу.

Перша група – здобувачі без освіти- здебільшого влаштовуються на некваліфіковану роботу, з досить невеликим рівнем заробітної плати і низькеою перспективою подальшого кар’єрного зростання (кур’єри, працівники кол-центрів, пакувальники тощо).

Друга група – здобувачі – випускники ВНЗ або коледжів і техникумів. Перед ними постає проблема знайти висококваліфіковану роботу з гідною оплатою праці і з перспективою кар’єрного зростання, але роботодавці вимагають ще і досвід роботи.

Вітчизняна офіційна статистика не відображає у повній мірі реальну ситуацію зайнятості на молодіжному ринку праці з наступних причин:

· молодь рідше за інші вікові категорії населення реєструється на біржах праці через невисокі соціальні виплати по безробіттю, незнання своїх прав та можливостей центрів зайнятості, труднощі, пов’язані з підбором такими центрами престижних і високооплачуваних робочих місць, або взагалі через принизливість статусу безробітного;

· статистика дозволяє оцінити тенденції розвитку тільки відкритого ринку праці, переважно, в державній сфері, і не спроможна охопити масштаби зайнятості молоді у приватному секторі економіки. Роботодавці приватного сектору часто ігнорують правові норми, які регулюють умови прийому на роботу, звільнення, тривалість робочого дня та інші пільги, які надаються підприємствами державної сфери. Також з метою ухилення від сплати податків і соціальних нарахувань відносини зайнятості юридично не оформлюються і не реєструються, тобто грубо порушуються трудові норми законодавства.

Все це призводить до розвитку латентної (прихованої) зайнятості серед молоді, яка може суттєво збільшити частку безробітних молодих громадян в офіційній статистиці. На молодіжному ринку праці існує низка проблем, а саме:

1) загальний стан економіки, де кількість робочих місць зменшується;

2) податковий тиск на крупні підприємства, малий та середній бізнес з боку держави;

3) відсутня система розподілу молоді під час навчання (стажування або практика) та на роботу після закінчення навчання;

4) недосконала розробка та непрофесійне впровадження програм зайнятості, перекваліфікації молодих працівників на загальнодержавному, міському рівнях тощо;

5) молоді люди нерідко першими попадають під скорочення при реорганізації підприємств або стають безробітними відразу ж після закінчення навчального закладу.

Рівень економічно активного населення та безробіття за віковими групами в Україні в 2012 році наведено на рис. 1.1 [24].

Самий високий рівень безробіття припадає на вікову групу 15-24 роки – випускників навчальних закладів І – IV рівнів акредитації. Кількість абітурієнтів, що поступили на 1 курс, і випускників ВНЗ ІІІ – ІV рівнів акредитації в Україні представлено на рис. 1.2 [24].

У 2012 році суттєво зросла кількість випускників ВНЗ ІІІ – ІV рівнів акредитації і зменшилась кількість абітурієнтів, що поступили на 1 курс. Причинами зменшення чисельності студентів 1 курсу є демографічні проблеми країни та введення обов’язкового зовнішнього незалежного оцінювання при вступі у ВНЗ, яке не дозволяє поступати у ВНЗ з низькими балами (менше ніж 140 балів).

У 2012 році рівень не працевлаштованої молоді складає 17, 1%, це майже в 2 рази вище ніж загальний рівень безробіття – 7, 5%.

Рівень не працевлаштованої молоді, наведено на рис.1.3 [24].

Безробіття серед молоді призводить до:

· поглиблення бідності й зубожінню бюджетів молодих родин (як слідство – збільшення розлучень, абортів, зниження народжуваності, збільшення числа безпритульних і покинутих дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів);

· зниження соціальної захищеності й неадекватна оцінка молодіжної праці сприяє падінню національного патріотизму, приводить до відтоку молодих фахівців у розвинені капіталістичні країни, прищеплює інтерес до пошуку альтернативних форм заробітку в сфері неформальної економіки й тіньового бізнесу, підриває інтерес до освіти;

· збільшення криміногенної обстановки в країні;

· збільшення кількості економічних і карних злочинів, розквіту алкоголізму і наркоманії, збільшення кількості венеричних і інших захворювань, скорочення рівня тривалості життя, збільшення смертності – все це сприяє природному виродженню націй [21, c.31–32].

Основні проблеми молодіжного ринку праці зводяться до наступних:

1) недостатня мотивація до легального працевлаштування, особливо, для студентів, які навчаються;

2) високий рівень безробіття молоді віком до 25 років (майже 20% за офіційною статистикою). Найменш конкурентоспроможною на ринку праці є молодь віком 15-19 років, яка здебільшого не має професійної освіти і досвіду роботи. Рівень безробіття молоді з вищою освітою, професійно-технічною та повною загальною суттєво вищий (більше, ніж втричі), ніж у відповідних груп всього працездатного населення. Вихід молоді на ринок праці, відбувається, переважно, після закінчення навчання. Саме на цьому етапі виникає багато проблем щодо реалізації їх трудового потенціалу;

3) невідповідність потреб ринку праці та системи фахової освіти (приблизно 40% випускників ВНЗ працевлаштовуються не за набутою спеціальністю). Головним чином, це спричинено відсутністю державного прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою. Тому й виникають на ринку праці диспропорції попиту й пропозиції дипломованих фахівців;

4) дефіцит можливостей для професійного зростання особи та побудови кар’єри;

5) недостатня поінформованість студентів та випускників про поточну ситуацію на ринку праці та перспективні напрямки розвитку бізнесу;

6) низькі темпи створення нових робочих місць внаслідок несприятливого інвестиційного клімату.

Крім проблем на державному рівні, випускники ВНЗ гостро відчувають проблеми особистісного, психологічного та комунікативного характеру, а саме:

· неадекватна самооцінка, завищені очікування молодих і амбіційних пошукачів роботи;

· відсутність навиків самопрезентації, розробки чітких і досяжних цілей;

· відсутність навиків підкорення лідеру при одночасному збереженні та удосконаленні особистих якостей;

· невміння проводити адекватну оцінку своєї вартості на ринку праці;

· пріоритетність отримання матеріальних благ на фоні низької мотивації до накопичення трудового досвіду;

· незнання ділової етики працевлаштування, що значно ускладнює процес налагодження комунікативних зв’язків із роботодавцями;

· острах майбутнього та невпевненість у можливості реалізації отриманих ними знань, адже в умовах динамічного розвитку бізнесу, коли з високою частотою пропонуються нові, більш прогресивні стандарти роботи HR-департаментів, роботодавці, особливо з числа іноземних компаній та крупних вітчизняних корпорацій, висувають завищені вимоги до кандидатів на вакантні посади.

Вирішити більшість із зазначених вище психологічних проблем випускників ВНЗ – задача вищої школи, яка максимально наближена до потенційного кандидата ринку праці. Система заходів психологічної адаптації студентів до реалій ринку праці в рамках ВНЗ передбачає введення факультативних курсів, семінарів з питань працевлаштування, активна робота з потенційними роботодавцями, учбові тренінги, що неодмінно має супроводжуватись протекціоністською політикою уряду в сфері працевлаштування молодих спеціалістів.

Проблеми працевлаштування молоді можливо врегулювати за допомогою вдосконалення положень нормативно-правових, законодавчих актiв, шляхом:

· розробки процедури реалізації положень ухвалених Програм для молоді, а також узгодження на всіх рівнях механізму субвентування;

· пропозиції у проектах Державного бюджету на рік закладати суми видатків на розвиток інтелектуальної сфери, у тому числі ухвалення дієвого фінансового механізму пільгового кредитування здобуття вищої освіти та проведення наукових досліджень молодими вченими;

· закладання у бізнес-планах суб'єктів господарювання не менше 20% у фондах розвитку персоналу на підвищення кваліфікації та професійне навчання молоді для цілей покращення її якісних характеристик;

· розробки системи заходів, спрямованих на стимулювання молоді до роботи в Україні, у тому числі через розвиток молодіжного підприємництва (зокрема шляхом інвестування діяльності малих та середніх підприємств, заснованих молодими підприємцями) та участі в громадських роботах;

· ухвалення процедури легалізації праці через її переведен­ня із тіньового сектору економіки (особливо у сільській місцевості);

· розробки та затвердження на державному рівні Програми гідної праці для молоді (у відповідності до базової, укладеної з Міжнародною організацією праці);

· створення резервного фонду на випадок погіршення фінансової, економічної, соціальної чи політичної ситуації в країні, який би забезпечував покриття ризиків (або непередбачених видатків) молодими сім'ями (у тому числі відновлення пільгового кредитування будівництва і реконструкції житла, запровадження соціальних програм захисту здоров'я) [22, с.53-54].

Таким чином, головні напрями підвищення рівня працевлаштування молоді на ринку праці в Україні:

1. Необхідно активізувати процеси підтримки ініціатив молоді щодо професійної підготовки і працевлаштування, заохочення її до активного пошуку роботи. Для цього дуже важливою є повна та кваліфіковано надана інформація щодо перспектив професійного росту молоді.

2. Варто створити таку мотиваційну поведінку особистості, завдяки якій вона була б зацікавлена в регламентованих видах діяльності, сприяти відродженню ціннісних орієнтацій до праці, які виступають як основні засоби досягнення різноманітних цілей і, отже, виконують функцію регулятора соціальної поведінки особи.

3. Доцільним є реальне стимулювання особистої ініціативи, розвиток підприємництва, малого та середнього бізнесу, що забезпечує створення нових робочих місць.

4. Основними заходами в межах реформування системи освіти мають стати: створення дієвої та ефективної системи безперервного навчання.

5. Засоби масової інформації, молодіжні організації мають психологічно готувати молодь до усвідомлення нею тієї ролі, яку вона може й буде відігравати в розвитку своєї країни.

В цілому формування комплексного застосування вищевказаних пропозицій, які сприятимуть працевлаштуванню молоді на ринку праці та підвищенню її ролі в формуванні економіки України, можливе лише за умови своєчасного коригування загальнодержавної політики працевлаштування, яка повинна відповідати вимогам ринкової економіки, орієнтуватися на забезпечення реалізації прав громадян та створювати підґрунтя для соціально-економічного зростання країни [22, c. 44-45].

Для вирішення проблем працевлаштування випускників українські вищі навчальні заклади щорічно проводяться ярмарки кар'єри, в яких беруть участь відомі компанії – роботодавців, рекрутингові агенції тощо.