Структура кримінального кодексу України.Співвідношення Загальної та особливої частини кримінального права

Кожна частина Кримінального кодексу поділяється на розділи: у Загальній частині їх 15(норми, що встановлююють принципи і загальні положення крим.пр., визначають його основні інститути), в Особливій – 20.(розділи систематизовані по групам споріднених суспільних відносин на які посягають відповідні злочини, 2 членна структура, поділені на розділи і статті) Кожен розділ має назву та об'єднує певну сукупність статей, які теж мають назви.

У свою чергу, майже кожна стаття складається з частин, якими є кожен окремий абзац статті. Деякі статті чи їх частини складаються з пунктів, які мають цифрові позначки

Деякі статті Кримінального кодексу мають специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, які роз'яснюють певні терміни закону і теж можуть мати частини (абзаци)

Положення Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України перебувають у тісному взаємозв’язку. Зокрема, їх єдність зумовлюють наступні фактори:

1) норми Загальної та Особливої частин кримінального права ви­ражені в одному й тому ж кримінальному законі – КК України;

2) Загальна й Особлива частини мають єдине завдання – протидія злочинності; у них відображена воля одного й того ж законодавця – вищого органу законодавчої влади України;

3) Загальна й Особлива частини виражають єдину кримінально-право­ву полі­тику держави в боротьбі зі злочинністю, яка полягає в:

– посиленні відповідальності за тяжкі та особливо тяжкі злочини, застосу­ванні суворих заходів впливу до ociб, які вперто не бажають стати на шлях виправлення;

– пом’якшенні чи повному усуненні відповідальності за діяння, що не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування покарань, не пов’язаних із позбавленням волі за необережні злочини, до ociб, які вперше та випадково порушили кримінально-правові норми;

4) в основу як Загальної, так i Особливої частин покладені одні й ті ж принципи (особистої відповідальності, індивідуалізації відповідальності та покарання, та ін.);

5) норми й Загальної, й Особливої частин застосовуються лише взаємо­пов’язано. Жодна норма Загальної частини не може бути усвідом­лена та застосована, якщо не конкретизувати її зміст щодо певних видів злочинів положеннями Особливої частини. І навпаки, жодна норма Особливої частини не може бути застосована у відриві від положень, які містяться в нормах Загальної частини кримінального права;

6) структурні елементи кримінально-правової норми виражені i в Загальній, i в Особливій частинах;

7) зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини (наприклад, при зміні тривалості виправних робіт).

Кримінально-правова норма, як і всяка правова норма, має трьохланкову структуру: гіпотезу, диспозицію(проста, описова, бланкетна, відсилочна, змішана) і санкцію.
Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, а контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми ж Загальної частини санкцій не містять.