Економічні межі кредиту.

Межі кредиту - такий рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, процентної ставки.

Іншими словами, реальний попит на позичкові кошти, який пред'являють економічні суб'єкти - учасники відтворювального процесу при нормальній ставці банківського процента, є кількісним виразом межі нарощування пропозиції позичок з боку кредиторів, передусім банків.

За такого підходу динаміка банківського процента стає основним показником дотримання чи порушення меж кредиту.

Якщо рівень банківського процента швидко зростає чи надмірно високий, це свідчить про недостатню пропозицію кредиту, недостатнє задоволення реальних потреб економічних суб'єктів у позичкових коштах, про недокредитування економіки, а отже - про порушення меж кредиту з боку їх " незаповнення".

І навпаки, якщо рівень банківського процента надто низький, чи швидко і тривалий час знижується, це свідчить про надмірну пропозицію кредиту, випереджаюче зростання її порівняно з реальним попитом, про перекредитування економіки, тобто про порушення меж кредиту в бік їх " переповнення".

Пов'язування меж кредиту з ринковим механізмом його руху, зокрема з обсягом реального попиту на кредит, надає цьому явищу більшої об'єктивності в теоретичному плані і більшої значущості - у практичному.

Виявляється, що розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб'єктів грошового ринку, а не суб'єктивними оцінка­ми аналітиків чи державних органів. Яким би заниженим чи недо­статнім не видавався їм фактичний рівень кредитування економіки, розширювати його недоцільно, якщо не зростає реальний попит на позички. Спроби в цих умовах підвищити рівень кредитування еко­номіки під тиском суб'єктивних оцінок та вимог неминуче призве­дуть до появи в обороті зайвих платіжних засобів, посилення кредит­них ризиків, погіршення фінансового стану кредиторів, перш за все банків, що загальмує розвиток кредиту в цілому.

Регулювання ставки банківського процента, який є важливим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку, стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банківської системи.

Якщо центральний банк проводить політику зниження процента (здешевлення кредиту), то попит на позички зростатиме, а межа кредиту - розширюватиметься. І навпаки, якщо проводитиметься політика подорожчання кредиту, то попит на позички буде зменшуватися, а межа кредиту - звужуватися.

Межі кредиту набувають суто економічного змісту, оскільки вони формуються під впливом економічних інтересів (попиту) юридичних і фізичних осіб - суб'єктів грошового ринку.

ЕКОНОМІЧНІ МЕЖІ КРЕДИТУ (кількісний аспект)
мікроекономічні межі кредиту	макроекономічні межі кредиту
визначення
визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників - юридичних чи фізичних осіб	визначають об'єктивний обсяг кредитних вкладень у народне господарство в цілому.
чинники, які впливають на їх формування
- динаміка ринкової ставки позичкового процента; - характер коливання потреби позичальника в основному й оборотному капіталі; - стан забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання; - ефективність та окупність проектів, на реалізацію яких позичаються кошти.	- обсяги і темпи зростання ВВП; - структура і рівень розвитку фінансової системи і стан державних фінансів; - цілі і методи державної грошово-кредитної політики; - розвиток ринкових відносин тощо.
причини порушення меж
- надто ліберальні умови банківського кредитування; - довільне залучення економічними суб'єктами в оборот додаткових коштів через механізми внутрішньогосподарського кредитування: через використання незабезпечених векселів (фінансових, товариських), залучення в оборот простроченої кредиторської заборгованості; - несвоєчасні розрахунки за некомерційними платежами; - надмірним залученням коштів на грошовому ринку за допомогою інших інструментів (випуск облігацій, випуск банківських векселів тощо).
інструменти дотримання меж	критерії дотримання меж
- загальновизнані принципи кредитування; - регулювання ставки банківського процента з тим, щоб забезпечити доступ до позичкового фонду всім кредитоспроможним позичальникам; - механізм регулювання банківської ліквідності (рефінансування комерційних банків центральним банком, ринок міжбанківського кредиту, зміна норм обов'язкового резервування); - механізм вексельного обігу, який сприяє розвитку комерційного кредиту.	- динаміка і рівень ставки позичкового процента; - відношення кредитних вкладень в економіку до обсягу ВВП та до обсягу всього капіталу, що є в розпорядженні економічних суб’єктів; - рівень і динаміка інфляції; - співвідношення між темпами зростання банківського кредитування господарюючих суб’єктів та ВВП.

Зміна мікроекономічних меж кредиту (реального попиту на позички)
¯		¯
розширення		звуження
¯		¯
нарощуванням пропозиції позичок збільшенням банківського кредитування, а також розширенням міжгосподарського кредитування, що оформляється комерційними векселями		позичальники не зможуть нормально виконувати свої виробничі плани: у них не буде достатніх коштів, щоб забезпечити виробництво матеріальними ресурсами, оплатити робочу силу та погасити боргові зобов'язання
¯		¯
перевищення в масовому порядку мікроекономічних меж кредиту (перекредитування)		уповільнення обороту капіталу, зниження темпів відтворення
¯		¯
за рахунок надмірного залучення позичкових коштів підприємства будуть створювати підвищені запаси, покривати нераціональні затрати, збитки, провокувати неефективні інвестиції		в одних підприємств сформуються значні суми простроченої кредиторської заборгованості, а в інших - дебіторської заборгованості
¯		¯
уповільнення процесу відтворення, зниження ефективності виробництва, що гальмуватиме розвиток економіки		економіку країни вражає так звана платіжна криза
лише при оптимальному дотриманні мікроекономічних меж кредиту, коли виключається як недокредитування, так і перекредитування позичальників, вплив кредиту на економіку буде найефективнішим

Особливу роль у формуванні макромежі кредиту як об'єктив­ної потреби в ньому відіграє грошово-кредитна політика:

- активно впливає на динаміку процентної ставки, під тис­ком якої перебуває реальний попит на кредит;

- визначає динаміку ма­си грошей в обороті, на базі якої формуються кредитні ресурси банківської системи, її здатність задовольнити зростаючий попит на позичковий капітал.

Нормальне задоволення цього попиту сприяє економічному зростанню, а отже - розширенню об'єктивної макроекономічної межі кредиту в подальших відтворювальних циклах.

При розгляді якісного аспекту економічної межі кредиту можна говорити про відокремлення цієї категорії від інших економічних категорій як самостійної сутності, але при цьому дослідження не слід відривати від кількісних меж кредиту. Ці дві межі нерозривно пов'язані і їх треба розглядати в єдності.

Наприклад, якщо кількісна межа порушується в бік перекредитування економіки (чи окремого підприємства), то частина кредитів не буде повернута. Вони втратять свої головні родові ознаки - зворотність та платність - і перетворяться в інше економічне явище - примусове безповоротне фінансування, а їх якісні межі будуть розмиті.

І навпаки, якщо при наданні позичок порушуються основні принципи кредитування, що випливають з родових ознак кредиту, то неминуче буде перекредитування підприємств, а отже порушення мікромеж, а можливо - і макромеж кредиту.

У питанні про макроекономічну межу кредиту слід розрізняти два аспекти:

- якою є об'єктивна межа - достатньо розвинутою, широ­кою чи нерозвинутою, вузькою;

- наскільки кредитна практика дотримується межі, що об'єктивно склалася, - перевищує її чи не використовує в по­вному обсязі для забезпечення економіки позичковими кош­тами.

Найбільш сприятливою для розвитку економіки країни є ситуація, коли межа кредиту є добре розвинутою, достатньо широкою, а кредитна практика оптимально дотримується цієї межі, уникаючи перекредитування та недокредитування еко­номіки.