Основні поняття та визначення

Нормативні документи, що регулюють облік витрат:

-Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Методичні рекомендації з обліку витрат та калькулювання собівартості продукції в окремих галузях економіки:

-Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затв. Наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. № 47;

-Методичні рекомендації з формування собівартості будівельно-монтажних робіт, затв. наказом Мінрегіонбуду України від 31.12.2010 р. № 573;

-Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затв. наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 р. № 65;

- Методичні рекомендації з формування собівартості проектно-пошукових робіт з врахуванням вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затв. наказом Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України від 29.03.2002 р. № 64;

- Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства, затв. наказом Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України від 06.03.2002 р. № 47;

- Методичні рекомендаці з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послу) сільськогосподарських підприємств, затв. наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 р. № 132;

- Методичні рекомендаці з формування складу витрат та порядку їх планування у торговельній діяльності, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 р. № 145;

- Методичні рекомендаці з формування собівартості послуг зв’язку, затв. наказом Державного комітету зв’язку та інформації України від 29.05.2001 р. № 87;

- Методичні рекомендаці по веденню бухгалтерського обліку ломбардами, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 07.05.2004 р. № 531;

- Методичні положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах з газопостачання та газифікації, затв. наказом Мінпаливенерго України від 20.10.2006 р. № 394;

-Методичні рекомендаці щодо впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку у сфері громадського харчування і побутових послуг, гармонізованих х міжнародними стандартами, затв. наказом Міністерства економіки України від 17.06.2003 р. № 157.

Завдання обліку виробничих витрат:

1) визначення фактичної суми витрат на виробництво за елементами та статтями і контроль за їх рівнем;

2) своєчасний, правильний і точний розподіл витрат за місцями їх виникнення, видами продукції (замовленнями, видами виробництв тощо);

3)систематичний контроль за відхиленнями фактичних витрат від встановлених норм, виявлення їх причин та винуватців, розробка заходів із запобігання негативним відхиленням;

4)визначення обсягу виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), її асортименту, якості (у розрізі виробничих підрозділів, центрів витрат і доходів);

5)контроль за виконанням завдань по виходу продукції як в цілому по підприємству, так і окремих підрозділам, виробництвам тощо;

6)точне і об’єктивне визначення собівартості виготовленої продукції, її відхилення від планового (нормативного) рівня за статтями і елементами витрат в цілому по підприємству та у розрізі виробничих підрозділів.

Принципи організації обліку виробничих витрат:

- обов’язково документування витрат і повне їх відображення на рахунках в системі облікових регістрів бухгалтерського обліку;

-групування витрат за об’єктами обліку і місяцями виникнення;

-узгодженисть об’єктів обліку витрат і об’єктів калькулювання, фактичних витрат з плановими, минулорічними, нормативними тощо;

-розширення кола витрат, які відносяться на об’єкти обліку прямим методом;

-розмежування витрат за часом вкладення між окремими звітними періодами;

-локалізація витрат на виготовлення окремих виробів (видів продукції), виконання окремих робіт, послуг, замовлень тощо;

-оперативний контроль за рівнем витрат і формуванням собівартості продукції.

Об’єкт обліку витрат -виріб, частина виробу (деталь, вузол, конструкція), група однорідних виробів, окреме замовлення, виробництво або його частина (стадія, фаза, переділ, процес, агрегат тощо), проект, вид діяльності, для якого організовується відокремлений облік витрат, тобто відкривається окремий аналітичний рахунок обліку витрат.

Об’єкт калькулювання – виріб, вид продукції, замовлення, проект, вид діяльності тощо, собівартість якого обчислюється. Об’єкт калькулювання в окремих виробництвах може збігатися з об’єктом обліку витрат.

Калькуляційна одиниця – одиниця вимірювання того виду продукції (робіт, послуг), собівартість якого визначається (шт., т, кг, ц, пари, упакування, комплекти тощо).

Стадії процесу обліку виробництва:

-документування витрат виробництва і виходу продукції (первинний облік);

-відображення витрат виробництва і виходу продукції в облікових регістрах з їх відповідним групуванням за місцями виникнення, елементами та статтями витрат тощо (поточний облік);

-узагальнення витрат, розподіл та віднесення (списання) непрямих витрат;

-визначення і оцінка обсягів незавершеного виробництва;

-обчислення фактичної собівартості готової продукції та списання калькуляційних різниць (відхилень фактичної собівартості від планової);

-складання і подання звітності, аналіз відхилень від плану витрат на виробництво, виходу продукції, її собівартості та визначення їх причин;

-розробка заходів щодо усунення виявлених недоліків та негативних факторів діяльності з метою підвищення загального рівня ефективності виробництва.

Класифікація витрат підприємства за:

- елементами: матеріальні, оплата праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів і нематеріальних активів тощо;

- статтями калькуляції (залежно від галузі виробництва рекомендуеться відповідним міністерством, а обираеться самим підприємством): сировина і основні матеріали (за вирахуванням зворотних відходів); покупні вироби, напівфабрикати та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій; паливо та енергія на технологічні цілі; основна оплата праці; відрахування на соціальні заходи; витрати на утримання і експлуатацію обладнання; ремонт основних засобів тощо;

- економічним змістом: витрати живої та уречевленої праці;

- економічною доцільністю: продуктивні та непродуктивні (штрафи сплачені тощо);

- відношенням до обсягу діяльності: змінні, умовно-постійні;
- способом включення у собівартість продукції: прямі, непрямі (опосередковані);

- складом (економічною структурою): прості (одноелементні), складні (комплексні);

- стадіями кругообігу: виробничі, заготівельні, збутові (комерційні);

- видами діяльності: операційні, фінансові, інвестиційні, інші звичайні, надзвичайні;

- стосунком до плану: плпнові, позапланові (брак у виробництві тощо);

- місцем вкладення витрат (центрами відповідальності): витрати окремих виробничих підрозділів, служб, колективні, агрегатів тощо;

- рівнем контрольованості: контрольовані, неконтрольовані тощо;

Специфічні статті витрат в окремих галузях економіки:

- міський електротранспорт: утримання і поточний ремонт енергетичного господарства, амортизація рухомого пасажирського склад, утримання служби автоматики та зв’язку, утримання служби руху, утримання та поточний ремонт трамвайної колії та контактних мереж тощо;

- житлове господарство: підготовка житлового фонду до експлуатації в зимовий період, поточний ремонт житлового фонду;

- авіаційний транспорт: аеропортові витрати, навігаційні витрати;

- автомобільний транспорт: ремонт і заміна автомобільних шин;

- морський та річковий транспорт: навігаційні витрати, стивідорні витрати;

- туристична діяльність: харчування, культурно-масові заходи, екскурсійне обслуговування, туристичні походи;

- сільське господарство: насіння і посадковий матеріал, добрива, корми, засоби захисту рослин і тварин тощо.

Склад виробничої собівартості продукції (робіт, послуг): прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг): виробнича собівартість + нерозподілені постійні загальновиробничі витрати + наднормативні виробничі витрати.

Прямі матеріальні витрати включають: вартість сировини та основних матеріалів, купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта обліку витрат.

Технологічні відходи – залишки матеріалів, які повністю або частково втратили свої якості, форму, розміри тощо, виробничі характеристики, внаслідок чого не можуть бути використані за прямим призначенням.

Зворотні відходи – матеріальні відходи, які можуть бути придатні для використання в інших цілях, ніж попередньо заплановані, або для продажу. Їх оцінюють за ціною можливого використання або реалізації.

Незворотні відходи – матеріальні відходи, які не можуть бути використані при наявному рівні розвитку техніки і технології виробництва (у тому числі технологічні втрати сировини і матеріалів – усушка, угар, розпил тощо). Такі відходи списують на збільшення матеріальних витрат виробництва.

Нормування витрат матеріалів – встановлення кількісних норм витрат матеріалів на одиницю продукції або роботи, одиницю часу роботи обладнання тощо.

Прямі витрати на оплату праці включаючи заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’кта обліку витрат.

Брак у виробництві – це продукці (роботи, послуги, окремі деталі, напівфабрикати або цілі вироби), яка внаслідок недотримання прийнятої технології виробництва зовсім не може бути використана за призначенням або вимагає додаткових витрат виправлення відхилень від норми (стандартів, технічних умов тощо).

Брак класифікують за:

а) характером виявлених дефектів – виправний, невиправний;

б) місцем виявлення – внутрішній, зовнішній;

в) причиною виникнення – порушення технології виробництва, неякісна сировина, аварія, поломка обладнання, відключення енергопостачання тощо;

г) винуватцями – робітники, технології, постачальники тощо.

Собівартість внутрішнього невиправного браку – фактичні витрати з перешої операції обробки деталі до операції, де виявлено брак, включаючи вартість витрачених матеріалів (за мінусом вартості придатних до використання відходів).

Собівартість зовнішнього невиправного браку – фактична виробнича собівартість забракованої продукції, витрат на її заміну, транспортування, сплачені штрафні санкції тощо.

Втрати підприємства від браку – вартість зворотних матеріалів, одержаних від забракованих виробів; утримання із заробітку винуватців браку; суми претензій постачальникам за неякісну сировину; суми претензій іншим винуватцям браку.

Допоміжні виробництва – виробництва, продукція і послуги яких призначені для внутрішньозаводського використання і лише як виняток можуть продаватися на сторону: ремонтне, інструментальне, тарне, модельне виробництва; внутрішньогосподарський транспорт; водо-, тепло-, електро-, газопостачання; компресорне, холодильне господарства тощо.

Загальновиробничі витрати: витрати на управління виробничими підрозділами; амортизація, утримання, обслуговування, ремонт, експлуатація основних засобів загальновиробничого призначення; вдосконалення технології й організації виробництва; опалення, освітлення, водопостачання і водовідведення та інші витрати на утримання виробничих приміщень; обслуговування виробничого процесу, охорона навколишнього природного середовища тощо.

Постійні загальновиробничі витрати – витрати, що залишаються незмінними або майже незмінними за зміни обсягу діяльності, тобто витрати, що не залежать від зміни обсягу діяльності (кількості виробленої продукції тощо).

Змінні загальновиробничі витрати – витрати, рівень яких залежить від зміни обсягу діяльності (кілкості виробленої продукції, виконаних робіт тощо).

Можлива база розподілу загальновиробничих витрат:

- обсяг виробленої продукції, виконаних робіт (у натуральних вимірниках);

-пряма заробітна плата робітників основного виробництва;

-відпрацьований час (дні, години) робітниками основного виробництві тощо.

Нормальна виробнича потужність – очікуваний середній обсяг діяльності (обсяг виробництва), який може бути досягнутий за звичайних умов роботи підприємства протягом планового періоду з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Послідовність відображення в обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості готової продукції:

- документування витрат виробництва та виходу продукції і бухгалтерська обробка первинних документів;

- відображення витрат і виходу продукції в облікових регістрах (за об’єктами обліку витрат);

- розподіл і списання загальновиробничих витрат допоміжних виробництв;

- розподіл і віднесення на об’єкти обліку основного виробництва вартості послуг допоміжних виробництв;

- розподіл та списання загальновиробничих витрат основних виробничих підрозділів;

- списання за призначенням втрат від браку;

- підрахунок загальної суми виробничих витрат за об’єктами обліку витрат;

- визначення собівартості незавершеног виробництва;

- розподіл витрат між об’єктами калькуляції;

- визначення собівартості одиниці продукції;

- списання калькуляційних різниць.

Метод обліку витрат і калькулювання собівартості – сукупність способів і прийомів реєстрації та відображення господарських операцій, зведення і узагальнення даних про виробничі витрати та вихід продукції, які забезпечують одержання необхідної інформації для контролю за витратами виробництва і калькулювання собівартості виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг тощо):

- позамовний;

- попроцесний (попередільний, однопередільний, багато передільний).