Земельна рента

Земельна рента виступає теоретичною основою для проведення оцінки землі. Теорію земельної ренти поділяють на домарксовий і марксовий періоди.

Першими спробували з’ясувати її виникнення Уільям Петті, Сміт і інші. Петті наголошував, що величина земельної ренти безпосередньо залежить від ціни на сільськогосподарську продукцію, Сміт вважав, що рента визначається надлишком ціни над сумою заробітної плати і прибутку, а тому не впливає на процес ціноутворення, не формує ціну.

Фундамент сучасної теорії заклав Дж. Андерсон, який визначив, що земельна рента виникає не на землі, а з ціни продукту праці на ній і становить надлишок прибутку одержуваного на більш родючих ґрунтах порівняно з менш родючими. Маркистська теорія розглядає утворення земельної ренти при капіталізмі як частину додаткової вартості, яка залишається після вирахування середнього прибутку на вкладений капітал.

На початку 20-тих років існування земельної ренти відкинено було взагалі, оскільки вважалося, що при соціалізмі вона не існує. Хоча низка вчених і практиків відстоювали необхідність її врахування та спрямування на потреби суспільства. Однак, визнання вона одержала тільки у 60-ті роки і була поштовхом для проведення земельно-оціночних робіт.

На сьогодні склалося таке визначення земельної ренти – це додатковий чистий дохід землевласників або фермерів і орендарів, пов’язаний з використанням середніх та кращих за родючістю і розташуванням щодо ринку земель. Наявність власності на землю зумовлює отримання землевласником частки додаткового продукту у вигляді земельної ренти. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності.

Виділяють такі основні різновиди земельної ренти: диференціальна, абсолютна, монопольна.

Зупинимося на особливостях утворення земельної ренти в сільському господарстві, яка зумовлюється тим, що земля в сільському господарстві виступає не лише матеріальним, але й активним фактором виробництва.

Диференціальна земельна рента характеризується відмінностями у природних умовах, які призводять до того, що при однакових витратах на різних за якістю й місцерозташуванням землях виробляється різний обсяг продукції, а відповідно й неоднаковий додатковий дохід, який і є матеріальною основою ренти.

Наприклад, є дві земельні ділянки однакової площі, але різні за родючістю. В результаті різної природної родючості на другій ділянці досягається вища продуктивність землі, що знайде своє відображення і в попиті на землю як ресурсу з боку бажаючих вести сільськогосподарське виробництво саме на цій земельній ділянці.

Відповідно різною буде й ціна на землю. В результаті це приведе до встановлення досить високої орендної плати за другу земельну ділянку.

Ціна на продукцію залежить від її якості, а кількість в свою чергу від швидкості доставки. Отже, місце розташування земельної ділянки по відношенню до ринків збуту продукції створює умови для утворення диференціальної ренти. А значить диференціальна рента виникає не лише як результат відмінностей у родючості земель, а й як наслідок відмінностей у їх розташуванні відносно ринків збуту продукції, транспортних шляхів тощо.

Фактори, які впливають на утворення диференціальної ренти у сільськогосподарському виробництві, поділяють на об'єктивні (родючість земельних ділянок, їхнє місцерозташування) і суб'єктивні, що залежать в основному від підвищення інтенсивності ведення господарства, продуктивності праці тощо.

Тому за способом утворення земельну ренту поділяють на два види: диференціальну ренту І (утворюється під дією об'єктивних факторів при одному й тому ж рівні інтенсивності ведення господарства) та диференціальну ренту II (у результаті дії суб'єктивних факторів на одних і тих же земельних ділянках).

На практиці розмежувати ці два види диференціальної ренти досить складно, хоч подібні спроби і проводились. Між факторами, що впливають на утворення обох видів ренти, існує тісний взаємозв’язок. К. Маркс наполягав, що диференціальна рента ІІ може бути тільки при наявності диференціальної ренти І, що лежить в її основі.

Абсолютна земельна рента не пов'язана з природними та економічними факторами ведення сільськогосподарського виробництва, а зумовлена монополією власності на землю. Тобто власник землі надає земельну ділянку в оренду тільки за плату навіть у тому разі, коли земельна ділянка має найгірші показники за якістю й розташуванням.

Умовами утворення монопольної ренти є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови. Для цих земель характерно те, що лише на них і тільки таких природно-кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарської продукції з особливими характеристиками. Оскільки виробництво специфічної продукції не може бути збільшене за рахунок розширення регіону вирощування та залучення до сільськогосподарського обігу нових земель, а постійний і високий попит на цю продукцію не задовольняється, виникає можливість встановлення монопольно високих цін.

Різниця між монопольними цінами й витратами на виробництво і становить монопольну ренту, яка залишається у землевласника.

Закономірності утворення земельної ренти в населених пунктах такі ж, як і у сільському господарстві. Специфіка полягає в тому, що земля у містах розглядається не як засіб (ресурс) виробництва, що притаманно сільськогосподарському виробництву, а як просторовий базис забезпечення життєдіяльності.

Цінність міських земель складається з показників диференціальної, абсолютної та монопольної ренти.

Цінність міських земель у їхній здатності приносити додатковий прибуток, який утворюється в містах передусім завдяки зручності місцерозташування стосовно ринків ресурсів і збуту та інфраструктурному облаштуванню території.

За можливість одержання цього доходу, власне, й справляється плата за міські землі.

Диференціальна рента відображає конкретну цінність земельної ділянки й поділяється на ренту за рахунок:

- місця розташування (доступності) ділянок, що зумовлена скороченням витрат на ввезення сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і вивезення готової продукції, а також зростанням продуктивності праці робітників у результаті зменшення транспортної втоми;

- освоєння території, яка визначається зниженням вартості продукції завдяки скороченню витрат на створення інженерно-транспортної інфраструктури (мережі енерго- та водопостачання, каналізації, шляхи автомобільного і залізничного транспорту тощо);

- ефективності додаткових капіталовкладень в облаштування території, що зумовлена способом використання земельної ділянки, зокрема можливістю поєднання сумісних між собою функцій: пропозиція додаткових послуг формує підвищений попит і, отже, збільшує споживчі властивості ділянки.

Абсолютна рента характеризує ефективність цільового використання земельної ділянки.

На відміну від диференціальної ренти вона не залежить від конкретних властивостей ділянки. її показники стосуються в цілому галузі чи виду діяльності, що використовує землю.

Її можна назвати рентою переваги мети використання.

Монопольна рента у місті утворюється на всіх ділянках незалежно від їхніх властивостей, оскільки для розміщення будівель потрібні ділянки в певних місцях, на певних територіях, а пропозиції вільних ділянок унаслідок обмеженості території міста в цілому не відповідають попиту на них.

Особливо це характерне для районів, що мають якості, які практично неможливо відтворити: ядро центру міста, заповідні території, території з оздоровчими властивостями тощо.