Десять пальців.

Г. Грайко

Десять пальців, десять братців

Є у мене.

Поливають із відерця

Разом клени.

Прибирають у кімнаті

Та на ґанку,

Миють щоки, ніс та вуха

На світанку.

І взувають вранці разом

Черевички.

Разом граються в пісочку

Біля річки.

А коли мороз на дворі -

Не змерзають.

Разом в теплі рукавички залізають.

Органи чуття.

Н. Карпенко

Око бачить, вухо чує,

Носик запахи пильнує.

Язичок відчує смак

Якщо в страві щось не так.

Має шкіра гарний дар:

Знає дотик, холод, жар.

Ніжки.

І. Січовик

Вранці часу я не гаю,

На зарядку вибігаю,

Марширую, присідаю,

Легко повзаю, стрибаю

І не стомлююсь нітрішки,

Бо я дужі маю ніжки.

Ручки.

І. Січовик

У дітей та їх батьків

Кілька є помічників.

Все вони робити вміють:

Поливають, косять, шиють,

Підіймають, носять, грають,

В'яжуть, миють, прибирають

У дворі, в садочку, в домі...

Ви давно уже знайомі

З обома помічниками –

З працьовитими руками!

Зубки.

І. Січовик

В пилки дуже гострі зуби –

Розпиляти може дуба.

У грабель і вил зубці –

Працьовиті молодці!

В мене зубки теж міцні –

Груші я гризу смачні.

Очки.

І. Січовик

Має очі кішечка,

Має очі песик,

Має очі Віточка,

Має очі Лесик.

Бачить кішка - мишку,

Бачить песик - кішку,

Бачить Лесик Віточку,

Що тримає квіточку.

Пальчики.

І. Січовик

Пальчику, пальчику,

Де ти бував?

Пальчику, пальчику,

Що ти чував?

- З меншеньким братом

Я кашу варив,

Із безіменним

Я кашу поїв,

Із середульшим

У лісі гуляв,

А із найбільшим

Пісню співав.

Добре руки помила.

Г. Чорнобицька

Доню! Ручок не помила,

А вже коржика вломила?

І до столу хочеш сісти.

Як ти будеш кашку їсти?

В тебе ж пальчики й долоні

Від пісочку аж червоні.

Доня руки мила, мила,

Білу піну з мила збила

І водички не жаліла.

Як помила, аж зраділа.

Поспіша до столу сісти

Полуниці й кашу їсти.

Хвалилася дівчина.

О. Олесь

Хвалилася дівчина:

" В мене коса до пояса.

В мене личко, як яблучко.

В мене очки, як терночок.

В мене брівки, як шнурочок".

Для чого руки потрібні?

Є. Пермяк

Петрусь з дідусем великими друзями були. Про все розповідали один одному. Якось дідусь запитав онука:

- А для чого, Петрику, людям руки потрібні?

- Щоб у м'яча грати, - відповів Петрусь.

- А ще для чого? - запитав дідусь.

- Щоб ложку тримати.

- А ще?

- Щоб кицьку гладити.

- А ще?

- Щоб камінчики в річку кидати...

Довго відповідав Петрусь дідусеві. І ніби правильно відповідав. А про головне так і не сказав.