Перший і другий лейбористські уряди в Англії.

Парламентські вибори 1923 р. відбувалися у складних умовах. Економічне становище країни залишалося важким. До 1929 р. промисловість за обсягом випуску продукції ледве досягла рівня 1913 р. Економічне піднесення відбу­валося за рахунок розвитку нових галузей: авіа- та машинобудування, хімічної промисловості тощо. Основні галузі промисловості (добувна, вугільна, металур­гійна, суднобудівна, текстильна) переживали занепад. Зовнішня торгівля так і не досягла довоєнного рівня. Економічна криза Англії значною мірою обумовлювалася технічною відсталістю її промисловості, доля якої в промис­ловому виробництві світу (дані без СРСР) становила у 1926-1929 рр. 9, 8%. У 1913 р. вона дорівнювала 14, 8%.

На виборах 1923 р. до палати общин було обрано 258 консерваторів, 158 лібералів і 191 лейборист. Консервативна партія втратила 100 депутатських місць, а з ними й абсолютну більшість у парламенті. Консерватори і ліберали не змогли домовитися про створення коаліційного чи однопартійного уряду. Формування нового кабінету було доручено лейбористам, 23 січня 1924 р. лідер лейбористської партії Рамзей Макдональд сформував уряд, у складі якого було декілька лордів, пов'язаних з консервативною та ліберальною партіями.

До передвиборної програми лейбористи включили такі пункти, як перегляд Версальської системи, проведення політики миру, націоналізація основних галузей економіки, введення податку на капітал, ліквідація безробіття й житлової кризи, підвищення заробітної плати, встановлення дипломатичних відносин з СРСР.

Лейбористський уряд проводив політику сприятливу інтересам великого капіталу, розвитку приватної ініціативи. Парламент прийняв закони про пільги для промислових підприємств та про зниження податків на прибутки моно­полістичних компаній. Водночас, у відповідності з передвиборною програ­мою лейбористський уряд збільшив пенсії людям похилого віку та інвалідам, прийняв закон про будівництво житла для робітників.

У лютому 1924 р. перший лейбористський кабінет пішов на встановлення дипломатичних відносин з СРСР. Макдональд домагався від радянського уряду сплати воєнних боргів Англії і відшкодування колишнім англійським інвесто­рам збитків, завданих націоналізацією власності.

Проте задовольнити потреби різних верств англійського суспільства лейбо­ристам не вдалося, що викликало розчарування виборців. 9 жовтня 1924 р. Макдональд подав у відставку. Парламент було розпущено. У грудні цього ж року були проведені нові парламентські вибори, на яких перемогли консер­ватори. Вони отримали 413 місць. Лейбористам дісталось 151, а лібералам — 40 місць. Консерватори залишалися при владі до середини 1929 р.

У травні 1929 р. на парламентських виборах знову перемогли лейбористи. За них віддали голоси 8, 4 млн. виборців, забезпечивши 287 місць у парламенті. У червні Р.Макдональд сформував другий лейбористський уряд. Економічна політика його кабінету передбачала надання промисловим компаніям субсидій і пільгових кредитів, що стримувало спад виробництва. Робочий день шахтарям було скорочено до 7 з половиною годин. Новий закон про страхування (1930 р.) дещо поліпшив становище безробітних. Проте виступи широких верств сус­пільства проти існуючих соціальних умов не припинялися. Страйковий рух в Англії відбувався і в роки правління лейбористського уряду. В 1930 р. відбулося 442 страйки із загальною кількістю учасників 300 тис. чол., а в 1931 р. страйку­вало вже 500 тис. робітників. За підвищення платні виступили навіть моряки воєнно-морського флоту Англії.

1931 р. став найважчим для англійської економіки. Широкий загал населення вимагав від уряду Макдональда рішучих заходів щодо пом'якшення і ліквідації кризи. З іншого боку, буржуазія створила Королівську комісію під керівництвом фінансиста Дж. Мея, яка у липні 1931 р. опублікувала рекоменда­ції уряду, згідно з якими оздоровлення англійської економіки могло відбутися лише шляхом скорочення видатків на соціальні потреби. Англійські та амери­канські банкіри повинні були надати позики, необхідні для стабілізації платіж­ного балансу держави, що перебував у катастрофічному стані. Не всі лейбо­ристські лідери погодилися із висновками комісії Мея, що призвело до розколу в партії. Макдональд подав у відставку. Щоправда, до 24 серпня 1931 р. він встиг сформувати так званий національний уряд, в якому ключові посади були розподілені між членами консервативної партії. Макдональд був виклю­чений з лейбористської партії. Натомість він утворив націонал-лейбористську групу, платформою дій якої був політичний союз з консерваторами.

27 жовтня 1931 р. в Англії відбулися нові парламентські вибори, на яких перемогла національна коаліція. Вона отримала 145 млн. голосів і провела в парламент 553 депутати. Національний уряд, очолюваний Макдональдом, перебував при владі з 1931 р. до 1935 р. Він реалізував план стабілізації еконо­міки і раціоналізації бюджетних видатків. Для цього були збільшені податки, скорочено асигнування на соціальні потреби й освіту, знижено ставки вчителів та державних службовців. У вересні 1931 р. понад 100 американських і французьких банків надали Англії кредити на суму 80 млн. фунтів стерлінгів. Уряд Макдональда здійснив ряд протекційних заходів. За законом 1933 р. всі товари, що ввозилися до Англії, обкладалися митами в розмірі І/З % їх вартості. Водночас посилився економічний визиск колоній.

Економічна політика уряду Макдональда не користувалася популярністю серед населення. У травні 1932 р. безробітні провели конференцію і збір підписів під петицією, в якій вимагали збільшення допомоги по безробіттю. А восени 1932 р. вони провели національний «голодний похід» до Лондона. У 1932 р. колишній лейборист Освальд Мослі заснував «британський союз фашистів», який підтримували фінансово-промислові кола англійського суспільства.