Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Друга половина 30-х років. Народний фронт у Франції.






На муніципальних виборах у травні і червні 1925 р. французькі ліві партії домоглися значного успіху, внаслідок чого 48 партій і організацій лівого спря­мування об'єдналися у Народний фронт. У липні 1935 р. прихильники Народного фронту організували у Франції масові антифашистські демонстрації. Тільки в Парижі кількість демонстрантів досягла понад 500 тис. чол.

Значного успіху Народний фронт домігся на виборах у палату депутатів у квітні-травні 1936 р. Кандидати Фронту отримали 5, 5 млн. голосів, або 56, 6% від загальної кількості виборців. Уряд Народного фронту очолив соціаліст Леон Блюм.

Демократизація урядового курсу Франції знайшла своє втілення у низці соціальних заходів та законів. На 15% була підвищена зарплата робітникам і службовцям. Парламент затвердив закони про оплачувані відпустки (протягом 14 днів на рік), про 40-годинний робочий тиждень, про заключення колек­тивних договорів. Була здійснена часткова націоналізація оборонної промисловості, реформовано французький банк, виділені кошти на громадські роботи, заборонені фашистські організації. Поліпшилося становище селян і ремісників. Заходи, здійснені урядом для врегулювання цін на зерно, дали змогу селянам зібрати у 1936 р. вдвічі більший урожай, ніж у 1935 р. Ці зміни і нововведення відповідали інтересам усього народу. В міжнародних справах Блюм виступав ініціатором політики невтручання у внутрішні справи інших держав. У березні 1937 р. він запропонував зробити «перепочинок» у здійсненні програми Народного фронту, а в червні 1937 р. був змушений подати у відставку.

Його наступником став радикал Шатан, при правлінні уряду якого фашистські організації спробували вчинити заколот. Вони мали детальний план здобуття влади і встановлення фашистської диктатури на чолі з такими діячами, як Петен, Вейган та ін.

У квітні 1938 р. до влади знову прийшов Деладьє, котрий виступив проти програми Народного фронту. Партія радикалів вийшла з Народного фронту. Кабінет Деладьє схвалив надзвичайні декрети, згідно з якими були збільшені податки, скасовано 40-годинний робочий тиждень. Підприємці стали зменшувати заробітну плату і виступати проти колективних договорів. З іні­ціативи Загальної конфедерації праці 26 листопада 1938 р. у Франції відбувся Національний день протесту проти наступу реакції. Було проведено 24-годин-ний страйк, в якому взяло участь 4 млн. чол. На страйк уряд відповів введен­нями надзвичайного стану. Почалися масові звільнення з роботи службовців та робітників.

Основним завданням зовнішньої політики Франції у міжвоєнні роки була боротьба за гегемонію на європейському континенті та протистояння більшо­визму. Намагаючись отримати якомога більше репарацій від Німеччини, Фран­ція змушена була йти на поступки під тиском Англії й США. У відповідності з «планом Дауеса» та «планом Юнга» французький уряд позбавлявся контролю за виплатою репарацій, а їх розміри було зведено до мінімуму. Після Локарн­ської угоди 1925 р. Франція була змушена вивести війська із Рурської області.

У роки стабілізації міністром закордонних справ Франції був Арістид Бріан. За 25 років своєї політичної кар'єри він одинадцять разів був главою уряду і 25 міністром. Його вважали неперевершеним майстром компромісу, маневрів, лавірування, примирення. Клемансо казав про Бріана, що його «з однаковим успіхом можна вкласти як у прямокутну, так і в круглу шухляду». Бріан про­ходив послідовну політику протистояння загрозі більшовизму і розповсюдженню впливу ІІІ Інтернаціоналу, був прихильником роззброєння.

Головним досягненням зовнішньої політики Парижу 20-х років вважалися Локарнські угоди 1925 р., які гарантували безпеку Франції. З її ініціативи в Парижі був підписаний міжнародний договір 1927 р. про заборону війни, відомий під назвою «Пакт Бріана-Келлога», Французький уряд наполегливо домагався створення міждержавного об'єднання «пан-Європа», яке повинне було забезпечити лідерство Франції на континенті.

В умовах зростаючої агресивності гітлерівської Німеччини і фашистської Італії у французькій зовнішній політиці співіснувало дві тенденції: одна за поступки Німеччині і зближення з нею, інша - за консолідацію антифашистсь­ких сил. Вони породжували суперечливі, невиважені кроки офіційного Парижу. Так, Луї Варту, як реаліст і націоналіст, шукав шляхів до об'єднання антифа­шистських сил і збереження незалежності Франції. З його ініціативи Франція приєдналася до Східного пакту за участю Польщі, СРСР, Чехо-Словаччини, Фінляндії, держав Прибалтики та Німеччини. У жовтні 1934 р. Варту був убитий фашистським агентом.

Лаваль, який змінив Варту на посаді міністра закордонних справ, схилявся до співпраці з Німеччиною. Спроби Франції зблизитися з Німеччиною і навіть домогтися для неї міжнародної позики в обмін на те, що Берлін відмовиться від політики перегляду статус-кво в Європі, не принесли успіху. Реваншизм, який посилився з приходом гітлерівців до влади, змусив Францію шукати нових союзників. У 1935 р. Лаваль змушений був підписати франко-радянський пакт про взаємодопомогу, підготовлений Варту. Спроба створити антигітлерів­ський союз за участю Франції, Англії та СРСР наприкінці 30-х років успіху не мала. Радянський союз, як відомо, підписав з Німеччиною пакт про ненапад, який мав секретну частину про поділ Східної Європи.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал