Основні принципи стилю

«Стиль Людовіка XIV» заклав основи інтернаціональної європейської придворної культури і забезпечив своїм тріумфом успішне поширення ідей Класицизму і художнього стилю Неокласицизму в другій половині XVIII - початку XIX ст. у більшості європейських країн. Інша найважливіша особливість епохи «Великого стилю» полягає в тому, що саме в цей час остаточно складається ідеологія і форми європейського академізму. У 1648 р. з ініціативи «першого живописця короля» Лебрена в Парижі заснована Королівська Академія живопису і скульптури. У 1666 р. у Римі створена Французька Академія живопису. У 1671 р. у Парижі організована Королівська Академія архітектури. Її директором був призначений Ф. Блондель Старший, секретарем - А. Фелібьєн (див. «блонделевський стиль»). «Великий стиль» вимагав великих грошей. Королівський двір, придворна аристократія, Академії і католицька церква зуміли створити середовище, хоча б і в радіусі столиці, у якій виникали дорогі шедеври. У першу чергу було потрібно зведення грандіозних архітектурних ансамблів. Були введені офіційні посади «архітектора короля» і «першого архітектора короля».

Усі будівельні роботи знаходилися у відомстві Двору. У 1655-1661 р. архітектор Л. Лево побудував для Н. Фуку, «королівського контролера фінансів», палац Во-ле-Віконт. Парк регулярного стилю розбив А. Ленотр, інтер'єри блискуче оформив Ш. Лебрен. Палац і парк викликали настільки сильну заздрість короля Людовика, що міністр Фуку під першим же приводом був кинутий у в'язницю, а Лево і Ленотру наказано побудувати щось більш грандіозне в Парижі і Версалі. У 1664-1674 р. зведенням східного фасаду довершений архітектурний ансамбль Лувра - головної королівської резиденції в Парижі. Східний фасад називають «колонадою Лувра» через могутній ряд здвоєних колон «великого ордера». Колони з коринфскими капітелями підняті над цокольним поверхом і охоплюють другий і третій поверхи, створюючи могутній, строгий і величний образ. Колонада простягнулася на 173 метра. Цікава історія створення цього шедевра. До участі в конкурсі був притягнутий видатний майстер зрілого римського Барокко Дж. Л. Берніні. Він представив барочний проект із по-чудернацьки вигнутими фасадами, насиченими безліччю декоративних елементів, але французи віддали перевагу своєму, вітчизняному, більш строгому і классичному. Його автором виявився не професійний будівельник, а медик, який цікавився архітектурою і переводила на дозвіллі на французьку мову трактат Вітрувія. Це був К. Перро. Він відстоював винятково античні, староітальянські основи класицистичної архітектури. Разом з К. Перро в будівництві Лувра брали участь Ф. де Орбе і Л. Лево, що створили нові північне і південне крила палацу.

У XVII ст. у Франції створені кращі добутки в жанрі орнаментальної гравюри, якщо не сказати більш: створений сам жанр. Композиції Ж. Лепотра, Д. Маро Старшого і Ж. Маро Старшого, зібрані у великі альбоми («Вази», «Портали», «Плафони», «Картуші», «Каміни», «Бордюри), як не можна краще демонстрували головні особливості «Великого стилю», вони розходилися по багатьом країнам і впливали на розвиток декоративного мистецтва всієї Європи. Працюючи в цьому жанрі, художники не були регламентовані сюжетом і вимогами замовника, вони давали волю фантазії, відпрацьовуючи до досконалості окремі формальні елементи стилю.