Рання історія

Тема 1. Версальський палац.

Версальський палац або Версальський замок (фр. Сhâ teau de Versailles) — палац у Версалі, колишня резиденція французьких королів.
Побудований в стилі класицизму у 1661-1710 рр. на місці замку Людовика ХІІІ (фактично увібравши Старий замок) Новий замок (фр. Châ teau Neuf) разом з величезними Версальськими садами, Великим та Малим Тріанонами, Селом королеви складають єдиний палацово-парковий комплекс.
Над будівництвом всього комплексу разом із садами працювали найкращі французькі архітектори свого часу — Луї Ле Во, Андре Ленотр, Франсуа д'Орбе, Жюль Ардуен-Мансар, Ґабріель та ін. Внутрішнє переоформлення та перебудови внутрішніх покоїв Версальського палацу відбувались практично весь час, поки він був головною резиденцією — з 6 травня 1682 р. по 6 жовтня 1789 р.: при королях Людовику XIV, Людовику XV та Людовику XVI.

Ансамбль Версаля фактично став вираженням ідей абсолютної монархії, коли двір короля став єдиним центром життя королівства, а король практично його не полишав. Ідея порядку, єдності та централізованої системи вираженої завдяки чіткому та величному класичному стилю мали бути протиставлені небезпекам феодальної вольниці. До палацу, як до короля — центру держави, мали сходитись всі головні магістралі нового міста і всі головні алеї парку.

Одночасно палацовий комплекс мав символізувати могутність, велич та багатство нової Франції епохи абсолютної монархії. Три проспекти, що ведуть до замку мали бути не тільки завершенням палацової перспективи, але й продемонструвати досягнення у розвитку транспортної системи королівства. Дзеркальна галерея мала втілити не тільки нові художні рішення або підкреслити велич короля, але й показати високі досягнення склянної промисловості королівства. А велика кількість фонтанів Версальського саду мала продемонструвати високі технічні, особливо у важливій для тогочасної економіки гідравліці, досягнення.
Насьогодні комплекс Версальського замку включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Рання історія

Перша згадка про Версаль зафіксована за 1038 роком у хартії абатства Сен-Пер-де-Шартр. Серед підписантів хартії був Гуго Версалець. У Х столітті територія, на якій пізніше розташувалось невеличке село та замок, розорана а поблизу побудована церква Сен-Жульєн.
У 1429 р. два сеньйора — Гі та П'єр де Версаль згадуються у зв'язку із Жанною д'Арк. П'єр знаходився у Буржі під час розгляду її справи, а Гі, турський каноник, брав участь у самому процесі. В кінці Сторічної війни село було зруйноване та розграбоване, замок завалився. Його відновлення пов'язане з родиною Соїзі, яка перебудувала замок.

Архітектори Версальського палацу виходили у створенні фасадів (особливо західного, флігелів та Тріанонів) з італійського стилю, т.зв. Великого ордеру, який наповнювався французьким звучанням. Наприклад, Лебрен створив т.зв. «французький ордер», особливістю якого було прикрашення капітелей колон емблемами короля Людовика XIV — лілією та сонцем. Архітектура фасадів має чіткий репрезентативний характер, маскуючи призначення різних частин будівлі, їх господарське або житлове призначення.

Перед головним фасадом замку знаходиться Плас д'Арм або Площа Зброї, від якої розходяться три спроектовані Ленотром проспекти, що названі на честь трьох головних резиденцій-міст Короля-Сонце — Паризький, Сен-Клу та Ско, будівництво яких було надихнуте римським міським плануванням. Ці проспекти продовжуючи перспективу палацового комплексу одночасно сходяться до нього, чим відрізняються від римських, що розходяться від площі дель Пополо. Проспекти утворюють між собою кут в 30°.

Між проспектами Мансар у 1679-1686 рр. побудував Великі та Малі королівські стайні. Тепер у Великих стайнях розташований Музей карет заснований королем Луї-Філіппом. Він викупив велику кількість екіпажів, що мали велику історичну цінність спеціально для нього. Серед них є найціннішими: карети, які належали двору Наполеона — наприклад, 7 весільних берлінів, збудованих спеціально для весілля імператора та Марії-Луїзи у 1810 р., коронаційна карета Карла Х, збудована архітетором Персьє для Людовика XVIII, але так ним і не використана.

За Плас-д'Арм починаються палацові двори. Першим з них є Почесний двір (фр. Cour d'Honneur), по боках якого знаходяться Міністерські флігелі побудовані у 1671-1679 рр. за проектом Ардуен-Мансара. Вхід до Почесного двору прикрашає кована ажурна огорожа на воротох якої зображено королівський герб, а на флангах стоять скульптурні групи «Перемоги короля над Імперією і Іспанією» та «Мир і Достаток». Після Почесного йде Королівський двір, який починається між флігелями Габріеля та Дюфура. До Великої Французької революції між двома цими дворами існувала огорожа, яка була зненсена, а на її місці у 1837 р. була встановлена відома кінна статуя Людовика ХІV. В'їжджати до Королівського двору мали право лише принци крові та інші особи, яким були надані т.зв. «Почесті Лувру» (фр. honneurs du Louvre). А за Королівським двором, на підвищенні з 5 сходинок, знаходиться Мармуровий двір, який отримав свою назву через те, що його підлога вимощена мармуром. На цей двір виходять вікна королівських покоїв, а сам він зберігся від замку Людовика ХІІІ.

Раніше з першого поверху на бельетаж вели двоє парадних сходів — Сходи послів (які вели у Великі королівські апартаменти) та Мармурові сходи (ведуть до Великих покоїв королеви). Посольські сходи були зруйновані у 1752 р. за наказом Людовика ХV і єдиними сходами, що вели до парадними покоїв залишились Сходи королеви або Мармурові сходи.

Внутрішнє планування замку концентрувалось навколо королівської родини, чиї покої знаходились у центрі палацу, в т.зв. Старому замку. Чим далі знаходились інші покої від королівських покоїв, тим менш престижними вони були. У великих крилах жили придворні.
Основні апартаменти знаходяться парадному (другому) поверсі. Всі зали та кімнати підкорені анфіладному плануванню внутрішнього розташування апартаментів, навіть королівські покої підпорядковані йому.