Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методика трактату.






[ред.]Економічні погляди

Основний зміст цього трактату це – вчення про користь, під якою розуміється матеріальна вигода держави і винайдення шляхів цієї вигоди.

Одним з таких джерел є доходи від державних маєтків в землеробстві, де широко використовується праця рабів і від ремісничих підприємств (прядильних, ткацьких), в яких рекомендується залучати працівників на основі найму. Однак основні доходи скарбниця отримувала за рахунок податків з населення, які сплачувалися як в натуральній так і в грошовій формі «Артхашастра» включає:

· перелік податків прямих і непрямих;

· повинності, які накладалися на громади та приватних осіб;

· рекомендації з приводу проведення активної грошової політики.

Трактат належно регулював майнові відносини. Зокрема, після смерті батька перевагу на володіння його майном отримували сини, онуки, правнуки аж до четвертого покоління.

Податкові, власницькі, орендні та інші економічні відносини відображені в „Артхашастрі” з належною конкретністю, яка захищала право на майно в усіх його формах і видах. В трактаті визначалося стимулювання праці як рабів так і вільних. Стимули були зумовлені прагненням працівника бути винагородженим, а раба вільним. В «Статуті про працівників» визначено обов'язки і відповідальність працівників, в тому числі і найманих.

Автор трактату заявляє про «вартість речей», величина вартості визначається кількістю «днів роботи», а винагорода знаходиться в строгій відповідальності до результатів праці. В зв'язку з цим Каутілья відрізняє ринкову ціну від вартості, зазначаючи, що «конкуруючий продавець» збільшує ціну на товар, роблячи її вищою від дійсної вартості. Гроші розглядаються як необхідний засіб існування, складова майна. Значна увага в трактаті приділялася:

· регулюванню процесів розподілу торговельного прибутку між купцями та державою;

· визначенню норми прибутку, який включався в ціну товару як частина витрат: для місцевих товарів – у розмірі 5% та 10% для іноземних товарів;

· контролюванню внутрішньої та зовнішньої торгівлі;

· регламентуванню заходів зі стимулювання імпорту насіння рідкісних рослин та деяких інших товарів шляхом звільнення від оподаткування, надання пільг іноземним купцям.

Д) Державний устрій, суд, збройні сили

Магадхо – маурійська епоха – характеризується поси-ленням монархічної влади і падінням ролі інститутів племін-ного управління.

Основою держави вважався цар, який ще при житті при-значав одного зі своїх синів спадкоємцем престолу. Цар стояв на чолі державного апарату і мав законодавчу владу, едикти видавались від його імені і за його повелінням. Цар сам при-значав вищих державних чиновників, був верховним суддею.

Велику роль при дворі відігравав царський жрець, що належав до впливого брохманського роду.

Велику роль в управлінні державою відігравала рада царських сановників – парншад. Вона існувала і раніше, але в епоху Маур’їв набула функції політичної ради. Рада займалася перевіркою всієї системи управління і виконанням наказів царя.

Парншад як політичний орган складався із військової і жрецької знаті, яка намагалась зберегти свої привілеї та об-межити абсолютну владу правителя. У ранні періоди пари-шад був більш ширшим за складом і більш демократичним за характером органом влади, що мав значний вплив на раджу і його політику. Поступово кількісний склад паришаду змен-шується, він аристократизується, його роль усе більше зво-диться до виконання дорадчих функцій при царі. Але навіть в епоху Маур’їв, коли царська влада особливо посилилась, па-ришад зберігав значний вплив, і маурійські правителі не мог-ли не рахуватися з ним. Подібні перетворення переживає і сабха – в минулому широкі за складом збори знаті і представни-ків народу, що виконували дуже важливі політичні функції. В епоху Маур’їв склад сабхи стає значно вужчим, і вона також набуває вигляд царської ради – раджа-сабхи. Але порівняно з паришадом, раджа-сабха була більш представницьким орга-ном. Вона складалася з державних чиновників, представників міст, провінцій, інколи запрошувались старости поселень.

Джерела свідчать про те, що навіть у періоди посилення монархічної влади зберігались інститути і традиції стародав-ньої політичної організації, які певним чином обмежували владу царя. На обмеження влади царя впливали самоізоляція сільських громад та релігійно-етичні норми, що наказували виконувати особливу дхарму – обов’язок: охороняти підданих, опікувати малолітніх, вдів, хворих, організовувати роботи з ліквідації стихійних лих, запобігати голоду (ст. 144, гл. VІІ).

Разом з тим, влада царя (раджі) обожнювалась. Брахма-ни вчили, що цар є бог і його накази треба виконувати як такі, що надходять від божества (гл. 7, ст. 8).

Територія держави в епоху Маур’їв поділялась на провінції, чотири з яких були головними і мали особливий статус. На їх чолі знаходились царевичі, які посилали спеціальних інспекторів по території провінції для перевірки дій місцевих чиновників.

Поряд з поділом на головні провінції існував поділ на звичайні провінції, області, округи.

Нижчою одиницею провінційного управління було село.

На чолі провінцій стояли вищі державні чиновники – ра-джуки. У головних містах округа були канцелярії, з яких по всьому округу розсилались розпорядження.

Високе становище займали спеціальні чиновники з охо-рони кордонів.

Проводячи політику суворої централізації, Маур’ї, разом з тим, не зачіпали багато старих інститутів і традицій, з яки-ми були змушені рахуватися.

У державі залишались автономні, незалежні поліси, що зберігали стару політичну організацію, але в цілому включались у систему загальноімперського управління. Це були стародавньоіндійські республіки гани і сатхі, що існували у лісових та віддалених місцевостях імперії. Земля в них вважалась влас-ністю громадян, хоча знатні кшатрії вже зуміли обзавестися власними маєтками та уділами. Громадяни міст-республік мали зброю, що свідчило про пережитки військової демокра-тії. Вони допомогли імператору Чандрагупті розгромити гре-ків-завойовників на чолі з Олександром Македонським.

Жителі ган і сатх мали рабів, але переважну масу праце-здатного населення становили землероби. Панівне становище посідали кшатрії та їхня знать – раджі. Брахмани тут не мали такого авторитету, як в інших частинах імперії.

Джерела вказують на існування народних зборів, сходок усіх вільних громадян перших трьох варн, на яких також роз-глядалися державні справи. У тих санах, де влада зосереджу-валася у руках народних зборів, форма держави була демократичною, якщо у ради – аристократичною. Однак і в тому, і в іншому випадку зберігався режим республіки.

Суд. Різниці між цивільним і кримінальним процесами не існувало. Розгляд справи міг розпочатись лише за вимогою позивача або потерпілого. Сторона, що звернулась до суду, підтримувала звинувачення.

Судовий розгляд проводився від імені царя. Ймовірно, так розбиралися найтяжчі злочини. До вищого суду входили брахмани і радники. Цар міг доручити судовий розгляд вче-ному брахману і трьом суддям. Це був суд Брахми. Закони зобов’язували суддів шукати істину, справедливо вивчати предмет позову, ретельно оцінювати свідчення свідків, вра-ховувати час, місце, обставини конкретного правопорушення, брати до уваги належність учасників процесу до певної вар-ни, касти.

У дрібних державах правосуддя здійснювали особисто раджі, залучаючи для цього радників з числа осіб, які розумі-лися в праві та юриспруденції. Судочинство проводилось за суворими правилами, канонами (гл. VІІІ, ст. 1 – 2).

Суворо каралися лжесвідчення (гл. VІІ, ст. 13). Заборонялося брати свідчення в осіб нижчої касти проти вищої (гл. VІІІ, ст. 68). За майновими спорами зі складу свідків вилучалися не лише колишні правопорушники, жінки, неповнолітні, а й вчені-брахмани та державні чиновники (гл. VІІІ, ст. 62; 77).

Суд не був повністю відокремлений від адміністрації. Злочини в храмах розглядалися священнослужителями. Про-типравні діяння общинників розглядали органи місцевого са-моврядування. На 10 сіл призначалась колегія із 3-х суддів.

Лише в особливих випадках розслідування і розгляд су-дових справ здійснювався вищим судом. Такі справи поділя-лися на 18 категорій(гл. VІІІ, ст. 4 – 7).

До розгляду справи в суді учасникам процесу не дозво-лялося мати приватні аудієнції в суддів, аби уникнути підку-пу. Чесність, непідкупність суддів перевірялася агентами-провокаторами. Суддя, запідозрений у хабарництві, зловжи-ваннях, корисливому розв’язанні справи, піддавався суворо-му покаранню – вигнанню з конфіскацією майна, навіть якщо був брахманом.

За відсутності свідків вдавались до ордалій: зважування – якщо особа, яку зважували вдруге, ставала легшою, то її ви-знавали винною; вогнем – якщо підозрюваний брав розпечене залізо у руки і не залишалось опіків; водою, отрутою.

Катування та ордалії застосовувались для обмеженого складу злочинів. Брахмани, діти, хворі, вагітні жінки і душев-но хворі тортурам не піддавалися.

У майнових спорах відсутність свідків позбавляє сторо-ну права на позов. Рішення суду, винесене за законом і дхар-мою, не може скасовуватись навіть царем. Незаконне рішення суду цар повинен скасувати, оштрафувати суддю чи радника і прийняти справу до свого розгляду. Ймовірно, таким шляхом здійснювалося право на апеляцію.

Цар особисто розглядав найтяжчі злочини проти влади. Він мав бути об’єктивним, справедливим, не карати невин-них, бо “несправедливе покарання занапащає честь і руйнує славу серед людей” (гл. VІІІ, ст. 127).

Збройні сили. Імперія Маур’їв утримувала більш ніж півмільйонну армію, що складалася з піхоти, кінноти, коліс-ниць, бойових слонів. У армії служили найманці. Кадри воє-начальників комплектувалися лише з кшатріїв. Під час війни збиралося ополчення, до якого зараховувалися не тільки вай-шьї, а й шудри. Військо було добре організованим. До війсь-кової ради входили воєначальники, найближчі радники царя.

3.

А)Загальна характеристика законів Ману

За своїм значенням і популярністю Закони Ману не поступаються Законнику Хаммурапі. Їх складання датують ще до 1 сторіччя до н.е.

Повна назва – Manavadharmasastra (sastra – одкровення; dharma – розум, ідея, закон, право, моральність, релігія ін.). Тому часто дана пам'ятка іменується «Одкровення царевича Ману». З такої назви простежується глибинний зв'язок права і релігії, особливо характерний для староіндійського суспільства. Закони Ману – це пам'ятка сакрального права.

Авторами Законів Ману були, найімовірніше, мудреці однієї із староіндійських брахманських шкіл. Вони ж дали цій кодифікації ім'я Ману, одного з міфічних прародителів людини.

Написані Закони Ману у формі двовіршів (шлок), ритмічної прози, що повинно було полегшити їх запам'ятовування. Всього в Законах 2685 статей, об’єднаних в 12 глав [3].

Мова, на якій написані Закони Ману, називається санскритом – це мова стародавніх індусів.

По своєму словарному фонду і граматичній будові санскрит знаходиться в тісній спорідненості зі всіма основними європейськими мовами – грецькою і латинню, німецькими і слов'янськими мовами. Спільність так званих індоєвропейських мов давно вже привела дослідників до висновку про праісторичну територіальну близькість всіх тих народів, нащадками яких є стародавні греки і римляни, германці і слов'яни, кельти і литовці.

Зміст Законів Ману виходить за межі права. Вони трактують і про політику, мораль, релігійні розпорядження благочестивій людині.

Правова санкція доповнюється часто загрозою несприятливого наслідку поганого вчинку в потойбічному світі. І не тільки для самого правопорушника [5].


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал