Особливості становлення та розвитку мусульманського права. пять нормативних приписів шаріату.

М.Р. Ріда порівнював юридичну систему будь-якого суспільства з мовою цього суспільства. Не можна запозичати закони іншої нації, не зваживши їх на терезах відповідного світогляду і звичаїв. Ріда закликав до використання принципу переваги, тобто запозичення найбільш придатних законів, а також методів вибору, зіставлення і синтезу найкращих рис кожного з 4 тлумачень ісламу. Ріда вважав незалежність правової системи необхідною опорою для мусульман. Він дійшов висновку не тільки про необхідність відродження і збереження шаріату, а й про те що цивільний уряд не може виконувати свої функції або бути стабільним без розробки відповідних законів. З усіх мусульманських релігій іслам найтісніше пов'язаний з державою і правом. За різними підрахунками у світі на сьогодні проживає близько 1 млрд чоловік, які сповідують іслам. Існують нації, що сповідують іслам як релігію, але не сприйняли мусульманське право. Мусульманське право є відображенням волі Аллаха і відповідно регулює всі сфери життя і діяльності людини. У зв'язку з початком 15 ст. ісламської ери Ісламська рада підготувала для Європи й опублікувала 19 вересня 1981 р. у Парижі Загальну ісламську декларацію прав людини. Деякі положення мусульманського права не відповідають міжнародним актам прав людини. У перші десятиліття розвитку Арабського халіфату шаріат відображав інтереси державної верхівки. У наступні століття мусульманське право перетворилося на порівняно повну і цілісну систему феодального права. Шаріат виник і розвивався як конфесіональне право. Шаріат і його нормативна частина містить не тільки правові настанови, а й релігійну догматику ісламу, мусульманську мораль а також норми, що визначають відносини мусульман з Алахом. Тісний зв'язок права з релігійною догматикою дістав вияв у нормативно правових приписах шаріату. У ньому передбачалося 5 видів дій людини, яким надавалося і правове значення: обов'язкові, бажані, дозволені, недостойні, та заборонені. Тобто вчинки поділяються на п'ять категорій: 1) вчинки, які є обов'язковими; 2) ті, що реко­мендуються; 3)ті, що дозволяються; 4) ті, що не дозволяються; 5) ті, що забороняються. Все життя мусульманина було зведено до цих дій. Кожен вчинок мав узгоджуватися з релігійними веліннями ісламу, а з іншого боку кожен його крок набував характеру юридичного акту.

За своїм змістом норми мусульманського права поділяються на дві основні групи. До першої належать приписи, що містять оцінки вчинків правовірних.. Наприклад, Коран заборо няє лихварство, але дозволяє торгівлю.

До другої групи належать норми, в яких сформульовані конкретні правила поведінки щодо певних ситуацій, а та­кож установлені умови здійснення та наслідки певних діянь. Прикладом можуть служити приписи, згідно з якими за навмисне вбивство належить карати стратою; договір, -укладений душевнохворим, визнається недійсним. '

Ісламські правознавці формулюють низку принципів ша­ріату, одним з яких є принцип рівності, другим – принцип братерства, третім – принцип справедливості, четвертий –свобода.