Народні збори

Народні збори були верховним органом Афін. Вони збиралися спочатку 10, а пізніше 40 разів на рік. За особливих обставин (несподіваний напад ворога, стихійне лихо) могли бути скликані надзвичайні «збори жаху і сум'ятиці». Компетенція народних зборів була широкою: вони приймали закони, видавали настанови з приватних питань (псефізми). обирали посадових осіб та здійснювали перевірку їх діяльності, вирішували питання війни і миру, обговорювали продовольче становище країни тощо. Спеціальні збори присвячувалися розгляду прохань громадян і вирішенню питання про вигнання окремих осіб в порядку остракізму за межі державці.

У роботі народних зборів могли брати участь лише повноправні афінські громадяни, які досягли 20 років. Раби були повністю позбавлені політичних прав. Жінки і метеки у народні збори не допускалися. Як правило, рідко брали участь у його діяльності селяни, зайняті на польових роботах, хоча починаючи з IV ст. до н. е. за відвідування зборів встановлювалася винагорода. Для вирішення навіть найважливіших питань вимагалася присутність 6 тис. осіб, тобто приблизно 1/5 усіх повноправних громадян.

Порядок денний кожних народних зборів визначався завчасно. Одні із зборів кожного місяця вважалися головними. Вони перевіряли діяльність посадових осіб, обговорювали продовольче становище хошо. Головні збори шостого місяця, крім того, вирішували питання про остракізм, звинувачення посадових осіб. На трьох інших зборах місяця розглядалися скарги громадян, релігійні, адміністративні й інші питання. Виступати у народних зборах і вносити проекти нових законів формально міг кожен учасник. Практично ж з промовами виступали головним чином професійні оратори — демагоги, які захищали інтереси окремих груп рабовласників. Законопроекти попередньо вивішувалися для загального огляду і надходили на обговорення народних зборів після їх розгляду в раді п'ятисот, яка щодо кожного законопроекту давала висновок. Голосування за законопроектом здійснювалося підняттям рук.

Важливим засобом, використовуваним верхівкою панівного класу у боротьбі з небажаними для нього законопроектами, було право будь-якого учасника зборів, пославшись на незаконність пропозиції, вимагати зняття законопроекту з обговорення чи голосування під загрозою притягнення ініціатора до суду. Крім того, голова народних зборів міг не ставити на голосування ті пропозиції, які, на його погляд, були незаконними. Прийнятий народними зборами законопроект ставав законом лише в тому випадку, якщо він не відхилявся потім геліеєю.