Зобов'язальне право

Афінське право розрізняло зобов'язання за договорами і зобов'язання, пов'язані із завданням шкоди («вільні»; «невільні» зобов'язання). Підставою виникнення договорів вважалася домовленість сторін, яка не потребувала особливих формальностей. Але найважливіші договори укладались, як правило, у письмовій формі. Залежно від характеру договору відповідний документ підписувався або обома сторонами (договір купівлі-продажу) або однією (зобов'язаною) стороною (договір позики).

Виконання договору забезпечувалося завдатком, поручительством третіх осіб та заставою (до реформ Солона договір позики забезпечувався і самозаставою боржника). Якщо від виконання договору відмовлявся покупець, він втрачав свій завдаток, продавець же був зобов'язаний повернути подвійну суму завдатку. У разі поручительства матеріальні гарантії виконання договору брали на себе треті особи. Заставлені рухомі речі перебували у володінні кредитора, який міг їх продати, якщо боржник не виконав зобов'язання. Особливе значення в історії Афін мала застава землі (іпотека). При іпотеці заставлена земля запишалася у володінні і користуванні боржника, позбавленою, однак, права розпоряджатися нею. У разі невиконання— зобов'язання боржником земля переходила до кредитора.

Серед договорів важливе місце посідали купівля-продаж, яка набула значного поширення у зв'язку з широким розвитком торгівлі як у самій Греції, так із сусідніми країнами; позика, в тому числі у лихварів піл великі відсотки (до 20 %); майновий найм рухомості (в тому числі рабів) і нерухомості (особливо будинків метеками, які зовсім не мали або мали обмежене право придбавати будинки); особистий найм та ін. Зокрема був відо- мий і договір товариства, за яким кілька осіб вносили кошти в загальне майно для досягнення тієї чи іншої мети (торговельні, релігійні та інші товариства). Доходи та збитки товариства розподілялися між його учасниками так, як це було обумовлено договором, або пропорційно до зробленого внеску.

Зобов'язання із заподіяння шкоди виникали у разі завдання збитків майну (пошкодження чи знищення майна, спричинення збитків тощо). Вони мали наслідком відшкодування збитків. Шкода, заподіяна свідомо, відшкодовувалася у подвійному розмірі. Відповідальність виникала і тоді, коли шкода була результатом дій підвладних осіб дітей, рабів. В останньому випадку раб міг бути переданий потерпілому як компенсація за завдані збитки. У разі заподіяння шкоди особі (а в деяких випадках і майну) виникала відповідальність за злочин.