Джерела права феодальної Японії.

Основу феодальної формації на Сході, як і в інших регіонах світу, представляв феодальний спосіб виробництва (соціально-економічний базис), якому відповідали певні, притаманні феодальної епохи, державно-політичні та юридичні інститути і форми суспільної свідомості, активно впливати на базисні відносини, багато в чому - детермінованих їх.

Для ранньосередньовічного права Японії було характерно повсюдне поширення норм звичаєвого права, що діють в тих чи інших громадах або в тій чи іншій складається станової групі.

Право в ті роки ще не виділилося з релігійних та етичних норм, якщо не вважати окремих понять про покарання, які були пов'язані з поданням про гріх, каре, про " божому суді". У найдавніших японських джерелах вони виступають у вигляді " семи небесних гріхів" (більше тяжких) і " восьми небесних гріхів" (менш тяжких), за які покладалися або кара, або очищення. Становлення писаного права відбувалося в Японії під сильним впливом релігійно-правової ідеології, норм китайського права. Японські державні і правові інститути не втратили, однак, своєї специфіки. p align=" justify" > Історії держави і права зарубіжних країн відомі перші записи правових норм. Наприклад, це мало місце в Конституції Сетоку-Тайс 604 року. У 604 р. принц Сьотоку-Тайс викладає свої закони у вигляді Конституції 17 статей, де основні принципи правління викладені в дусі буддизму і конфуціанства. Тут зафіксовано принцип вищого суверенітету правителя і суворого підпорядкування молодших старшому. Сетоку постійно запрошує до Японії китайських і корейських ченців і ремісників і посилає молодих японців до Кореї і Китай з метою залучення до нового досвіду і знань. Конституція Сетоку містила повчання і приписи правителю, сановникам, призначеним чиновникам і народу. Преамбула Конституції 17 статей повідомляє: " 12-й рік Суйко, літо; в 4-й місяці, в день тигра, в молодика, у день дракона спадкоємець престолу особисто вперше склав Конституцію з 17 статей". Перша стаття наставляла: " Цінуйте згоду, адже основа всього - дух неопору. Всі люди входять в угруповання, що завдають шкоди державі, а мудрих мало. Тому деякі не коряться ні батькові, ні государю, а також ворогують з людьми з сусідніх селищ... Навпаки, за згодою у верхах і дружелюбності в низах, при узгодженості в обговоренні справи підуть природним порядком і які тоді справи не здійсняться? ". У цьому наказі легко впізнаються конфуціанські мотиви й аргументація. У VII ст. введення надільної системи і суворе розподіл суспільства на ранги призвело до появи законодавчих документів, які отримали, як і в Китаї, назву " кодекс". Кодекси містили норми, що регулюють поземельні відносини, обов'язки і привілеї різних груп і представників титулованого і рангового чиновництва, норми кримінального (ріцу) і адміністративного (ре) права, хоча між ними чіткі відмінності провести у праві Японії вкрай важко. У 701 р. при імператорі Момму почалося складання нового кодексу " Тайхо ріцуре", який складався з двох частин, фактично двох кодексів " Тайхо ре" і " Тайхо ріцу". Термін " ре" позначає акти конституційного (общеустроітельного) та адміністративного призначення, а термін " ріцу" - каральні та судові встановлення. Характерно, що в сучасній науці централізоване середньовічне держава отримала назву " ріцуре". Над складанням кодексу " Тайхо ре", як свідчить стародавня літопис 720 року, працювала комісія з 18 чоловік на чолі з принцом Осакабе і представником будинку Фудзівара Фубіто. У 701 р. він був складений, а в 702 р. набув чинності. Робота над кодексом тривала й надалі. У 718 р. він з'явився під новою назвою " Еро ріцу ре" і складався з 953 статей (кримінальний і адміністративний кодекс років Еро). Введено же кодекс в дію у зв'язку з політичною нестабільністю був лише в 757 р.

Дві версії кодексу " Тайхо" і " Еро" представлені в історичній науці в якості єдиного зводу, що містить багатющий матеріал про ранньофеодальна державі Японії, про норми японського традиційного права, формально зберегли своє значення до епохи Мейдзі (XIX ст.). Він є яскравим свідченням специфічної цивілізаційної риси Японії, вміння японців запозичувати досягнення інших культур, але не сліпо, а трансформуючи їх, пристосовуючи до історико-культурних, національних особливостей своєї країни. У Зводі немає поділу права на приватне і публічне. Речові, шлюбно-сімейні, спадкові відносини набувають у ньому публічно-правовий характер, регулюються нормами кримінального та адміністративного права. Чи не проглядається тут і чіткого розподілу на галузі права. Якщо звернутися до змісту " Тайхо Еро ре", то кодекс містить норми як цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального, так і адміністративного права, торкаючись, однак, таких злочинів, які в силу станової приналежності злочинця або потерпілого чи інших причин не тягли за собою одного з п'яти тяжких кримінальних покарань (від смертної кари до биття палицями). Ці злочини були виділені в особливий кодекс " Тайхо ріцу ре". Так, Закон I " Тайхо Еро ре" (всього їх 30) носить назву " Про постах і ранги". Він містить табель про ранги " від міністрів до переписувачів", ділячи їх на " благородних" і " неблагородних", а пости на " високі" і " низькі". Закон II цього кодексу " Про установах та штатах" встановлює структуру всіх державних установ, центральних та місцевих, а також їх штати. Розлогий (з 27 статей) Закон VII " Про буддійських ченців і черниць" (який свідчить про вищу державний нагляд над буддійськими релігійними організаціями, храмами і духовенством) третину свого змісту відводить злочинів і провин кліру, за які призначалися як світські, так і церковні покарання (покути). Закон VIII, особливо яскраво свідчи...ть про соціально-економічних відносинах в цей час, говорить про " дворі", в основному селянське, як про господарську, організаційної, військово-облікової і, головне, податної (фіскальної) одиниці. Він зачіпає і важливі правові питання: про спадщину, про шлюб і розлучення. Закон XIII " Про спадкоємність і спадкування" містить норми про спадкування звання глав знатних будинків, від чиновника до імператора (правила престолонаслідування), а також про умови законності укладених ними шлюбів.

Чималий коло кримінально-правових норм включений до Закону XIV " Про перевірку та атестації", присвячений організації та діяльності чиновницького корпусу, зокрема мовець про злочини і проступки чиновників, а також про особливу системі покарань за них. Закон XVII " Про воїнів та прикордонників" містить правила про організацію збройних сил, в тому числі і про військових злочинах. Своєрідне значення для розгляду правової системи Японії цього часу мав Закон XXIX " Про в'язницях", що стосується широкого кола норм кримінально-процесуального права.

Зі змісту Зводу випливає, що норми конфуціанської моралі надали безперечний вплив на його утримання. Про це свідчить не тільки наведене вище зміст ст. 27, але і ряд інших норм, в тому числі і зафіксоване в ньому спільна конфуціанська положення, яке вимагає покарання за будь-яку провину, " яка не слід було здійснювати". Поряд з цим звід - правове твір, а не збори моралістичних настанов пізнішого періоду. Він був покликаний стати законодавчої опорою правлячого режиму, зміцнити його основи за допомогою детально розробленої єдиної для Японії правової системи. З цією метою і було проведено багатосторонній перегляд, уніфікація, систематизація звичайно-правових і раніше створених законодавчих норм. Не випадково японське держава цього періоду (VIII-Х ст.) Називають в історичній літературі " правовою", на відміну від наступної епохи, коли під впливом ряду історичних факторів відбулося різке падіння загального значення ролі закону, права як такого. Разом з кодексами серед джерел права цього періоду широко було представлено поточне нормотворчість імператора у вигляді указів і постанов. Перші мали більш самостійний характер, другі видавалися в розвиток адміністративних і кримінальних законів, як їх практичне осмислення. У наслідок укази об'єднувалися в збірники. Наприклад, в 927 р. був створений Збірник постанов років Енгі, що вступив в дію в 967 р. Укази все більше стали з часом відтісняти кодекси на другий план. Різкі зміни в правовій сфері Японії відбуваються після встановлення сьогунату під впливом розвалу єдиного правового простору.

" Ріцу" і " ре" як державні імператорські приписи втрачають свій загальнояпонського нормативний характер, тому що на перший план виходять морально-правові звичаю, гирі, що виходять з міркувань пристойності, які регулюють повед...інку індивіда у всіх випадках життя: відносини батька і сина, чоловіка і дружини, дядька й племінника. А поза нею - відносини власника та орендаря, позикодавця і боржника, торговця і клієнта, старшого чиновника і підлеглого. Це було пов'язано з децентралізацією та загальним ослабленням державної влади, падінням її легітимності, коли в умовах військової диктатури бакуфу перестали існувати загальновизнані адміністративно-судові органи, і Міністерство юстиції (покарань), і вища апеляційна інстанція в особі імператора. Діяв прямий наказ, припис вищих нижчим, в кращому випадку - норма звичайного права. Ці нові порядки знайшли в Японії підготовлений грунт. Їх ідеологічною базою стало конфуціанство, яке, як відомо, вважало право одіозним, відкидало його разом з категоричністю судового рішення. Гирі ж дотримувалися автоматично, під страхом осуду з боку суспільства " порушень пристойності", різні критерії тяжкості яких були тісно пов'язані з станової приналежністю індивіда. Так, особливий кодекс норм " пристойності", " кодекс честі" (буке-хо) остаточно формується в цей час для самурайського стану. Він був заснований на вимогах абсолютної відданості васала своєму сюзерену, виключав ідею прав і обов'язків юридичного характеру. Відносини васала-воїна і його сюзерена будувалися не так на договірній основі, а на псевдородственних сімейних засадах, як відносини батька і сина. Васал при цьому не мав жодних гарантій проти свавілля свого пана. Сама думка про це вважалася образливою. Будь-яке безчестя самурая закінчувалося самогубством. Гирі іноді скріплювалися і законодавчим шляхом, як це мало місце в 1232 році, коли в період I сьогунату було створено Покладання, років Дзеей. Закріплюючи норми самурайського " кодексу честі", укладення передбачало жорстокі покарання за заколоти і змови феодалів, за незаконне захоплення ними земель. Впорядковуючи існуючі поземельні відносини, укладення встановлювало загальний порядок спадкування землі, зокрема правило первородства. З метою регулювання васально-лених відносин сьогуна і його васалів, а також інших феодалів сьогунат вдавався і до видання указів, спрямованих головним чином на зміцнення феодального землеволодіння скарбниці, уряду бакуфу. Особливу турботу при цьому сьогунат виявляв щодо своїх безпосередніх васалів - гокенін. У 1267 р., наприклад, був виданий урядовий указ, що забороняє продаж і заклад лених володінь гокенін, розпорядчий викуп закладених ними земель.

З кінця XIII в. видаються спеціальні укази " милосердя", які анулюють всі угоди самураїв з продажу та закладу землі, їх заборгованість лихварям. Рідше видаються укази, які забороняють відчуження, поділ селянських господарств, як це мало місце в 1643 р.

У XV-XVI ст. роль загальнояпонського права впала до найнижчої межі. Кожне князівство, кожне стан керувалося своїми власними законами, нормами звичаєвого права,...які лише іноді, головним чином у вигляді моральних заповідей, повчань, об'єднувалися в збірники. Одним з таких великих станових нормативних збірників став Кодекс років Кемма (1334-1338 рр..), Покликаний ліквідувати " смуту в країні", забезпечити стабільність політичної влади Сьогун. Складений спочатку в традиціях Японії з 17 статей, цей кодекс згодом був доповнений низкою нових положень. Кодекс був написаний у формі відповідей вчених-монархів на питання засновника другого сьогунату Асікага. У ньому визнається надзвичайно скрутне становище японських податкових селян, терплять свавілля самураїв, який називається " неіскорененним звичаєм". Його статті наказують владі припиняти практику " свавільного вторгнення в чужі будинки", повертати порожні землі селянам, суворо карати злочинців, особливо заколотників і грабіжників. Особливу увагу було приділено в кодексі хабарництву і відповідальності за нього. Залежно від розміру хабара чиновник повинен був каратися довічним або тимчасовим усуненням з посади. Законотворчість пожвавилося в Японії в період третього сьогунату Токугави, в період відносного об'єднання країни в XVII-XVIII ст., але і в цей час воно було адресним, стосувалося, як правило, конкретних станів. У цих законах суворо регламентувалася діяльність імператора і великих феодалів дайме, встановлювалася система станових статусів окремих груп населення (самураїв, селян, ремісників, торговців), відповідно до якої закріплювалися обов'язки населення і покарання за їх порушення. Прикладом такого законодавства може стати Закон вісімнадцяти статей сьогуна Іеясу 1615. У сфері приватного права, товарного обміну і раніше панувало місцеве звичаєве право. Лише у XVIII ст., в період третього сьогунату стали робитися спроби повернутися до старих порядків " правової держави", коли сьогуном була проголошена політика " твердого слідування старим законам". У 1742 р. на виконання цих завдань був прийнятий Кодекс з 100 статей, положення якого зводилися до впорядкованого викладу основного змісту колишніх законів, норм звичаєвого права. Кодекс сприйняв багато приписи старих кодексів епох Тайхо і Еро VIII в. Позитивні наслідки цієї політики були незначні в силу того, що знання закону вважалося в цей час привілеєм обраних. Закони не публікувалися (діяв принцип: " Слід виконувати, а не знати"). До відома населення доводилася лише мала їх частина, та, яка стосувалася категорично-заборонних приписів. Кодекс 1742 зберігався в таємниці, до нього мали доступ лише три вищі чиновника уряду бакуфу (бузі). Та й сфера дії законів поширювалася лише на території, що безпосередньо входять у володіння клану Токугава, у дайме було власне право.

Кримінальне право, особливості злочинів і покарань

У Японському середньовічному праві не було чітких відмінностей між деликтом і злочином, нормами кримінального та адміністративного права та ін.

У традиційному розумінні ре (кит. лін) є законом, за порушення якого, на відміну від ріцу, не належало жодного з п'яти тяжких покарань (від смертної кари до биття палицями), які слідували за явні проступки і порушення.

У період " правової держави" право Японії грунтувалося на вимогах " законності", яка в розумінні того часу включала в себе ряд положень: про неухильному дотриманні приписами закону, про покарання за злочини, проступки і навіть помилки всіх, від холопа до буддійського ченця, про неупередженість суддів і слідчих, про чітке діловодстві, в тому числі і судовому, а також про ретельну перевірку і повторній перевірці (аж до імператорської) застосування покарань, особливо смертної кари, про облік пом'якшуючих та неврахування обтяжуючих провину обставин, зазначених у законах, виданих до початку слідства по конкретній справі і пр.

Кримінальний кодекс " Тайхо ріцу ре" складається з 12 розділів: кримінального закону про покарання, про розбій, про грабіж, про поранення в бійці та ін.

На початку кодексу йде перелік покарань та тяжких злочинів. Відповідно до конфуціанськими уявленнями про найбільш тяжких порушеннях моралі (чи) у Японії виділялися " 8 зол" (у Китаї - " 10 зол"), до числа яких входили насамперед злочини проти імператорської влади: " заколот" (руйнування государевих жител і усипальниць і пр.), " державна зрада" (вбивство найближчих родичів імператора, а також замах на їх вбивство, побиття і пр.), " жорстоке вбивство" (вбивство трьох членів однієї родини, своїх найближчих родичів, вбивство дружиною або наложницею родичів чоловіка, а так само їх побиття і пр.), " велика нешанобливість" (руйнування храмів, священних ритуальних предметів і пр.), " лихослів'я і нешанобливість" по відношенню до государя, просто " неповагу" до батька або найближчим родичам (порушення проти них судових справ або переказ їх проклятью, виділення із сім'ї при живих батьках, самовільне вступ у шлюб і пр.), " порушення боргу" (вбивство господаря, начальника, наставника і пр.).

Система покарань включала в себе смертну кару через повішення або обезголовлювання, посилання з каторжними роботами і без таких, каторгу, биття палицями (від 60 до 100 ударів), перетин різками (від 10 до 50 ударів). Смертна кара простолюдина відбувалася на міській площі, жінки і чиновники публічно не стратили, а чиновникам високих рангів надавалася можливість покінчити життя самогубством. Посилання в залежності від відстані до місця призначення могла бути ближньої, середньої і дальньої. Дружини і наложниці засуджених вирушали у заслання разом з ними в обов'язковому порядку. Каторга виражалася в примусових роботах, як правило, за місцем проживання. " Тайхо Еро ре" передбачає і такі покарання, як конфіскація майна, штраф і пр. Примітно, що конфісковане майно злочинця ділилося порівну між скарбницею і його найближчими родичами, якщо вони не були співучасниками злочину. Від покарання, навіть від смертної кари (як данина давнім звичаєм) можна було відкупитися, але можливість відкупу залежала від розсуду влади. Цим правом, безумовно, користувалися родичі імператора, найбільші вельможі з " 6 категорій гідних". Від загальних покарань відрізнялися спеціальні покарання для військових і цивільних чинів. При переліку спеціальних покарань " Тайхо Еро ре" робить наголос на поразку чиновників в особливих посадових правах. Учинив злочин або проступок чиновник, незалежно від того, засуджувався він до смертної кари, чи отримував прощення від імператора або право відкупу від покарання, піддавався позбавлення в тій чи іншій мірі своїх посадових прав: зниження в посаді або ранзі, розжалування або звільненню з одного або всіх посад і т.д. Якщо просте звільнення відносилося до числа тяжких покарань, від нього не можна було відкупитися, то особливо тяжким покаранням вважалося звільнення з виключенням із чиновницьких списків, що означало неможливість в майбутньому повернутися на службу. Поряд з колективною відповідальністю найближчих родичів злочинця, засудженого за ряд тяжких злочинів, а також місцевої влади (наприклад, за приховування незареєстрованих ченців і пр.) в японському праві передбачалася і можливість пом'якшення покарання для членів сімей чиновників, які, як і в Китаї, могли скористатися заступництвом " тіні" своїх знатних родичів.

Специфічною рисою кримінального права Японії було поширення його норм на представників буддійської релігії: визнання кодексом поряд зі світськими карами і покарань релігійних, які могли застосовуватися, замінюючи світські, до монахів і монахинь залежно від характеру вчинених ними злочинів і проступків; застосування звичайних кримінальних покарань за ряд релігійних проступків кліру, наприклад, за публічне і неправдиве оголошення про поганих знамення, зберігання і читання заборонених книг, незаконну передачу патенту на сан іншій особі або за самовільне прийняття сану, за спробу самоспалення або підбурювання до нього іншої особи.