Правове положення населення Росії в XV ст. Розвиток процесу покріпачення селянства.

Важливим елементом російської державності, що зближує її з східною цивілізацією, є інститут кріпацтва.

Процес формування кріпацтва був тривалим. г Воно породжене феодальним суспільним устрій і було його найголовнішим атрибутом. У епоху політичної роздробленості не було загального закону, що визначав положення селян і їх обов'язки. Ще в XV в. селяни вільно могли залишати землю, на якій вони жили і перейти до іншого землевласника, сплативши колишньому господарю борги і особливе мито за користування двором і земельним наділом -т немолоде. Але вже в той час князья стали видавати грамоти на користь землевласників, обмежуючи селянський вихід, тобто право сільських жителів «перейти з волості у волость, з села в село» одним терміном в році - тижнем до Юрьева дня (26 листопада по ст. ст.) і тижнем після млість.

Хоч прямого указу про введення кріпацтва немає, факт його встановлення письмово підтверджує правило Юрьева дня в Судебнике 1497 р. Умовою переходу була сплата немолодого - компенсація землевласнику за втрату робочих рук. Старожили-селяни (не менш 4-х років що прожили у землевласника) і новоприходцы платили по-різному. Немолоде складало велику, але не однакову суму в лісовій і степовій зонах. Приблизно треба було віддати не менше за 15 пудів меду, стадо домашніх тваринних або 200 пудів ржи.

Судебник 1550 р. збільшував розмір «немолодого» і встановив додаткове мито «за повоз», яке сплачувалося у разі відмови селянина виконувати обов'язку привезти з поля урожай землевласника. Судебник детально визначив положення холопів. Феодал тепер відповідав за злочини своїх селян, що посилювало їх особисту залежність від пана.

Іван Грозний встановив режим «заповідних років», а указ царя Федора від 1597 р. вводив 5-літній розшук збіглих селян. Б.Годунов то відміняв, то знову вводив систему «заповідних і призначених років». В.Шуйський збільшив «призначену лета» до 10, а потім 15 років, крім цього був дозволений продаж селян без землі.

Соборне Укладення (1649 р.) вводить безстроковий термін для розшуку і повернення збіглих і насильно вивезених селян і покарання їх приховувачам. Так завершився процес юридичного оформлення кріпацтва в Росії.

Кріпацтво виникло і розвивалося одночасно з феодалізмом і було невіддільне від нього. Саме в кріпацтві реалізовувалася можливість власників засобів виробництва отримувати з безпосередніх виробників феодальну ренту в її самих різноманітних формах. До середини XVI в. переважав оброк натуральний, рідше грошовий, а потім пріоритет отримала панщина.

У Росії селяни ділилися на палацових (царських), вотчинних, помісних, церковних і державних. Особливістю феодалізму на Русі став розвиток «державного феодалізму», при якому сама держава виступала власником. У XVI-XVII вв. характерними рисами процесу подальшої еволюції феодалізму став посилений розвиток державної помісної системи, особливо в районах півночі і на околицях країни.

У центрі і на півдні Росії намітилася тенденція посилення кріпосницьких відносин, що виявилася в подальшому прикріпленні селян до землі і праві феодала відчужувати селян без землі, а також крайньому обмеженні цивільної дієздатності селян. Трехдольные селянські наділи в першій половині XVI в. становили 8 десятини. Постійно зростали розміри оброка і панщини.

Показником глибокого загострення соціальних протиріч, викликаної посиленням кріпаччини, з'явилися масові народні виступи в XVI в.: селянське повстання (1606-1607 рр.) під керівництвом І.Болотникова, міські повстання, селянська війна під предводительство С.Разіна (1670-1671 рр.) і інш.

ХVI вв. в історії Росії були переломним часом, коли остаточно визначився розвиток феодалізму по шляху посилення кріпаччини і самодержавства.