Злочин і покарання за Соборним уложенням 1649 р.

Поверхневе знайомство з Соборним укладенням дозволяє зробити висновок про посилення карального характеру кримінального права. За раніше в законі немає загального визначення поняття злочин. Тільки з змісту статей можна зробити висновок, що злочином вважалося непослух царській волі, порушення приписів царя, його волі, тобто діяння, що підривають феодальний порядок і небезпечні для пануючого класу. Оскільки протиправність, як найважливіший елемент поняття кримінально караного діяння, законом чітко не була визначена, межі кримінальної відповідальності встановлювалися судово-адміністративними органами.

Суб'єктами злочину визнавалися всі члени суспільства, в т.ч. і холопи. До кримінальної відповідальності не притягувалися діти до 7-річного віку і божевільні " бесные". Для неповнолітніх осіб з фізичними вадами (глухота, німота і сліпота) покарання пом'якшується.

Уложення 1649р. розмежовує умисні злочини, необережні і випадкові. Статті розглядають " злодійське умышление", " вчинення пожежі навмисне", говорять про вбивство ненарочном, грішним ділом, про вбивство " без хитрості". Ненавмисні та випадкові дії не каралися. Вбивство " п'яним справою" розглядалося як умисне і не тягло пом'якшення покарання.

Разом з тим Законодавство не завжди чітко розрізняє випадкове, ненаказуемое дію і необережну форму вини (ст. 223, 225, 226, 228 гол. Х Соборного уложення).

Законодавство знало інститут необхідної оборони (ст.200 гол. Х). При цьому не ставилося питання про пропорційності засобів оборони і нападу. Необхідною обороною вважалося вбивство не тільки при захисті свого життя, але і " життя того, кому він служить", тобто пана. Залежні люди, не обороняли свого пана від нападу, підлягали страті. Крайній необхідністю було вбивство собаки при її нападі на людину (ст.263 гол. Х).

Законодавство розрізняє стадії вчинення злочину:

- голий умисел (" хто, яким умышлением мислити на Государское здоров'я злу справу" ст.1 гол. II);

- замах (" а чий-небудь людина... вымет яке оружие6 хоча убити того, кому він служить" ст.8 гол. XXII);

- вчинення злочину (кого над ким здійснить смертне вбивство" 19 ст. гол. XXII).

Соборне уложення більш чітко регламентує співучасть. В ст.19 гол. XXII йдеться про підбурюванні, ст.198 гол. Х - про пособничестве6 в ст.20 гол. XXI - про приховування. В одних випадках за співучасть слід однакову з злочинцем покарання, в інших - різне.

Уложення більш суворо, як і попередні закони, карає неодноразово скоєний злочин " рецидив" (ст.9, 10, 12 гол. XXI).

У Соборному уложенні 1649 року вперше проведена класифікація злочинів за певною системою.

Вперше світський законодавчий пам'ятник на перше місце поставив злочини проти релігії і церкви (богохульство, спокушання в мусульманську віру, твір непристойних промов під час церковної служби, вчинення в церкві безчинств: вбивств, поранень, образ тощо). За більшість з них призначалася смертна кара.

У другому розділі Уложення (" Про государской честі і як його государское здоров'я оберігати") розкриваються державні злочини, як найбільш небезпечні, що тягнуть страту " без всякого милосердя". У їх числі " умышление на державне здоров'я", " зле умышление Московською державою заволодіти і государем бути", " здача міста недруга зрадою", " засвічення умышлением або изменою міста або дворів" та ін. Зрада каралася смертною карою з конфіскацією майна. До кримінальної відповідальності притягувалися і члени сім'ї злочинця: дружина, діти, батько, мати, брати, сестри, нерідні діти, які знали про зраду і не доносили влади (ст.6 гол. II). Ухвала дозволяло селянам і слугам доносити про зраду свого пана, хоча в інших випадках їм заборонялося звертатися до суду з позовом на свого пана. " А опріч тих великих справ ні в яких справах таким изветчикам не веріті" (ст.13 гол. II).

В Уложенні передбачено винагороду за вбивство зрадника (" а того... хто зрадника наздогнавши на дорозі вб'є або призведе, даті государеве жалування" ст.15 гол. II).

До злочинів проти порядку управління Уложення відносило: підробку документів (" скребление" і " чорніння"), підробку печаток, фальшивомонетництво (" роблення злодійських грошей"), порушення правил справляння торгових мит, порядку утримання питних закладів.

Як і Судебник 1497 року, Уложення для фальшивомонетників встановлює особливий вид страти - залиття горла розплавленим металом всім учасникам.

До злочинів проти судової влади ставилися:

- винесення суддею неправильного вироку за хабар (" а буде... який суддя, позивача або відповідача по обіцянкам, чи по дружбі, або за недружбе правого звинуватить, а винуватого оправи" ст.5 гол. Х);

- підробка, неправильна запис піддячим у вироку судового засідання;

- тяганина, яка використовується для вимагання (" а який суддя судних справ вершити не учнет для своєї користі... челобитчиком в тому лагодиться тяганина і збитки");

- помилкові показання свідків, лжеприсяга, неправдивий донос (" ябедництво");

- бійка в суді.

Глава XII Уложення " Про службу ратних людей Московського держави" розглядає військові злочини. Уложення суворо карає зраду ратних людей: хто " учнет изменою з полків переезжати в ворожі полки... і сказывати про вести та... ратних людей, і така переезщика... повесити проти ворожих полків, а маєтки його і вотчини і животи взяти на государя" (ст.20 гол. VII).

За дезертирство (у разі якщо " ратні всяких чинів люди... не дождався відпустки, з государевої служби втечуть") призначалось покарання залежно від того, в який раз скоєно злочин: за перше залишення служби (" хто втече перші") - " бити його батогом", за друге залишення государевої служби - " його біт батогом ж, так помісного окладу у нього убавити", " а буде втече трерие, і його бити батогом, так у нього отняти маєток і отдати в роздачу" (ст.8 гол. VII).

У разі дезертирства стрільців і козаків і даточных людей їх сыскивали, били батогом і повертали на службу в полки. Якщо ж даточных людей, які втекли зі служби не змогли розшукати, то їх власники платили грошовий штраф " за двадцять карбованців за кожну людину" (ст.9 гол. VII).

Укладення передбачає покарання ратних людей за вчинення на дорозі будь-якого насильства чи заподіяння шкоди місцевим населенню (" їдучи на службу або зі служби по домівках... будуть грабити, і учнет смертне вбивство, чи жіночому підлозі насильство, або в току хліб потравят або... насильством з ставків рибу виловлять або інше насильство кому зроблять" ст.30). Винних в убивствах і згвалтуваннях засуджувалися до страти, а нанесений збиток відшкодовувався в подвійному розмірі.

За крадіжку зброї в полках каралося бітіем батога " нещадно", а зброю поверталась власнику. За крадіжку коня злодій карався відсіканням руки (ст.29).

Заборонялося надавати відпустки за обіцянки під страхом покарання командирів батогом. Відпустки дозволялися тільки " для самих потрібних справ" (у разі " будинкового руйнування або людських побоїв").

Глава XXII Соборного уложення, " Указ, за які провини кому чинити смертна кара, і за які провини смертю не стратити, а чинити, покарання" передбачає покарання за злочин проти особистості.

Вбивство розрізнялося: навмисне (каралося стратою) і ненавмисне (каралося бітіем батогом і ув'язненням). Особливо виділяється вбивство батьків: " який буде син або дочка учинить батькові своєму, або матері смертне вбивство: і їх за батьківське, або за матірне вбивство, стратити смертю без усякої пощади". Випливало суворе покарання за вбивство пана: " А буде чий чоловік того, кому він служить, вб'є до смерті: і його самого стратити смертю ж без всякия пощади".

Дружина, яка вбила чоловіка, закапывалась живою в землю: " А дружина учинить чоловікові своєму смертне вбивство або згодує його отравого, а знайдеться про те допряма: і її стратити за те, що живу закопаты в землю і стратити її такого познею без усякої пощади" (якщо жінка була вагітна, то її до пологів тримали у в'язниці, потім стратили).

До злочинів проти особистості Законодавство відносить:

- злочини проти здоров'я (каліцтво, побої),

- злочину проти честі (образа дією і словом).

Покарання за них призначалися в залежності від займаної посади, суспільного та майнового стану потерпілого.

За нанесення тілесних ушкоджень встановлювалося покарання за принципом ТАЛІОНУ (око за око, зуб за зуб). " Якщо хтось учинить над ким болісне наругу, відсіче руку або ногу, або ніс, або вухо, або губи обріже, або очей выколет,...йому починити" і, крім все, потерпілому відшкодовуються шкоду у розмірі 50 руб. за всяку рану (ст.10 гол. XXII). Якщо ж каліцтво або наносилися побої селянином, то вони отримували відшкодування сукупно у розмірі 10 руб.

Істотну увагу Законодавство приділяє майновим злочинам, присвячуючи їм голову XXI " ПРО розбійних і татебных справах". Закон виділяє " татьбу" (таємне викрадення майна), грабіж (насильницький, явний, відкритий захоплення майна), розбій (грабіж, супроводжуваний з посяганням на життя та здоров'я потерпілого). За першу крадіжку били батогом, відрізали ліве вухо, саджали в в'язницю на 2 роки і " з тюрми не выимая" в кайданах посилали " на всякі изделья", потім посилання на околиці. За другу крадіжку биття батогом, відрізання правого вуха і ув'язнення на 4 роки, 2посылки на вироби в кайданах", потім посилання в околичні міста. (По Судебнику 1550 р. - смертна кара). За третю крадіжку ст.12 встановлює тортури і страту " хоча він і вбивства не учинял", а майно злочинця надавалась позивачу в користування. Смертна кара за церковну крадіжку (" А церковних татів страчували смертю без усякого милосердя, а животи віддавалися в церковні татьбы". Ст.14).

Стаття 13 говорить " А буде працювати учинить і на першій татьбе вбивство: і його стратити смертю". Таким чином, крадіжку в третій раз, крадіжку з вбивством і крадіжку церковного майна Законодавство розглядає як кваліфіковані види крадіжки.

Покарання за розбій:

- в перший раз призначалася у вигляді відрізання правого вуха, трирічне тюремне ув'язнення і заслання;

- у другій - смертна кара.

Якщо перший розбій супроводжувався вбивством, то закон призначав смертну кару.

За недоносительство і приховування людей, " у яких відрізані вуха", стягувався штраф - 10 руб., щоб " татем і розбійникам ніде притулку не було".

Законодавство карає також за підпали, знищення чужого майна та шахрайство.

Соборне уложення частково визначає злочини проти моральності (порушення сімейних підвалин, звідництво тощо), відомі раніше тільки церковного права (ст. 25, 26 гол. XXII).

Система покарань за Соборного уложення переслідує мету - залякування: карати " щоб дивлячись на те, іншим неповадно було так делати".

Види покарань відображають надзвичайну жорстокість каральних функцій Соборного уложення, за багато злочинів передбачається смертна кара.

У відповідності з тяжкістю злочину покарання поділялися на наступні види:

- смертна кара - вища міра, передбачалася 36 випадках, була простою (відсікання голови, повішення і утоплення), і кваліфікованої (четвертування, колесування, залиття горла розплавленим металом, закопування в землю по плечі, посажение на кількість, спалення тощо).

- тілесні покарання (хворобливі і членовредительные) - биття кийками, батогом, відсікання руки, таврування, покарання за принципом Таліону,

- тюремне ув'язнення,

- посилання на околиці,

- каторжні роботи,

- майнові покарання,

- позбавлення чину, відсторонення від посади,

- церковне покаяння.

Соборне уложення остаточно затверджує 2 форми процесу: розшук і суд.

Розшуковий (інквізиційний) процес (або слідчий) остаточно затверджується у правозастосовній практиці і використовується більше широкий, ніж у попередній період. Він застосовується у справах про церкви і релігії, політичних злочинах, про вбивство, крадіжку, грабежі і розбої. Розшук починався не тільки за заявою потерпілого, але і за ініціативою державних органів. При цьому допитували обвинувачених і свідків, запитували сусідів (обхідних людей), проводили " повальний обшук" - масове опитування населення, тортури. При тортурам були присутні губні старости і судді, кращі люди, условленики. " Тортурні мови" записував земський дяк, підписувалися вони суддями та іншими особами.

Обвинувально-змагальний процес (" суд") зберігався для розгляду майнових і дрібних кримінальних справ. Судоговорение велося усно, але записувалося " судовий список" (протокол).

З системи доказів поступово зникли поле (поєдинок) і правоти. У цей період з'явився інститут відводу Судді (ст.3 гол. Х).