День мого народження

Про день мого народження я дізнався чисто випадково. Не надавали значення, коли дитина народилася: перед Різдвом – то й досить. Чи незадовго до Різдва. Я був записаний у метриці 8 грудня 1927 року. Батько мені часто розказував, що він і в батюшки домагався, щоб не записувати дитині „старого року” – запишіть йому новий рік, запишіть йому 1928 рік. Але як записати – треба ж дату? Очевидно, дата для нього не мала ніякого значення. Головне – щоб рік був уже 1928-й. Для нього це чомусь мало значення. А я не розумів, яке це має значення. Він мені весь час розказував, що для нього це мало велике значення.

Потім якось я з мамою заговорив про день народження. Справа в тому, що метрики у нас були знищені в час війни. І не тому, що бомба чи пожежа знищила. Церква збереглася, а самі селяни не хотіли, щоб метрики зберігалися, тому що тоді всі фальшували роки. Кожен собі з якихось міркувань записував якийсь фальшивий рік. Кого воно врятувало, кого не врятувало – а мене врятувало.

Але попередньо я скажу про дату, як я її встановив. “Ти народився, – каже мама, – на Андрія”. Я кажу: " Так таки? " – " Точно на самого Андрія! " – " На самого Андрія? А це що – постійна дата? " Постійна дата, виявляється, – це 13 грудня. Я кажу: " То чого ж мені тоді 8 грудня записано, коли я 13-го? " – " А це я пам’ятаю, бо старий поїхав до...” – Який він ще тоді старий був? Але вже " старий", бо багато дітей є. – “Поїхав купчу оформляти. Увечері він, чи під вечір повернувся, з морозу зайшов у хату, а я сказала йому: “Батьку, а в нас є хлопчик! " – " От і добре, – каже батько, – я йому морґ лісу купив."

Таким чином я встановив дату свого народження. Але, забігаючи наперед, я скажу, що в батька якесь передчуття було. У 1944 році, коли прийшли “другі совєти”, то одразу почалася тотальна мобілізація. Брата Дмитра взяли і брата Якова взяли в армію. Вони були, відповідно, 1921 і 1925 року. Діти в нас народжувалися через два роки, і тому мені легко вираховувати вік своїх старших братів і рано померлої любої сестри Ліди. Отже, коли прийшли “другі совєти”, стали мобілізувати, і 1927 рік був мобілізований у " ястребки". Ті хлопці, які вчилися зі мною за Польщі, – вони були “ястребками”! У “стрибках”... То була дуже і дуже паскудна служба – мабуть, паскуднішої не придумаєш. А з моїм характером – то абсолютно однозначно – я був би перейшов у ліс. За будь-яких умов я перейшов би в підпілля і загинув би в перших же сутичках. Настроєність була ніцшеанська, рішуча.

А я пішов у школу з 1928-м роком і, відповідно, так переходив із класу в клас, зі школи в університет, з університету в аспірантуру – так, наче я народився в нормальній країні і за нормальних умов. А то якраз була рука Провидіння. Але як батько відчував, як він наполягав: " Ти дурний, мовчи! " Справа в тому, що при всьому тому, що я був антисовєцьки настроєний, я ж дуже хотів на фронт. Для мене це була така нестерпна романтика! Єдине, що мене дуже серйозно стримувало – це те, що пішли старші брати, – а з ким же батьки залишаться? Отже, ти сиди в кутку й мовчи, дурню, і правильно тобі кажуть, що дурень, бо совість треба мати: а з ким же батьки будуть?

І справді, мені довелося в тих страшних умовах зіграти роль якогось захисника. Ми на волосочку вціліли від вивезення в Сибір.