Соціальні закони і причини

Якими законами управляється соціальний процес і яка кінцева природа соціальної причинності?

Оскільки суспільство суть, по суті, явище психічне, обумовлене фізичним процесом, то строго соціологічні закони суть, по-перше, закони психічного процесу і, по-друге, закони обмеження психічного закону фізичним. Воля впливає на соціальний процес за допомогою навіювання і наслідування і свідомо за допомогою вільного вибору. Тому закони вольового процесу суть закони наслідування і соціального вибору. Закони обмеження, що вносяться физиче-ским процесом, суть закони відбору і переживання.

Тард сформулював два головні закони наслідування. За відсутності інтерференції наслідування поширюється в геометричній прогресії. Якщо новий приклад скопійований одним-єдиним індивідом, то виходить безпосередньо 2 центри наслідування. Якщо кожен з них буде у свою чергу скопійований одним індивідом, то буде 4 центри наслідування, а якщо кожен з цих останніх також знайде собі по одному імітаторові, тоді цих центрів стане 8. Це і є геометриче-ская прогресія, що пояснює надзвичайну швидкість, з якою поширюються іноді нові слова, моди, звички і думки. Другий закон наслідування був вже нами розглянутий при поясненні форм асоціації. Наслідування заломлюються середовищем. Слова, закони, звичаї, вірування і установи змінюються, переходячи від раси до раси, із століття в століття.

Закони розумного соціального вибору суть незмінно отно-шения між розподілом соціальних цінностей і формами соціальної поведінки. Розподіл соціальних цінностей є попередньою умовою, а форма соціальної поведінки умовою наступною. При цій певній комбінації соціальних цінностей повинен мати місце особливий рід соціальної поведінки, якщо тільки воно обумовлене розумним вибором.

Щоб зрозуміти угрупування соціальних цінностей, необхідно звернутися до процесу, за допомогою якого суб'єктивні цінності всякого роду виникають в індивідуальній свідомості, а особливо звернути увагу на деякі обставини, малодосліджені при вивченні економічних цінностей, але що мають велике значення для теорії етичних і соціальних цінностей.

У всякому виборі розум споглядає 2 або більше зі своїх власних станів або 2 або більше за метод, досвіду, плану, умови або предмета і знаходить, що він дивиться на них з нерівною мірою бажання або схвалення. Бажання є почуття; схвалення є судження, воно є визнання, що рассматривае-мый досвід, предмет або дія мають деякий елемент або якість, яка вважається важливою або ж відповідає вимозі або смаку. Вибір закінчується, коли один з багатьох предметів, що стикаються, або порядків приймається або допускається, причому усі інші виключаються.

Порівнюючи наші вибори, ми знаходимо, що ми не завжди схвалюємо те, чого бажаємо, і не завжди допускаємо або приймаємо те, що схвалюємо. Істинний вибір визначається схваленням, або принаймні він відбувається після того, як схвалення було розглянуте, хоч би судження врешті-решт і було переможене протилежним бажанням. Закони розумного соціального вибору мають відношення тільки до тих явищ, в яких схвалення є чинником. Воля, в якій бажання є єдиним мотивом, імпульсивна і подражательна.

Узагальнюючи наші досліди вибору, ми називаємо хорошими ті стани, досліди, речі і вчинки, які ми схвалюємо, а ті стани, досліди, речі і вчинки, які ми не схвалюємо, ми називаємо поганими. Виражаючись інакше, ми можемо сказати, що добро є абстракція для різних станів духу і якостей вчинків і речей, які ми схвалюємо, коли судимо про них.

Оскільки багато станів духу, багато предметів і вчинки виявляються позбавленими деякого важливого елементу або якості, або ж виявляються нижче за наші вимоги, оскільки часто самі вимоги підвищуються внаслідок відкриття того, що ми можемо досягти ще вищих мір переваги, чим відомі нам досі, то наше поняття блага перетворюється на ідеал, який ми намагаємося здійснити. Ідеал цей змінюється, і різні схвалювані стани шануються більш менш, дивлячись по розвитку характеру і освіти. Здійснення ідеального блага має на увазі пристосування засобу до мети. Згідно своєму розвитку люди правильно або неправильно оцінюють дійсність засобів, а згідно своїм переконанням про важливість або дійсність якого-небудь засобу вони дають йому більш менш високу оцінку.

У аналізі економічної цінності я показав, що субъ-ективная цінність в економічному сенсі є міра оцінки. Подібне ж міркування повинне підтвердити також те твердження, що суб'єктивна цінність як в етичному, так і соціологічному сенсі, також є мірою оцінки. Оскільки усі суб'єктивні цінності полягають в цих трьох категоріях, то ми можемо вивести з наших визначень наступне узагальнення: міра оцінки якого-небудь стану душі або якої-небудь якості, що заслуговує на схвалення і що вважається хорошим, або якої-небудь якості, рассматри-ваемого у вигляді необхідного елементу або ідеального блага, або якої-небудь речі, вчинку або відношення, що є засобом досягнення ідеального блага, і є субъ-ективною цінністю. Це економічна цінність, якщо одобряе-мое стан душі є стан задоволеності, достигну-тое через задоволення потреби за допомогою матеріальних предметів або фізичної діяльності, або якщо оцінюваний предмет є фізичний засіб задоволення потреб. Це етична цінність, якщо схвалюваний стан духу є стан внутрішньої гармонії або якщо засіб є справою поведінки. Це соціальна цінність, якщо оцінювана річ є соціальний рід, тип, властивість або умова або якщо засобом, що веде до соціального блага, є соціальний елемент, відношення або діяльність.

Етика досліджує критичні елементи, що входять в поняття блага, і ті критерії, за допомогою яких можна досягти істинного пізнання ідеального блага. Соціологія ж повинна досліджувати їх історично і індуктивно - згідно ходу їх еволюції - як складова частина свого вивчення процесу соціального вибору.

Елементи і критерії соціального _блага бувають двох різних пологів. Одні з них суб'єктивні; вони суть стану духу або ж якості поведінки або характеру, що вважаються гідними самі по собі. Інші з них об'єктивні; вони суть відношення, пристосування до зовнішнього світу. Задоволення, наприклад, є суб'єктивний елемент ідеального блага, пережи-вание ж є об'єктивний критерій. Системи етики потерпіли невдачу внаслідок недостатнього розподілу суб'єктивною і об'єктивною сторін. Соціологія не повинна повторювати цієї помилки.

Первинним елементом якої-небудь суб'єктивної цінності є або деякий стан духу, що вважається хорошим, або деякий суб'єктивний критерій блага. Якщо, наприклад, задоволення вважається благом, то первинним станом цієї оцінки є або приємність душевного стану, або здатність цієї речі приносити задоволення. Згодом може бути прикладений також і об'єктивний критерій, і судження цінності може бути змінений, як це і буває, коли деякий рід приємної поведінки виявляється несприятливим для переживання. Додаток об'єктивного критерію залежить, одна-ко, від вищого розвитку свідомості, чим додаток суб'єктивного критерію. Отже, в розвитку соціальних цінностей і у визначенні соціального вибору суб'єктивні підстави більше дійсні, ніж об'єктивні критерії. Таким чином, для того, щоб відкрити закони соціального вибору, необхідно передусім досліджувати, які суб'єктивні елементи входять в соціальні цінності.

Коли люди починають бачити відмінність між своїми судженнями і своїми бажаннями, суб'єктивним елементом і критерієм блага, перший, заслуговуючий на схвалення, стано-вится силою. Це походить від того, що саме життя є діяльність і вид конфлікту.

Щоб мати успіх в боротьбі за існування, індивід, як і суспільство, має бути сильний і енергійний. Ці умови діють на усі душевні процеси. Розумова і моральна сила, так само як і фізична, викликали здивування; сміливість і самовладання заслуговували на схвалення як мужність. З цих якостей розвинулося поняття доброчесності. Доброчесність в первона-чальном значенні цього слова є першим суб'єктивним елементом блага і першим суб'єктивним критерієм поведінки і характеру. У розвитку етичної філософії ця фаза думки знаходить своє вираження в стоїцизмі.

Далі, проте, виявляється, що доброчесність не завжди супроводжується приємною реакцією. Повне сили дія може бути приємна деякий час, але воно може виснажити. Мужність може бути необачно, самовладання може бути надмірне і безглуздо. Ці роздуми не можуть мати ніякого практическо-го наслідку, поки життєва боротьба важка і згубна. Поступово, проте, життєві умови покращуються. Образова-ние племен і держав супроводжується довгими періодами світу і безпеки. Тоді люди починають себе запитувати: чи є доброчесність єдине благо, єдиний критерій? Чи не потрібно взяти до уваги наслідки веління? Чи розумно припускати, що страждання є нормальний результат зусиль? Чи не вірніше допустити, що нормальний результат є задоволення? Не стаючи менш доброчесним, чи не повинна доброчесна людина старатися по можливості поводитися так, щоб забезпечити собі щастя, а не нужду? Відповідь була утверди-тельным. Щастя є другим суб'єктивним елементом блага, і корисність стає, як і доброчесність, критерієм поведінки. У розвитку етичної філософії ця фаза думки знайшла своє вираження в епікурействі.

Незабаром виявилось, що у своїй спробі зробити щастя елементом ідеального блага, а корисність - критерієм поведінки люди стали перебільшувати задоволення цієї хвилини. Вони жертвують майбутнім задоволенням заради миттєвого удоволь-ствия, вони допускають надмірності. Внаслідок таких практичних помилок вони руйнують доброчесність і псують характер. Доброде-тель, як і задоволення, повинна також братися до уваги. Характер також повинен подобатися. А оскільки людина - істота соціальне і залежить від своїх товаришів в більшій частині своїх задоволень, те задоволення кожного індивіда має бути згідне із задоволенням більшості, ідеально - із задоволенням усіх. Тому чистота є третім суб'єктивним елементом ідеального блага і третім критерієм характеру. У розвитку етичної філософії ця фаза думки знайшла своє вираження в пуританізмі. Але навіть чистота поведінки може виявитися занадто тяжкою умовою. Органи-зация корисності і доброчесності в поведінці і характері може бути визнана остаточною. Проти такої остаточної обурюються почуття і розум. Вони шукають розширення життя. Розум не може бути задоволений у своїх пошуках істини, перш ніж не зрозуміє весь світ. Почуття не може перестати розширювати свої симпатії, поки симпатія не об'єднає усіх людей в добровільне товариство. Самоосуществление тому є четвертим і останнім суб'єктивним елементом идеаль-ного блага і останнім критерієм життєвої поведінки. У розвитку етичної філософії ця фаза думки знаходить своє вираження в гуманістичному ідеалізмі.

Таким чином, ідеальне благо є складним феноме-ном. Воно не є одна доброчесність, або одне задоволення, або одна чистота, або одне самоосуществление. Воно є синтез усіх цих явищ. Ідеальне благо є розумне щастя, що складається з " доброчесності і задоволення, з чистоти і тривалого розширення життя.

З цих принципів виводиться перший закон соціального вибору.

Суспільство постійно прагне удосконалити свій тип згідно переважаючому поняттю ідеального блага. Це поняття змінюється час від часу відповідно до еволюції або дезинтеграції суспільства і із змінами у складі населення. У усіх суспільствах, що існували досі на цьому світі, більшість складається з недостатньо розумово розвинених людей; люди з високорозвиненим розумом складають незначну меншість. Тому більшість людей мають ще дуже низькі ідеали. Проте чим далі йде соціальна еволюція, тим більше стає розвинених людей, що мають вищі ідеали. Отже, перший закон соціального вибору можна визначити таким чином.

У усіх соціальних виборах найголовнішим ідеалом є ідеал особистої сили, або доброчесності, в первинному сенсі; другим є гедоністичний, або утилітарний,, ідеал; третім - чистота і останнім - ідеал самоосуществления; але якщо розумова і моральна еволюція триває, то вищі ідеали можуть придбавати увесь більший і більший вплив.

Цей перший закон соціального вибору є законом переваги який-небудь одній з досяжних цілей. Остающие-ся закони суть закони комбінації і вибирання засобів. Цей закон соціального вибору комбінацій і засобів може бути сформули-рован так: населеннее нечисленними, але, проте, находящи-мися в гармонійному поєднанні інтересами буде консервативне у своїх виборах. Населення з різноманітними, але не находящи-мися в гармонійному поєднанні інтересами буде радикальне у своїх виборах. Тільки населення, що має численні, різноманітні і гармонійно такі, що переплітаються інтереси, буде постійно прогресивним у своїх виборах.

Численні підтвердження цього закону зустрічаються в політиці, законодавстві, релігії і звичаях, але найкращим з усіх прикладів цього закону може служити распреде-ление політичної більшості у Франції. Твердинями консерватизму є Бретань і південні департаменти. Центри радикалізму знаходяться в середині, де гірська справа і фабрична промисловість опинилися в різкому контрасті з колишніми землеробськими заняттями і привнесли до населення нові елементи і конфлікти. Помірне республіканство знаходиться головним чином в прирейнских і південно-східних департаментах, де протягом багатьох століть соціальне і інтелектуальне життя було дуже різноманітне внаслідок схрещування нацио-нальностей і обміну ідеями між ними.

Якщо закони соціального вибору такі, то що ж обусловли-вает постійність вибору? Справжні соціальні порядки є пережитками. Тисячі різних порядків зникли, тому що їх корисність для людини була тимчасовою і незначною. Вони не були досить корисні для племен, що практикували їх, і народів, щоб оберегти народи або установи від вимирання. Соціальні порядки, що є як би частиною життя сильних суспільств, суть саме ті порядки, які дають силу цим суспільствам. Прямо або побічно вони сприяють поліпшенню соціальної людини, витончуючи його розум і роблячи його майстернішим в кооперації. Але які саме вибори призводять до цих результатів з можливих соціальних виборів в створенні законів і установ? Відповідь, що дається соціологією, дуже точна. Закон цей не підлягає сумніву: виживуть ті суб'єктивні цінності, які є складовими частинами усієї сукупності суб'єктивних цінностей, що все більш і більш ускладнюється внаслідок включення нових інтересів і в той же час робиться все більш і більш узгодженої і зв'язної.

Цей закон не виражає фізичного процесу, подібно до закону соціальних виборів. Він формулює об'єктивні фізичні умови, з якими повинен погоджуватися вибір. Як тільки ці умови ясно помічені, закон стає цілком зрозумілим. Суспільство, як і індивід, повинні пристосовуватися до физи-ческой і органічному середовищу. Його задоволення, закони і учреж-дения повинні складати частину цього пристосування і сообразо-вываться з ним як з цілим. Середовище, проте, не є постійна або незмінна група стосунків. Вона зазнає постійну еволюцію, хоча зміни часто занадто повільні, щоб їх можна було помітити в даний момент. Вона стає все більш і більш різноманітною завдяки диференціації. Суспільство може збільшувати цю різноманітність, але не може воспрепятство-вать йому. Воно не може спростити ті явища, до яких життя повинне пристосуватися. Навпаки, саме життя повинне стано-виться усе більш складною внаслідок пристосування до складніших умов, або вона повинна припинитися. Ось чому смаки повинні ставати усе більш різноманітними. Ось чому задоволення повинні збільшуватися і сприяти один одному, підвищуючи, пом'якшуючи і розвиваючи один одного, поки не зіллються в гармонії. Ось чому, нарешті, наші головні і найбільш часті насолоди не мають бути настільки сильні индивиду-ально, щоб могли виключити ті слабкіші, рідкісніші і витонченіші задоволення, які необхідно входять в повноту максимального задоволення. Суспільство, що має різно-образні смаки, отримає більше їжі і вищої якості і матиме більше за досвідченість, ніж суспільство з небагато-чисельними смаками. Суспільство або клас, що насолоджуються багатьма узгодженими задоволеннями, загалом більше жизне-способны, ніж суспільство, що задовольняється тільки небагатьма сильними задоволеннями. І нарешті, зберігаються тільки ті звички, звичаї і установи, які взагалі приноравлива-ются до різноманітності природи. Тому в самій фізичній природі речей ховається та обставина, що ультраконсерва-тивные або ультрарадикальные соціальні вибори повинні з часом зникнути, і тільки помірні, але постійно прогресивні вибори повинні зберегтися.

Одним словом, тоді як штучний відбір або соціальний вибір управляється суб'єктивною цінністю, переживання управ-ляется органічною і суб'єктивною корисністю. Ця дуже важлива істина є основою для встановлення відмінності між суб'єктивною корисністю і суб'єктивною цінністю.

Як приклад і підтвердження цього закону пережива-ния я вкажу на новітні східці в еволюції сім'ї. Вони показують, наскільки невблаганно залежить форма сім'ї від необхідності пристосовуватися до умов, що ускладнюються, а також показує, чому повинна зберегтися етична сім'я.

Релігійна сім'я була, між іншим, соціальним органом культу і власності. Нові форми релігії, нові форми накопичення капіталу і пристрасть до особистої свободи зробили необхідним зміну сімейної системи. Релігійна сім'я як така перестала існувати.

Дві можливості могли зайняти місце, що звільнилося. Однією з цих можливостей був неправильний союз підлог. Якщо цей безладний союз був бездітний, то генеалогічна лінія чоловіків і жінок, що віддавали перевагу таким стосункам законному браку, приходила до кінця. Якщо ж були діти, то вони або зовсім не отримували відходу і гинули, або отримували громадський відхід, який був настільки недостатній, що багато хто з них також гинув. Внаслідок цього безладний союз прагнув до зникнення і залишив продовження раси головним чином тим, хто дотримувався законного браку і передавав свою прихильність до цієї форми своїм дітям. Так виникла романтична сім'я. Хоча ця сім'я і заснована на перевазі і договорі, але вона була відносно міцна, поки жінки знаходилися в економічній залежності, а розлучення було важке. Але із зміною промислових умов і з ускладненням соціального життя сталося економічне звільнення жен-щин, і розлучення стало легше. Романтична сім'я стала неміцною.

Тоді виявилися можливими 3 результати, і усі вони були випробувані. Знову виникли безладні союзи, але, як і раніше, неминуче прийшли до зникнення. Законний союз, що закінчується розлученням, також був випробуваний, але і ця форма хилиться до зникнення. Третьою можливістю є міцний брак на основі прихильності і боргу. Якщо така сім'я встановлюється з метою і в очікуванні передати дітям і отда-ленному потомству здорову фізичну спадковість і ум-ственные і моральні досягнення цивілізації, то вона повинна зберегтися. Діти в сім'ях цього типу матимуть якості, що дають їм можливість зберегти себе в боротьбі за существова-ние і продовжити успадковані соціальні форми.

Чи повинні ми зробити висновок, що в останньому аналізі социаль-ная причинність є об'єктивною або фізичною процес-сом, незважаючи на те важливе значення, яке має в нім воля? Якщо це питання зводиться до метафізичного питання про те, чи не є розум простий прояв матерії, то соціологія не може дати на це певної відповіді. Соціологія не має ніякої справи з цим нерозв'язним питанням. Якщо, навпаки, йдеться про те, чи не обумовлений в суспільстві вольовий процес фізичним або ж він є незалежним і непохідним, то в цьому випадку соціологія може дати відповідь.

Роль, яку грають вольові чинники в соціальній еволюції, настільки значна, що людина, що торкнулася цієї проблеми тільки з одного боку, легко може побачити в цих чинниках непохідні, незалежні причини, а з цього ненаукового представлення витікають багато інших помилкових представлень. Соціологія має справу з явищами волі на кожному кроці. Дійсно, як ми бачили, вони є -центральными пунктами, біля яких групуються усі інші види соціальних змін. Мало того: соціологові доводиться мати справу не лише з причинами, які виявляються не просто фізичними, але також і з такими причинами, які виявляються не просто психічними. Вони настільки ж складніші за просто психічних, наскільки психічні складніше за просто фізичних. Це причини соціологічні - продукти самої соціальної еволюції, і справжній соціолог не витрачатиме даремно час, намагаючись пояснити усе людське за допомогою середовища і окрім історії.

Тому суть питання не торкається існування або важливого значення вольових і чисто соціологічних причин. Йдеться про те, щоб дізнатися, чи не відбуваються вони від простіших явищ, ніж самі, і чи не обумовлюються процесами фізичного і органічного світу. На це питання соціологія і дає свою відповідь. Соціологія є продукт тих нових понять природи - природної причинності і природного закону, - які сформувалися у свідомості учених у зв'язку з доктринами еволюції і збереження енергії. Ці поняття як розроблені гіпотези фізичної і органічної науки зовсім не схожі на ті старі метаэмпирические поняття, які робили з есте-ственного закону суть, наділяючи її всемогутністю і поме-щая її у світі керованих нею людей і речей. Природні закони суть просто незмінні стосунки між силами незалежно від того, чи будуть це сили фізичні, психічні або соціальні. Природна причина є просто така причина, яка в той же час є і слідство. У всесвіті, відомій науці, немає незалежних, незв'язаних, безпричинних причин. Тому під природною причинністю людина науки подразу-мевает процес, в якому кожна причина є також наслідком попередніх причин, в якому кожна дія є в той же час протидією. Природа є лише сукупність тих, що співвідносяться один з одним речей, в якій кожна зміна заподіюється попередньою зміною і само заподіює подальшу зміну і в якій серед усіх змін є стосунки співіснування і последователь-ности, що є незмінними.

У цій системі людина є змінюваною, але незалежно змінюваною. Він є функцією незліченних змін. У світі нескінченних змін він впливає на цей світ, але тільки тому, що він частина цього світу. Його воля є істинна причина, але тільки тому, що вона є істинне слідство. Ось чому соціолог, затверджуючи реальність соціологічних сил, абсолютно відмінних від чисто біологічних і чисто фізичних сил, повинен підкреслювати, що вони різні лише настільки, наскільки продукти відмінні від чинників; наскільки протоплазма відмінна від деяких кількостей кисню, водню, азоту і вуглецю, її складових; наскільки організм і його комбіновані дії відмінні від групи не пов'язаних тісно клітин. Помічаючи, що суспільство є організація, що впливає певним чином на своїх членів, соціолог дивиться глибше і знаходить, що всяка соціальна дія є в действи-тельности реакцією і як таке має певні обмеження і умови. Він ніде не знаходить соціальної сили, яка не була б втілена у фізично-органічний процес або " такої сили, яка не була б обумовлена в кожен цей момент фізичними чинниками.

Саме у цій істині соціолог бачить істотне, значення доктрини " природних прав". Природні права, як вони колись розумілися, відійшли в область віджилих вірувань; соціологія починає розрізняти не ці природні норми позитивного права. Законні права суть права, санкціоновані законода-тельной силою; моральні права суть правила, санкциониро-ванные свідомістю суспільства; природні права суть соціально необхідні правові норми, укріплені природним відбором у сфері соціальних стосунків; і не може бути ні юридичних, ні моральних прав, які не грунтувалися б на есте-ственных правах, визначуваних таким чином.

Я не намагаюся цим відновити стару ідею в новій фізіології. Я відкидаю стару ідею, а разом з нею те вживання слова " природний", яке ототожнювало природне виключно з первісним. Це вживання нині вигнане з біології, але воно невибачно утримується в політичних науках багатьма економістами і юристами, начебто природне означало не більш як природне. На науковій мові " природне" стало наближатися до значення " нормальне". У своєму безумовно науковому сенсі природне є те, що існує через свою участь в космічній системі взаємно деятельностей, що визначаються; потім у вужчому сенсі воно є те, що знаходиться в гармонії з умовами свого існування. Неприродне знаходиться на шляху до розкладання і зникнення.

Таким чином, визначення соціології як пояснення соціальних явищ за допомогою природних причин стає дещо ясніше. Отже, соціологія являється истолкова-нием соціальних явищ за допомогою психічної діяльності, органічного пристосування, природного відбору і сохране-ния енергії. Як така вона може бути менш доказовою наукою в порівнянні з науками досвідченими, але ми не можемо допустити, що вона є лише описова наука, як це затверджують французькі соціологи, Конта, що близько стоять до філософії. Соціологія є наука тлумачить, подтверждаю-щая індукцію дедукцією і що відносить наслідки до їх істинних причин.