Тема: Засоби пересування. Розглядання дорожніх зна­ків, бесіда про них.

Програмний зміст: уточнити знання дітей про різні засоби пересування та правила дорожнього руху. Ознайо­мити з дорожніми знаками. Виховувати обережність, уваж­ність під час переходу вулиці, повагу до праці міліціонера-регулювальника.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Словник: дорожні знаки, регулювальник, світлофор, перехрестя.

Матеріал: дорожні знаки, картина " Міліціонер-регу-лювальник" (альбом Л.Мусякіної, В.Чернякової " Ким бути? "), загадки, вірш Р.Скучайте " Світлофор", атрибути до гри.

Хід заняття. Вступна бесіда: Вихователь нагадує дітям, де вони були вчора на прогулянці. Як слід переходити вулицю? Коли можна переходити вулицю? Де їде транспорт? Де ходять пішоходи? Як називається це місце на дорозі? Розглядання картини " Міліціонер-регулювальник", бесіда за змістом, загадування загадок. Ознайомлення з дорож­німи знаками. Читання віршів.

Дидактична гра " Правила дорожнього руху". Влашто­вується вулиця, бруківка, тротуар; вибираються пішоходи, міліціонер-регулювальник, розміщуються світлофор і до­рожні знаки. За сигналом вихователя діти переходять ву­лицю; їдуть машини, міліціонер регулює рух.

На заняттях з образотворчої діяльності дошкільнята малюють вулицю міста. На занятті з конструювання вони виготовляють світлофор із кольорового паперу вирізають жовтий, червоний і зелений кружечки, з білого - чотири­кутну продовгувату коробку, склеюють її. На кожному боці коробки наклеюють кружечки: червоний - угорі, жовтий -посередині, зелений - унизу. Такий світлофор можна вико­ристовувати у творчих іграх.

Повторення і закріплення правил дорожнього руху до­цільно проводити під час демонстрації відеофільмів " Люся Ларцева поспішає", " Діло було влітку", " Чарівний лікар", " Чарівний велосипед" тощо.

Водночас, ознайомлюючи дітей дошкільного віку з правилами дорожньої безпеки, не слід надто наголошувати на нещасних випадках і цим залякувати їх. Діти повинні усвідомлювати небезпеку, пов'язану з дорожнім рухом, але не боятися вулиці, бо почуття страху паралізує зосередженість,

г 284

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

притупляє здатність орієнтуватися в обстановці. Треба пе­реконливо пояснювати, що знати і дотримуватися правил дорожнього руху повинні всі, - це створює спокійну ат­мосферу на вулиці, полегшує роботу водіїв транспорту. Навидимо конспект інтегрованого заняття-розваги з теми " Я крокую по дорозі" ¹.

Мета: Збагатити знання дітей про автомобільний транспорт, дорожні знаки та дії пішоходів, уміння обережно поводитись на вулиці. Закріпити вміння складати речення, визначати кількість складів у словах, знаходити наголоше­ний склад, робити звуковий аналіз слів, розвивати мислення, увагу, пам'ять, мовлення. Використовувати раніше набуті знання. Виховувати вміння правильно поводитись на вулиці, прищеплювати інтерес до мови і мовлення.

Обладнання: Різні види автомобільного транспорту, макет вулиці; дорожні знаки, картки-схеми з грамоти та фішки на позначення звуків.

Хід заняття: Вихователь пропонує дітям відгадати загадки про автобус, тролейбус, трамвай. Проводить бесіду за запитаннями: як їх можна назвати одним словом? Чому автобус, тролейбус і трамвай називають пасажирським транспортом? Так, тому що цей транспорт перевозить паса­жирів. Які бувають машини за призначенням? (легкові, вантажні, спеціальні). Чому машини називають вантажни­ми? Які машини спеціального призначення ви знаєте? А тепер розглянемо наші автомобілі (легкова, вантажна, цис­терна, пожежна машина). Під час розглядання машин ви­хователь пропонує дітям звернути увагу на будову і при­значення машин.

Розповідь вихователя: " Автомобільний транспорт належить до наземного та їздить по дорогах. А як називається частина дороги, по якій їздять автомобілі? А та, де повинні ходити пішоходи? (хідник). Діти, закон вулиць дуже суворий, він

¹ Заняття записане в м. Миколаєві

Алла Богуш, Наталія Гавриш

не любить людей, які не виконують правила. Але саме цей закон зберігає життя багатьом людям". Пропонує помандру­вати чарівною країною дорожніх знаків. Розігрується сценка: Світлофор:

Як переходиш вулицю,

То завжди зупинись.

І перш за все з увагою

На мене подивись.

Я шлях вкажу надійний,

Де небезпек нема.

Трикольорові очі

Я маю недарма...

I дитина:

Світлофор вогнем палає, Він малят застерігає: Ось біжать автомобілі. — Чорні, сині, жовті, білі. Мчать тролейбуси, таксі... В русі небезпеки всі.

II дитина:

Як червоне світло сяє — Швидше зупинись, не йди, Як не хочеш ти біди.

III дитина:

Загориться жовте світло, Ніби сонечко розквітло, Значить, скоро можна йти, Перехрестя перейти.

IV дитина:

А зелене як засяє, Нас одразу привітає: " Вільний шлях, малята йдіть і здоровими ростіть! " Гра " Спритний пішохід". Пішоходи повинні по черзі пе­реходити перехрестя. Перейти - означає на ходу закинути

_____________ Методика ознайомлення дітей з довкіллям ___________________

м'яч у зелений отвір світлофора. Хто влучив у червоний -вибуває з гри, хто влучив у жовтий - має право кинути ще раз. Світлофор - фанерний ящик з отворами, круглими, діаметр яких більше діаметру м'яча. Вихователь:

Не говорить, а мовчить,

Тихо нищечком висить.

При дорозі на стовпі,

А розкаже все тобі.

Де спинитись, де звернути,

Де поїсти, де здрімнути,

Хто ж оце такий мастак?

Придорожній добрий знак. Дидактична мовна ситуація " Шляхова пригода". Під час читання тексту діти мають показати відповідний дорож­ній знак.

Водій гальмує тут уважно,

Ну, а за ним його сусід,

А люди йдуть собі поважно,

Бо пішохідний перехід!

А ось і інша небезпека -

Хто знає, що в собі таїть?

Обвал дороги недалеко:

Чи впало дерево й лежить?

Усе, звичайно може бути:

Аварія чи кавардак.

Не можна і на мить забути

Цей попереджувальний знак.

Круглі знаки, наче очі,

У червонім обідку.

Видно вдень і серед ночі

Через строгість ось таку.

Що вони забороняють

Те й позначено на них

Серединку білу мають

І стосується усіх.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

А один - увесь червоний,

Прямокутник білий мли.

Знак цей дуже заборонний -

Ти в'їжджати туди облиш! Вихователь знайомить дітей із знаками служб сервісу: " Місце служб відпочинку", " Телефон", " Пункт першої ме­дичної допомоги". Діти виконують завдання: скласти ре­чення зі словом світлофор; зробити звуковий аналіз слова дорога.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

1. Які правила пожежної безпеки мають засвоїти діти стар­шого дошкільного віку?

2. Проаналізуйте спрямованість системи занять з ознайом­лення дітей з правилами пожежної безпеки.

3. Які методи доцільно застосовувати для ознайомлення дітей з правилами пожежної безпеки?

4. Схарактеризуйте специфіку занять з ознайомлення дітей з правилами дорожнього руху.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Зробіть добірку методичних статей і розробок часо­писів " Дошкільне виховання" та " Джміль" з теми ознайом­лення дітей з правилами пожежної безпеки для організації цілеспрямованої роботи в дошкільному закладі.

2. Доберіть дидактичні ігри (не менше 3-х) з ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з правилами дорожнього руху і підготуйтесь до їх проведення.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Гураш Л. Розумна обережність - запорука безпеки // Дошкільне виховання. - 2003. - №7. - С. 7-10.

2. Гарбар Л. Азбука дорожнього руху // Дошкільне вихован­ня. - 2003. - №2. - С. 16-18.

г

Розділ 7. Діти в соціальному довкіллі

7.1. Дитинство як педагогічна категорія

Дитинство - найважливіший період у житті людини. Доля будь-якої нації, держави, спільноти в майбутньому залежатиме від того, якими виростуть ці діти. Тож інвести­ції, вкладені в дитинство сьогодні, обов'язково повернуться суспільству сторицею: гуманізмом, демократією, грома­дянськістю, цивілізованістю.

Дитинство, як це не дивно звучить, - усім добре відоме, але водночас мало зрозуміле явище соціального світу, яке відрізняє специфічна за змістом і формами прояву куль­тура, дитяча субкультура - близька й природна для дитини та складна для її об'єктивної оцінки з боку дорослих. Дитинство - особливий світ, нерідко закритий для більшої частини дорослого суспільства.

Дитинство як соціально-педагогічна категорія завжди привертала увагу філософів, етнографів, психологів, педа­гогів, культурологів, соціологів. Його тлумачення, а відтак, і ставлення до дітей визначалось характером соціокуль-турного розвитку певного суспільства. Так, у роботах етно­графа Ф.Арієса описано ставлення дорослого населення і

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

соціальні настанови щодо дітей і дитинства в різні історич­ні епохи¹, що можна простежити через відображення обра­зів дітей у літературних творах, на художніх полотнах, у музиці тощо. Американський учений Л.Демоза поділяє всю історію розвитку дитинства на шість періодів, кожному з яких відповідає певний стиль виховання й форма взаємин між батьками та дітьми.

Інфантицидний стиль (зі стародавності до IV ст. н. є.) відзначався негативним ставленням до маленьких дітей, які розцінювались як перешкода дорослому суспільству. Масові дітовбивства навіть не каралися владою, а ті діти, які виживали, часто теж ставали жертвами насильства дорослих.

Стиль ігнорування, (ІУ-ХІП ст.) характеризувався виз­нанням наявності в дитини душі, але водночас прагненням віддалитися від неї (годувальниця, виховання в монастирі або в чужій родині), ігноруванням її інтересів, бажань, проблем (занедбаність, пригнобленість - характерні риси ставлення до дитини в родині).

Амбівалентний стиль (ХІУ-ХУП ст.) відзначався підви­щенням статусу дитинства. До дітей починали ставитися з увагою передусім у фізичному догляді, однак їм ще відмовляли в самостійному духовному існуванні, кожен рух дитини жорстко контролювався та регламентувався.

Нав'язливий стиль (XVII ст.). Залишалася домінуючою контролююча позиція дорослих до дитинства, що виявля­лось у нав'язливому прагненні цілком контролювати не тільки поведінку, але й внутрішній світ, думки й волю дитини. Це підсилювало конфлікти батьків і дітей.

Стиль, що соціалізує (XIX - середина XX ст.). На цьому етапі метою виховання було не стільки завоювання та підпо­рядкування дитини, скільки тренування її волі, підготовка

¹ Ариес Ф. Возрастьі жизни // Философия и методология истории / Ред. И.С.Кон.-М., 1977.

Г 290

по майбутнього самостійного життя. У дитині вбачали об'єкт виховного впливу, який розглядався як єдино можливий спосіб набуття позитивного соціального досвіду.

Стиль, що допомагає (із середини XX ст.). Основна ідея його полягає в усвідомленні дорослими суб'єктності вибору життєвого шляху, для чого кожній дитині необхідно макси­мально розвинути індивідуальність, набути власного соціаль­ного досвіду. Звідси - прагнення батьків до емоційної близькості з дітьми, розуміння, емпатії тощо. Водночас зазначимо, що трагедія останньої, сьогоденної, стадії по­лягає у тому, що поряд з рівнем високого осмислення фаси-літаційної місії дорослої частини людства поширюється, на жаль, принципово відмінна позиція, пов'язана з безвідпо­відальним ставленням до культури дитинства, наслідком чого стає занадто раннє занурення дитини у світ дорослої культури.¹

Як бачимо, дитинство тісно пов'язано із соціально-культурним розвитком суспільства. На кожному з історич­них етапів суспільство намагалося знаходити відповідні завданням свого часу способи взаємодії з дітьми, визначало найбільш ефективні засоби впливу на їхній розвиток. Складні взаємовідносини між дитинством і дорослим жит­тям відомий філософ і соціолог І.Кон передає такими сло­вами: " Дорослий не може повернутись у залишену країну свого дитинства, світ дитячих переживань часто видається йому таємничим і закритим. Водночас кожен дорослий несе своє дитинство й не може навіть при бажанні звільнитися від нього. У свою чергу, дитина не може ні фізично, ні пси­хологічно існувати без дорослого. Почуття і переживання похідні від життєвого досвіду дорослих. Парадокс, вираже­ний формулою " хлопчик - батько чоловіка", повторюється у науках про суспільство: суспільство не може зрозуміти

'Діти і соціум: Монографія / Наук. Ред. А.М.Богуш. ~ Луганськ: Альма-матер, 2006.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

себе, не пізнавши закономірностей свого дитинства, і воно не може зрозуміти світ дитинства, не знаючи історії й особли-востей дорослої культури".¹

Проблема дитинства як наукова категорія - у полі зору багатьох наук, зокрема філософії, соціології, історії, психо­логії, культурології, фізіології тощо.

Соціологія розглядає дитинство як частину соціальної структури суспільства. Дитинство не може існувати поза широким соціокультурним контекстом, що враховує ево­люцію способів виробництва, статевої та вікової стратифі­кації, типів родини, системи міжособистісних відносин, а також ціннісних орієнтацій культури. Відтак, соціологічні дослідження суттєво збагачують науку про дитинство. Як об'єкт спеціального соціологічного аналізу дитинство в його структурному вираженні перебуває в центрі уваги зарубіжних дослідників (В.В.Абраменкова, Дж.Гарбаріно, К.Девіс, Дж.Квортруп, І.С.Кон, В.Т.Кудрявцев, М.В.Осоріна, Д. І.Фельдштейн, С.Фріс). Над цією проблемою працюють також українські вчені: І.М.Богданова, Л.О.Варяниця, І.Д. Звєрєва, О.Л.Караман, О.Л.Кононко, В.Г.Кузь, С.М.Ку­рінна, С.А.Литвиненко, І.П.Печенко, Р.С.Пріма та інші.

За останні 100 років верхня межа дитинства піднялась з 11 до 17-18 років. Науковці відзначають раннє дитинство (від народження до 3-х років), перше дитинство (від 3-х до 6-7 років), тобто дошкільний період; це не споконвічна гомо-генна група індивідів, яка перебуває на шляху дорослішання, а структурний компонент суспільства, що відображає основні його соціальні та культурні зміни². Характеристика поняття дитинства в історико-культурному аспекті дає можливість визначити його як соціокультурний прошарок суспільства

¹Кон И.С. Ребенко и общество. - М.: Педагогика, 1988. - С. 84.

² Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. Словарь по педагогике. - М.;

Ростов- на-До^ну: Март, 2005. - С. 25.

3 притаманними йому культурними вимогами, традиціями,
нормами та правилами, які існують у межах цієї вікової
групи. Науковці з прикрістю відзначають, що, чим більш
соціально значущим стає дитинство, тим гострішою стає
проблема " духовної прірви" між дорослим та дитячим
світом.

Педагогіка приречена на дослідження проблем дитинст­ва за своєю суттю. Видатні педагоги надають дитинству особливого значення, підтверджуючи його самоцінність у житті окремої людини. В.О.Сухомлинський визначає ди­тинство як найважливіший період людського життя, не підготовку до майбутнього життя, а реальне, яскраве, само­бутнє, неповторне життя¹. Цю думку продовжує Ш.О.Амо-нашвілі, зазначаючи, що дитинство - не просто віковий період, коли дитині хочеться грати, стрибати, бігати й ката­тися, коли вона ще безтурботна, а це ще процес дорослішан­ня, це життя людини, що переходить з одного якісного стану в інший, більш високий². Науковці наголошують на необхідності повноцінного, яскравого, багатогранного про­живання кожного епізоду дитинства. Погоджуємося з вис­ловом В.Т.Кудрявцева, який вказує, що в іншому випадку людина обов'язково " зависає" на межі дитинства й дорос­лості.³ Аналогічну думку знаходимо у працях К.М.Вентце-ля, який також стверджує, що дитині слід надати можли­вість " зжити дитинство" в усій його повноті життєвих запитів і властивих йому прагнень⁴.

У працях педагогів визначається зміст дитячих видів діяльності, форми, способи спілкування та взаємодії, особли-

^Овчарова Р.В. Технологии практического психолога. - М., 2000 - С. 295. ²Амонашвили ПІЛ. Размьішления о гуманной педагогике. - М., 1995. -С. 52.

³ Кудрявцев В.Т. Дети в перевернутом мире // Дошк. воспитание. - 1996. -МІ.-Є. 57.

⁴ ВентцельК.Н. Теория свободного воспитания и детский сад. -М., 1918.
-С. 29.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

вості мовлення, дитячої творчості, проблеми навчання та виховання дітей (Л.В.Артемова, І.Д.Бех, А.М.Богуш, М.С.Вашуленко, Т.О.Пироженко, О.Я.Савчейко).

Ґрунтовне визначення дитинства дає Д.І.Фельдштейн. На його думку, дитинство - це " особливий стан розвитку людини в суспільстві й водночас узагальнений суб'єкт, що цілісно протистоїть дорослому світові та взаємодіє з ним на рівні суб'єкт-суб'єктних відносин¹. Учений розуміє дитинство як складний, самостійний організм, який є невід'ємною частиною суспільства і " виступає як особливий узагальне­ний суб'єкт різнопланових, різнохарактерних відносин, у яких воно об'єктивно ставить завдання й цілі взаємодії з дорослими, визначаючи (як не парадоксально це звучить) напрями їх діяльності з ним, розвиває свій суспільно значу­щий світ".²

О.Л.Кононко розглядає період дошкільного дитинства як " етап виникнення та становлення особистості, закладан­ня її ціннісного фундаменту, формування первинних світо­глядних уявлень". Науковець відзначає значні зміни у поглядах на особистість, на її становлення у ранньому онто­генезі за останнє століття: " Від сприйняття її як суми рис до реалізації системного підходу; від погляду на дитину як об'єкт засвоєння зовнішніх впливів до утвердження її як суб'єкта життєдіяльності; від визначення пріоритету однієї з детермінант розвитку (біологічної чи соціальної) до усві­домлення важливості в ньому кожної з них та власної ак­тивності особистості як фундаментальної здатності ста­вати і бути автентичним суб'єктом життя".³

С.А.Литвиненко і В.М.Ямницький у понятті " дитинст­во" вбачають процес підготовки до відтворення майбутнього

¹ Фельдштейн Д-И. Социальное развитие в пространстве времени
Детства. - М., 1995. - С. 45.

² Там само. - С. 47.

³ Кононко О.Л. Про базову програму розвитку дошкільника " Я у світі" //
Дошк. виховання. - 2008. - № 8. - С. 29.

суспільства; процес постійного фізичного зростання, на­копичення психічних новоутворень, освоєння соціального простору, рефлексії усіх стосунків у цьому просторі, визна­чення у ньому себе.

Нестандартний підхід до розуміння простору дитинства як " машини дитинства" представлено у праці Є.В.Суб-ботського " Дитина відкриває світ". Автор тлумачить ди­тинство як своєрідну машину, або організм, складний, роз­галужений. Як і у всякого організму, у нього є свої " легені", " серце"...Він дихає, рухається, хворіє, словом, живе.¹ Учений називає такі елементи " машини дитинства": здібності дити­ни як сума знань, умінь навичок, якими на певний момент свого розвитку володіє дитина, плюс ті можливості, які їй дані від природи; суспільна оцінка здібностей і як сама дитина оцінює свої здібності, її самоусвідомлення. Науко­вець підкреслює роль суспільних вимог до дитини, об'єктив­ного і доброзичливого ставлення дорослих до дитини у становленні її самосприйняття. У протилежному випадку суспільство матиме " не людей, а пасивні автомати з глад­кою відточеною на " конвеєрі дитинства" психікою, людей зі штампованими бажаннями й потребами, з однаковим мислен­ням, людей, не здатних до творчих нестандартних рішень".²

Отже, аналіз культурологічних, філософських, психо­логічних, педагогічних джерел з проблеми дитинства дозво­ляє виділити його специфічні риси:

• дитинство - період життя людини, у якому закладаєть­ся підґрунтя особистісної активності та особистісні власти­вості, цінності, що визначають якості майбутнього життя;

• це період, коли людина найбільш вразлива, незахи-щена від впливів довкілля, соціального, психологічного й фізичного насильства;

• на всіх етапах існування дитинство характеризується постійною орієнтацію на дорослий світ, потребою бути залу­ченим до соціуму, взаємодіяти з ним;

¹ Субботсткий Е.В. Ребенок открьівает мир. - М., 1991. - С. 198.

² Там само. - С. 197.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

• дитинство - виражена в діях і мові сукупність об'єктів, подій, процесів, соціальних інститутів і соціальних прак­тик стосовно дітей; ця сукупність формується й підтри­мується суспільством, а також постійно відновлюється у процесі життєдіяльності дітей, які засвоюють соціальні уявлення та інтегруються у соціум.¹

Зазначимо, що тривалий час педагогічна позиція мало чим відрізнялася від загальної позиції дорослої частини суспільства щодо абсолютного переконання в обов'язко­вості побудови взаємин з дітьми в моделях " передавання досвіду старшого покоління", " трансляції норм і ціннос­тей", " прищеплення позитивних якостей особистості". За влучним висловом Н.Голованової, педагогічна спільнота ще не зовсім розпрощалася з уявленням про дитину як " чисту дошку" в руках вихователя. Тільки в останні роки окремі науковці та найбільш передові педагоги починають визнавати за дитиною право бути самим собою: мати власний, не залежний від процесу навчання соціальний досвід, самовизначатись у культурі, виявляти свою індиві­дуальність у колі ровесників та дорослих, усвідомлювати своє життя як цінність, відчувати потребу виражати себе та шукати для цього соціально визнані способи. Нова філософія освіти все активніше висуває ідею про відмову від розуміння мети освіти як результату сформованості, до­сягнення певного рівня особистісної досконалості, навпаки підкреслює безкінечність цього процесу.

Проблема дитинства, до якої останніми роками зверну­лося чимало вчених, волею обставин сколихнула людське суспільство, яке нарешті почало усвідомлювати вимогу під­вищеної уваги до дитинства взагалі й до кожної дитини зокрема. Сьогодні дитинство як соціально-культурний фе­номен та особливий значущий віковий період є предметом полідисциплінарного дослідження, у зв'язку з чим окресли-

¹ Діти і соціум. - Луганськ, 2006. 296

лись історичний, соціогенетичний, етнографічний та пси-холого-педагогічний аспекти його вивчення. У колі науковців сьогодення існує погляд на дитинство як на самоцінний, самобутній і неповторний період життя особистості. Резуль­тати соціально-психологічних досліджень останніх років (І.Д.Бех, А.М.Богуш, А.Й.Капська, О.Л.Кононко, В.Г.Кузь, С.А.Литвиненко, Т.І.Поніманська, О.В.Сухомлинська, О.Я.Савченко) констатують загальне несприятливе стано­вище дітей у суспільстві. І хоча захист прав дітей в Україні регу-люється цілою низкою законів України (" Про охорону дитинства", " Про попередження насильства в сім'ї", " Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Кодексом про шлюб і сім'ю тощо), правова захищеність дитинства має більш декларативний і показовий, ніж практичний характер. Спектр розбіжностей такого ставлення був досить широким і залежав від сприйняття дитинства як суб'єкта або об'єкта культури, суспільства.

До усвідомлення того, що дитина має такі самі права, як і дорослі люди, людство прийшло наприкінці XIX - на по­чатку XX століття. Першочергово розглядалися не питання забезпечення прав дітей у цілому, а тільки попереджувальні заходи, які необхідно було здійснити для недопущення рабства, експлуатації дитячої праці, торгівлі жінками й дітьми тощо. Соціальний стан дитинства в його узагаль­неному розумінні в сучасному соціумі визначають переду­сім як вирівнювання у правовому статусі дитини й до­рослого. Ратифікація Україною у 1991 р. Конвенції ООН про права дитини, на основі якої було розроблено й прийнято у 1996 р. власну Національну програму " Діти України", створила правову основу для функціонування дитини повноправним членом суспільства й дозволила на зако­нодавчому рівні захищати її права й свободи дитини. Конвенцією про права дитини було визначено нову кон­цепцію: забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

є обов'язком держави й суспільства. Протягом останніх років питання практичного забезпечення прав та інтересів дітей в Україні вирішувалися з урахуванням розвитку соціально-економічних процесів, що відбуваються сьогодні в державі, та відповідно до норм міжнародного права в цій галузі. Певною мірою увага приділялася виробленню механізмів забезпечення прав дітей.

Отже, у Сімейному кодексі, який набув чинності з першого січня 2004 року, вперше визначено й конкретизовано поняття " дитина". Так, правовий статус дитини має " особа до досягнення нею повноліття". Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповно­літньою - у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Сучасним законодавством також забороняються будь-які види експлуатації дітей, фізичні покарання, а також інші види покарань, які принижують гідність дитини. Дитина, у свою чергу, має право чинити опір неналежному виконанню батьками своїх обов'язків, поодинокі факти чого наявні в сучасній юридичній практиці. Беззаперечно, створення законодавства, що забезпечує захист прав дитини, засвідчує усвідомлення соціальних вимог підвищеної уваги до ди­тинства взагалі й до кожної дитини зокрема. Утім, як зазначають науковці, найгострішою залишається проблема відсутності інтеграційного підходу до дитинства як до соціального суб'єкта.

Сьогодні в Україні існують певні розбіжності між науко­вими підходами до дитинства як самоцінного періоду життя людини та реальним становищем дітей у суспільстві. Подо­лання цих розбіжностей передбачає створення суспільст­вом належних умов для розвитку та життєдіяльності кожної дитини. Це насамперед охорона життя й зміцнення здоров'я дітей, забезпечення відповідного рівня матеріаль­ного добробуту, зміст освіти та засоби педагогічного впливу, соціалізуючі можливості сім'ї, суспільна та державна тур­бота про дітей і законодавчі норми, що захищають і від-

г 298

стоюють права й інтереси дитинства. Утім, реальне становище дітей дає змогу фіксувати значні обмеження, недостатнє забезпечення тих чи тих матеріальних і духовних ресур­сів, які є необхідними для повноцінної життєдіяльності су­часних дітей. Раніше таке явище, як дитяча безпритуль­ність, було поодиноким. Нове тисячоліття наша держава зустріла занадто низьким віковим рівнем " дітей вулиці", " дітей бомжів". Останніми роками кількість дітей, які з різних причин залишають батьківські домівки, невпинно збільшується. Понад двісті тисяч дітей в Україні є безпритуль­ними, виростають без догляду, турботи й любові, збіль­шуючи кількість правопорушників. При цьому найбільш вражаючим є те, що дітей дошкільного віку серед них нараховується 15% (за даними соціальних органів). Отже, перебудову ціннісної системи дорослих потрібно починати саме з перебудови поглядів на дитинство.

Парадоксальним у нашому сьогоденні є те, що держава не несе прямої відповідальності за кожну дитину зокрема, хоча саме це ніби-то мають на увазі всі державні програми, що стосуються дитинства. Дитина оцінюється лише з пози­ції виконання завдань держави, яка має сприяти соціально­му розвитку нових поколінь. Суспільство створило різні структури й передало їм свої виховні функції, власне все більшою мірою відмовляючись від дитинства як від своєї частини. Дитяче співтовариство сприймається лише як сукупність підростаючих людей, яких потрібно виховувати, навчати й впливати на них за допомогою соціально доцільних засобів. Очевидним є серйозний дефіцит уваги, поваги до дитини. Гідність дитини не береться до уваги; їй відмовлено у праві бути особистістю, цінність сьогодніш­нього життя дитини є незначною, її готують до життя завтра. Визнання державою пріоритету особистісно-зорієнтованої моделі освіти передбачає відмову педагогів від звичних стереотипів педагогічної діяльності. Натомість лише незначний

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

відсоток педагогів та управлінців розуміють, що іннова­ційна система несе зміни не тільки й не стільки у змісті освіти, але й у розмаїтті інших аспектів. На практиці спостерігаємо, що переважна більшість педагогів намага­ються подолати й викорінити все, що є волею й свободою дитини, все, що вимірюється її вимогами й намірами.

7.2. Готовність вихователів до реалізації принципів гуманістичної педагогіки

Специфіка сучасного суспільно-економічного буття, надзвичайно швидкі його темпи, гострота і глибина соціальних протиріч потребують, як ніколи, від кожного з нас, і тим більше від педагогів втраченої, на жаль, з плином часу здатності чути й розуміти Іншого. У нашому затехноло-гізованому освітньому просторі все гостріше відчувається потреба відійти від теоретичного ставлення до змісту і самої суті педагогічного процесу, який розгортається на основі формалізованих принципів природничо-наукового стилю мислення (пояснення, простоти, збереження, відповіднос­ті), до побудови духовно-практичних взаємин його суб'єк­тів, заснованих на особистісній зверненості, належності, розумінні, діалогічності.

Проблема виявляється у тому, що тривалий час у про­цесі професійної підготовки майбутніх педагогів орієнтува­ли передусім на дидактичні смисли навчально-виховного процесу (знаннєва, формальна, дидактико-методична, тех­нологічна домінанта), хоча декларувалися при цьому гума­ністичні орієнтири. У реальній практиці майже не реалізо­вувалась гуманістична суть педагогічних відносин, пов'язана з піклуванням, взаємодопомогою, любов'ю і співчуттям, співпереживанням Іншому.

У результаті науковці і практики, батьки відзначають, що сучасний освітній процес за характером взаємин став ще

більш жорстким. Численна армія успішних, творчих, тала­новитих вихователів і вчителів усвідомлює головну профе­сійну задачу саме як дидактичну, а постулати гуманістичної педагогіки (" Дитина приходить у цей світ зі своєю жит­тєвою місією", " Дитина несе в собі величезну енергію духа", " Дитина проявляється не в окремих особливостях, вона цілісна"), сформульовані Ш.О.Амонашвілі, сприймає кра­сивими гаслами, що в реальній організації щоденного буття втілення не мають і мати не можуть. Проте ті ж самі педа­гоги і батьки не можуть не відчувати, що жорсткість стосунків з вихованцями заганяє навчальний і виховний процес у глухий кут: " закручування" гайок не приводить до бажаного результату, а навпаки - зростаюча відчуженість між дітьми і дорослими зводить нанівець надії про мож­ливості поліпшення навчальних і виховних досягнень, освіченість виходить з кола життєвих цінностей сучасних дітей.

Пошук шляхів змінити ситуацію на кращу доводить, що до гуманних взаємин не готові передусім дорослі. Оскільки реальні зміни в освітньому процесі необхідно вимагають внутрішніх зрушень в особистості самих педа­гогів, а саме: з орієнтації на себе переорієнтуватись на Іншого, намагаючись зрозуміти, а отже, відчути, прийняти, зробити крок назустріч, відійти від традиційного, звичного управління за принципом: " Замовкніть і слухайте мене". Позиція " над дітьми", " зверху-вниз" у взаєминах педагогів і дітей, схоже, зцементувалась у свідомості більшості практиків, і з ключовими рисами педагогічного менталіте­ту, на жаль, передається і тим, хто лише вступає у професію. Отже, не мінімізуючи значення дидактичної суті, наголосимо на актуалізації іншого аспекту взаємин учасників педаго­гічного процесу - орієнтації їх один на одного, що неможли­ве без осмислення педагогом самого себе та Іншого в го­ризонті освіти.

Алла Еогуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

Звернемося до суті поняття розуміння - ключового в педагогічній герменевтиці, девізом до виявлення смислу якої є відомі слова з пісні Булата Окуджави: " Свята наука - почути один одного". Розуміння є життєвою необхідністю, проблемою кожної людини, необхідною умовою розв'язан­ня повсякденних життєвих питань, реалізації задумів, досягнення близьких чи далеких цілей.

Розуміння - багатозначне поняття, що виступає водно­час і способом, і процесом, і результатом, образом і діяльністю. Розуміння розглядається передусім як процес осмислення -виявлення та реконструкції смислу, а також смислоутво-рення, проявляється у створенні у свідомості чуттєвого образу, як звикання з новою ідеєю. Про розуміння можна говорити, коли, намагаючись пояснити щось, людина вміє висловити своє знання зрозумілою мовою. " Я розумію тебе, твій намір", - промовляє людина, коли знаходить спільний задум з іншою. Радість розуміння переповнює людину в мо­мент виявлення та подолання парадоксу, знаходження від­повіді на запитання. Розуміння є певною мірою оволодіння значенням, що вище за чув чи орієнтуюсь, уявляю. У взаєминах з Іншим словом " розумію" відзначають здатність до інтерпретації, осмисленого прийняття вчинку чи суджен­ня іншої людини. Розуміння завжди виходить за межі мене самого, вимагає проникнення в інший світ (предметний чи світ стосунків).¹

Педагогічне розуміння - також є процесом і результа­том роботи не лише свідомості. Це передусім духовний бік будь-якої діяльності, для якої необхідна глибина проникнен­ня. Розуміння є одним з провідних принципів стилю нового педагогічного мислення, реалізація якого передбачає пере­ведення освітньої ситуації на рівень внутрішнього мовлення, виявлення смислів у взаємодії з Іншим. На відміну від пояснення, що також є універсальним способом пізнання довкілля, і яке

¹ Сенько Ю., Фроловская М. Педагогика понимания. - М., 2006. 302

прагне до узагальнення, педагогічне розуміння прагне до осягнення індивідуального. У поясненні бере участь один суб'єкт, одна свідомість. Розуміння неможливе поза наявності двох суб'єктів, двох свідомостей, отже, воно має бути співчуттєвим, співпереживальним. Педагогічне розуміння передбачає принци­пове прийняття можливості існування різних, але водночас таких, що можна вважати рівноцінними, позицій.

Російські вчені Ю.Сенько та М.Фроловська виокремлю­ють три площини розгортання педагогічного розуміння як процесу осмислення: предметну, логічну (поле значень) та площину взаємовідносин учасників освітнього процесу.¹ Предметне поле відображає відношення між предметами, у якому розуміння ґрунтується на поясненні причинно-наслідкових, функціональних, структурних, генетичних зв'язків і будується за схемою: " Що є, те доведено". Логічне поле відображає відношення між поняттями і фактами за схемою: " Що доведено, то є". Найбільш задіяною в освітньому процесі дошкільного закладу виявляється саме предметна, меншою мірою логічна площина розуміння.

Смислове поле відображає відносини між людьми і ґрунтується на осмисленні наслідків подій (слово, жести, поза, міміка, смисли, що за ними стоять). Складність розу­міння пов'язана з тим, що думок, позицій, суджень з одного і того самого питання може бути стільки, скільки учасників дискусії (розмови, пошуку) і навіть більше. Причому важлива роль належить довірі, співучасті, безоцінному прийняттю Іншого. На жаль, в освітньому процесі ми, здебільшого, про це забуваємо. Складність у формуванні го­товності до педагогічного розуміння виявляється у пошире­ній стереотипної моделі побудови взаємин педагога з дити­ною за принципом: " Я і бездумна річ". Вихователь здебільшого зорієнтований на постійну готовність, безумовне підпо-

¹ Там само

Алла Богуш, Наталія Гавриш

рядкування дитини заданій навчальній ситуації, вказівкам дорослого. Внутрішній план дій дитини, її настрій, на-лаштованість, власна життєва стратегія і тактика не врахо­вуються. Яскравим прикладом того є описана нижче реальна ситуація.

У молодого вихователя перше в житті відкрите заняття. Зрозумілі хвилювання, переживання, ретельна підготовка конспекту, матеріалу, націляння дітей. Зранку схвильова­ний педагог, переживаннями охоплені також красиво одягнені діти - у групі гості, незвичайне вбрання групової кімнати. Від хвилювання дівчинка в новій темно-зеленій сукні з низкою блискучих ґудзиків почала крутити верхній ґудзик. Нитки не витримали, ґудзик цокнув і закотився під стілець, проте діти, захоплені діями та словами вихователя нічого не помітили. Піднятий дівчинкою ґудзик зник у кишені вихователя. Адже у його плани не входило реагу­вання на непередбачену ситуацію, все мало відбуватися згідно задуму.

А маленькі рученята продовжували крутити наступ­ного ґудзика. Тепер за діями дівчинки спостерігали діти, які сиділи поряд, разом чекали й дочекалися, поки нитки перетруться, а ґудзик покотиться під стілець. Вихователь знову, не відчувши реальний стан дітей, проігнорувавши їхні переживання та зосередившись лише на своїх завдан­нях, зовні не виказала хвилювання, продовжувала заняття за підготовленим планом. Третього, четвертого, п'ятого ґудзика нетерпляче чекала вже вся група дітей - ой і весело всім разом пірнати за ґудзиком під стіл! Вихователя не слухав ніхто. Заняття було зіпсоване.

Вміння аналізувати й розуміти причини виникнення ситуації, розуміти стан, настрій, причини вчинків учасни­ків ситуації, - життєво необхідні вміння для педагога-професіонала, проте з дипломом вони не видаються. Форму­вання їх - справа непроста, адже кардинальних змін вимагають

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

самі основи цього підходу. Ключовим словом у традиційній педагогіці є слово необхідність. Дехто з вихователів саме так і " мотивує" дітей на виконання навчальних завдань: " Діти, сьогодні нам необхідно...", " Ти повинен..., ви повин­ні...", " Необхідно..., обов'язково..., негайно ж..." і схвалюють солдатську чіткість виконання дітьми команд. Зрозуміло, що така позиція дорослого є більш легкою, адже вона не вимагає глибокої й напруженої внутрішньої роботи. Але і діалогу в освітньому процесі не відбувається, і ні про які сприятливі умови для особистісного зростання уже не йдеться.

Ключовим поняттям педагогіки розуміння є свобода, помножена на відповідальність, що витікає з її ключової ідеї - виховання свободоспроможної людини, соціалізова­ної й водночас такої, яка яскраво виявляє свою індивідуаль­ність. Означена особистісна якість може сформуватись лише у процесі набуття людиною (дитиною) власного жит­тєвого досвіду. Набуття свободоспроможності для будь-якої людини, а тим більше для дитини, яка лише починає жити, неминуче відбувається шляхом випробувань і помилок, усвідомлення причин помилок та пошуку шляхів їх вип­равлення. Засвоєння готових шаблонів, життя за вказів­ками допомагає, дійсно, їй засвоїти норму, проте не навчить діяти самостійно й відповідально. У традиційній організації освітнього процесу в дошкільному закладі самовизначенню дитини щодо вибору виду, часових меж діяльності місця майже не виділяється. Регламентована, можна навіть сказати заорганізована життєдіяльність дітей протягом дня не залишає окремо взятій дитині можливості побути наодинці з самим собою, а процес пізнання у ході заняття також не дає їй можливість обрати свій власний спосіб дій. Більшість життєвих проблем педагог і батьки також ви­рішують за неї. Приклад із життя групи дошкільного закладу підтверджує висловлене:

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

— Валентино Володимирівно, скажіть їм, щоб вони від­дали мені ведмедика, то я його принесла в дитячий садок, а вони не хочуть брати мене до себе, - обурена Надійка підбігла до вихователя, вказуючи на двох хлопчиків, які затіяли веселу гру в театр.

— Хлопчики! Негайно візьміть Надійку у свою гру, або віддайте їй ведмедика! - командним голосом миттєво ви­рішила проблему вихователь. Дівчинка з видом переможця попрямувала до хлопців.

Дійсно, таке безапеляційне управління проблемними моментами у групі дає змогу забезпечити спокій і тишу, проте той, хто з дітей не вмів домовитися, попросити, запро­понувати альтернативне рішення проблемної ситуації, тому і далі зручніше буде заручитись керівною силою дорослого, підтримкою ззовні, а не розвивати внутрішню, особистісну силу, набуваючи власного досвіду будувати стосунки з оточуючими.

Вихователь, націлений на формування у своїх вихован­ців свободоспроможності, діятиме інакше:

— Надійко, по-перше, іграшка, яку ти подарувала у групу, вже давно стала спільною. Навіщо ж порушувати гру хлопчиків, вони так гарно граються?! Скажи, ти говорила хлопчикам, що ти також хочеш бути з ними?

— Ні, ви їм скажіть. Вони вас послухають, - відрізала дівчинка.

— Як же вони можуть здогадатись, що ти хочеш грати, якщо ти нікому про це не сказала? Давай поміркуємо, як знайти такі слова, щоб хлопчики і тебе послухали. Поради вихователя про те, як підійти, як попросити, як подивитись в очі можуть бути безцінними для дівчинки.

Допомога Іншому в контексті вимог педагогіки розуміння означає не зробити за нього, а активізувати його внутрішні резерви. Дитина має усвідомити саму суть проблемної ситуації, самостійно і свідомо прийняти певне рішення чи погодитись з відповідним рішенням дорослого.

Кожна реальна ситуація в освітньому процесі вимагає від педагога спочатку почути, тобто зрозуміти себе й Іншого в цій ситуації, а потім вже відповісти на запитання, як вчинити. І хоча педагогічне розуміння є ситуативним, внутрішньо ситуативним по суті, водночас воно й надситуатив-не, оскільки розуміння конкретної ситуації вимагає вихід за її межі (передумови виникнення, її місце в низці інших, загальний контекст, прогнозування розвитку подій). Отже, аналіз зв'язків і відношень між тим " що є" і тим " що треба знайти" передбачають і самоаналіз. Наведемо для прикладу розповідь молодого вихователя.

— " Дивіться, що я намалював, - сказав мені Славко, коли я прийшла в молодшу групу за книгою. - Це ось курча, а це машина". Я відразу не могла розібратися в олівцевих лініях малюнка. Але потім розібралася: жовта замкнута лінія, що нагадує коло з двома паличками і гачком - це було курча, а кривий прямокутник з двома кружечками - машина. Вона була намальована прямо на курчаті, але трирічний Славко курча і машину сприймав окремо і нічого страшного у своєму малюнку не бачив. А я ось побачила і, не подумав­ши, сказала: " Славко, дивись, у тебе вийшло, ніби машина на курча наїхала. Треба б курча малювати далі від маши­ни". Хлопчик відразу принишк, став уважно розглядати свій малюнок і несподівано запитав: " І задавила його? ". Не дочекавшись моєї відповіді, він утік. Я взяла потрібну мені книгу і раптом чую: " Тетяно Іванівно! А Славко плаче, курча жаліє". Мене відразу кинуло в жар. Як же я так могла сказати? А хлопчик у цей час " рятував" курча. Він старанно пальчиком стирав машину і гірко плакав".

Вербалізовані емоційні переживання допомагають збе­реженню й розвитку душевної чуткості й розуміння, від­чуття іншої людини. Наступний аналіз переживань учасників, дій вихователя, обговорення інших можливих варіантів виходу із ситуації, тренувальні вправи з навчання словесного

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

супроводу типових і нестандартних моментів, - все це сприя­тиме розвитку рефлексивних дій у педагогів і обов'язково позитивно позначиться на становленні суб'єкт-суб'єктних відносин в освітньому процесі дошкільного закладу.

Забезпечення умов для формування у дошкільників свободоспроможності також вимагає цілеспрямованих дій. Проте підкреслимо - не заходів, а усталеної свідомої позиції кожного члена педагогічної команди дошкільного закладу, що спирається на певну філософію життя. На обласному семінарі в одному навчальному закладі методист дошкіль­ного закладу розповідала про досвід роботи з духовно-морального виховання дітей, пишаючись оригінальними формами цієї роботи: " У понеділок у нас день доброти, у вівторок - день радості, в середу - день піклування... Дітям подобаються також подорожі на острів ввічливих слів...". Захоплення заходами не дало можливості педагогам цього дошкільного закладу усвідомити очевидну істину - що радість і піклування за розкладом не бувають, а за ввічли­вістю не треба нікуди їхати, вони мають бути філософією життя. Надання пріоритету в організації життєдіяльності дітей досвіду самоорганізації перед організованим (точніше формалізованим) навчанням (значення якого жодною мі­рою не мінімізується) вимагає прийняти помилку як обо­в'язкову складову процесу пізнання в цілому, природний елемент людського життя, дозволити дітям і педагогам помилятись, аналізувати свої власні помилки, усвідомлю­вати їх причини та знаходити способи їх виправлення.