Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розділ 4. Україна в процесах європейської інтеграції






Європейський вибір. Європейська інтеграція є незмінним стратегічним пріоритетом державної політики незалежної України, продиктована фактом належності України до європейської цивілізації. Успішний приклад Європейського Союзу демонструє можливість існування інтеграційної моделі, в якій стверджуються нові принципи міждержавних відносин, позбавлені недовіри й непрозорості, де національний суверенітет кожної з держав органічно пов’язаний з колективними зобов’язаннями та спільними діями. Європейська модель суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку є найсприятливішою для реалізації українського потенціалу та забезпечення поступального розвитку нашої держави.

Результатом європейської інтеграції має стати утвердження в Україні європейських політичних, економічних, соціальних і гуманітарних стандартів, якісне підвищення рівня життя всіх верств суспільства. Відтак цей процес відповідає інтересам усіх українських громадян. Для України рух у напрямку європейської інтеграції – це питання ефективності її включення в існуючу систему розподілу функцій і ролей у сучасній світовій економічній та політичній системі. Активізація євроінтеграційних процесів означає також її більш інтенсивне включення у міжнародну співпрацю щодо врегулювання конфліктів та протидії новітнім загрозам міжнародній безпеці.

Перспектива розвитку євроінтеграційних процесів в Україні безпосередньо пов’язана з визначенням місця та ролі України у світі. Тут можливі два варіанти: або активна і послідовна праця для реалізації курсу на євроінтеграцію з перспективою вступу до ЄС і належністю до демократичного світу, або перетворення на буферну зону з усіма наслідками маргінального стану країни.

Особливості геополітичного положення України зумовлювали необхідність підтримувати збалансовані відносини по всьому зовнішньополітичному периметру. Водночас особливість української геополітичної стратегії полягала в тому, що необхідно було забезпечити домінування, пріоритет саме європейського геополітичного вектору як найважливішого засобу для докорінної внутрішньої трансформації українського суспільства.

Принципово важливим є той факт, що серед впливових політичних сил в Україні немає жодної, яка висувала б амбіційні, небезпечні для регіональної стабільності зовнішньополітичні плани. Україну не сприймають як джерело класичних загроз. Проте європейську спільноту непокоїть розвиток політичної, соціально-економічної та екологічної ситуацій, тобто ті проблеми, які є наслідком слабкості держави.

Намагаючись дистанціюватись від реінтеграційних процесів у просторі СНД і значно поступаючись західним сусідам за темпами суспільних перетворень, Україна як учасник міждержавних відносин посідає в обох регіонах периферійне становище. Це надзвичайно суперечлива ситуація, що містить у собі загрозу зростання фактичної ізольованості.

Наявні тенденції загрожують погіршенням міжнародного становища держави. Геополітична невизначеність України – це не тільки українська проблема, вона є перешкодою у розбудові нової Європи, у закріпленні та посиленні позитивних цивілізаційних та геополітичних зрушень останнього періоду. Саме тому наша держава привертає стільки уваги і відіграє роль важливого, хоч і пасивного, актора міжнародних відносин. Інтерес до України за логікою тенденцій геополітичних змін, безумовно, буде зберігатись, а вірогідно – й зростатиме.

Для визначення параметрів української зовнішньої політики, її загальної довготермінової спрямованості первинним комплексним показником є цивілізаційна належність країни. Європейський досвід і стандарти взаємин між незалежними державами свідчать, що самоідентифікація є неодмінною передумовою органічної інтеграції нової країни до міжнародної спільноти. Саме ця належність, фундаментальні характеристики української держави та українського суспільства не можуть вважатись автоматично з’ясованими і породжують чимало запитань і сумнівів у потенційних партнерів.

Порівняльний аналіз практики незалежного існування посткомуністичних держав змушує зробити висновок, що має місце не просто відставання України від її західних сусідів, а якісна відмінність внутрішніх трансформацій. Україну характеризує брак суспільного вибору та відповідних виразних тенденцій внутрішньої еволюції. Натомість цивілізаційна приналежність фактично залишається предметом абстрактних дискусій і політиків, і науковців, і водночас – найширших спекуляцій у сфері формування масової свідомості, тобто, її з’ясування так і не стало суспільною потребою.

На сьогодні цивілізаційна невизначеність, притаманна Україні, приховує в собі альтернативи, пов’язані з різними геополітичними орієнтаціями, різними варіантами вирішення питання про місце та роль країни в системі міжнародних відносин і, природно, з різними зовнішньополітичними пріоритетами. Радянські звичаї суспільного життя, відповідна система цінностей виявилися глибоко закоріненими в свідомості переважної більшості населення. Водночас комуністична інтернаціоналізація не створила нових життєздатних цивілізаційних засад.

У сучасному українському контексті питання підтвердження власної європейської ідентичності безпосередньо пов’язані з проблемами інтеграції до Європейського Союзу. Проблеми, з якими стикається Україна у своєму розвитку, у формуванні та закріпленні своєї новітньої політичної й культурної ідентичності, спричинені не тільки специфікою нашої історії та географічного положення. Не меншу роль відіграє у цьому загальний світовий контекст, особливості міжнародного середовища, у якому протягом останніх двох десятиліть відбулися кардинальні зміни, пов’язані з загальними глобалізаційними процесами і завершенням холодної війни.

Україна отримала та використала свій шанс для створення власної держави саме у цьому новому контексті. У певному сенсі поява України на світовій політичній арені є одним з наслідків процесу формування нового світового устрою, що змінює роль національних держав та підвищує значення наднаціональних утворень.

У випадку України чутливість до глобалізаційних змін у міжнародному середовищі, готовність адекватно реагувати на нові можливості та виклики, зокрема шляхом усвідомленої участі в інтеграційних об’єднаннях, є необхідною передумовою подальшого розвитку власної української державності. Це позначається й на сучасних особливостях співвідношення національної та європейської ідентичності.

В українському контексті проблема співвідношення європейської ідентичності з національною набуває особливого вигляду. На відміну від багатьох країн, що мають довшу історію державного суверенітету, формування національної ідентичності в Україні досі перебуває у стадії становлення. Проблема полягає не стільки в тому, щоб поєднати наявну українську національну ідентичність з новою європейською ідентичністю, але й у тому, яким чином вибудувати обидва ці типи ідентичності.

Україну поки що не сприймають як частину Європейського світу. Справа тут все ж не тільки у відсутності належних реформ в Україні. Включення України в ЄС передбачає попередні кардинальні зміни в способі геополітичного мислення європейців. Можна скільки завгодно говорити про приналежність України до європейських народів в історичному минулому, але якщо країна не буде включена європейцями у систему стратегічного бачення європейського майбутнього – справа не зрушиться з місця. Розуміння довгострокових цілей Євросоюзу не може не впливати на формування перспективного бачення ролі України у проведенні його східної політики. Але й сама Україна має відповідати масштабу цих завдань. Саме цим обумовлена прискіплива увага країн ЄС до внутрішніх процесів в Україні, оскільки непрозора, ненадійна і нестабільна держава навряд чи сприятиме реалізації глобальних європейських інтересів, вона сприйматиметься, швидше, як тягар, що потребує значних зусиль та фінансових вливань без особливих сподівань на реальний очікуваний результат.

Послідовність і наполегливість України, її майбутні успіхи на шляху економічних та політичних реформ, реальне наближення країни до європейських політичних, економічних та правових стандартів дозволить у перспективі правомірно поставити питання про готовність нашої держави до членства в ЄС. Наш основний позитивний здобуток у відносинах з ЄС – підвищення рівня взаємної довіри, що у сучасному світі слід розглядати як вагомий політичний чинник. Відхід від цієї тенденції, ознаки якого спостерігаються останнім часом, може призвести до вкрай негативних наслідків.

Еволюція відносин Україна – ЄС. Європейський Союз є найбільшим сусідом України. ЄС об’єднує 27 країн-членів з населенням понад 550 млн. осіб, а довжина нашого спільного з ЄС кордону досягає 1400 км. Закономірно, що відносини України з ЄС мають багатовимірний характер і розгортаються в економічній, політичній, безпековій, енергетичній, гуманітарній, інформаційній площинах. Необхідність визначення ефективного формату відносин ЄС з Україною постала одразу після набуття Україною незалежності: у схвалених у 1993 році Верховною Радою України «Основних напрямах зовнішньої політики України» вже було визначено, що членство у європейських структурах є перспективною метою української зовнішньої політики.

Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС), підписана в 1994 р., стала основним документом регулювання двосторонніх відносин між Україною та ЄС. Однак її правовий статус, що не передбачав інтеграції до ЄС, суттєво відрізнявся від угод про асоціацію, що були підписані з країнами Центрально-Східної Європи, які отримали чітку європейську перспективу.

Для забезпечення виконання УПС було запроваджено інституційне співробітництво на рівнях самітів ЄС-Україна, Ради з питань співробітництва, Комітету з питань співробітництва та його семи підкомітетів. В подальшому Указами Президента України було затверджено Стратегію (1998 р.) та Програму інтеграції України до Європейського Союзу (2000 р.) У 2004 р. прийнято закон «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу». В Програмі виписаний механізм запобігання проходженню через парламент законопроектів, що суперечать acquis communautaire.

Поступова реалізація положень УПС дозволила досягти певного прогресу у розвитку відносин між Україною та ЄС. Українська сторона починає наполягати на визнанні європейської перспективи України. Водночас, з боку європейських партнерів спостерігалася наявність певного розчарування Україною внаслідок нестабільної політичної ситуації, недотримання демократичних принципів та повільного проведення економічних реформ. Це створювало істотну проблему у відносинах. Україна вимагала європейської перспективи в якості стимулу для подальших внутрішніх перетворень та наближення до стандартів ЄС, а позиція Євросоюзу полягала в тому, що перспективи членства можуть бути надані кандидату лише у разі успішного проведення реформ та виконання Копенгагенських критеріїв.

Попри достатнє стратегічно-програмне забезпечення державної політики і певний поступ у розвитку взаємин з ЄС, Україна демонструвала недостатній прогрес у сфері модернізації держави та наближення до європейських стандартів. Це стало причиною деякого охолодження відносин між Україною та Європейським Союзом.

У березні 2007 року було започатковано переговорний процес щодо Нової посиленої угоди на заміну УПС, строк дії якої спливав. 9 вересня 2008 року на черговому саміті ЄС – Україна у Парижі було проголошено, що нова угода матиме назву «Угода про асоціацію». Вперше документально було закріплено визнання з боку ЄС України як європейської країни, що має спільну історію та спільні цінності з Євросоюзом. Розпочався переговорний процес щодо укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС включно з частиною про створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі.

Переговори щодо укладення Угоди про Асоціацію тривали понад три роки і завершилися в грудні 2011 року. Складність переговорного процесу полягала у необхідності пошуку балансу інтересів як у внутрішній площині, так і у відносинах з Європейським Союзом. Для України важливим було якісне наповнення змістовної частини УА та закладення в ній положень, які відповідають національним інтересам нашої держави.

19 грудня 2011 року під час 15-го саміту Україна – ЄС було оголошено про завершення надзвичайно складних переговорів щодо Угоди про асоціацію включно із поглибленою та всеохоплюючою зоною вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. Текст Угоди було парафовано 30 березня 2012 р.

Нині Україна стоїть на рубіжній лінії, перетин якої означатиме перехід до нової якості відносин з ЄС – перехід від партнерства до асоціації. Угода про асоціацію з ЄС включно з поглибленою та всеосяжною зоною вільної торгівлі (ЗВТ) є документом стратегічного значення для розвитку України.

Угода закладає нову основу для подальшого розвитку відносин між Україною та ЄС на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції, яка підкріплюватиметься потужною інституційною базою і відповідатиме європейським очікуванням українців. Послідовна і ефективна імплементація її механізмів має створити міцний базис подальшого сталого політичного та економічного розвитку нашої держави, основу стратегії реформування усіх ключових сфер і впровадження європейських стандартів з метою підвищення якості життя населення України.

В основі політичної асоціації закладене зближення позицій України та ЄС з усіх питань міжнародного порядку денного, забезпечення безпосередньої участі України у політиках, агенціях та програмах ЄС, спільність дій з метою забезпечення інтересів національної безпеки Української держави. Політична асоціація України з Європейським Союзом спрямована на посилення європейських позицій України і на виконання пріоритетних стратегічних завдань зовнішньої та внутрішньої політики України. Тому важливим питанням є вибір інструментів практичної реалізації Угоди про асоціацію, або змістовного наповнення відносин, в тому числі в рамках спільних органів, які передбачені цією Угодою. Наділення органів асоціації компетенцією приймати обов’язкові для сторін рішення підвищить ефективність їх діяльності в контексті асоціативних відносин. Таким чином можуть бути вирішені два принципово важливих питання розширеної взаємодії між Україною та ЄС: Україна отримає можливість брати участь у прийнятті рішень в євроінтеграційній спільноті в тих сферах, які становлять для нас безпосередній інтерес; з іншого боку, посилиться рівень залучення Євросоюзу у здійсненні перетворень в Україні.

В свою чергу формула економічної інтеграції передбачає створення ЗВТ між Україною та ЄС на основі чотирьох свобод, спрямованої на поступову інтеграцію України до внутрішнього ринку Євросоюзу. В майбутньому Угода про асоціацію та її торговельна частина, які передбачають широкомасштабну адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, мають стати запорукою не лише для подальшого відкриття ринків, але й для утвердження в Україні стабільного та привабливого бізнес середовища.

Продовження візового діалогу, зафіксоване в Порядку денному асоціації, передбачає перспективу відміни віз для громадян України, хоча для цього необхідно виконати певний перелік умов, пов’язаний з безпекою документів (біометричні паспорти), протидії нелегальній міграції, забезпеченням громадського порядку та безпеки в Україні, а також виконанням зобов’язань у сфері зовнішніх відносин.

Серед актуальних питань, які є спільними для інтересів нашої держави та ЄС, перше місце за важливістю посідає наразі енергетична безпека, роль якої останнім часом суттєво зросла. У час, коли енергетичні ресурси стали одним з найефективніших методів просування геополітичних інтересів окремих країн, питання стабільності їх поставок займає перше місце у порядку денному багатьох країн Європи. Україна, яка є на сьогодні головним транзитером російського газу до країн ЄС, зацікавлена у підтримці своєї репутації як надійного постачальника-транзитера ЄС у цій царині.

Приєднання України до європейського Енергетичного співтовариства, що відбулося 24 вересня 2010 року, вимагає від українського уряду комплексного реформування енергетичного сектору, що відкриває можливості для створення в Україні сучасної моделі енергетичного ринку, модернізації існуючих газотранспортних та електричних мереж, а також для більш ефективного використання наявного експортного та транзитного потенціалу України. Крім того, входження України до внутрішнього енергетичного ринку Євросоюзу є фактичним початком реалізації концепції секторальної інтеграції України до ЄС, яка закладена в Угоду про асоціацію. На жаль, на сьогодні енергетичне співробітництво між Україною та ЄС не має бажаної динаміки та просувається набагато повільніше від запланованих термінів. Певною мірою енергетична політика ЄС є дуже чутливою до зовнішніх впливів, зокрема до позиції Росії, що деяким чином стримує поглиблення українсько-європейської співпраці. Але основними гальмівними чинниками тут виступають внутрішні проблеми України.

Безпековий вимір співробітництва. Сенс входження України до колективних структур безпеки на Європейському континенті полягає в тому, щоб бути активним учасником європейської безпеки та мати реальні безпекові гарантії. Україні важливо реагувати на ерозію міжнародно- правових механізмів забезпечення безпеки та брак надійних гарантій міжнародної безпеки нашої держави, що ставить її у ситуацію вакууму безпеки.

Україна активно співпрацює з ЄС у сфері антикризового менеджменту так званих «заморожених конфліктів» на теренах колишнього СРСР (Придністров'я, Південна Осетія, Нагірний Карабах, Абхазія). Наша держава виступає разом з ЄС у якості активних посередників у діалозі цих «невизнаних республік» з міжнародними структурами та урядами держав, частиною територією яких вони є (Молдова, Грузія та Азербайджан).

Серед невідкладних завдань у відносинах України з ЄС залишається поглиблена робота над демократичними та правовими реформами в Україні, здійснення подальших кроків у боротьбі з корупцією, створення прозорого бізнесового клімату. Активізувалося двостороннє співробітництво у сфері боротьби зі спільними загрозами - міжнародним тероризмом, контрабандою, нелегальною міграцією. Врегулювання питання щодо потоків нелегальних мігрантів становить важливий спільний інтерес України та ЄС.

Визначення ролі України у формуванні нової структури без пекових відносин у Європі має бути фундаментом для просування її ключових інтересів у відносинах як з європейськими країнами, так і провідними організаціями в галузі європейської безпеки, насамперед, з НАТО та ЄС. Розвиток партнерських відносин України з Північноатлантичним Альянсом є важливою складовою європейської інтеграції держави та її включення у європейську та світову політичну, безпекову і економічну систему. Розширення всебічного співробітництва з НАТО є додатковим фактором інтеграції у світове співтовариство, а для Альянсу – одним із засобів пошуку нової ролі в європейській та світовій політиці. У відповідності до Мадридської Хартії про Особливе Партнерство між Україною і НАТО (1997р.), передбачено консультації та співпрацю в попередженні конфліктів, управлінні кризами, експорті зброї та переданні супутніх технологій, в оборонній конверсії та озброєнні. Україна стала активним учасником програми Партнерство заради миру, ініційованої НАТО. Проте головні інтереси Альянсу, пов’язані з Україною, зосереджені не у воєнній сфері, а в площині політичній. Вони полягають у ствердженні демократичних цінностей і всього того, що називається просуванням західної європейської цивілізації.

Україна розглядає НАТО і Європейський Союз як ключові компоненти архітектури європейської безпеки і стабільності, ядро системи європейських цінностей і стандартів. Україна має з Альянсом спільні інтереси в плані безпеки, спільні цілі і завдання, які полягають в забезпеченні мирної, стабільної, інтегрованої Європи. Ефективна реалізація цих завдань вимагає створення відповідних механізмів, які передбачають більш розширені та поглиблені форми співпраці. Партнерський діалог значною мірою залежить від прозорості і послідовності у відносинах.

Важливою сферою співпраці України з європейськими міжнародними структурами безпеки є формування нового політичного та без пекового простору у Чорноморському регіоні. Сучасні економічні і політичні реалії об’єктивно вимагають створення нових форм і структур забезпечення стабільності і безпеки в Чорноморсько-каспійському регіоні, який є принципово важливим для сталого розвитку усього євразійського простору.

Рівень симетричних і асиметричних загроз в регіоні є досить високим, численні регіональні конфлікти і територіальні суперечки залишаються невирішеними. Стабілізації ситуації в регіоні могло б сприяти створення ефективної системи регіональної безпеки, до якої могли входити як дійсні та потенціальні члени НАТО і ЄС, так і країни, які з тих чи інших причин не можуть або не бажають бути залученими до цих структур.

Однією з важливих проблем України є необхідність поєднати свій євроінтеграційний курс із збереженням добросусідських, партнерських відносин з РФ, яка розглядає європейську інтеграцію Україну як певну загрозу влаcним впливам у пострадянському просторі. Завдання перетворення відносин з Москвою на ресурс нашого євроінтеграційного курсу є одним з ключових для забезпечення його ефективності. З іншого боку, зближення з Росією має певні межі, за якими євроінтеграційна політика держави втрачає сенс. Вирішення цієї проблеми означає для України визначення збалансованого зовнішньополітичного курсу у довгостроковій перспективі.

Відносини між Україною і Росією визнаються важливим елементом міжнародної стабільності в розбудові нової архітектури європейської безпеки. Отже, ці відносини за своїм значенням виходять за рамки суто двосторонніх. Крім того, вони є складним, багато в чому унікальним явищем: пошук політико-дипломатичних вирішень наявних у них проблем подекуди погано сполучаються з реальністю і не є досить плідним.

Одним з важливих пріоритетів політики Росії є підтримка реінтеграційних процесів на пострадянському просторі з відповідним прагненням втримати Україну у сфері свого впливу. Недостатня активність і послідовність України щодо відстоювання національних інтересів, з погляду цієї політики, має засвідчити Заходу її неспроможність як держави, тоді як спроби опору політиці Росії мають спровокувати ту саму конфронтацію з РФ, якої Україна бажає уникнути.

У сучасній ситуації єдиною можливістю для України залишається складне маневрування, за якого вирішити проблеми безпеки на довгостроковій основі та реалізувати власну стратегію практично неможливо. Це, зокрема, виявляється у відсутності глибоко пророблених варіантів конкретного втілення ідеї позаблоковості, реальних можливостей розвити її на цьому етапі у напрямі отримання юридично значимих гарантій безпеки, державного суверенітету і територіальної цілісності.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал