Готська держава 3 страница

Усередині XV ст. зростає могутність Московської держави. Московський князь Іван III проголосив свої історичні права на всі землі Київської Русі. Утиски князів з боку польсько-литовської держави призвели до того, що частина прикордонних з Московією земель почала переходити під владу московського государя. Це спричинило литовсько-московські війни.їх наслідком стало входження на початку XVI ст. до складу Московії Чернігово-Сіверських земель.

Таким чином, на початку XIV—XVI ст. відбулося розчленування українських земель між сусідніми державами з повною ліквідацією ознак їх державності.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТО! У ДРУПЙ ПОЛОВИНІ XVI - XVII а.

Люблінська унія та її наслідки для України

Починаючи з XIV ст. Польща намагалася заволодіти всіма українськими землями шляхом по­глинання всього Великого князівства Литовського. У XVI ст. для об'єднання двох держав склалися всі умови. Упродовж XV—XVI ст. Польща перетворилася на шляхетську республіку. Влада короля обмежувалась сеймом. Виборному королю заборонялось ухвалювати важливі рішення без його згоди.

Прибічниками польсько-литовської унії були представники української, білоруської і литовської шляхти, яка бажала мати рівні права з польською та обмежити сваволю магнатів, а також полегшити свою військову повинність, тоді як в Польщі існувало наймане військо, що утримувалось за рахунок спеціального податку.

До зовнішніх причин, що підштовхували Литву до униз Польщею, належала загроза з боку Мос­ковської держави, адже остання відібрала у Литви Смоленськ (1513) та Полоцьк (1563). У січні 1569 р. у Любліні відкрився сейм польської і литовської знаті. Незважаючи на гостру боротьбу, 1 липня 1569 р. унію між Литвою і Польщею було укладено. За їїумовами Польща і Литва утворювали єдину державу Річ Посполиту на чолі з одним виборним королем, єдиним сеймом і грошовою одиницею. Польські феодали дістали право володіти землями у Литві. Окремими залишались герб, печатка, місцева адміністрація, фінанси, військо. Але майже всі українські землі увійшли до складу Польщі і були поділені на шість воєводств: Руське (з центром у Львові), Белзьке, Волинське (з центром у Луцьку), Київське, Подільське (з центром у Кам'янці) та Брацлавське (з центром у Брацлаві).

Брестсьна церковна унія

Польський уряд, приєднавши українські землі, прагнув і релігійної єдності, щоб тісніше прив'я­зати до Польщі українські землі і мати можливість ополячити українське населення. Тому в Речі Посполитій посилилися утиски православних. Наступ католицизму поширювався завдяки тому, що православна церква переживала кризу: поширювалась єресь (заперечення православного вчення), обмежувалась освіта, знищувалась моральність духовенства. Серед українського і білоруського духовенства для того, щоб подолати кризу, поширилась ідея унії з католицькою церквою, через яку можна було б досягти релігійної єдності, згоди усіх християн і зрівняти в правах православних з католиками.

У жовтні 1596 р. на церковному соборі католиків і православних — прибічників унії — у Бресті (Білорусь) було прийняте рішення об'єднати православну і католицьку церкви під верховенством Римського Папи; православні мали прийняти деякі канони католицького віровчення, а також григоріанський календар (новий календарний стиль, що виник в кінці XVI ст., названий на ім'я Папи); у православної церкви зберігались старі обряди і вважався дійсним слов'янський переклад Святого Письма. Така церква дістала назву уніатської, або греко-католицької. Православ'я було оголошене поза законом, а всі православні храми, їхні землі переходили до уніатів. Католики й уніати почали насильно насаджувати унію на землях України і Білорусії. Брестська церковна унія 1596 р. розмежувала суспільні сили України на її прибічників і противників (кількість яких перева­жала). Але разом з тим вона дещо згладжувала протистояння католиків і православних, стоячи на шляху до повного ополячування населення України.

Братства

Основна маса населення не визнала унію і продовжувала вести боротьбу за свою православну, батьківську віру. Особливо активні дії були з боку православних церковних братств. Вони утво­рювалися у XVI—XVII ст. у Львові, Галичі, Дрогобичі, Києві, Луцьку та інших містах. Виступаючи проти національно-релігійного гніту, вони організовували бібліотеки, школи, друкували полемічні твори на захист православ'я. Братства також намагалися здійснювати контроль за діяльністю католицького і уніатського духовенства. Членами братств були здебільшого міщани і православна шляхта.

Зростання феодальної експлуатації

З розвитком ринкових відносин, зростанням міст збільшився попит на сільськогосподарські продукти, ремісничі вироби, а це, у свою чергу, призвело до посилення феодальної експлуатації селян — головних виробників товарної продукції. У другій половині XV ст. феодали України на зразок Польщі і Литви в західних і північно-західних українських землях почали утворювати так звані «фільварки» (хутірські господарства). З другої половини XVI ст. вони з'явилися і в південно-східній частині України. На відміну від уже існуючих дворів фільварки мали значно більше орної землі, що належала безпосередньо феодалам. Це були багатогалузеві господарства, в яких вироб­лялось більше продукції для ринку. З появою фільварків значно посилилася експлуатація селян, зросла особиста залежність від феодала. Збільшилися панщина, грошові і натуральні повинності. За рішенням сейму 1447 р. в Галичині селянин не мав права залишити свого пана, підшукавши собі заміну. На початку XVI ст. селяни не мали права скаржитись на свого пана великому князю. У кодексі законів — литовських статутах 1529, 1566, 1588 рр. — юридично закріплювались необмежені права і привілеї панів та безправне становище селян.

На посилення експлуатації селянства була спрямована і «волбчна поміра», що була проведе­на на великокнязівських землях. «Устава на волоки» була видана великим князем литовським і польським королем Сигізмундом IIАвгустом 1557 р. Ця земельна реформа була спрямована на розвиток великих феодальних господарств, розширення їх земель, розорення селянської общини, збільшення різних податків. На кінець XVI ст. кріпосне право на українських землях було закріплено рішенням сейму 1573 р. і третім литовським статутом 1588 р. З появою цих документів селяни і їх землі стали власністю феодала.

Виникнення козацтва і утворення Запорозької Січі

В умовах антифеодальної боротьби, протесту проти соціального і національного гніту в XV—XVI ст. на півдні України зароджувалося козацтво. Слово «козак» означає «вільна людина», незалежний озброєний воїн.

Основними причинами виникнення козацтва були:

• посилення феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту з боку Литви і Польщі;

• необхідність захисту своїх земель від постійних нападів з боку Туреччини і Кримського хан­ства.

Рятуючись від гніту, селяни і міщани втікали у незаселені степові землі Подніпров'я і Побужжя. Перебуваючи під постійною загрозою набігів з боку татар і турків, козаки займалися «уходницт-вом» — рибальством, мисливством, бджільництвом, землеробством та різними ремеслами. Багато з них зосереджувались біля великих міст-замків: Канева, Черкас, Корсуня, Брацлава та ін. Вони завжди були озброєні.

Займаючись«уходництвом», захищаючи свої землі, козаки часто й самі нападали на турецькі і татар­ські обози, здійснювали успішні походи в Крим і Туреччину. З часом у них з'явились елементи військової організації (формування окремих загонів, обрання отамана). Основну масу «козакуючих» становили українські селяни і міщани. Козакувати йшла і дрібна шляхта, що рятувалася від утисків магнатів.

Від самого початку формування козацтва серед них не було рівності. Основна їх маса {«голота», «сірома») працювала у більш заможних козаків («дук/е»), які володіли великими земельними площа­ми, отарами овець, коней та ін. Влада поступово зосереджувалась у руках заможного козацтва.

Для відбиття нападів турків і татар козаки об'єднувалися у ватаги, споруджували укріплення «січі». У другій чверті XVI ст. окремі січі об'єдналися і утворилася одна Запорозька Січ. Це вже було військово-політичне об'єднання з єдиним центром, організацією і озброєним військом. Тут існували свої закони, виборча система, козацька рада.

Січ являла собою укріплення, оточене глибоким ровом і десятиметровим валом з дерев'яним частоколом, кількома високими вежами з бійницями для гармат. Усередині Січі був майдан, де про­ходила козацька рада, там же знаходились церква, канцелярія, курені, де жили січовики, та інші господарські та ремісничі будівлі.

У козацтва існувала своєрідна військова організація. Козацьке військо (Кіш) поділялось на військові частини, курені, очолювані виборними отаманами. На загальній військовій раді козаки щорічно обирали старшину: кошового отамана, який мав найвищу владу на Січі, писаря, який відав канцелярією, осавулів, що стежили за порядком у війську, обозного (командував артилері­єю), суддю та ін.

Козацьке військо славилось своєю боєздатністю. Тому у своїх інтересах їх намагався використо­вувати польський уряд. 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал (указ) про зарахування на іержавну службу 300 козаків, яких поіменно занесли до спеціального списку-реєапру, таких козаків іазивали реєстровими. Пізніше реєстр розширявся. Реєстрових козаків використовували для охоро-и південних кордонів Речі Посполитої. За службу вони отримували грошове жалування, землі, корис-валися самоуправлінням (обирали старшину на чолі згетьманом—старшим, мали свій суд тощо).

Селянсько-козацькі повстання наприкінці XVI - у першій половині XVII ст.

Зростання кріпосницького і національно-релігійного гніту українського народу спричинило ктивізацію в Україні національно-визвольного руху.

Одним із перших великих козацько-селянських повстань кінця XVI ст. було повстання, очолене Кристофом Косинським (1591—1593). Воно охопило територію Поділля, Волині і Київщини. По­встанці, підтримані реєстровцями і міщанами, оволоділи Білою Церквою, Переяславом, Богуславом. Однак влітку 1593 р. після вбивства К. Косинського повстанці зазнали поразки.

Весною 1594 р. почалося нове повстання під керівництвом Северина Наливайка. Об'єднав­шись із загонами запорожців на чолі з гетьманом реєстрових козаків Григорієм Лободою, Нали­вайко почав боротьбу проти польсько-шляхетського гніту. Почавшись на Брацлавщині, повстання 1595—1596 рр. поширилось на Київщину, Волинь і Поділля, а також охопило територію Білорусії. Однак стихійність, неорганізованість повстання, неузгодженість дій козацьких загонів, суперечності між простими козаками і реєстровими, погана озброєність війська, а також зрадницький арешт Наливайка та його спільників призвели до поразки повстання. У квітні 1597 р. С. Наливайко був страчений у Варшаві.

У визвольному русі українського народу брала участь і значна частина козацької старшини, шляхти і духовенства, які були незадоволені всевладдям магнатів, воєвод і старост. Велику роль у цій боротьбі відігравав гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Він віддавав перевагу не збройній боротьбі, а дипломатичним методам. Скориставшись тим, що Польща на початку XVII ст. вела війни з Росією, Швецією і Туреччиною, він через переговори домігся збільшення козацького реєстру до 1000, а потім до 3000 козаків. Завдяки підтримці Сагайдачного 1620 р. була відроджена православна ієрархія, що була ліквідована після Брестської унії 1596 р. Велику підтримку він надав Київському православному братству, записавши в нього весь Запорозький Кош.

Подальше посилення кріпосницького гніту, закріпачення селян і нереєстрових козаків, обме­ження прав реєстровців призвели у 1620—1630 рр. до нової хвилі селянсько-козацьких повстань. 1625 р.таке повстання підняв гетьман МаркоЖмайло. Оскільки поляки не змогли його придушити, то змушені були піти на поступки. В обмін на відсторонення Жмайла з гетьманської посади і при­пинення повстання вони розширили реєстр до 6 тисяч.

Нове повстання 1630 р. підняв гетьман нереєстрових козаків Тарас Федорович (Трясило). Його 10-тисячне військо у травні 1630 р. оволоділо Переяславом. Незважаючи на успішні дії повстанців, верхівка козацької старшини, сподіваючись одержати від польського уряду деякі привілеї, пішла на переговори з поляками, внаслідок чого був підписаний договір, за яким реєстр збільшився до 8 тис. козаків. Т. Федорович повернувся на Січ з нереєстровими козаками, а значна частина повстанців, що була невдоволена діями старшини, продовжувала боротьбу.

Щоб завадити зв'язкам запорожців з Україною, поляки побудували на Дніпрі фортецю Кодак, розмістивши там гарнізон. 4 серпня 1635 р. загін запорожців на чолі з гетьманом Іваном Сулимою оволодів цією фортецею і розорив». Але невдовзі повстанців було розбито, а захопленого в полон Сулиму було страчено.

Влітку 1637 р. почалося повстання під проводом гетьмана Павла Бута (Павлюка) і полковників Карпа Скидана та Дмитра Гуні. Повстання охопило все Подніпров'я. Однак у грудні 1637 р. по­встанці зазнали поразки під Кулейками і Боровицею (на Черкащині). Павло Буг, що потрапив у полон, був страчений у Варшаві, а Гуня і Скидан з частиною повстанців відійшли на Січ. Після цих подій польський сейм у лютому 1638 р. затвердив «Ординацію Війська Запорозького», спрямовану на скорочення прав і привілеїв реєстровців. Реєстровці були позбавлені самоуправління і підпо­рядковувались польському комісарові, а реєстр скорочувався до 6 тисяч. У Запорозькій Січі мав знаходитись польський гарнізон.

«Ординація» викликала нове повстання, яке розпочалося навесні 1638 р. на чолі з Яковом Острянином, П. Скиданом і Д. Гунею. Однак влітку повсталі знову були розбиті. Я. Острянин із загоном козаків утік у межі Московської держави. Гуня зміг прорватися на Дон, а Скидан потрапив у полон і був страчений. Після поразки цього повстання реєстрові козаки змушені були погодитись
з «Ординацією». Селянсько-козацькі повстання 1630-х рр. серйозно розхитали польське панування в Україні.

Боротьба козацтва проти Кримського ханства та Туреччини

Значну роль відігравало козацтво у боротьбі проти турецьких і татарських набігів. Воно несло вартову службу і само організовувало походи. Відомо, що поход у турецько-татарські володіння організовував засновник Січі Дмитро Вишневецький, який під час одного з походів потрапив до турків у полон і загинув.

Найбільшу активність у боротьбі з Туреччиною та Кримом козацтво виявило за гетьмана П. Са­гайдачного, під керівництвом якого запорожці 1614—1616 рр. розорили предмістя Стамбула, не­вільничий ринок у Кафі. Вони не тільки звільняли невільників, а й повертались з багатою здобиччю, яка, до речі, була головним джерелом прибутку запорозького козацтва.

Оскільки запорозькі козаки, як піддані польського короля, діяли за власною ініціативою, то це ускладнювало стосунки Криму і Туреччини з Польщею. Козацькі набіги спричинили у 1620—1621 рр. війну між ними, що дістала назву Хотинської. У ній козаки, очолювані Сагайдачним, виступили на боці Польщі. У боях під Хотином вони завдали туркам таких втрат, що султан змушений був відступити від польських кордонів, уклавши з поляками мир, одна з умов якого забороняла козацькі походи на Крим та Туреччину, що стало одним із приводів до козацьких повстань.

Культура України у XIV - першій половині XVII ст.

У складних умовах боротьби проти іноземних загарбників, роз'єднання українських земель, соціального і національно-релігійного гніту розвивається культура України на основі культурних досягнень Київської Русі.

У XIV—XVI ст. формується українська мова, усна народна творчість, обрядовість — весільні пісні, колядки, думи. У них простежується відмінність історичного шляху українців, боротьба проти соціального і національного гноблення та іноземних загарбників.

У цей період розвивається книгодрукування. Значну роль в його поширенні в Україні відіграв вигнанець з Росії Іван Федоров. 1574 р. у Львові вийшли друком книги «Апостол», «Буквар», а піз­ніше в Острозі «Біблія».

Розвивалась освіта. При монастирях і церквах, у містах і селах з'явилися школи. Центром шкільної освіти у другій половині XVI ст. була Острозька академія (1578). ЇЇ першим ректором був Герасим Смотрицький. На початку XVII ст. центром освіти став Київ. 1615 р. тут була відкрита братська школа, а при Києво-Печерській лаврі митрополитом Петром Могилою заснований «Гімназіон». 1632 р. вони об'єдналися в Київський колегіум, викладання в якому велося на рівні західноєвропейських університетів. З метою окатоличення й ополячення української молоді в Україні створювались єзуїтські колегіуми. Найвідомішим серед них був Львівський.

У кінці XVI ст. в Україні з'явилися підручники: греко-слов'янська граматика, граматика словен­ська та ін., а також літературні твори — хроніки, літописи, оповідання про історичні події. Значного поширення набула полемічна публіцистика релігійного змісту, яка виступала проти поширення уніатства та католицтва. Найбільш відомими полемістами були Іван Вишенський, Мелетій Смот­рицький, Іов Борецький, які захищали право православної церкви на існування.

Зароджувалося театральне мистецтво. На ярмарках і в людних місцях діяли пересувні лялькові театри — вертепи. Театральні постановки відбувалися у навчальних закладах (так звана «шкільна драма»). В репертуарі були п'єси на релігійні теми та сцени з народного побуту.

ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В СЕРЕДИНІ XVII ст.

Причини, характер і рушійні сили

У 1640-х рр. соціальні і національні суперечності в Україні досягли найбільшої гостроти. Поси­лилась експлуатація і сваволя з боку польських магнатів і шляхти. Панщина в окремих районах досягла 4—6 днів на тиждень. Суттєво зросли натуральні податки. Погіршало становище рядового і реєстрового козацтва. Права і привілеї реєстровців постійно обмежувались. Над нереєстровими козаками нависла загроза закріпачення. Важких утисків зазнавали й міщани. Магнати, що володіли містами, змушували виконувати різні повинності, сплачувати данину володареві міста. Порушувался і магдебурзьке право. Соціально-економічні утиски доповнювалися національно-релігійними.

Отже, польська політика насильництва і грабежу, експлуатації і розорення українського народу і зачіпала корінні економічні, політичні і національні інтереси українського населення — селян, ііщан, козаків і козацької старшини, дрібної української шляхти і православного духовенства. Всі зни повстали проти польського гніту. Таким чином, ця боротьба мала національно-визвольний і нтифеодальний характер.

Головною рушійною спою цієї боротьби були селяни і нижні верстви міського населення, які гуртувалися навколо козацтва, що очолило цю боротьбу. Підготовка повстання почалася ще в середині 1640-х рр. під проводом Богдана Хмельницького. Він був вихідцем із дрібної української шляхти. Спочатку обіймав посаду писаря, потім сотника. М р. був заарештований поляками; звільнившись, утік на Запоріжжя, де у січні 1648 р. підняв звстання проти Речі Посполитої і закликав народ приєднатись до нього.

Початок Визвольної війни

Події на Запоріжжі спричинили низку повстань у містах і селах України. Багато повсталих зиєдналися до війська Хмельницького. Щоб захистити свій тил із півдня від татар і отримати їх зпомогу кіннотою, у лютому 1648 р. Хмельницький уклав воєнний союз з Кримським ханством. Криму в Україну прийшов 4-тисячний татарський загін, якому було дозволено брати в полон зрогів Хмельницького (в подальшому Хмельницький мусив миритися і з тим, що татари чинили збіги на його підданих).

У квітні 1648 р. Б. Хмельницький вийшов із Січі назустріч польським військам, що намагалися придушити повстання в Подніпрові 19 квітня — 6 травня в урочищі Жовті Води (сучасна територія Дніпропетровської області) повстанці разом із татарами вщент розбили поляків. Під час цієї битви на бік повсталих перейшли реєстрові козаки.

15 травня 1648 р. основні сили польського війська були розбиті під Корсунем. Влітку 1648 р. повстання також охопило Поділля і Київщину. Почалася масова втеча польської шляхти на захід.

У вересні 1648 р. біля містечка Пилявці на Поділлі військо Хмельницького знову завдало полякам нищівної поразки. 26 вересня повстанці підійшли до Львова і оволоділи горою Високий Замок, а в жовтні почали облогу польської фортеці Замостя. Однак багатомісячний успішний похід військ Б. Хмельницького був припинений. Холодна осінь, нестача провіанту і епідемія чуми не сприяли подальшому розвитку бойових дій.

За таких умов гетьман погодився на переговори про перемир'я з новообраним польським королем Яном II Казимиром. Знявши облогу Замостя, залишивши на Волині і Поділлі кілька козаць­ких загонів, він з військом відійшов на Подніпров'я, де у грудні 1648 р. його урочисто зустрічало населення Києва.

Формування української державності під час Визвольної війни

Під час Визвольної війни на визволених від магнатів і шляхти землях ліквідувалася польсь­ко-шляхетська адміністративно-політична система і складалася нова воєнно-адміністративна і злітична система, формувалася українська національна державність. В основу цих перетворень ули покладені традиції Запорозької Січі. Вся територія визволених українських земель поділя-пася на полки і сотні, які одночасно були і адміністративними, і військовими одиницями. На чолі злку стояв полковник, що здійснював військове і адміністративне управління на даній території, зрмально вся повнота влади на території України належала загальновійськовій раді, але з часом зловні питання життя почало вирішувати вузьке коло старшинської ради.

У цей час в Україні склалася своєрідна піраміда військово-адміністративної влади: гетьман, генеральний обозний, суддя, писар, хорунжий, бунчужний, підскарбій.

Гетьманський адміністративний апарат поряд з виконанням функцій, зумовлених війною, ви­рішував і соціальні завдання. Під час Визвольної війни тисячі селян не виконували феодальних повинностей і переходили в стан козаків.

Зборівський мир

Навесні 1649 р. після невдалих переговорів бойові дії відновились. Польське військо на чолі з королем сконцентрувало своїсили на Волині біля фортеці Збраж. Війська Хмельницького і кримсь­ких татар почали облогу Збража, який обороняв польський загін на чолі з Яремою Вишневецьким, що очікував прибуття головних сил, очолюваних королем. Б. Хмельницький, розгадавши наміри поляків, напав на королівську армію під Зборовом і оточив її. Але кримський хан Іслам Гірей завадив остаточному розгрому поляків і, таємно змовившись з польським королем, припинив бойові дії, погрожуючи розвернути їх проти війська Хмельницького, якщо той не укладе з королем миру. Хмельницький виконав ці умови. 8 серпня 1649 р. він підписав з польським королем Зборівський договір, умовами якого були:

· поширення влади гетьмана на Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства;

· збільшення реєстру до 40 тис. козаків;

· призначення на вищі посади представників української шляхти;

· передача на розгляд сейму питання про скасування Брестської унії 1596 р.;

· залишення України у складі Речі Посполитої і право польської шляхти повертатися в свої маєтки.

Воєнні дії у 1650-1653 рр.

Хмельницький використав перемир'я для посилення своєї армії і укріплення міжнародних зв'яз­ків. Він поновив союз з татарами, а для укріплення флангу з боку Молдавії, що підтримувала союз з Польщею, він у серпні 1650 р. пославтуди загони, які захопилиїїстолицю Ясси. Молдавський господар ВасильЛупул розірвав зв'язки з Польщею і встановив дружні відносини з Україною, обіцявши віддати свою дочку за сина Хмельницького Тимоша. Але він загинув 1653 р. під час оборони Сучави.

Навий етап польсько-української війни розпочався 1651 р., коли у наступ перейшла 150-тисячна польська армія. 18—20 червня відбулася вирішальна битва під Берестечком. Через зраду татар, які під час битви почали тікати і захопили в полон гетьмана, козацьке військо опинилося в оточенні і урвалося з нього з величезними втратами. Але й поляки також зазнали втрат.

За таких умов викуплений з полону Хмельницький змушений був піти на переговори з поляками. > вересня 1651 р. в Білій Церкві був підписаний новий мирний договір, що містив такі умови: влада гетьмана поширювалася тільки на Київське воєводство; гетьман мав підпорядковуватися польському урядові і не підтримувати самостійно міжнародні відносини; шляхті поверталися відібрана земля і кріпаки; реєстр скорочувався до 20 тис. козаків.

Оскільки умови Білоцерківського договору не відбивали інтересів українського народу ще біль-е, ніж Зборівський, вже наприкінці 1653 р. на Подніпров'ї'почалися селянські повстання, а в квітні 652 р. військові дії відновив і Хмельницький. У травні 1652 р. був оточений і знищений польський абір біля гори Батіг на березі Південного Бугу, результатом чого знову стала ліквідація польської пади на більшій частині України. Наступні півтора року польсько-українська війна тривала з пере­мінним успіхом, а восени 1653 р. польське військо знову було розбите під Жванцем на Поділлі.

Вступ України під протекторат Московської держави

Упродовж всієї Визвольної війни Б. Хмельницький неодноразово намагався укласти союзний зговір з Росією, посилаючи туди своїх послів, щоб переконати московського царя Олексія Михайовича надати Україні військову допомогу. Однак цар стояв на очікувальній позиції і тривалий час Змежувався лише постачанням козаків хлібом, боєприпасами та ін. Це можна пояснити тим, що зсковський уряд, який неодноразово до того програвав війни з Польщею, боявся порушувати з гю мир і очікував, коли Польща ослабне у боротьбі з Хмельницьким.

Рішення про прийняття України під російський протекторат було ухвалено в Москві тільки і жовтні 1653 р. 8 січня 1654 р. загальна козацька Рада в Переяславі в присутності московських зедставників ухвалила згоду гетьмана на союз з Росією. Становище України у складі Росії було означене «Березневими статтями» і жалуваними грамотами Війську Запорозькому, українській пяхті, а також грамотою православному духовенству.

Вони передбачали права і привілеї Війську Запорозькому і українській шляхті, 60-тисячний ко-зцький реєстр, платню старшині і кошти на утримання козацького війська, збереження місцевої цміністрації і збирання нею податків для царської казни; надання у рангове володіння Чигирин-ького староства і право козаків обирати гетьмана; право зносин гетьманського уряду з іншими державами; невтручання царських воєвод і урядовців у внутрішні справи України, підтвердження козацьких і шляхетських вольностей і прав митрополита; оборону України від зовнішніх ворогів.

Таким чином, визнавалось існування самостійної держави України, або Гетьманщини, яка займа­ла відповідну територію (колишні Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, а також частину Волині) і мала республіканську форму правління.

Однак само по собі таке становище було нестерпне для Росії. Українська козацька республіка була «ланкою» свободи у «ланцюгу» несвободи, що являла собою Росія. Тому царський уряд майже одразу став на шлях ліквідації української самостійності. Цьому допомагала і українська знать, більше турбувалась про задоволення власних інтересів, ніж про збереження та розбудову україн­ської державності.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII а.

Віленсьне перемир'я

Після укладення союзу з Росією війна проти Польщі тривала. Російські і українські війська спільними зусиллями змогли відбити у поляків Смоленськ і значну частину Білорусі. Одночасно восени 1655 р. російсько-українське військо вело облогу Львова, яка скінчилася безрезультатно. Тим часом московський і польський уряд були стурбовані агресією Швеції. Це змусило обидві дер­жави припинити боротьбу між собою. У серпні 1656 р. між Росією і Польщею у Вільні було підписано перемир'я без згоди української сторони. Нехтування царським урядом інтересами України при­звело до різкого погіршення українсько-російських стосунків. Хмельницький намагався створити іншу антипольську коаліцію, але з цього нічого не вийшло. У липні 1657 р. після тривалої хвороби гетьман помер.

Гетьманство Івана Виговсьного

Після смерті Б. Хмельницького гетьманом був проголошений його син Юрій, ні політичні, ні людські якості якого не відповідали цій ролі. Тому досить швидко гетьманська булава опинилася в руках генерального писаря Івана Виговського. Спираючись на старшину, він щедро роздавав їй землі і привілеї. Розчарувавшись в підтримці Москви, у березні 1658 р. І. Виговський уклав з польським урядом Г адяцький договір, згідно з яким Україна входила до складу Польщі як окрема одиниця — «Князівство Руське». У договорі визнавались всі традиційні права і вольності Війська Запорозького, зрівняння в правах православних і католиків. За рекомендацією гетьмана, кожного року сотня козаків мала записуватись до шляхетського стану.

Внутрішня і зовнішня політика Виговського викликала невдоволення селян і рядових козаків. Проти нього виступали Запоріжжя і ряд Лівобережних полків. У травні полтавський полковник Мартин Пушкар і запорозький кошовий Яків Барабаш підняли антигетьманське повстання на Лівобережжі, але воно було жорстоко придушене Виговським, а керівники повстання страчені.

Одночасно під Конотопом Виговським було вщент розбите московське військо. Але скористати­ся цією перемогою гетьманові не вдалося. Частина козацтва підняла проти нього нове повстання, і 1659 р. він був змушений втекти до Польщі, відмовившись від гетьманства.

Порушення територіальної цілісності Унраїни і обмеження її автономії

Після втечі Виговського гетьманом знову був проголошений Юрій Хмельницький. На козацькій раді в Переяславі 1659 р. йому царським указом був нав'язаний новий договір з Росією, який містив значно гірші умови у порівнянні з договором, підписаним його батьком. Зокрема, російські війська мали розміщатися в Києві та інших великих містах України, без схвалення російського царя не можна було обирати гетьмана і вести міжнародну політику.