Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Українські землі у другій половині XVIII А.
Ліквідація автономного устрою Гетьманщини і Слобожанщини У другій половині XVIII ст. частина козацької старшини намагалася відновити автономні права Гетьманщини. Під впливом фаворита імператриці Єлизавети Петрівни Олексія Розумовського дозвіл на відновлення гетьманства був отриманий. Останнім гетьманом став брат фаворита Кирило Розумовський (1750—1764). Він намагався відстоювати певну свободу Гетьманщини в галузі фінансів, здійснив перетворення у козацькому війську, провів реформу судової системи, виношував плани про заснування в гетьманській столиці Батурині університету. При К. Розумовському значно посилилася роль старшинської верхівки, якій гетьман передавав управління під час своїх частих і тривалих виїздів з України. Почали проводитись старшинські з'їзди, де обговорювались питання поточної політики. Але останнє гетьманування мало під собою хитку основу — царську примху. Яктільки 1762 р. на -оестол зійшла Катерина II, вона відразу заявила про необхідність скасування гетьманства. Цариця наказала К. Розумовському скласти булаву, що той і зробив без будь-якого опору 1764 р. Замість гетьмана була встановлена друга Малоросійська колегія. Фактична влада в колеги на--ежала її президенту, малоросійському генерал-губернатору П. Рум'янцеву. На місцях козацьке самоуправління зберігалось до початку 1780-х років. 1781 р. поділ Лівобережжя на полки й сотні було ліквідовано. Натомість запроваджувалася загальноросійська адміністративно-територіальна система. 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. З козацького війська створили 10 регулярних полків російської армії. З 1797 р. серед козаків почали проводитись рекрутські набори. Так само розвивалися події і на Слобожанщині. Військово-адміністративна реформа 1732— 1737 рр. звела нанівець автономію краю. 1762 р. Катерина II призначила слідство над місцевою старшиною, за підсумками якого 1765 р. був виданий маніфест, де говорилося про безладдя і непотрібність козацької служби. Слобідське козацьке військо було ліквідоване, а замість нього створено гусарські полки. Поділ території на полки і сотні був також скасований. Натомість була створена Слобідсько-Українська губернія із центром у Харкові, що складалася з п'яти провінцій, однойменних із колишніми полками. Процес ліквідації автономного устрою Лівобережжя і Слобожанщини супроводжувався закріпаченням місцевого населення. У 60—70-ті роки XVIII ст. царський уряд видав низку указів про обмеження права вільних переходів селян з однієї місцевості в іншу. Указ Катерини II від 3 травня 1785 р. законодавчо закріпив на Лівобережній і Слобідській Україні кріпацтво. Одночасно на українські землі поширювалась дія «Жалуваної грамоти дворянству», згідно з якою козацька старшина і українська шляхта зрівнювалися в правах з російськими дворянами, що виключалоїїопірліквідаціїукраїнськоїавтономіїу складі Російської імперії. Таким чином, на кінець XVIII ст. Україна повністю втратила особливу адміністративно-територіальну, військову і соціальну організацію, ставши звичайною провінцією Російської держави. Переділ українських земель у другій половині XVIII ст. і зміни в них У другій половині XVIII ст. тривала боротьба між Росією і Туреччиною за узбережжя Чорного моря. Вона переросла у дві російсько-турецькі війни 1768—1774 і 1787—1791 рр. Наслідком перемог Росії над Туреччиною стало приєднання до Росії'Північного Причорномор'я і Приазов'я. 1783 р. до складу Росії увійшов Крим. Уже після першої російсько-турецької війни була вирішена доля Запорозької Січі. Гї значення як форпосту, що обороняв південні кордони, відпало. Крім того, Січ залишилась осередком антифеодальної боротьби, а це не влаштовувало російський уряд. У травні 1775 р. Запорозька Січ була остаточно ліквідована, а її землі увійшли до складу Новоросійської і Азовської губерній. Частина козаків відступила за Дунай, де у володіннях турецького султана виникла Задунайська Січ. Решта опинилася на службі Росії і була врешті-решт переселена на Кубань. З кінця XVIII ст. Північне Причорномор'я стало швидко заселятися. Осідали тут і переселенці, доставлені урядом, зокрема іноземці (німці, серби, болгари), а також поміщиками. Зводилися великі міста: Катеринослав, Миколаїв, Херсон, Одеса, Севастополь. Головною галуззю економіки краю стало зернове господарство. У другій половині XVIII ст. спостерігалося послаблення Речі Посполитої. Внаслідок трьох поділів (1772, 1793 і 1795) територія цієї держави була поділена між Росією, Австрією і Пруссією. Після другого поділу Польщі 1793 р. територія ПравобережноїУкраїни увійшла до складу Російської імперії. Галичина і Північна Буковина опинилися у складі Австрії. Якщо становище народних мас на Правобережжі з приєднанням до Росії майже не змінилося, то у складі Австрійської імперії на західноукраїнських землях сталися певні зміни, пов'язані з реформами імператриці Марії Терезії та імператора Йосифа II у 70—80-ті рр. XVIII ст., суть яких полягала у скасуванні особистої залежності селян від поміщиків і обмеженні розміру феодальних повинностей (зокрема панщини до 30 днів на рік), а також у деяких перетвореннях у культурно-освітній і релігійній сфері (рівноправ'я всіх релігій). Народні рухи у другій половині XVIII ст. Друга половина XVIII ст. характеризувалася подальшим розвитком соціальної боротьби. На Правобережній Україні продовжував поширюватись гайдамацький рух. 1ч768 р. він переріс у потужне повстання, що дістало назву Коліївщина, яке очолили вихідець з Лівобережжя Максим Залізняк і уманський сотник Іван Гонта. Повстання охопило майже весь край, але було придушене спільними польсько-російськими зусиллями. У Західній Україні поширювався рух опришків, який очолював Василь Баюрак, а після його белі Іван Бойчук. Не припинився цей рух і після переходу західноукраїнських земель підавстрій владу. Дещо спокійніше було на Лівобережжі і Слобожанщині. Унраїнська культура у XVIII ст. Розвиток української культури XVIII ст. мав певні особливості. Вона продовжувала розвиватися в умовах іноземного панування. На Лівобережжі вона розвивалася в умовах русифікації. 1720 р. вийшла заборона друкувати українські книжки рідною мовою. Продовжувався відтік української культурної еліти в Росію. Вихідці з України досягли в російських культурних установах визначних успіхів. У XVIII ст. почав слабнути релігійний вплив на наукові уявлення. Розвивалися медицина, фізика, хімія, астрономія. З'явились перші підручники з цих дисциплін, почалося їх викладання в навчальних закладах. Великим здобутком математичної науки став підручник І. Фальковського. На більш високий щабель піднялася українська філософія, найвідомішим представником якої був Г. Сковорода. Почала формуватися історична наука. У XVIII ст. вийшли літописи Самійла Велична, Григорія Грабянки, анонімна праця «Історія русів», у яких доводилась самобутність українсько! історії і необхідність збереження автономії України. Під впливом усної народної творчості, російської і світової літератури розвивалася українська література з її різноманітною тематикою. Значну роль в її розвитку відігравав Г. Сковорода, що написав збірки віршів «Сад божественних пісень», «Байки Харківські» та багато літературно-філософських творів. Значним явищем в українській літературі кінця XVIII ст. стала поема І. Котляревського «Енеїда», яка поклала початок формуванню української літературної мови. Була високо піднесена освітня справа. У першій половині XVIII ст. в Гетьманщині діяло 866 початкових шкіл, колегіуми в Харкові, Чернігові, Переяславі. 1701 р. Київський колегіум був перетворений на Києво-Могилянську академію. Серед її викладачів були такі вчені, як Ф. Прокопович і С. Яворський. Зросла професійна майстерність діячів мистецтва. Всесвітньо відомі були вихідці з України—художники Д. Левицький, В. Боровиковський, які були майстрами портретного живопису, композитор Д. Бортнянський, автор опер, хорових і духовних концертів. В архітектурі подальшого розвитку набув стиль бароко. За проектами відомого архітектора Растреллі в Києві побудовані Андріївська церква і Маріїнський палац, пам'яткою архітектури цього стилю є Собор у Новомосковську. У другій половині XVIII ст. значно поширився стиль класицизм, що відзначався строгими, вишуканими формами. Архітектурна забудова багатьох міст в Україні наприкінці XVIII ст. відбувалася саме в цьому стилі.
|