СИТУАЦІЯ 2. Комунікативна культура є обов'язковою складовою професіоналізму вчителя

Комунікативна культура є обов'язковою складовою професіоналізму вчителя. Проте це ще й риса, яка визначає інтелігентність людини, її вміння оптимально взаємодіяти з іншими людьми. Приклад такої

комунікативної взаємодії «генія спілкування» — скромної пенсіонерки тітоньки Раї — змальовує й аналізує відомий психолог Володимир Леві.

Є сусід... Вітька... Батько був алкоголіком, помер, мати теж нещо­давно померла. Працює автомеханіком... живе самотньо. П'є. За характером завжди був доволі похмурим і незговірливим, за останні два-три роки помітно отупів і озлобився... Узяв за звичку вечорами, приходячи додому у відповідному стані, врубати на повну потужність приймач —... прямо під вухом у сусідів, що засинають... Стукали в стіну, дзвонили у двері — усе марно: приймач він врубав, а сам виру­бався...

... Раїса Іванівна виявилася великим майстром відтворювати розмо­ву в особах — тонко, насичено, живими інтонаціями, з перевтіленням — так, що я без найменшого напруження все побачив.

Ось як це відбувалося...

— Вітя, здрастуй. (Тон по-материнському теплий, але достатньо твердий, щоб дати зрозуміти, що розмова важлива для обох).

— (Після паузи) Здрастуйте. (Удавано-млява напруженість, го­товність до оборони й агресії: «Ага, ясно, зараз про це почнеш, та на мене де сядеш, там і злізеш, та я вас усіх туди і сюди...»).

— У тебе телефон ще не поставили? (Несподіване зняття напру­ження, руйнування очікування. «Ніколи не починайте з критики і роз­мови про недоліки. Ніколи не починайте зі своїх потреб». «Починай­те з того, що цікавить його».)

— (Напружене нерозуміння, деяка розгубленість) Ні. А у вас?

— У нас теж ні. Слухай-но, але ж ви були перші на черзі.

— Були та спливли. (Плюнув — вихід напруження з переміщен­ням агресивності на інший об'єкт — у цьому разі на тих, хто не поста­вив телефон).

— Не може такого бути. Треба з'ясувати. Спарений, але повинні... У понеділок якраз на вузол підемо. Добре, якби й ти з нами в підкріплен­ня. («Починайте з того, в чому найімовірніша згода». «Збуджуйте зацікавленість»).

— У понеділок не можу.

— Ну, заяву давай свою. Якраз твоя заява, може, й зрушить, їх же ворушити треба. («Давайте йому відчути себе значущим».)

~- Заяву можна... (Трохи спрацювало) Та який же толк?

— Від твоєї, можливо, буде толк. Ти ж у нас майстер пробивати справи, як тоді з опаленням... (Справді, був такий випадок. «Зобов'я­зуйте його довірою...» «Дайте йому відчути себе значущим».)

— Ну, напишу... а якщо в середу зранку прямо туди? Я вільний.

— Ходімо в середу, домовилися. (Підґрунтя підготовлене, можна наступати). До речі, Вітю, я стосовно приймача твого хочу тебе попро­сити. Ти, напевне, засинаєш під нього? Засинаєш?

— Ну?

— А ми заснути не можемо. А тебе вже не добудитися. А в Ніни теж добові, Гена і я о пів на шосту встаємо... так що давай тихіше після десяти, домовилися?

— Ви мені теж стукали пару разів... (1: 3, млявий «гол престижу»)

— Справді, стукали. І давай із цим покінчимо. Ти ж усе сам чудово розумієш. У міліцію не хотілося б. Надто ми були в добрих стосунках із твоєю мамою. (М'який, але недвозначний «шах», з одночасним «Ви­словлюйте співчуття») Пам'ятаєш, як у нас ночував... (Тривожна ніч, біла гарячка батька, хлопчикові було дев'ять... Важкий, але вимушений удар по тилу).

— Як не пам'ятати...

— А що, Люся не народила ще? (Його заміжня сестра. Чудовий тактичний хід — раптове переведення розмови в іншу площину. Без­перечною помилкою було б тиснути далі).

— Народила, як же. Пацан, Вітько.

— На честь дядечка, отже. (Абсолютно ясний хід в уже виграній позиції).

— Та ні... У них дід ніби теж...

— Ну, все одно, доньки в татусів, а сини в дядечка, кажуть...

— На мене схожий, це точно. Вище голови пускає. (Сміх, ще кілька проміжних реплік).

—...Отже, у середу. Але якщо зможу, тьоть Рай, якщо зможу... (Ну, якщо зможеш, ну, якщо зможеш). А стосовно цього, тьоть Рай, більше не хвилюйтеся, заметано...

Ось і все. Грамотно? Безперечно. Громіздко?... Не без того. Але хіба не було б іще громіздкіше йти на подальше загострення, виклика­ти міліцію?

— А ви продумували цю розмову? — спитав я Раїсу Іванівну.

— Та ніби ні... Як зустріла, бачу — той самий, вихор стирчить, як у маленького, шкода знову стало чи що...

{Леви В. С. Искусство бить другим. — М.: Значив, 1981. — С. 135-138.)

_______ Дидактичн і завдання ________________________

/. Яку практичну задачу прагне розв'язати Раїса Іванівна розмовою із сусідом Віктором? Чи досягає вона своєї мети?

2. Чи можна вважати задачу, яку розв'язує Раїса Іванівна, педагогіч­ною? Обґрунтуйте вашу думку.

3. Чи досягає Раїса Іванівна контакту у спілкуванні з Віктором?

4. Які прибудови у спілкуванні використала Раїса Іванівна?

5. Проаналізуйте запропоновану ситуацію спілкування з погляду ме­тодики контактної взаємодії. Які етапи контактної взаємодії мож­на виділити в розмові Раїси Іванівни? Якої мети вона досягає на кожному етапі? Які способи використовує?

Тема 13 _______________

УЯВА ВЧИТЕЛЯ ЯК УМОВА ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ У СПІЛКУВАННІ

Думки мудрих

Уява в широкому розумінні слова — будь-який про­цес, що протікає в образах.

С. Л. Рубінштейн

Перш ніж зробити те, що потрібно, необхідно ясно

відтворити це у своїй уяві.

А. Моррісон

Люди творчі — це люди з активною уявою.

Л. І. Шрагіна

В. А. Кан-Калик