Дидактичні завдання. 1. Назвіть найважливіші групи комунікативних умінь.

2. Як комунікативні здібності пов'язані з професійною діяльністю педа­гога?

3. Що є рушійними чинниками комунікативного самовдосконалення вчи­теля?

В. А. Кан-Калик ТЕХНІКА ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Для вироблення свого стилю спілкування можуть послугувати ти­пові моделі спілкування педагогів з учнями на уроці.

Модель перша. Умовно її можна назвати «Монблан», оскільки пе­дагог, подібно до гірської вершини, підноситься над класом. Він пе­ребуває у світі знань, науки, захоплений ними, але перебуває на не­досяжній висоті. Тут система спілкування складається так: педагог ніби відсторонюється від учнів. Зрозуміло, що такий учитель ма­ло цікавиться особистістю дитини і своїми взаєминами з ним, зводячи власні педагогічні функції тільки до повідомлення інформації. Ця позиція, як свідчать спостереження, вельми характерна для деяких учителів-початківців, які, отримавши у ВНЗ фундаментальні знання, захоплені і пишаються ними. Така модель спілкування породжує від­сутність психологічного контакту між педагогом і дітьми, формалізує всю систему навчально-виховного процесу, формує пасивну позицію учнів, ліквідує пізнавальну ініціативу, заперечує педагогічне управління на­вчально-виховним процесом.

Модель друга. її можна було б назвати «Китайський мур». Зміст такої досить поширеної моделі спілкування полягає в тому, що між педагогами та дітьми як невидимий обмежувач у взаєминах виступає дистанція, що її педагог установлює між собою та учнями. Як обмежу­вачі найчастіше застосовуються: підкреслення педагогом своєї перева­ги над учнями, прагнення повідомляти інформацію, а не навчати, прагнен­ня до утвердження ситуації безперечної «підпорядкованості», поблаж­ливе ставлення до учнів.

Результатом дії моделі «Китайський мур» може бути: відсутність міжособистісної взаємодії між педагогом та дітьми; слабкий зворотний зв'язок у навчально-виховному процесі, відсутність навчальної ініціа­тиви учнів; байдужість школярів до вчителя; слабкий контакт між учнями та педагогічним колективом.

Модель третя — «Локатор». її сутність у тому, що вчитель бу­дує стосунки з дітьми вибірково. Зокрема, він нерідко концентрує свою увагу на групі учнів (сильних чи, навпаки, слабких), залишаю-

чи поза увагою решту. Варіанти цієї моделі можуть бути різними: вчи­тель захоплений учнями, які цікавляться його предметом, опитує їх на уроці, дає їм спеціальні завдання, залучає до гуртків та факуль­тативів, не виявляючи уваги до решти; вчитель заклопотаний слаб­кими учнями, постійно працює з ними, зустрічається після уроків, дає різноманітні завдання і при цьому випускає з уваги ренту шко­лярів, вважаючи, що вони впораються самотужки; вчитель працює тіль­ки з активною групою школярів, які піднімають руки, беруть участь в перебігу уроку, відповідають на запитання, самі цікавляться, а не-ініціативних школярів до навчально-виховного процесу не залучає.

Внаслідок дії такої моделі на уроці не створюється цілісна і непер-вна система спілкування, вона підміняється фрагментарною, ситуатив­ною взаємодією.

Модель четверта — «Робот». Це педагог, котрий цілеспрямовано і послідовно діє на основі задуманої програми, не звертаючи уваги на обставини, що вимагають змін у спілкуванні.

Такий педагог нібито все робить правильно: у нього є обґрунтова­ний план дій, правильно сформульовано педагогічні завдання, визначе­но логіку їх вирішення. Проте він не розуміє, що педагогічна дійсність постійно змінюється, виникають нові й нові обставини, умови, які по­винні негайно вловлюватися через систему спілкування і викликати відповідні зміни в методиці і соціально-психологічному аранжуванні виховання та навчання. В чому небезпека такої моделі педагогічного спілкування? По-перше, у ході навчально-виховного процесу утворю­ються ніби два рівні: перший — ідеальний, спланований і другий — реальна педагогічна дійсність; по-друге, учні починають розуміти фор­мальний характер тих чи тих педагогічних впливів, відчувають, що вчитель не реагує на змінену педагогічну ситуацію; по-третє, сплано­вані види і форми роботи, що не відповідають реальним педагогічним завданням, залишаються не здійсненими, дають низький педагогічний ефект, навіть якщо фактично реалізовані на уроці.

Модель п'ята — «Я сам». Сутність цього способу педагогічної взаємодії полягає в тому, що вчитель робить себе головним, а часом і єдиним ініціатором педагогічного процесу, знищуючи в корені всі інші форми навчальної ініціативи. Тут усе йде від педагога: запитання, зав­дання, судження тощо. До чого веде такий стиль взаємодії? Педагог перетворюється на єдину рушійну силу виховного процесу, що пере­вантажує його, змушує перейматися всім, отже, не дає повною мірою робити головне; гаситься особиста ініціатива учнів, а отже, не форму­ються мотиви і потреби особистості; губиться психологічний сенс взає­модії педагога і дітей, оскільки вони орієнтуються тільки на однобічну активність педагога й усвідомлюють себе лише як виконавці; знижу­ються можливості творчого характеру навчання і виховання, бо шко-

лярі переважно очікують вимог та інструкцій і в результаті не підго­товлені до творчої поведінки під час уроку.

Модель шоста — «Гамлет»....Характеризується постійними сум­нівами, що мучать учителя під час взаємодії з дітьми: чи правильно його зрозуміють, чи адекватно сприймуть те чи те зауваження, чи не образяться тощо. Через це педагог стурбований не стільки змістовим боком взаємодії, скільки аспектом стосунків, які набувають для нього гіпертрофованого значення.

Модель сьома — «Друг». У цьому разі в системі взаємин переважа­ють дружні стосунки, що, безумовно, є важливо. Однак, якщо лише на них базується педагогічне спілкування, то воно може втратити діловий контекст і набути особистісного сенсу. Зупинятися на такому варіанті було б неправильно.

Модель восьма — «Тетерук»....Педагог у процесі взаємодії з учня­ми чує тільки себе: під час пояснення нового матеріалу, під час опитуван­ня учнів, у ході індивідуальних бесід з дітьми. Учитель занурений у свої думки, ідеї, педагогічні завдання, але не завжди відчуває партнерів у спілку­ванні, не спрямований на дітей, не усвідомлює, «як слово наше відізветься».

Небезпека такої моделі спілкування в тому, що тут губиться такий значущий для навчання і виховання зворотний зв'язок у спілкуванні, без якого важко ефективно керувати навчально-виховним процесом.

Наслідки дії цієї моделі спілкування такі: навколо вчителя на уроці створюється своєрідний психологічний вакуум; педагог не здатний опе­ративно сприймати та інтерпретувати соціально-психологічну атмосферу на уроці; плануючи методичну структуру уроку, вчитель не може врахо­вувати ймовірне сприйняття матеріалу учнями; навчально-виховний ефект взаємодії з учнями знижується через недостатній особистісний вплив педагога на них.

Можна виокремити інші моделі спілкування, що мають місце в прак­тиці взаємодії вчителя з дітьми. Ми наводимо тут лише виразно нега­тивні, яких слід уникати...

Братися до роботи з комунікативного самовдосконалення доцільно не наодинці, а з групою колег, що, безсумнівно, сприятиме успіху.

(Кая~Калик В. А. Техника педагогического общения// Учителю о педагогической технике / Под ред. Л. И. Рувинского. — М: Просве-щение, 1987. - С. 32-48.)

___________________ Дидактичні за вд ання _____________________________

/. Чи справді названі моделі педагогічного спілкування є безумовно негативними?

2. Окресліть характеристики, що можуть стати передумовою кон­структивної перебудови окремих моделей. Утворіть «пари на до­повнення», визначивши, які з моделей містять взаємодоповнювальні елементи успішної педагогічної взаємодії.

/. М. Юсупов