Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Чотири дні потому






 

Аукціонний дім братів Борсодих розташувався на невеликій площі Головної вулиці, яка фактично була головною артерією Новіграда і єднала ринок із храмом Вічного Вогню. Брати, які на початку своєї кар’єри торгували кіньми та вівцями, на той час могли собі дозволити тільки сарай на підзамчю. Минуло сорок два роки з дня заснування, і аукціонний дім являв собою вражаючий триповерховий будинок в найпрестижнішому районі міста. Досі залишався власністю родини, але предметом торгівлі тепер були виключно коштовні самоцвіти, здебільшого діаманти, а також витвори мистецтва, антикваріат і колекційні речі. Аукціони відбувались раз на квартал, завжди виключно в п’ятницю.

Сьогодні в аукціонному залі не було жодного вільного місця. Присутніх було, як прикинула собі Антея Дерріс, не менше сотні осіб.

Шум і галас потроху стишились. Місце за трибуною посів ліцитатор. Абнер де Наваретт.

Абнер де Наваретт, як і зазвичай, мав чудовий вигляд у чорному оксамитовому каптані та обшитому золотом парчовому жилеті. Шляхетним рисам його обличчя могли позаздрити навіть принци, а поставі й манерам – аристократи. Ні для кого не було таємницею, що Абнер де Наваретт і справді був представником аристократії, але перебував у вигнанні і був виключений з аристократичного роду за пияцтво, марнотратство і розпусту. Якби не родина Борсодих, Абнер де Наваретт зараз би заробляв на хліб жебрацтвом. Але Борсодим був потрібен ліцитатор із аристократичною зовнішністю. І в цьому питанні жоден із кандидатів не міг зрівнятись із Абнером де Навареттом.

- Добрий вечір пані та панове, - голос мав такий само оксамитовий, як і каптан. – Радий вітати Вас у Домі Борсодих на квартальному аукціоні, присвяченому витворам мистецтва й антикваріату. Колекція, яка буде представлена на сьогоднішньому аукціоні та з якою Ви мали можливість ознайомитись у нашій галереї, являє собою унікальне зібрання й походить виключно і цілком з рук приватних власників.

- Переважну більшість присутніх, як можу судити, становлять наші постійні гості та клієнти, яким відомі правила нашого Дому і положення, яких слід дотримуватись під час проведення аукціону. При вході всім присутнім були вручені брошури, що містять вищезгадані положення. Таким чином, буду вважати, що всі гості проінформовані щодо наших правил і тих наслідків, до яких призведе їхнє порушення. Тож, не будемо зволікати, розпочнімо.

- Лот номер один: нефритова статуетка, групова, являє собою німфу… хмм… з трьома фавнами. Виконана, за словами наших експертів, гном᾽ ячими майстрами. Рік виготовлення – приблизно століття тому. Початкова ціна – двісті корон. Бачу двісті п’ятдесят. Це все? Хтось запропонує більше? Ні? Продано панові з номерком тридцять шість.

Двійко клерків, які порались за сусідньою трибуною, старанно записували результати торгів.

- Лот номер два: «Aen Nog Mab Taedh’morc», збірник ельфійських казок і віршованих притч. З розкішними ілюстраціями. Стан – ідеальний. Початкова ціна – п’ятсот корон. П’ятсот п’ятдесят, пане купець Хофмайер. Пане радник Дрофуз, шістсот. Пане Хофмайер, шістсот п’ятдесят. Це все? Продано за шістсот п’ятдесят корон пану Хофмайерові з Хірунда.

- Лот номер три: прилад зі слонової кістки, що має форму… хмм… округлу й видовжену, який призначений… вочевидь, для масажу. Походження – іноземне, рік виготовлення – невідомий. Початкова ціна – сто корон. Бачу сто п’ятдесят. Двісті, пані в масці, з номерком сорок три. Двісті п’ятдесят, пані з вуаллю, з номерком вісім. Ніхто не дасть більше? Триста, пані аптекарка Ворстеркранц. Триста п’ятдесят! Жодна пані не запропонує більше? Продано за триста п’ятдесят корон пані з номерком сорок три.

- Лот номер чотири: «Antidotarius magnus», унікальний медичний трактат, видавництва університету в Кастел Гровпіан, датований роками початку заснування закладу. Початкова ціна – вісімсот корон. Бачу вісімсот п’ятдесят. Дев’ятсот, пане доктор Онезорг. Тисяча, шановна Марті Содергрен. На цьому все? Продано за тисячу корон шановній Содергрен.

- Лот номер п’ять: «Liber de naturis bestiarum», біла ворона, палітурка - з букових дощечок, з розкішними ілюстраціями…

- Лот номер шість: Дівчинка з кошеням, портрет en trois quarts, олія, полотно, цинтрійська школа. Початкова ціна…

- Лот номер сім: дзвіночок із ручкою, латунь, краснолюдська робота, рік знахідки важко встановити, але річ достеменно є стародавньою. На пояску міститься напис: «І чого ти, дурню, дзвониш». Початкова ціна…

- Лот номер вісім: олія і темпера, полотно, ім’я художника невідоме. Витвір мистецтва. Прошу звернути увагу на незвичну передачу кольорів, гру барв і динаміку світлотіней. Як передана атмосфера присмерку і незрівнянний величний колорит лісової природи. А в центральній частині, в утаємниченому сутінку лісової гущавини, прошу подивитись уважніше, головна постать картини: олень під час гону. Початкова ціна…

- Лот номер дев’ять: Ymago mundi, відома також за назвою Mundus nouus. Книга надзвичайно рідкісна, в бібліотеці оксенфуртського університету зберігається лише один її екземпляр, декілька примірників можна відшукати в приватних колекціях. Палітурка з позолоченої козячої шкіри. Стан – ідеальний. Початкова ціна – тисяча п’ятсот корон. Шановний Вімме Вівальді, тисяча шістсот. Преподобний Прохазка, тисяча шістсот п’ятдесят. Тисяча сімсот, пані в останньому ряду. Тисяча вісімсот, пан Вівальді. Тисяча вісімсот п’ятдесят, преподобний Прохазка. Тисяча дев’ятсот п’ятдесят, пан Вівальді. Дві тисячі корон, браво, преподобний Прохазка. Дві тисячі сто, пан Вівальді! Хтось дасть більше?

- Ця книга безбожна, вона ширить єретицькі погляди! Її треба спалити! Хочу викупити її, щоб спалити! Дві тисячі двісті корон!

- Дві тисячі п’ятсот! – фиркнув Вімме Вівальді, погладжуючи білосніжну чепурну бороду. – Даси більше, побожний нарколиго?

- Ґвалт! Мамона тут тріумфує над справедливістю! До поганських краснолюдів ставляться краще, ніж до людей! Я буду скаржитись!

- Книгу продано за дві тисячі п’ятсот корон пану Вівальді, - незворушно оголосив Абнер де Наваретт. – Преподобному Прохазці тим часом нагадую про діючі в Домі Борсодих правила та положення.

- Вже йду!

- До побачення. Шановне панство, прошу вибачення. Унікальність і багатство пропозицій Дому Борсодих, часом, призводить до бурхливих емоцій. Продовжимо. Лот номер десять: абсолютний раритет, небувала знахідка, два відьмацьких меча. Дім вирішив не виставляти їх окремо, тільки одним комплектом, віддаючи пошану відьмакові, якому колись багато років служили вірою і правдою. Перший меч - з метеоритної сталі. Клинок викутий і загострений у Махакамі, автентичність краснолюдського клейма підтверджена нашими експертами.

- Другий меч – срібний. На рукояті та вздовж всього клинка – рунічні знаки і символи, які підтверджують оригінальність. Початкова ціна – тисяча корон за комплект. Тисяча п’ятдесят, пан з номерком сімнадцять. Це все? Ніхто не запропонує більше? За такий раритет?

- Гівно собаче, а не гроші, - буркнув Никифор Муус, що сидів в останньому ряду, був магістратським урядником, і повсякчас то нервово стискав у кулак поплямовані чорнилом пальці, то приймався куйовдити ними своє ріденьке волосся. – Знав же, що воно було того не варте..

Антея Дерріс шикнула на нього, змусивши замовкнути.

- Тисяча сто, пане граф Хорват. Тисяча двісті, пане з номерком сімнадцять. Тисяча п’ятсот, шановний Ніно Канфанеллі. Тисяча шістсот, пане в масці. Тисяча сімсот, пане з номерком сімнадцять. Тисяча вісімсот, пане граф Хорват. Дві тисячі, пане в масці. Дві тисячі сто, шановний Канфанеллі. Дві тисячі двісті, пане в масці. Це все? Дві тисячі п’ятсот, шановний Канфанеллі… Пане з номерком сімнадцять…

Пана з номерком сімнадцять раптом схопили попід руки двоє кремезних амбалів, які непомітно увійшли до зали.

- Йерозо Фуерте, відомий як Шило, - процідив третій камбал, тицьнувши полоненого палицею в груди. – Найманий убивця, що переслідується законом і на затримання якого виданий ордер. Ти арештований. Вивести його.

- Три тисячі! – крикнув Йерозо Фуерте, відомий як Шило, вимахуючи табличкою з номером сімнадцять, яку й досі тримав у руці. – Три… тисячі…

- Мені дуже прикро, - сухо відповів Абнер де Наваретт. – Правила. Арешт учасника аукціону автоматично анулює його пропозицію. Остання дійсна пропозиція –дві тисячі п’ятсот, шановний Канфанеллі. Хто дасть більше? Дві тисячі шістсот, графе Хорват. Це все? Дві тисячі сімсот, пане в масці. Три тисячі, шановний Канфанеллі. Не бачу подальших пропозицій…

- Чотири тисячі.

- Ах. Шановний Мольнар Джанкарді. Браво, браво. Чотири тисячі корон. Чи хтось дасть більше?

- Хотів придбати для сина, - пробурчав Ніно Канфанеллі. – А в тебе ж самі доньки, Мольнар. Нащо тобі ті мечі? Але, най буде так. Поступлюсь.

- Мечі продано, - оголосив де Наваретт, - шановному пану Мольнару Джанкарді за чотири тисячі корон. Продовжуємо, шановні пані та панове. Лот номер одинадцять: плащ з мавпячого хутра…

Никифор Муус шкірив зуби і радів, як дурень червоній шапці. Хлопнув Антею Дерріс по плечу. Сильно. Антея зібрала всю волю в кулак, утримуючи себе від бажання зацідити йому в писок.

- Йдемо, - процідила крізь зуби.

- А гроші?

- Після завершення аукціону і дотримання формальностей. Це займе якийсь час.

Проігнорувавши незадоволене мурмотіння Мууса, Антея направилась до дверей. Відчула на собі чийсь погляд, крадькома кинула оком. Жінка. Чорноволоса. Вдягнена в чорне і біле. З обсидіановою зіркою на шиї.

Відчула тремор.

 

 

*

 

Антея мала рацію. Формальності зайняли певний час. Тільки два дні потому отримали змогу потрапити у банк. У філію одного з краснолюдських банків, де ширився характерний для таких закладів запах грошей, воску і фільонок з червоного дерева.

- До сплати три тисячі триста тридцять шість корон, - повідомив клерк. – Після стягнення комісії за послуги банку, в розмірі одного процента.

- У Борсодих – п'ятнадцять, у банку – один, - буркнув Никифор Муус. – Від усього лиш би процент здерти! Злодій на злодієві! Гроші на бочку!

- Одну хвилинку, - притримала його Антея. – Спершу залагодимо наші справи, твої і мої. Мені також належать комісійні. Чотириста корон.

- Но, но! – розверещався Муус, звертаючи на себе увагу інших клерків та клієнтів банку. – Які чотириста? Від Борсодих ледве видрав три штуки з дрібняками…

- У нас була угода, мені належить десять процентів від суми виручки. Всі витрати – твій клопіт. Який стосується тільки тебе.

- Що ти мені тут…

Антея Дерріс глянула на нього. Цього було достатньо. У Антеї Дерріс не було жодної схожості з батьком. Але Антея вміла дивитись тим самим поглядом, що її батько. Пирал Пратт. Муус зіщулився від цього погляду.

- До виплати з загальної суми, - наказала клеркові, - прошу видати мені банківський чек на чотириста корон. Розумію, що банк стягне комісію, приймаю ці умови.

- А мої грошики – готівкою! – Магістратський урядник вказав на великий шкіряний мішок, який приволік із собою. – Заберу додому і сховаю в надійному місці! І ніякий шахрайський банк більше не буде з мене здирати жодних комісій!

- Це значна сума. – Клерк підвівся. – Прошу зачекати.

Виходячи з конторки, клерк прочинив задні двері лише на якусь мить, але Антея готова була заприсягтись, що в цю мить встигла помітити чорноволосу жінку, одягнену в чорне і біле. Відчула тремор.

 

*

 

- Дякую, Мольнар, - сказала Йеннефер. – Я не забуду, яку послугу ти зробив для мене.

- За що мені дякувати? – Всміхнувся Мольнар Джанкарді. – Що такого я зробив, що міг би зробити тобі послугу? Що купив на аукціоні вказаний лот? Заплативши за нього грошима з твого приватного рахунку? А може, що відвернувся, коли хвилину тому ти кинула закляття? Відвернувся, бо дивився крізь вікно на ту посередницю, яка йшла звідси, вдячно колихаючи тим і сим. Дамочка, не стану брехати, в моєму густі, хоча зазвичай людські жінки мені не до вподоби. Чи твоє закляття їй також… підкине клопоту?

- Ні, - перебила його чародійка. – З нею нічого не станеться. Вона взяла чек, а не золото.

- Ясно. Відьмацькі мечі, як розумію, забереш одразу? Вони ж для нього - це…

- Все, - докінчила Йеннефер. – Він зв’язаний із ними силою призначення. Знаю, знаю, аякже. Говорив мені. І я, навіть, почала вірити в це. Ні, Мольнар, сьогодні не заберу ці мечі. Най поки залишаться в депозиті. Скоро пришлю по них когось уповноваженого. Вже сьогодні покину Новіград.

- Я також. Їду в Третогор, мушу проконтролювати роботу тамтешнього філіалу. Потім повернусь до себе, в Горс Велен.

- Що ж, ще раз дякую. Бувай, краснолюде.

- Бувай, чарівнице.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал