Прийоми навчання різних видів зв’язних висловлювань.Уміння орієнтуватися в умовах спілкування.Типи мовленнєвих ситуацій

Щоб сформувати у дітей уявлення про способи орієнтування в обставинах і завданнях спілкування, треба створити на уроці навчальну ситуацію, яка б набли­жалася до природних умов спілкування. Учні, поставлені в обставини, однотипні з тими, що існують у житті, зможуть під час висловлювання мимоволі враховувати сприймання того, до кого звертаються. Спосіб викладу думки підказуватиметься їм конкретною обстановкою.

Ситуація живого спілкування на уроці може виникнути лише тоді, коли вчитель і учні пройняті взаєморозумінням, радістю спільної праці. За таких умов виконання вправи перестає бути для учня формальним завданням. Мовлення стає засобом самовираження. Захоплені спільним пошуком, радістю пізнання, діти діляться з учителем почуттями, враженнями. Обмінюючись думками, вчаться бачити навколишнє, відгукуватися на життя, включатися у нього.

Стійкий інтерес до мовленнєвої творчості учителеві вдасться пробудити тоді, коли він зуміє знайти матеріал спільних переживань, захопить дітей темою висловлювання.

Спосіб постановки завдання — найважливіший інструмент учителя у створенні мотиву мовленнєвої діяльності. Формулюючи те чи інше завдання, учитель бачить конкретну мету даного уроку, його місце в системі інших. Виходячи з цього, він створює мовленнєву ситуацію, яка спонукає учнів до висловлювань, близьких до тих, що існують у дійсності.

Одні типи ситуацій мають на меті сформулювати чітке уявлення про функції мовлення, обставини та співбесідників спілкування. Інші — будять уяву, викликають асоціації, підказують свідомості способи оформлення образів, що виникають.

Прийоми активізації мовленнєвої творчості

Ефективним прийомом формування уявлень про функції мовлення е зіставлення на одну й ту саму тему текстів художніх і наукових, розповідей, описів та міркувань. Порівнюючи висловлювання, у яких про те саме говориться по-різному, учні усвідомлюють, що тексти бувають різні у залежності від функції мовлення. Вони одержують орієнтири, як знаходити спосіб викладу думки, беручи до уваги обставини і мету спілкування.

Уміння збирати матеріал для висловлювання

Збираючи необхідний матеріал для твору, автор помічає істотне, відкриває другорядне, що не відповідає задуму. Це складне уміння. Воно включає ряд мислительних дій. Потребує чуттєвого досвіду, спостережливості.

Зібраний матеріал на основі спостережень за дійсністю, картиною і текстом — це тільки фактична основа, на якій будується зв'язне висловлювання. Щоб донести до слухача (читача) свій задум, мовцеві необхідно систематизувати зібрані факти, думки: об'єднати їх в окремі групи (мікротеми), визначити, які з них головні, а які — другорядні, тобто пояснюючі, уточнюючі, знайти мовне вираження зв'язку між цими логічно закінченими частинами і реченнями

твору.

Навчання способам систематизації матеріалу слід здійснювати на основі теоретичних відомостей про семантико-композиційну структуру текстів, визначених програмою. Уже з 2 класу можна проводити цілеспрямовані спостереження над будовою зв'язного висловлювання. Системою вправ треба розкривати учням сутність самого процесу поєднання окремих речень і логічно закінчених частин у смислове ціле — текст. Учні доходять висновку, що будь-яке зв'язне висловлювання — це спосіб передачі думки, яка розкривається не в одному реченні, а у ланцюгу взаємопов'язаних речень.

Важливо вести цілеспрямовані спостереження за творчим зростанням дітей, розвитком їх умінь спостерігати явища природи і суспільства, виділяти їх істотні ознаки, порівнювати, узагальнювати і зв'язно передавати їх мовними засобами. Тут учителеві стане у пригоді «Щоденник спостережень», куди занотовуються влучні вислови дітей протягом усіх років навчання у початкових класах. Це дає можливість порівнювати дитячі висловлювання на ту ж тему, написані у різних класах.

32.Методика опрацювання дієслова, прислівника, прийменника. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті: 1) ознайомлення учнів з такими самостійними части­нами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і з службового частиною мови прийменником (без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови); 2) усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто? що? який? яка? яке? що робить? скільки? котрий? і под.; 3) засвоєння форм словозміни передбачених програмою частин мови; 4) засвоєння орфографічних правил, таких, як право­пис відмінкових закінчень іменників і прикметників, осо­бових закінчень дієслів тощо; 5) розвиток усного і писемного мовлення учнів шля­хом збагачення їх словника новими частинами мови 6) з'ясування синтаксичної функції того чи іншого сло­ва (частини мови).

Дієслово У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? або що р о б л я т ь? У 2 класі ді­ти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають. на питання що робити?...називаються дієсловами. другокласники вчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюють форми дієслів, орі­єнтуючись на кількість виконавців за зразком «один — ба­гато», спостерігають за дієсловами, близькими й протилеж­ними за значенням, складають речення з різними формами дієслів за поставленими питаннями. Основним завданням вивчення дієслова в 3 класі є формування поняття «дієсло­во як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначення часу за питаннями, усвідомлення специфіки неозначеної форми дієслова. Робота над дієсловом у 4 класі. Поряд із поглибленням знань про дієслово як частину мови (лексичне зна­чення дієслова, зміна за числами_, часами, родами (в мину­лому часі), четвертокласники оволодівають дієвідмінюван­ням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються в різних часових формах або одні часові форми замінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень діє­слів І та II дієвідмін. Прислівник Молодші школярі знайомляться з прислівником як ча­стиною мови тільки в 4 класі. Вони дістають перше уявлен­ня про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислів­никами, близькими і протилежними за значенням, практич­но засвоюють правопис найчастіше вживаних.Учні усвідомлюють, що прислів­ники відповідають ще й на питання де? куди? к о л и? пояснюють дієслова, у реченні є другорядними чле­нами.Закріплення знань від­бувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як: 1) виписування з тексту дієслів з прислівниками (на які питання відповідають виписані прислівники?); 2) утворення від іменників однокореневих прикметни­ків, а потім прислівників (усно складіть з ними речення чи словосполучення); 3) замініть однокореневими прислівниками слова, по­дані в дужках (веселий, радісний) і под. Прийменник вивчається в 2 класі. Однак ще в букварний період навчання грамоти діти практично знайомляться з цією частиною мови під час читання вміщених у букварі текстів і запису речень. Ще в цей час у вчителя з'являється нагода пояснити дітям роздільне написання прийменників («маленьких слів») з іншими словами. У 3 і 4 класах учні знову повертаються до вивчення прий­менників з метою зіставлення їх із префіксами, на основі чого закріплюються навички роздільного написання прий­менників і злитого — префіксів. Головне завдання вчителя під час опрацювання прий­менника полягає у: 1) формуванні уміння виділяти прийменники з мовного потоку; 2) показ ролі прийменників у реченні; 3) формуванні навичок роздільного написання приймен­ників із наступними словами.

36.Перекази, їх види та методика проведення. Переказ як вид письмової роботи — надійний засіб розвитку логічного мислення, піднесення грамотності учнів і необхідний етап, який повинні діти пройти, перш ніж приступити до написання творчої роботи. Переказ розвиває в учнів логічне мислення; уточнює і розширює словниковий запас, активізує його; сприяє закріпленню граматичних знань, синтаксичних конструкцій, правописних навичок.

1) За типом мовлення (характером текстового матеріалу) перекази можуть виступати у вигляді розповідей, описів, роздумів. Перекази-розповіді — це перекази, в яких описано одну або кілька подій. Для розповідей характерна часова логічна послідовність викладу явищ. Діти без особливих труднощів засвоюють і відтворюють зміст оповідань. Перекази-описи — це перекази, в яких викладено зовнішню характеристику одного чи кількох предметів. Між окремими частинами в описі наявні просторові зв’язки, які сприймаються і засвоюються учнями з більшими зусиллями, ніж часові.

Перекази-роздуми — це перекази міркувань щодо подій, явищ, предметів. Вони не тільки сприяють розвиткові мови, а й дають учням можливість проявити самостійність, допомагають учителеві з'ясувати, що цікавить та хвилює учнів у тому чи іншому уривку, якими людськими якостями вони бажають оволодіти.

2)За способом передачі змісту: докладні (детальні), стислі, вибіркові, творчі, перекази-переклади. Докладні перекази ставлять своєю метою передавати зміст оповідання, уривка чи епізоду повністю (без пропуску окремих деталей), послідовно (не порушуючи порядку дій) і правильно (точно називаючи імена, факти, окремі назви). Цей вид переказів привчає учнів уважно слухати текст, намагатися запам'ятати деталі, назви, чітко уяснити всі місця твору. Завдання стислого переказу — навчити учнів висловлювати свої думки та почуття стисло і чітко.. Перед початком роботи над переказом учитель попереджає учнів, що уривок треба переказувати стисло.Під час виконання такого переказу учні вдаються до аналізу, з'ясовують, що головне в тексті, а що другорядне. Така робота розвиває логічне мислення, прищеплює навички стислої виразної мови, виробляє вміння узагальнити матеріал. Головна мета вибіркового переказу — навчити учнів відбирати з тексту найістотніше з того чи іншого питання. Це значно складніший вид роботи, ніж написання стислого переказу. Стислий переказ вимагає вміння стисло передати зміст твору, а вибірковий — лише те, що стосується певної особи, події тощо. Провідне місце займають творчі перекази (тобто у текст вносяться певні зміни щодо вживання окремих граматичних форм, конструкцій та викладу змісту). Найчастіше даються такі завдання: 1. Переказати текст, змінивши особу. 2. Написати переказ тексту, змінюючи послідовність передачі окремих епізодів. 3. Поширити текст оповідання.4. Замінити одні синтаксичні конструкції іншими. 5. Замінити певні слова і словосполучення синонімічними. 6. Ввести в текст ті чи інші порівняння, метафори, епітети, прислів'я, крилаті вирази, цитати. 7. Змінити літературно-художню форму тексту. Одним з ефективних засобів збагачення лексики учнів, піднесення їхньої мовностилістичної вправності є перекази-переклади. Важливе значення має добір текстів для переказів. Тексти слід брати з творів художньої літератури, дитячих газет та журналів. 3) За метою та методикою проведення: навчальні та контрольні. Мета навчальних — прищепити учням уміння виконувати той чи інший вид переказів, мета контрольних — перевірити, як учні оволоділи навичками письмового викладу прослуханого тексту. Залежно від виду переказу в проведенні кожного уроку є, звичайно, свої особливості. Проте для навчальних переказів можна намітити такі основні етапи: вступна бесіда; читання тексту; бесіда за змістом прочитаного та словниково-фразеологічна робота; робота над планом; усне переказування прочитаного; написання переказу в чорновому варіанті; переписування переказу начисто; перевірка робіт учителем; аналіз переказів.