Звязок уроків позакласного читання з уроками класного читання.Вимоги.Особл.проведення.

Проведення уроку позакласного читання пов'язано з уроками класного читання.

Уроки читання мають навчити дітей добре читати.До того ж, крім безпосереднього читання, сам урок включає і екскурсії, і спостереження, і бесіди етичного порядку тощо. Розв'язати ж проблему навчання дітей читанню і зацікавити їх у ньому повинен урок позакласного читання, який має вплинути на формування у школярів навички читання, адже вона більш ефективно розвивається при самостійному читанні нових текстів, що і відбувається у процесі підготовки до уроків позакласного читання.

У процесі планування того чи іншого уроку з позакласного читання слід враховувати, що він має допомагати засвоєнню літературного матеріалу, який вивчається на уроках читання, і розширювати кругозір школярів. Отож поглиблення знань щодо класного читання може здійснюватися за рахунок позакласного.

Жанрова лінія зв'язку класного і позакласного читання включає два напрямки. 1 – це розширення уявлення учнів про жанрове розмаїття дитячої літератури. Так, на уроках класного читання школярі знайомляться з казкою, віршем, оповіданням, загадкою, скоромовкою, а на уроках позакласного читання вони мусять познайомитися з епіграмою, авторською загадкою, віршованим і графічним перевертнем, легендою, документальною повістю, лічилкою, дразнілкою тощо. Отже, жанрове коло розширюється.

2 -це поглиблення уявлень учнів про жанри дитячої літератури. Позакласне читання дозволяє більш широко познайомити учнів з творчістю автора, прочитати окремі його твори, згадати, який твір цього автора вивчався на уроці читання..

Між класним і позакласним читанням немає чіткого вододілу; це уроки взаємно пов'язані. Але якщо на уроках читання велика увага надається техніці читання, то вчитель мусить пам'ятати, що без допомоги додаткового читання (позакласного) ніколи не навчити дітей по-справжньому глибокому розумінню змісту.

На уроках класного читання учнів привчають звертатися до книги завжди.Позакласне читання постійно це уміння тренує. Завдання класного читання – вчити дітей читати в широкому значенні цього слова. Сам процес роботи над читанням проходить під безпосереднім керівництвом і при постійній допомозі вчителя. На уроках позакласного читання вчителем здійснюється своєрідна перевірка рівня читацької самостійності, він постійно користується тими знаннями, уміннями і навичками, які учні набули на уроках читання.

Вимоги, особливості. Уроки позакласного читання мають власну специфіку та принципово відрізняються від уроків класного читання: на цих уроках вирішуються інакші задачі. Це відносно вільні уроки, на яких розвиваються читацькі інтереси, кругозір дітей, їх естетичні смаки та почуття, сприймання художніх образів, їх уявлення та творчість. Вимоги: 1) На кожному уроці ведеться облік того, що діти читали самостійно.. Обговорення книг. 2) Також вчителеві можна підготувати виставку книжок за темою заняття. 3) На кожному уроці передбачаються спеціальні вправи, спрямовані на вироблення в учнів умінь користуватися прийомами самостійної читацької діяльності. 4) Під час кожного уроку позакласного читання учні читають розповідь, оповідання, повість, казку, вірш, байку; прочитують оповідання в цілому, якщо воно невелике за обсягом, читають підряд на 2-3 уроках або прочитують уривки з книги, яку читає весь клас. 5) На кожному уроці має місце елементи аналізу прочитаного оповідання - не тільки у формі бесіди (відповіді на питання вчителя), але у формі вільних висловів. 6) На кожному уроці дається щось нове в читацьких вміннях: вміння знайти відомості про автора, вміння зорієнтуватися в книжці за її заголовком, вміння створити виставку, вести читацький щоденник і т. п. На уроках позакласного читання доцільно використовувати такі методи та прийоми роботи: 1)бесіда 2)словникова робота 3)переказ прочитаного 4)виразне читання вголос. Структура уроку на цьому етапі може бути такою: І. Організаційний момент. II. Коротка вступна бесіда (2-3 хвилини). ІІІ. Читання оповідання (5-7 хвилин). ІV. Бесіда за прочитаним (розгляд картинок; розгляд ілюстрацій тощо). V. Розгляд книжки (обкладинки книжки; вивчення бібліографічних даних тощо). VI. Підсумок уроку.

33.Зміст роботи з розвитку мовлення.Уміння збирати матеріал для висловлювання. Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі основні напрямки: удосконалення звуковимови учнів і підвищення їх вимовної культури; збагачення, уточнення і активізація словникового запасу, уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації та мети висловлювання; послідовно і логічно висловлювати думку; удосконалення граматичного ладу мовлення дітей; Ці напрямки роботи з розвитку мовлення основа для формування у молодших школярів умінь сприймати, відтворювати і будувати зв’язні висловлювання різних типів і стилів. Уміння збирати матеріал для висловлювання. Збираючи необхідний матеріал для твору, автор помі­чає істотне, відкриває другорядне, що не відповідає заду­му. Це складне уміння. Воно включає ряд мислительних дій. Потребує чуттєвого досвіду, спостережливості. Навчити дітей способами добору потрібного для висловлювання матеріалу (будь-то життєві вражен­ня, книга чи картина) учителеві вдасться лише тоді, коли він зуміє збудити пізнавальний інтерес, прагнення все бачити, слухати, сприймати світ довкола.

Збирання матеріалу на основі спостережень задійсністю. Прищеплення навичок і умінь збирати факти для висловлювань розпочинаємо із розгляду предметів, спостережень за явищами навколишнього світу. Великий інтерес ви­кликає у дітей ігровий метод. Учитель у «чарівне віконце» поміщає щотижня різні предмети: гілочку клена, гроно горобини, опеньки, айстри — для їх розгляду, виділення їх характерних ознак.Особлива роль у вихованні культури зору належить екскурсії. Добре продумана і організована екскурсія при­мусить говорити і писати кожного.Відомо три екскурсійні плани, що передбачають три основні шляхи розгортання теми. 1) — контраст, зміна протилежних вражень: старе (нове) селище, година занять у школі і перерва. 2) сходинки вражень: від паростка зернятка до колоска, як до нас прийшла книжка, Іграшка. Такі спостереження можуть вестися тривалий час, У цьому разі слід занотовувати зібрані факти у щоденнику спостережень. складання роз­повіді з послідовним розгортанням подій (у ній чітко виді­ляються зав'язка, кульмінація, розв'язка). Цей план найбільш доступний і цікавий для дітей.Для спостережень доцільно обирати небагато предметів або подію, яка триває недовго, інакше увага у дітей буде розпорошуватися, і твір, побудований за такими спостере­женнями, може перетворитися на нагромадження фактів і ознак. План спостережень має бути сформульований у вигляді завдань. Добір матеріалу за картиною. Твори живопису, як і екскурсії, допомагають навчати дітей збира­ти матеріал, занотовувати його й користуватися ним, будуючи власні висловлювання. Картина — ефективний засіб прищеплення культури зору. «Якщо запропонувати дитині описати ліс, річку, ву­лицю, які вона бачить, дитина не зуміє цього зробити, вона розгубиться у безлічі деталей, не зуміє виділити сут­тєве, типове. А ось картини можуть навчити їх бачити». Тому вчитель має можливість, аналізуючи картину, зосере­дити увагу дітей на тому, як слід добирати переконливі, вражаючі факти, деталі для втілення свого задуму. Навчаючи мистецтву сприймати картину, вчитель на­самперед створює відповідний емоційний настрій, активізує особистий життєвий досвід дітей, спогади про події, схожі на ті, що змальовуються художником. Прийоми підготовки до сприймання добираються з огляду на тему ї жанр картини(вступне слово вчителя з вико­ристанням вражаючих фактів, і дидактична гра, відгаду­вання загадок, виконання пісень чи прослуховування грам­запису музики, бесіда) Перехід від підготовчого до основного етапу сприймання картини має бути умотивованим, логічним, плавним. Пере­ключаючи увагу дітей на картину, слід відразу виділити головного героя і передусім його дії. Учитель активізує уяву дітей, допомагає глибше проникнути у зображенні події, пройнятися настроєм героїв, зрозуміти їх емоційний стан. У процесі розгляду картин учитель разом з дітьми скла­дає план і робочі матеріали для майбутнього переказу чи твору.

23. Методи і методичні прийоми формування граматичних понять.Суть евристичної бесіди. У молодшому шкільному віці формується початкова система граматичних понять. Здійснюється це не одразу. Одні граматичні поняття засвоюються учнями за кілька уроків, інші (іменник, прикметник, дієслово) формуються протягом усіх чотирьох років навчання дітей у школі. Граматичні поняття формуються внаслідок тривалої ро­боти над відповідним мовним матеріалом, запропонованим учителем. Ця робота складається з таких компонентів, як сприймання окремих однорідних мовних явищ, абстрагу­вання, виділення істотних для даної групи явищ ознак, узагальнення їх у спеціальному слові-терміні. Граматичні поняття можна засвоїти, спираючись тіль­ки на логічну роботу мислення. Як і будь-який процес пізнання, засвоєння граматич­них понять відбувається у процесі виникнення і вирішення своєрідних суперечностей, що є рушійною силою засвоєння.. Засвоюючи, наприклад, поняття «іменник», «прикметник», «дієсло­во», учень мусить усвідомити, що означають і які грама­тичні форми мають слова, що належать до цих частин мови. Процес формування граматичних понять умовно мож­на поділити на чотири етапи. Перший етап формування граматичних понять поля­гає в аналізі мовного матеріалу з метою виділення істот­них ознак поняття. Виконанням таких розумових операцій, як аналіз і синтез, на цьому етапі учні абстрагуються від лексичного значення слів і виділяють граматичні ознаки, типові для даного мовного явища. Зокрема, для формування поняття «частини мови» слід розвивати у дітей уміння абстрагувати­ся від конкретного лексичного значення слів і об'єднувати їх за спільними граматичними ознаками, тобто здатністю відповідати на однакові питання (щ о? або що робить? щ о? або яки й?). З цією метою учитель ще в період навчан­ня грамоти знайомить дітей з тим, що слово може називати предмет, ознаку чи дію і відповідати на певне питання: хто? що? яки й? як а? як е? що робить? Ці по­казники і виступають на даному етапі як істотні ознаки поняття «частини мови». Другий етап формування граматичних понять полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв'язків між ними та у введенні терміна. Після того як учні навчилися, наприклад, ставити пи­тання до окремих частин мови і визначати групи слів як такі, що є узагальненими назвами предметів чи дій, тобто виділяти істотні ознаки кожної частини мови, вводяться спеціальні терміни — «іменник», «прикметник», «дієслово». Однак слід мати на увазі, що оволодіння поняттям на цьому етапі полягає не тільки в заучуванні слова-терміна. Відомо, що учні, які легко визначають корінь слова як спільну частину споріднених слів, називають спорідненими і слова з однаковою за звуковим оформленням частиною. Тому й потрапляють до споріднених слів слова з омоніміч­ними коренями (вода, водити), а слова рік, річниця, ро­ковини учні не вважають однокореневими. Термін учні запам'ятали, а поняття у них не склалося. Безумовно, засвоєння терміна полегшує оперування гра­матичним поняттям. Своєчасне ознайомлення учнів з тер­міном веде до швидкого виділення, уточнення і міцного засвоєння поняття, але вводити-термін потрібно тільки після того, як учні усвідомлять його значення на конкрет­ному матеріалі. Третій етап формування граматичних понять полягає в уточненні суті ознак поняття і зв'язків між ними. На­приклад, учні усвідомили важливу ознаку поняття «час­тини мови»: щоб визначити, до якої частини мови нале­жить слово, потрібно знати не тільки його лексичне зна­чення, а й на яке питання слово відповідає. Водночас із цим учні засвоюють і окремі граматичні ознаки частин мови: рід і число іменників та прикметників, час дієслів; опановують інші істотні ознаки частин мови — здатність іменників і прикметників змінюватися за відмінками і числами, а дієслів — за особами і числами, наявність ро­дових форм у цих частин мови. Четвертий етап формування граматичних понять по­лягає в конкретизації вивченого поняття завдяки вико­нанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань. Про ступінь засвоєння понять учителі часто судять з відповідей дітей, у тому числі і з того, як діти запам'я­тали визначення чи правило. Однак відповіді не завжди відбивають справжній стан речей. Відомі непоодинокі ви­падки, коли діти знають визначення понять, але не вміють скористатися своїми знаннями на практиці. Тому більш надійним і переконливим прийомом перевірки знань учнів є виконання ними самостійних робіт, наприклад, граматич­ного розбору, групування слів за певною ознакою тощо. Під час формування граматичних понять слід учити школярів абстрагуватися від лексичного значення конкрет­них слів, узагальнювати (синтезувати) те спільне (грама­тичне), що властиве певній мовній категорії. Кінцевою метою є формування уміння застосовувати набуті грама­тичні знання безпосередньо з метою спілкування. Евристична бесіда є надзвичайно важливим методом навчання.На уроках української мови його можна ефективно використовувати під час вивчення багатьох тем практично у всіх класах. Сутність евристичної бесіди навчання полягає у тому, що це є метод навчання, при якому учні у ході бесіди, старанно підготовленої вчителем, власноруч доходять запланованих висновків, це є словесний частково-пошуковий дидактичний метод. Серед інших різновидів бесіди евристична різниться тим, що свою структурою спрямована на створення проблемної ситуації для учнів, які, вирішуючи її, власним розумом виводять запланований результат. Специфічними рисами методу евристичної бесіди з точки подачі матеріалу є 1) детальна підготовка до неї за наведеною схемою, ретельний підбір питань, 2)вміння ставити запитання таким чином, щоб вони ставали збудниками процесу мислення, 3) підтримання в класі робочої атмосфери дискусії і пошуку, оскільки цей метод потребує як невимушеності для активної інтелектуальної роботи, так і зосередженої спрямованості на результат. Головною умовою ефективності використання методу евристичної бесіди є подання нового матеріалу, певні відомості з якого вже є в учнів з початкових чи попередніх класів, суміжної мови, власного досвіду. Евристична бесіда має за мету спрямування учнів на активні роздуми, самостійне просування їх у засвоєнні нових знань, висловлювання припущень про причини явищ, про зв'язки між поняттями на основі порівнянь, логічних роздумів. Вона. застосовується для розвитку самостійності мислення, дослідницьких умінь, творчого підходу до справи. Орієнтовна структура евристичної бесіди, основні етапи її використання на уроці такі: - Актуалізація опорних знань. - Створення проблемно-пошукових ситуацій. - Спонукання учнів висловити припущення про вирішення проблеми. -Вимога довести свою точку зору. -Спрямування розумової діяльності учнів, коректування відповідей. - Узагальнення і систематизація знань. Характер елементів структури визначається завданнями, як; постійно треба розв'язувати на уроці.

31.Формування у молодших школярів поняття про частини мови: іменник, прикметник, займенник. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті: 1) ознайомлення учнів з такими самостійними части­нами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і з службового частиною мови прийменником (без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови); 2) усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто? що? який? яка? яке? що робить? скільки? котрий? і под.; 3) засвоєння форм словозміни передбачених програмою частин мови; 4) засвоєння орфографічних правил, таких, як право­пис відмінкових закінчень іменників і прикметників, осо­бових закінчень дієслів тощо; 5) розвиток усного і писемного мовлення учнів шля­хом збагачення їх словника новими іменниками, прикмет­никами чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, роз­витку уміння добирати слова для передачі своїх думок; 6) з'ясування синтаксичної функції того чи іншого сло­ва (частини мови). Іменник Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-грама­тичного класу слів. Вивчення іменника в початкових класах передбачає: 1) формування граматичного поняття про іменник, 2)формування навичок правопису відмінкових закін­чень іменників.3)збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Діти вивчають іменник протягом 4 років навчання. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питання хто? щ о?, знайомляться з словами, що є назвами предметів, ви­конують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін «іменник», що розкриває понят­тя «слова, які означають назви предметів», продовжується робота над диференціацією назв істот і неістот, без уживан­ня термінів «однина — множина» формуються практичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблю­ється уявлення учнів про такі лексико-граматичні катего­рії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні на­зви; вводяться терміни для позначення тих понять, які ра­ніше розглядалися практично. Однина, множина.Учні вперше знайом­ляться з такою граматичною категорією, як рід іменника.Третьо­класники ще не знають відмінків іменників, однак практич­но вчаться ставити питання до слів-назв предметів (кого? чого? кому? чому? под.), будувати речення і словосполу­чення з іменниками в непрямих відмінках і тим самим готу­ються до усвідомлення поняття відмінювання іменників, що є основним у програмі 4 класу. Прикметник Методика вивчення прикметника диктується його лінг­вістичними особливостями. На відміну від іменника і діє­слова ця частина мови характеризується несамостійністю своїх граматичних ознак, її основні граматичні категорії (рід, число, відмінок) розглядаються тільки в єдності з та­кими ж категоріями іменника. Завдання вивчення прикметника в І—4 класах поляга­ють у формуванні граматичного поняття «прикметник» як частини мови, що пов'язана з іменником, у виробленні на­вичок правопису родових і відмінкових закінчень при­кметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному й писемному мовленні. Учні повинні засвоїти, що прикметник: а) називає ознаку предмета; б) залежить від іменника; в) відповідає на запитання який? яка? я к е?; г) робить мовлення більш Прикметник вивчається протягом усіх чотирьох років навчання. У 1 класі в період навчання грамоти діти практично знайомляться із словами, що є ознаками предме­тів (без уживання терміна «прикметник»). У 2 класі вво­диться термін і дається визначення прикметника. Діти вчаться називати ознаки предметів за кольором, матеріа­лом, смаком, розміром, за формою, змінювати прикметники разом з іменниками за зразком «один — багато» (без ужи­вання термінів «однина — множина»). У 3 класі розглядається зв'язок іменників з прикмет­никами, вводяться терміни «однина — множина», форму­ється поняття змінювання прикметників за родами в одни­ні, усвідомлюється неможливість такого змінювання у мно­жині. Нарешті, в 4 класі діти вчаться змінювати прикметни­ки за відмінками, практично (без уживання терміна) зна­йомляться з прикметниками твердої і м'якої груп. Займенник Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може. Через це в початкових класах вивчаються лише особові займенники.Формування граматичного поняття про займенник по­чинається в 4 і продовжується в старших класах.Програмою 1—4 класів передбачено ознайомлення ді­тей із загальним поняттям про займенник, із значенням осо­бових займенників, їх синтаксичною роллю. Вивчаючи займенник, учні мають засвоїти, що: 1) займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови; 2) займенники не називають тих, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них; 3) визначити за займенником назву певної особи чи пред­мета не можна, якщо раніше вона не була відома; 4) займенники змінюються за відмінками і числами, а зай­менники 3-ї особи ще й за родами; 5) займенники дають можливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням одних і тих самих повно­значних слів.Починається формування поняття про займенник із ознайомленням учнів з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його.

27.Методика роботи над елементами синтаксису. Значення знань з синтаксису в початкових класах Вивчення елементів синтаксису в початкових класах набуває особливого значення. Оскільки одиницею зв'язного мовлення є речення, то цілком зрозумілою є вимога програми працювати над його засвоєнням систематично, цілеспрямовано, на кож­ному уроці навчання грамоти, граматики і читання незалежно від виучуваної теми. Важливість систематичної роботи над реченням пояснюється і тим, що на фоні ре­чення (на синтаксичній основі) учні засвоюють лексичне значення слова, словотвір, фонетику, орфоепію і орфо­графію, морфологічні форми слів та синтаксичну роль їх, пунктуацію.У роботі над засвоєнням елементів синтаксису в по­чаткових класах можна виділити кілька напрямів, між якими існує тісний зв'язок.Практичні 1) спостереження за синтаксичною будо­вою та інтонаційним оформленням речень, побудова ре­чень з різної кількості членів, з різним розташуванням їх за поданим зразком та схемою. 2) Формування уявлень про одиниці синтаксису — словосполучення, речення, зв'язне висловлювання (текст). 3) Засвоєння структури речення і найважливіших син­таксичних понять: зв'язок між словами у реченні; гра­матична основа речення; головні і другорядні члени ре­чення; головні члени — підмет і присудок; однорідні чле­ни речення. Засвоєння синтаксичної термінології. 4. Поглиблення знань і умінь з синтаксису під час опрацювання несинтаксичних тем (значення слова, будови слова, частин мови ).5. Формування в учнів уміння використовувати у власному мовленні речення за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні) та за інтонацією (неокличні, окличні). Формування пунктуаційних навичок. 6. Застосування набутих знань і умінь з синтаксису у практиці зв'язного мовлення. Початкові уявлення про реченнята його будову учні одержують у період навчання грамоти. Вони засвоюють смислові та формаль­ні ознаки речення: служить для висловлення думки; ви­мовляється з розповідною, питальною чи окличною ін­тонацією; складається із слів, пов'язаних за смислом і граматично; у реченні про когось або про щось розпо­відається, запитується, стверджується або заперечується; на початку речення пишеться велика буква, в кінці ставиться крапка (знак питання або знак оклику). Усі ознаки речення, як і самий термін, діти мають засвоїти практично, в ході виконання різноманітних тренувальних вправ.Щоб учні усвідомили будову речення, вони повинні зрозуміти, що речення складається із слів. Однак не всі слова, які входять до складу речення, рівнозначні. Є пов­нозначні й неповнозначні, і роль їх різна. На початковому етапі навчання учні, не маючи достатніх знань, щоб усві­домити роль кожного слова у реченні, нерідко сприймають лише повнозначні слова. Щоб виробити стійкі навички вживання слів у речен­ні, необхідно систематично вчити учнів самостійно бу­дувати речення (за схемами, на основі малюнків, з по­даних слів, за названою темою тощо). У початкових класах учні засвоюють лише одну з ознак словосполучення: слова у ньому пов'язуються за смислом і граматично — за допомогою закінчень слів або закінчень і прийменників; зв'язок встановлюється постановкою пи­тання від головного слова до залежного. Вживається вираз «сполучення слів», під яким можна ро­зуміти як словосполучення, так і сполучення підмета з при­судком. Однак у процесі практичної роботи учні поступово вчаться відрізняти сполучення головних членів від інших сполучень слів. З цією метою з перших же кроків навчан­ня учні вчаться визначати основу речення. У 3 класі вста­новлюють двосторонній зв'язок між підметом і присудком, засвоюючи при цьому, що між іншими членами речення іс­нує зв'язок лише односторонній. Отже, в інших сполучен­нях слів (словосполученнях) завжди є залежне слово, до якого ставиться питання від головного: хустина (я к а?) червона; читаю (я к?) добре; мокрий (від чого?) від дощу. Простежується певна послідовність у роботі над зв'яз­ком слів у реченні на різних етапах початкового навчання: 1) доповнення (поширення) речень за питаннями: учень читає (що?); 2) добір потрібної форми залежного слова: Хлопчик малює (кольорові) олівцями; 3) добір залежного слова, що виражає ознаку предмета: огірок (яки й?), ро­машка (я к а?), небо (я к е?); 4) встановлення зв'язків між членамиречення за допомогою питань і виписування спо­лучень слів парами: порядок встановлення зв'язків між членами речення. 1) визначення основи речення шляхом встановлення зв'яз­ків між підметом і присудком; 2) відшукування залежних слів від підмета; 3) відшукування залежних слів від присудка 4) встановлення залежності між інши­ми другорядними членами. Вправа 1. Додайте до поданих головних слів залежні. Поставте усно питання від головного слова до залежного. Зразок. Київські каштани (каштани як і?)(Промисловість, аплодувати, боротьба, зроблений, любити, сильні, далеко, звуки, повага, плакати, дотримуватись, поводитись, наука. Вправа 2 До поданих словосполучень доберіть синонімічні. Зразок. Басейн для плавання — плавальний басейн. гірське повітря.

28.Методика вивчення морфемної будови слова.Вправи з граматики. Вивчення теми «Будова слова» має важливе значення в лінгвістичному розвитку учнів. Ознайомлення молодших школярів із мор­фемною будовою слова розкриває широкі можливості для систематичного розширення і уточнення словника дітей, оволодіння одним із способів розкриття лексичного зна­чення слова. Під час вивчення цієї теми учні знайомлять­ся із словотворчими засобами. Усе це сприяє розвиткові точного і образного мовлення дітей.Завдання вивчення морфемної будови слова в початко­вих класах полягає у формуванні в учнів понять: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс, усвідомленні їх ролі, а також у практичному оволодінні морфологічним способом словотвору (без називання термінів), у збагаченні і розши­ренні словника учнів.Тема «Будова слова» як самостійна починає вивчатися в 2-му класі і закінчується в 3-му. Вона складається з таких основних етапів: 1. Підготовча робота до ознайомлення із смисловими частинами слова, яка полягає у спостереженні за спорід­неними словами, доборі споріднених слів і побудові речень (2клас). 2. Ознайомлення зі специфікою і роллю морфем (ко­рінь, префікс, суфікс) у слові та з однокореневими (спорід­неними) словами (3 клас). 3. Закріплення і поглиблення знань про морфемну бу­дову слова, які пов'язуються із формуванням правописних і мовленнєвих навичок (3—4 класи). Основа, закінчення. Розуміння основи слова неможли­ве без знання того, що таке закін­чення. Вивчаючи закінчення, вчи­тель має розкрити перед школярами його ознаки: - закінчення — це змінна частина слова; - закінчення служить для зв'язку слів у реченні; - закінчення стоїть у кінці слова. Корінь Приступаючи до вивчення кореня слова, вчитель має сформувати в учнів знання про те, що корінь — головна частина слова, яка обов'язково присутня в кожному слові і містить основ­ний елемент лексичного значення; - слова з однаковим коренем називаються спорідне­ними, або однокореневими; - слова, близькі за значенням, але такі, що не мають спільної смислової частини, не вважаються спорідненими словами (наприклад, хоробрий і мужній); - слова можуть мати однакову звукову частину, але не вважаються одно кореневим й, бо у них різні корені (сми­слові частини), наприклад гора і горе; - у споріднених словах корінь може частково змінюва­ти свій звуковий (а отже, і буквений) склад (існує цілий ряд чергувань голосних і приголосних у корені). Префікс. Формуючи поняття про префікс, учитель знайомить дітей із такими ознаками цієї частини слова: - префікси утворюють нові слова (внук — правнук) або слова з новими відтінками значень (гарний — прегарний); - префікс стоїть перед корене. Суфікс. Мета вивчення суфікса в початкових класах розкрити роль суфіксів у слові. Учні мають усвідомити, що: суфікс — це частина слова, з допомогою якої утворю­ються нові слова; суфікс — це частина слова, яка надає слову іншого смис­лового відтінку (вказує на ступінь розміру предмета, міру якості, передає ставлення до предмета); суфікс завжди стоїть між коренем і закінченням, якщо ж у слові нульове закінчення, то суфікс стоїть після ко­реня; у слові може бути не один суфікс, а й два чи три. Методика морфемного розбору Морфемний розбір передбачає ана­ліз слова за його будовою. Прово­диться він починаючи з 2 класу. Такий вид розбору слід поєднувати з елементами словотвору, що дає учням змогу практично познайомитися з найбільш уживаними префік­сами і суфіксами, з продуктивними зразками словотвору. Спостереження за тим, як від одного слова утворилось інше, сприяють свідомому членуванню слова на морфеми. Послідовність дій під час повного морфемного розбору слова визначається так: 1.Змінити слово і визначити закінчення та основу.2.Дібрати 2—3 споріднених слова, виділити корінь.3.Виділити префікс. Дібрати 2—3 однопрефіксальних слова.4.Виділити суфікс. Дібрати 2—3 односуфіксальних слова.Письмовий граматичний розбір здійснюється за допо­могою спеціальних значків. Навчаючи дітей розбирати слово за складом, учитель найчастіше пропонує завдання у такій формі: розбери слово, збери слово.

Розбір слів за будовою повинен проводитися система­тично, тобто не тільки під час вивчення теми «Будова сло­ва» в 3 класі, а й під час вивчення частин мови в 3—4 кла­сах, під час опрацювання лексичного матеріалу та виконан­ня орфографічних вправ. Він може бути повним (визна­чаються всі морфеми слова) або частковим (визначити тільки окрему морфему — закінчення, корінь, суфікс чи префікс). Невміння визначити склад слова і зміст його частин — морфем утруднює можливість застосування дітьми орфогра­фічних правил, адже кожне правило «адресоване» якійсь певній частині слова — префіксу, суфіксу чи закінченню. Виділити ці частини, і в першу чергу корінь, у граматиці буває необхідно на кожному кроці. Під час вивчення граматики учні виконують вправи, які забезпечують глибше осмислення мовних знань, формують уміння і навички використання різних частин мови для утворення словосполучень і речень. Тобто словоформи є будівельним матеріалом для побудови основної комунікативної одиниці – речення. Тому вправи з граматики часто носять комплексний характер.Важливо, щоб усі вправи виконувались не механічно, а були результатом свідомого врахування особливостей граматичного ладу мовлення, граматичних значень слова, особливостей поєднання слів у синтаксичній одиниці – словосполучення і речення.Продуманий добір мовного матеріалу для таких вправ дозволяє формувати в учнів орфографічну грамотність, збагачувати їх словниковий запас, удосконалювати граматичну структуру мовлення, виробляти пунктуаційні еавички. 1. За дидактичною метою: а) для спостереження: б) для закріплення: ( після вивчення певного матеріалу: усні, письмові, самостійні, творчі, цікаві) в)формування умінь і навичок:
2. За змістом навчального матеріалу: а) лексичні вправи: виписати слова, вжиті в прямому, а потім в переносному значенні; б) на будову слова і словотвір: визначте закінчення у словах; доберіть якомога більше спільнокореневих слів до слова; в) вправи на частини мови: записати подані слова у два стовпчики “Однина” і “Множина”; визначити відмінки іменників у поданому тексті; 3. За характером розумових операцій: а)аналітичні: складіть план до тексту; розберіть слово за будовою; б) синтетичні: введіть подані слова у речення; до виділених слів добери антоніми і постав їх у тексті замість крапок; виправити речення, використовуючи синоніми; скласти речення за схемою; придумати слово за схемою. в) порівняльні: порівняйте речення (під час вивчення часу дієслів): Клен цвіте Клен цвів. порівняй префікси лівого і правого стовпчика, поясни їх правопис: г) конструктивні: -складання словосполучень і речень з поданих слів; - доповнити речення порівняннями: 4. За формою навчальної діяльності: а) усні: прочитайте текст, зверніть увагу на те, що у виділених словах префікс з- стоїть перед буквами, які позначають дзвінкі приголосні звуки; прочитай текст, визнач у виділених словах основу і закінчення, знайди в ньому синоніми; прочитай текст, звернувши увагу на виділений іменник, що вжитий у різних відмінках; вибери 1 іменник з тексту і провідміняй його; б) письмові 5. За діяльністю учнів: а) за зразком: б) творчі: