Криза Центральної Ради навесні 1918р. гетьманський переворот.

Навесні 1918 р. в Україні загострилася криза, спричинена невдалою внутрішньополітичною і зовнішньополітичною діяльністю Центральної Ради. По-перше, невдоволеними були заможні верстви селянства, які намагалися відновити і узаконити приватну власність на землю та покласти край безладу, грабункам і свавіллю. По-друге, великі землевласники, поміщики плекали надію з допомогою окупаційних німецько-австрійських військ повернути собі конфісковані маєтності та землі. По-третє, незаможні селяни, міщани, робітники особливо гостро відчували, що державі не до них, не до їхніх повсякденних проблем.

На додачу слід було постачати Німеччину та Австро-Угорщину продовольством і сировиною. Втрачаючи важелі влади й авторитет, особливо у провінції, Центральна Рада була не в змозі виконувати свої зобов'язання перед союзниками. Тому окупаційна адміністрація почала самовільно реквізувати у населення, насамперед у селян, харчі, фураж, худобу. Це призводило до конфліктів. За таких обставин Центральна Рада виявилася вкрай безпорадною і в очах народу - сприяла чужоземним господарям.

Відтак серед політичних сил України назріває думка про необхідність наведення хоча б елементарного ладу і поновлення режиму законності. Єдиним шляхом до цього було встановлення сильної влади. Таку ідею підтримували деякі несоціалістичні організації та партії, які вбачали вихід із кризової ситуації у запровадженні традиційної для України посади гетьмана з передачею йому всієї повноти державної влади.

Зійшлися на кандидатурі генерала Павла Скоропадського, який свого часу, коли був царським генералом, зумів українізувати і поставити на службу Центральній Раді 34-й армійський корпус, що його Рада розформувала. П. Скоропадський мав великий авторитет серед військових. Його кандидатуру схвалило і німецьке окупаційне командування, яке дедалі частіше втручалося у внутрішні справи України.

29 квітня 1918 р. у Києві відбувся хліборобський з'їзд, який висловив недовіру Центральній Раді та її уряду. Більшість делегатів виступили за встановлення сильної влади у формі гетьманату, і того ж дня гетьманом обрано П. Скоропадського. У Софійському соборі відбулася урочиста процедура його посвячення на цю відповідальну і почесну посаду.

У ніч проти 30 квітня прибічники нової влади без особливих перешкод захопили всі державні установи. На захист Центральної Ради не виступив ніхто, крім полку Січових стрільців, сформованого раніше з військовополонених галичан під командуванням полковника Є. Коно-вальця1.

Розпочався новий період в історії української державності доби національної революції. Парламентська республіка часів Центральної Ради за тих екстремальних умов продемонструвала цілковиту неспроможність. Тому, природно, їй на зміну прийшла озброєна ідеєю забезпечення ладу в державі " сильна влада". її навряд чи можна назвати реакційною, оскільки з огляду на соціально-економічний і політичний хаос попередніх місяців справді виникла потреба у міцній централізованій владі. Режим П. Скоропадського слід розглядати лише як перший крок па шляху від парламентської до ефективнішої моделі організації влади в Україні.

Декларована П. Скоропадським ідея втілилася у затверджених ним перших державних законах. 29 квітня 1918 р. було оприлюднено " Грамоту до всього українського народу" та " Закон про тимчасовий державний устрій України", які стали правовими основами діяльності гетьманату.

Відповідно до цих актів, установлювався режим особистої влади гетьмана. Йому належало право ухвалювати закони, призначати голів виконавчої влади Отамана Ради Міністрів і затверджувати персональний склад уряду. Гетьман керував усіма відносинами з іноземними державами. Був головнокомандувачем, мав право оголошувати надзвичайний і військовий стан, стан облоги. Міг помилувати. Гетьман призначав склад Генерального суду та затверджував Генерального суддю.

У документах з'являється назва " Українська держава". Передбачалося скликання сейму (парламенту), але закону про нього так і не розробили.

За розпорядженнями гетьмана, управління державою здійснювала призначена ним Рада Міністрів. Вона координувала та організовувала діяльність центральних органів управління, розробляла проекти законів, обговорювала їх на своїх засіданнях та передавала на затвердження гетьманові.

Було поновлено скасоване Центральною Радою право приватної власності на землю " як основу культури і цивілізації". Повернули повну свободу продавати і купувати землю. Крім того, оголосили, що буде прийнято закони, за якими можна буде конфісковувати угіддя в у поміщиків і за винагороду передавати її безземельним селянам.

Таким чином, П. Скоропадський, усунувши Центральну Раду від влади, встановив фактично монархічний режим. Правда, він мав тимчасовий характер, оскільки було обіцяно підготувати і провести демократичні вибори до сейму, а той мусив вирішити питання про форму правління в Україні.